Ухвала суду № 83068311, 17.07.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

17 липня 2019 року м. Київ № 826/5355/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Сом П.А., представника позивача ОСОБА_1 , представників третіх осіб Ковальногової І.В., Ковалевського Є.В., у відсутність інших учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні питання про закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Служба у справах дітей Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_5 , про визнання протиправними та скасування рішень,

встановив:

ОСОБА_2 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни (далі - Кобелєва А.М .), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Служба у справах дітей Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ), ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32497729 від 23.11.2016, 10:35:45 прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Кобелєвою А.М., яким зареєстровано право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс»), код ЄДРПОУ 38004195, на об`єкт нерухомого майна - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення, індексний номер 32498486 від 23.11.2016, 10:55:17 прийняте приватним нотаріусом КМНО Кобелєвою А.М., яким припинено іпотеку на об`єкт нерухомого майна - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Позов мотивовано тим, що відповідач при прийнятті рішення про реєстрацію права власності за ТОВ «ФК «Вектор Плюс»» порушила порядок реєстрації права власності та вимоги статей 2, 3, 10, 18, 20, 22, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статей 24, 33-37 Закону України «Про іпотеку», статей 8, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», статей 11, 16, 182, 509, 525, 526, 258, 319, 321, 1048, 1050, 1077-1079, 1082 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Названі порушення, як стверджує позивач, полягають в наступному: переоформлення права власності на квартиру за ТОВ «ФК «Вектор Плюс»» за наявності арештів, накладених органами державної виконавчої служби; невиконання вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо письмового повідомлення позичальника та іпотекодавця, який є відмінним, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності за іпотечним застереженням; не надання державному реєстратору доказів такого повідомлення іпотекодавця та позичальника та недодержання 30-денного строку та інших процедур, передбачених пунктом 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127; не надання державному реєстратору оригіналів документів, необхідних для здійснення реєстраційної дії, а надання копій документів; не повідомлення відповідачем власника об`єкта нерухомого майна (позивача), щодо якого подано заяву про подання/отримання заяви на проведення реєстраційних дій; відсутність доказів повноважень осіб, які підписали надані документи державному реєстратору; не встановлення факту невиконання основного зобов`язання на момент прийняття рішення про звернення стягнення на іпотеку на користь ТОВ «ФК «Вектор Плюс»», який до суду із позовом про стягнення заборгованості та встановлення розміру боргу не звертався; порушення прав неповнолітньої особи на проживання в іпотечній квартирі при її відчуженні та не отримання попередньої згоди чи дозволу від органів опіки та піклування; не повідомлення позивача в порядку статті 1082 ЦК України про відступлення права грошової вимоги ТОВ «ФК «Вектор Плюс» із визначенням суми вимоги, яка підлягає виконанню на момент вчинення державної реєстрації права власності за останнім; неможливість звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за основним зобов`язанням, що видане в іноземній валюті, через відсутність на це у ТОВ «ФК «Вектор Плюс»» відповідної ліцензії на здійснення валютних операцій; не встановлення моменту виникнення заборгованості; та інші аргументи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.04.2017 відкрито провадження у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.09.2017 заяву судді про самовідвід у вказаній справі задоволено, матеріали адміністративної справи №826/5355/17 передано на автоматичний розподіл для визначення судді у порядку, передбаченому статтею 15-1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Розпорядженням Керівника апарату суду від 05.10.2017 №3864 справу передано на повторний автоматичний розподіл справ між суддями.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для нового розгляду та вирішення справи визначено суддю Чудак О.М.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.10.2017 справу прийнято до провадження, залучено до участі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_5 ( ОСОБА_5 ) та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 17.07.2019 судом поставлено на розгляд учасників справи питання щодо закриття провадження у справі у зв`язку із неналежністю розглядати дану справу за правилами адміністративного судочинства.

Представник позивача проти закриття провадження у справі заперечувала, в тому числі з урахуванням письмово викладеної з цього приводу позиції.

Представники третіх осіб зазначили про готовність як розглядати справу по суті, так і можливість закриття провадження у справі.

Суд, надаючи правову оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами та третіми особами, врахував наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 КАС України в редакції до 15.12.2017, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким внесено зміни до КАС України та викладено його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Тобто, розгляд даної справи після 15.12.2017 здійснено відповідно до приписів нової редакції КАС України.

Так, аналогічні положення пункту 1 частини першої статті 157 КАС України в редакції до 15.12.2017, містяться в пункті 1 частини першої статті 238 КАС України в редакції з 15.12.2017.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.09.2008 між ОСОБА_3 та ВАТ «Сведбанк» (правонаступник - ПАТ «Сведбанк», далі - Банк) укладено кредитний договір №030/09.08/71-550К. Відповідно до умов договору, банк надає ОСОБА_3 (позичальник) кредит у розмірі 160500 (сто шістдесят тисяч п`ятсот) доларів США на строк з 22.09.2008 по 21.09.2033 включно.

Водночас, 27.10.2008 між позивачем (іпотекодавець), який є майновим поручителем за виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором №030/09.08/71-550К від 22.09.2008, та Банком укладено договір іпотеки. Відповідно до умов договору іпотеки, іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку об`єкт нерухомого майна, а саме: квартиру АДРЕСА_1 . Вказаним договором іпотеки передбачено порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.

28.11.2012 Банк відступив ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відповідно до договору факторингу №15 та договору про відступлення прав за іпотечними договорами свої права за вказаними кредитним та іпотечним договорами.

23.11.2016 приватний нотаріус КМНО Кобелєва А.М. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер №32497729, яким за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 31,3 кв.м., загальною площею 53 кв.м.

23.11.2016 приватний нотаріус КМНО Кобелєва А.М. прийняла рішення про державну реєстрацію іншого речового права: припинення іпотеки на квартиру АДРЕСА_1 .

Вказані рішення відповідача є предметом оскарження у даній справі.

Суд дійшов висновку, що оскаржуваним реєстраційним діям передує невирішений спір між його учасниками про право цивільне, зокрема, про виконання умов цивільно-правових угод та про зміну права власності на квартиру. Крім того, суд звернув увагу на те, що право власності на будинок вже зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі цивільно-правової угоди.

Відповідно до частин першої, другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд).

В той же час, згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і практику ЄСПЛ як джерело права.

Змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні ЄСПЛ від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04 та №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява №7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Так, відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

В той же час, згідно з частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), натомість, визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Позовні вимоги в даній справі стосуються захисту приватного інтересу позивача (позивач стверджує, що вона протиправно позбавлена права власності) шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру, тобто спір пов`язаний з реалізацією цивільних інтересів позивача.

Аналіз зазначених обставин справи дає підстави суду вважати, що спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку приватного нотаріуса (як державного реєстратора), а стосується захисту його приватних інтересів.

Отже, проаналізувавши вказані норми, в контексті викладених обставин, суд дійшов висновку, що питання, пов`язані з реєстрацією права власності є похідними від вимог у приватно-правовому спорі, а тому спір, що розглядається адміністративним судом у даній справі, не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади чи їх посадових осіб, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Хоча формально предметом спору і є правомірність дій відповідача щодо реєстрації права власності на квартиру, проте, фактично позов заявлено з метою захисту цивільного права, що свідчить про приватноправовий характер спору та його непідсудність адміністративному суду.

Крім того, скасування рішення приватного нотаріуса з проведення реєстраційних дій за договором іпотеки, обов`язково буде впливати на майнові права тієї юридичної особи, щодо якої ці реєстраційні дії буде скасовано та впливатиме на права третьої особи, яка на підставі цивільно-правової угоди набула право власності на спірну квартиру.

У справі, що розглядається, оскаржуються реєстраційні дії, стосовно яких існує спір про право цивільне, у межах якого можуть бути розв`язані й питання, пов`язані з реєстрацією права власності на земельну ділянку та будівлю, а тому цей спір не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Отже, з огляду на те, що спірні правовідносини пов`язані з невиконанням умов цивільно-правової угоди та виникненням права власності у іпотекодержателя, цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Таку правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 14.03.2018 у справі №396/2550/17, від 17.04.2018 у справі №815/6956/15, від 04.04.2018 у справі №817/1048/16, від 18.04.2018 у справі №804/1001/16, від 04.09.2018 у справі №915/127/18.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що правову позицію з питань підсудності даної категорії справ викладено в постановах Верховного Суду України від 14.06.2016 у справі №21-41а16 та від 11.04.2017 у справі №808/2298/15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цієї позиції. Наведене свідчить про наявність усталеної судової практики застосування вказаних вище норм процесуального права.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд звертає увагу на те, що право власності на квартиру вже зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі цивільно-правової угоди.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 17.12.2014 у справі №6-140цс14 власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Верховний Суд України зазначив, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Приймаючи до уваги, що предметом оскарження в цій справі є рішення приватного нотаріуса як державного реєстратора, в обґрунтування протиправності якого позивачем покладено заперечення можливості набуття ТОВ «ФК «Вектор Плюс» права власності на спірне нерухоме майно, суд доходить висновку про неможливість розгляду позовних вимог в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

На підставі викладеного, керуючись статтями 238, 248 КАС України, суд

ухвалив:

Провадження у справі №826/5355/17 за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Служба у справах дітей Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_5 , про визнання протиправними та скасування рішень, - закрити.

Роз`яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя О.М. Чудак