Ухвала суду № 83068709, 16.07.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

16 липня 2019 року м. Київ № 826/14950/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про стягнення коштів,

встановив:

13.09.2018 ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про:

- стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 99 013,20 грн;

- стягнення збитків, пов`язаних з інфляційними процесами у розмірі 12 334,78 грн;

- стягнення 3% річних від простроченої суми у розмірі 2 970,40 грн.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що незважаючи на набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.03.2018 у справі №826/15469/16 про поновлення його на посаді старшого інспектора сектору оформлення матеріалів ДТП відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві з 06.11.2015, відповідач не виплатив йому середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.03.2016 по 10.07.2018 у розмірі 99 013,20 грн.

Позивач також вказує, що невиплата відповідачем вказаної суми, свідчить про прострочення виконання грошового зобов`язання в сумі 99 013,20 грн у зв`язку із чим наявні підстави для стягнення з відповідача вказаної суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.09.2018 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому вказав на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог. Зауважив, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ не розповсюджуються норми Кодексу законів про працю України щодо оплати праці та вирішення спорів щодо оплати праці.

Зазначив, що відсутні правові підстави для стягнення на користь позивача з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві середнього заробітку за час вимушеного прогулу, так як грошове забезпечення працівникам органів внутрішніх справ України виплачується за місцем проходження служби, яким в даному випадку є відділ ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкований Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві. При цьому, позивач ніколи не був працівником Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження в частині позовних вимог, виходячи з такого.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до статті 1 Цивільного кодексу України (ЦК України) цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання та поширює свою дію на всі види зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц зазначено, що справа про застосування відповідно до статті 625 ЦК України заходів відповідальності за порушення грошового зобов`язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов`язання є суб`єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб`єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.

Отже, позовні вимоги про стягнення збитків, пов`язаних з інфляційними процесами у розмірі 12 334,78 грн та 3% річних від простроченої суми у розмірі 2 970,40 грн не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

У пункті 24 рішення в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20.07.2006 Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у справі «Zand v. Austria» від 12.10.1978 вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Отже, беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно частини першої статті 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Частина перша статті 19 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

На виконання частини першої статті 239 КАС України суд роз`яснює позивачу, що позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві збитків, пов`язаних з інфляційними процесами у розмірі 12 334,78 грн та 3% річних від простроченої суми у розмірі 2 970,40 грн розглядається в порядку цивільного судочинства.

На підставі викладеного, керуючись статями 238, 241, 248 КАС України,

ухвалив:

Провадження в адміністративній справі №826/14950/16 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про стягнення коштів в частині позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві збитків, пов`язаних з інфляційними процесами у розмірі 12 334,78 грн та 3% річних від простроченої суми у розмірі 2 970,40 грн, - закрити.

Роз`яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя О.М. Чудак