Рішення № 83068734, 04.07.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 липня 2019 року № 826/10841/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доПівнічного Київського територіального управління Національної гвардії України (військова частина 3001)про представники сторін:визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії позивача - ОСОБА_2 ; відповідача - не з`явилися, (у судовому засіданні 04.07.2019, відповідно до ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення)),

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подав на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Північного Київського територіального управління Національної гвардії України (військова частина 3001) (надалі - відповідач або Управління), у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 01.10.2018, просить суд:

- визнати протиправними дії суб`єкта владних повноважень - відповідача щодо відмови у перерахунку призначеної позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби;

- зобов`язати Управління перерахувати призначену ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби з урахуванням розміру грошового забезпечення за жовтень 2017 року, а саме з суми - 49 421 (сорок дев`ять тисяч чотириста двадцять одна) грн. 87 коп. та виплатити різницю з урахуванням вже виплаченої суми.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.07.2018 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі, постановлено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2019 призначено справу до розгляду у судове засідання на 04.07.2019.

04.07.2019 в судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив, за викладених у мотивувальній частині позовної заяви підстав, задовольнити позов.

В обґрунтування підстави позову позивач зазначає, що рішення відповідача, який є суб`єктом владних повноважень, щодо відмови у перерахунку вказаної одноразової грошової допомоги є протиправним, оскільки ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, та таким, що порушує права позивача щодо належного рівня соціального захисту з боку держави, отримання вказаної одноразової грошової допомоги в розмірі, встановленому законодавством України.

Суд примічає, що згідно ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України).

Суд відмічає, що представник відповідача в судове засідання 04.07.2019 не з`явився. Про час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином. При цьому, поважних причин або повідомлення причин неявки у судове засідання від Північного Київського територіального управління Національної гвардії України (військова частина 3001) до суду не надходило.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності вказаного учасника справи, що, відповідно, не перешкоджає розгляду справи по суті на підставі наявних у справі доказів згідно ч.ч. 1, 3 ст. 205 КАС України.

Разом з тим, слід означити, що відповідач проти задоволення позову заперечив, вважаючи його безпідставним та таким, що суперечить нормам, які діяли на момент звільнення позивача. Підкреслює, що положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якими мотивовані позовні вимоги, не врегульований порядок (алгоритм) нарахування та виплати військовослужбовцям одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби. Також, наголошує, що в переліку елементів (складових) грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення, відсутні винагороди. Відповідні обставини викладені відповідачем у відзиві на позов.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач проходив військову службу за контрактом у Внутрішніх військах України, а потім у Національній гвардії України.

Наказом відповідача від 24.10.2017 № 232 позивача звільнено з військової служби за станом здоров`я.

В жовтні 2018 року відповідачем нараховано і виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 36 років військової служби, яка складає 260 141,40 грн.

Не погоджуючись з розміром одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати відповідної допомоги з урахуванням вже виплаченої суми.

За результатами розгляду наведеної заяви відповідач листом від 14.05.2018 № 1/17-826-Т-8 повідомив позивача про відсутність правових підстав для перерахунку виплаченої допомоги чи доплати.

Вважаючи дії відповідача щодо відмови у перерахунку призначеної одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби протиправними позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить із наступного.

Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається із Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (по тексту - Закон № 2011-XII) та інших нормативно-правових актів.

Так, Закон № 2011-XII відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (стаття 1 Закону № 2011-XII).

Згідно зі статтею 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Аналогічні положення містяться в пункті 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей».

Сторонами визнається, що позивачу виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 260 141,40 грн. Вказані обставини підтверджуються дослідженою судом довідкою про розмір одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Суть спору між сторонами по даній справі зведена до того чи підлягають врахуванню при визначенні розміру зазначеної допомоги виплачені позивачу щомісячна додаткова грошова винагорода та компенсація невикористаної відпустки.

Так, до складу грошового забезпечення, згідно зі статтею 9 Закону № 2011-XII, входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (нижче - постанова № 1294) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, затверджено схеми посадових окладів і додаткових видів грошового забезпечення за категоріями військовослужбовців.

Відтак, врахування посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби, надбавки за класну класифікацію та премії при обрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби відповідає змісту додатку 25 до постанови № 1294.

Натомість, позивач вважає, що розмір виплаченої йому одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків від місячного грошового забезпечення є заниженим, так як при її обрахунку до суми місячного грошового забезпечення безпідставно не враховано отриманих сум щомісячної додаткової грошової винагороди та компенсації невикористаної відпустки.

В даному випадку, порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які займають посади в Головному управлінні Національної гвардії України, територіальних управліннях, з`єднаннях, військових частинах, підрозділах і загонах, вищих навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, установах та закладах Національної гвардії України, щомісячної додаткової грошової винагороди визначає Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.01.2015 № 72, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 за № 108/26553 (нижче - Інструкція).

При цьому, пунктом 11 Інструкції встановлено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Тому, суд критично ставиться до посилань позивача на положення статті 9 Закону № 2011-XII, так як у вказаній статті лише перераховано компоненти складу грошового забезпечення військовослужбовця, тоді як пункт 11 Інструкції є спеціальною нормою для військовослужбовців Національної гвардії України, що, зокрема, впливає на порядок обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Також, суд звертає увагу позивача на те, що факт сплати єдиного соціального внеску з грошового забезпечення лише підтверджує виконання обов`язку, визначеного податковим законодавством та жодним чином не впливає на склад компонентів місячного грошового забезпечення.

Між тим, компенсація невикористаної відпустки, у відповідності до приписів статті 101 Закону № 2011-XII, є відповідною соціальною гарантією права військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на щорічну основну відпустку.

Таким чином, наведена виплата (компенсація невикористаної відпустки) має окремий, особливий і разовий вираз виплати, позаяк виплачується тільки тим військовослужбовцям, які мають на неї право. Така виплата не здійснюється щомісячно і знаходиться в залежності від порядку й умов, що нормативно встановлені для неї розпорядником коштів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо правомірності невключення відповідачем при обрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні до місячного грошового забезпечення отриманої позивачем щомісячної додаткової грошової винагороди та компенсації невикористаної відпустки.

Окрім того, відповідність виплати одноразової грошової допомоги при звільненні законодавчо встановленому порядку свідчить про відсутність підстав для проведення перерахунку такої виплати.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, державні органи та їх посадові особи діють у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбачених Конституцією та Законами України.

У відповідності до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В той же час, в силу положень частини другої статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

У даному випадку, відсутніми є порушення законних прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 з боку відповідача, а тому відсутні підстави для їх захисту чи поновлення.

У відповідності до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку суду, відповідач довів в рамках цієї справи правомірність своїх дій, що, в свою чергу, не спростовано позивачем з посиланням на належні і допустимі докази, які б засвідчували протилежне.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених судом висновків в цілому, суд наголошує на відсутності підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви, з урахуванням заяви б/н від 01.10.2018 «Про збільшення позовних вимог», ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Повне рішення складено 16.07.2019.

Суддя К.С. Пащенко