Рішення № 83076346, 15.07.2019, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/17354/18

Провадження № 2/638/1134/19

15.07.2019 р. Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді - Подус Г.С.,

при секретарі - Коваленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщені Дзержинського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -

встановив:

До Дзержинського районного суду м. Харкова звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів в розмірі 1257547,40 грн., який в подальшому було уточнено.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовую тим, що з відповідачем - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було укладено Договір позики №1489 19.08.2016 року. За умовами п.1.1, п.2.1 договору ОСОБА_1 передає у власність відповідача грошові кошти на безпроцентній основі, в розмірі 57000 доларів США, що еквівалентна 1442415,21 грн., а ОСОБА_2 зобов`язується повернути позивачу таку ж суму грошових коштів у строк та розмірах, що обумовлені умовами договору. Пунктом 4.1 встановлено, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві отриману ним суму у строк до 31.12.2018 року включно. Відповідно до пункту 4.3, строк повернення позиченої суми може бути подовжений. За п.5.1 повернення позичених грошей здійснюється щомісяця в сумі 2000,00 доларів США, що еквівалентна 50611,12 грн., з вересня 2016 року по листопад 2018 року включно, відповідно до курсу, та 3000,00 доларів США, що еквівалентна 75917,00 грн., повертається у грудні 2018 року відповідно до курсу. П.7.1 встановлює, що у разі порушення відповідачем строку, встановленого для повернення чергової частини позики, більш ніж на 30 календарних днів, позивач має право зажадати дострокового повернення всієї суми позики. Згідно П.7.2, у разі прострочення повернення суми позики у строки, визначені п.5.1. договору, ОСОБА_1 сплачує позивачу штраф у розмірі 0.2% від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення.

Позивач в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву щодо розгляду справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить суд їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, повідомлявся завчасно та належним чином, про що свідчать матеріали справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про місце і час судового засідання, не подав відзив, представник позивача не заперечує проти ухваленні заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, суд, з метою запобігання порушенню вимоги розумного строку, розглядає справу за відсутності сторін відповідно до ст. ст. 280, 281 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку. Відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ « Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» 11 від 17.04. 2014 р., розумним, зокрема вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправдних зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Матіка проти Румунії" від 02 листопада 2006 року, "Літоселітіс проти Греції" від 05 лютого 2004 року та інші).

З метою недопущення порушення засади розумності строків розгляду справи судом, суд ухвалює заочне рішення на підставі поданих та досліджених у встановленому порядку доказів по справі.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено матеріалами справи, 19.08.2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали Договір позики №1489.

За умовами п. 1.1, п.2.1 укладеного між позивачем та відповідачем договору позики №1489 від 19.08.2016 року, позикодавець надає позичальникові грошові кошти в сумі 57000,00 доларів США, що еквівалента 1442415,21 грн.. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику у строк та розмірах, що обумовлені умовами дійсного договору.

Пунктом 4.1 встановлено, що відповідач зобов`язується повернути позивачу отриману ним суму у строк до 31.12.2018 року включно.

За п.5.1 повернення позичених грошей здійснюється щомісяця в сумі 2000,00 доларів США, що еквівалентна 50611,12 грн., з вересня 2016 року по листопад 2018 року включно, відповідно до курсу, та 3000,00 доларів США, що еквівалентна 75917,00 грн., повертається у грудні 2018 року відповідно до курсу.

Згідно із п.7.1, у разі порушення відповідачем строку, встановленого для повернення чергової частини позики, більш ніж на 30 календарних днів, позивач має право зажадати дострокового повернення всієї суми позики.

За П.7.2, у разі прострочення повернення суми позики у строки, визначені п.5.1. договору, позичальник сплачує позивачу штраф у розмірі 0.2% від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення.

Відповідач, починаючи з січня місяця 2018 року по 15 листопада 2018 року, перестав повертати суму позики у строки та розмірах, передбачених п.5.1 Договору.

Станом на 12 лютого 2019 року, загальна сума основного боргу відповідача перед позивачем складає 25000,00 доларів США, що відповідає 698000,00грн., 537460,00 грн. нарахована пеня, 22087,40 грн. як сума нарахованих 3% річних.

Таким чином, позивачем належним чином виконані умови Договору позики №1489, в той час як відповідачем отримані грошові кошти в передбачені строки не повернуті, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість за Договором позики №1489 зі сплати основного боргу, пені та прострочених 3% річних.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України, за договором позики, одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем), у строк та в порядку, що встановлені договором.

На підставі викладеного, суд вважає можливим позов задовольнити та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 1257547,40 грн., з яких:

-698000,00 грн. сума основного боргу;

-537460,00 грн. як сума нарахованої пені;

-22087,40 грн. як сума нарахованих 3% річних;

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача витрати, пов`язані зі сплатою ним судового збору при пред`явленні позову в розмірі 9605,00 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 264-265, 279 ЦПК України, ст. ст. 533, 526, 625, 1046, 1048, 1049 ЦК України, суд -

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , суму заборгованості за договором позики в розмірі 1257547,40 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , судовий збір в розмірі 9605,00 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Суддя: