Рішення № 83068229, 16.07.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

16.07.2019 р. справа №520/6338/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденка А.В.,

за участі:

секретаря - Стрєлка О.В.,

представника позивача - Летючого В.П.,

представника відповідача - Лук`янцева С.О.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області проскасування рішень, -встановив:

Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі за текстом заявник, платник, підприємець, ФОП), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про 1) визнання протиправною та скасування вимоги ГУДФС у Харківській області від 14.06.2019 р. №Ф-00000711306; 2) визнання протиправним та скасування рішення ГУДФС у Харківській області від 14.06.2019 р. №0009021306; 3) визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУДФС у Харківській області від 14.06.2019 р. №00009101306; 4) визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУДФС у Харківській області від 14.06.2019 р. №00008961306.

Аргументуючи заявлені вимоги позивач послався на те, що мав право зменшити розмір доходу на вартість спожитих інформаційних послуг у розмірі 442.500,00 грн., а тому усі винесені контролюючим органом рішення є неправомірними, адже ґрунтуються на одній причині - заниженні доходу.

Відповідач, Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області, з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову відповідач зазначив, що до перевірки не були надані документи, про оплату вартості інформаційних послуг, складені первинні документи не відповідають вимогам закону та не висвітлюють суті господарської операції, інформаційні послуги не причетні до господарської діяльності підприємця.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

ГУ ДФС у Харківській області у якості контролюючого органу було проведено планову виїзну перевірку заявника з питання дотримання податкового законодавства за період 01.01.2016 р. - 31.12.2018 р., дотримання законодавства з питання оформлення трудових відносин, валютного та іншого законодавства за період 01.01.2016 р. - 31.12.2018 р.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 24.05.2019 р. №1754/20-40-13-06-08/2806400377 (далі за текстом - Акт).

У тексті Акту викладені судження контролюючого органу про вчинення особою низки податкових правопорушень, а саме (в контексті оскаржених рішень): п. 44.1 ст. 44, п. 177.4 ст. 177, абз «а» п. 176.1 ст. 176, п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України за рахунок безпідставного зменшення показника одержаного доходу на вартість інформаційних послуг (442.500,00 грн.) та похідних від цього порушень у вигляді заниження усупереч п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України військового збору на 6.637,50 грн. та заниження усупереч абз. 1 п. 2 ч. 1 ст. 7, п. 2 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнобов`язкове державне соціальне страхування» єдиного внеску на загальнобов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом - ЄСВ) на 97.349,99 грн.

14.06.2019 р. з посиланням на Акт контролюючим органом були видані вимога від 14.06.2019 р. №Ф-00000711306 про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ у сумі 97349,99 грн., рішення від 14.06.2019 р. №0009021306 про застосування 9.735,00 грн. штрафу за донарахування ЄСВ, податкове повідомлення-рішення від 14.06.2019 р. №00009101306 про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 99.562,50 грн. (основний платіж - 79.650,00 грн., штраф - 19.912,50 грн.), податкове повідомлення-рішення від 14.06.2019 р. №00008961306 про збільшення грошового зобов`язання з військового збору на 8.296,88 грн. (основний платіж - 6.637,50 грн., штраф - 1659,38 грн.).

Як з`ясовано судом, правовою та фактичною підставою для прийняття оскаржених рішень послугувало судження контролюючого органу про неправомірне зменшення ФОП суми одержаного доходу на інформаційні послуги за договорами №03/2 від 03.02.2016 р., №03/16 від 20.03.2016 р., №25/1 від 25.01.2018 р. загальною вартістю 442.500,00 грн.

До відносин, які склались на підставі встановлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

За правилом п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

З наведеної норми кодексу чітко та однозначно слідує, що показник одержаних підприємцем доходів у цілях справляння податку на доходи фізичних осіб може бути зменшений виключно на показник реально понесених витрат (а не зобов`язань, котрі підлягають виконанню у майбутніх періодах) та за умови, що такі витрати мають безпосередній стосунок до одержаного у межах провадження господарської діяльності доходу.

Відсутність будь-якої з наведених кваліфікуючих ознак (1 - реальність видатків, 2 - пов`язаність видатків із одержанням доходу) унеможливлює зменшення показника доходу підприємця.

При цьому, у силу застереження п.п. 177.4.5 ст. 177 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.

Перевіривши аргументи сторін приєднаними до справи доказами, суд відзначає, що між заявником та ФОП ОСОБА_1. було укладено договір №03/2 від 03.02.2016 р., предметом якого є надання інформаційних послуг.

05.10.2016 . було складено акт виконаних робіт про надання інформаційних послуг по темі «Фізична особа-підприємець - платник податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість», а саме: діючі обмеження на розрахунки готівкою з фізичними особами та суб`єктами підприємницької діяльності; податкова накладна та порядок її заповнення відповідно до норм Податкового кодексу України; система електронною адміністрування податку на додану вартість; обов`язкова реєстрація податкових накладних в єдиному реєстрі податкових накладних; правила виписки податкових накладних; строки та порядок реєстрації податкових накладних; поняття реєстраційного ліміту та його складові; поняття податкового кредиту, формування податкового кредиту; правила формування доходів для підприємців, які обрали загальну форму оподаткування; правила формування витрат, склад витрат, право на витрати для підприємців, які обрали загальну форму оподаткування; правила формування витрат, склад витрат, право на витрати для підприємців, які обрали загальну форму оподаткування; порядок ведення книги обліку доходів та витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.

За доводами заявника оплата вартості інформаційних послуг була проведена готівкою на підставі квитанцій №05-1 від 05.10.2016 р.; №06-1 від 06.10.2016 р.; № 07-1 від 07.10.2016 р.; №11-1 від 11.10.2016 р.; №12-1 від 12.10.2016 р.; №15-1 від 15.10.2016 р.; №1801 від 18.10.2016 р.; №19-1 від 19.10.2016 р.; №25-1 від 25.10.2016 р.№ ;26-1 від 26.10.2016 р.; №04-1 від 04.11.2016 р.; №07-1 від 07.11.2016 р.; №11-1 від 11.11.2016 р.; №15-1 від 15.11.2016 р.

Вартість послуг за цим договором склала - 150000,00 грн. і була віднесена заявником на зменшення показника одержаного доходу.

Також між, заявником та ФОП ОСОБА_4 було укладено договір №03/16 від 20.03.2016 р., предметом якого є надання інформаційних послуг.

09.03.2017 р. було складено акт виконаних робіт про надання інформаційних послуг, а саме: контроль правильності складання первинних документів; правильність внесення первинних документів в бухгалтерську програму; правильність формування податкових зобов`язань та складання податкових накладних; контроль строків реєстрації податкових накладних в ЄРПН; контроль правильності формування собівартості послуг по ремонту; контроль документального оформлення списання запчастин на ремонт вагів; контроль правомірності включення податкових накладних від постачальників до складу податкового кредиту.

За доводами заявника оплата вартості інформаційних послуг була проведена готівкою на підставі квитанцій №09/03/17 від 09.03.2017 р.; №10/03/17 від 10.03.2017 р.; №11/03/17 від 11.03.2017 р.; №13/03/17 від 13.03.2017 р.; №14/03/17 від 14.03.2017 р.; №15/03/17 від 15.03.2017 р.; ; 16/03/17 від 16.03.2017 р.; №19/03/17 від 19.03.2017 р.; №20/03/17 від 20.03.2017 р.; № 21/03/17 від 21.03.2017 р.; №22/03/17 від 22.03.2017 р.; №23/03/17 від 23.03.2-17 р.; №26/03/17 від 26.03.2017 р.; №27/03/17 від 27.03.2017 р.; №28/03/17 від 28.03.2017 р.; №29/03/17 від 29.03.2017 р.; №30/03/17 від 30.03.2017 р.; №31/03/17 від 31.03.2017 р.

Вартість послуг за цим договором склала - 172500,00 грн. і була віднесена заявником на зменшення показника одержаного доходу.

Окрім того, між заявником та ФОП ОСОБА_1. було укладено договір №25/1 від 25.01.2018р., предметом якого є надання інформаційних послуг.

22.10.2018 р. було складено акт виконаних робіт про надання інформаційних послуг, а саме: контроль правильності складання первинних документів; правильність внесення первинних документів в бухгалтерську програму; правильність формування податкових зобов`язань та складання податкових накладних; контроль строків реєстрації податкових накладних в ЄРПН; контроль правильності формування собівартості послуг по ремонту; контроль документального оформлення списання запчастин на ремонт вагів; контроль правомірності включення податкових накладних від постачальників до складу податкового кредиту.

За доводами заявника оплата вартості інформаційних послуг була проведена готівкою на підставі квитанцій № 22-10 від 22.10.2018 р.; №25-10 від 25.10.2018 р.№ №29-10 від 29.10.2018 р.; №2-11 від 02.11.2018 р.; №13-11 від 13.11.2018 р.; №15-11 від 15.11.2018 р.; №19-11 від 19.11.2018 р.; №22-11 від 22.11.2018 р.; №10-12 від 10.12.2018 р.; №05-12 від 05.12.2018 р.; №14-12 від 14.12.2018 р.; №24-12 від 24.12.2018 р.

Вартість послуг за цим договором склала - 120000,00 грн. і була віднесена заявником на зменшення показника одержаного доходу..

Загальна вартість послуг за переліченими договорами склала - 442500,00 грн.

У ході розгляду справи судом з`ясовано, що в Акті контролюючим органом констатовано факт неподання платником документів про оплату вартості послуг за переліченими договорами.

Вирішуючи спір, суд зважає, що за правилом п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п. 44.2 ст. 44 Податкового кодексу України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно з п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Судом також з`ясовано, що документів про оплату інформаційних послуг за договорами №03/2 від 03.02.2016 р., №03/16 від 20.03.2016 р., №25/1 від 25.01.2018 р. ФОП до контролюючого органу у порядку абз. 2 п. 44.6 ст. 44 та абз. 1 п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України не подавав, хоча одержав Акт перевірки, де було чітко зазначено про неподання таких документів у ході самої перевірки.

З огляду на викладене, суд не знаходить підстав для визнання обґрунтованим твердження заявника про подання до перевірки документів про оплату інформаційних послуг за договорами №03/2 від 03.02.2016 р., №03/16 від 20.03.2016 р., №25/1 від 25.01.2018 р.

Розглядаючи справу, суд зважає, що спір склався з приводу реалізації платником права на зменшення показника доходу за рахунок реально понесених видатків.

Суд вважає, що за своєю правовою природою та змістом таке право не є абсолютним, а тому навіть правило презумпції правомірності рішень платника податків згідно з п. 4.1.4 ст. 4 Податкового кодексу України не звільняє особу від обов`язку доведення факту існування цього права в конкретних умовах та обставинах.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

У силу положень ч. 1 ст. 9 означеного закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, а за приписами п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Між тим, надані заявником акти виконаних робіт за договорами №03/2 від 03.02.2016 р., №03/16 від 20.03.2016 р., №25/1 від 25.01.2018 р. взагалі не містять будь-яких адекватних до сприйняття параметрів змісту та обсягу господарської операції.

Отже, у розумінні ст. 73 КАС України ці копії документів не можуть бути кваліфіковані судом як належні докази реальності господарської операції.

Продовжуючи розгляд справи, суд відмічає, що за п. 177.2 ст. 177 та п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України одержаний платником дохід може бути зменшений на видатки, понесення яких було об`єктивно зумовлено потребами організації господарської діяльності, спрямованої на отримання доходу.

Оскільки нормами Податкового кодексу України не надано чіткого та поза розумним сумнівом достатньо конкретизованого визначення ані терміну «прибуток», ані суміжному терміну «дохід», то суд вважає за можливе керуватись у даному питанні нормами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до змісту ст. 1 згаданого закону доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов`язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників); витрати - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками); активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому; зобов`язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

З приписів наведеної норми закону чітко і безумовно слідує, що для обрахунку показника розміру доходу особи обов`язково належить з`ясувати як вартість активу, котра залежить від умов конкретної господарської операції, так і розмір зобов`язань та вимушеність їх виникнення, а також існування причинно-наслідкового зв`язку між подією понесенням витрат і ймовірністю (вірогідністю) одержання доходу унаслідок настання цієї події.

Переглянувши тексти договорів №03/2 від 03.02.2016 р., №03/16 від 20.03.2016 р., №25/1 від 25.01.2018 р., суд звертає увагу на абсолютну схожість предметів цих правочинів.

За таких обставин, суд доходить до переконання, що в матеріалах справи відсутні докази, які б засвідчували обумовленість вчинення перелічених договорів потребами господарської діяльності заявника та причетність цих договорів до одержаного заявником доходу.

Тому, судження контролюючого органу про неправомірність зменшення заявником показника одержаного доходу у цілях справляння податку на доходи фізичних осіб за рахунок складених у межах договорів №03/2 від 03.02.2016 р., №03/16 від 20.03.2016 р., №25/1 від 25.01.2018 р. документів слід визнати юридично правильним та фактично обґрунтованим.

Указане зумовлює і висновок про обґрунтованість судження контролюючого органу про недотримання заявником вимог п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України та абз. 1 п. 2 ч. 1 ст. 7, п. 2 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнобов`язкове державне соціальне страхування».

Згідно з п. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Обов`язок доведення відповідності оскарженого рішення (діяння) закону за критеріями п. 2 ч. 2 КАС України у силу ч. 2 ст. 77 КАС України покладено саме на владного суб`єкта.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд відзначає, що в абсолютному вигляді указане правило тягаря доказування може бути застосовано до випадку оскарження рішення владного суб`єкта, котрим для приватної особи створено новий обов`язок або створено перешкоди у реалізації вже існуючого права (інтересу).

Натомість у випадку, коли приватна особа у судовому порядку звертається до владного суб`єкта з метою набуття нового (раніше не існуючого) права у сфері публічно-правових відносин, на думку суду, відсутні підстави для абсолютизації цього правила, адже суб`єктивне право приватної особи у галузі публічно-правових відносин не може виникати виключно з помилки (свідомої чи неумисної), незаконного рішення або протиправного діяння владного суб`єкта (окрім права на стягнення збитків та права на компенсацію шкоди).

У спірних правовідносинах має місце перший з позначених випадків, але з урахуванням специфіки саме даного спору заявник не наділений абсолютним правом на зменшення одержаного доходу, а відтак, не звільнений від обов`язку доведення реальності понесених видатків та пов`язаності цих видатків з одержанням доходу.

Підсумовуючи викладені вище міркування та беручи до уваги те, що у ході розгляду справи платник не довів обставин реальності одержання інформаційних послуг, не довів обставин подання до перевірки документів про оплату вартості інформаційних послуг, не довів належності оформлення первинних документів у формі актів виконаних робіт, не довів обставин пов`язаності інформаційних послуг як з господарською діяльністю у цілому, так і з одержанням доходу зокрема, а обрані контролюючим органом мотиви видання оскаржених рішень узгоджуються зі змістом належних норм матеріального права та обставинами фактичної дійсності, суд вважає, що подію вчинення заявником податкового правопорушення слід визнати наявною.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб`єкт при виданні оскаржених рішень дотримався вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, позаяк обставини події з`ясував з достатньою повнотою, скоєне діяння кваліфікував правильно, норму закону визначив належну, положення цієї норми права витлумачив вірно, унаслідок чого міра застосованої юридичної відповідальності узгоджується з характером, змістом та наслідками вчиненого особою протиправного діяння.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999р. у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007р. у справі «Красуля проти Росії», від 05.05.2011р. у справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010р. у справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994р. у справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003р. у справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008р. у справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян ( MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії»), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п.1 ст.6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Роз`яснити, що судове рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч.3 ст.243 КАС України 17 липня 2019 року.

Суддя Сліденко А.В.