Рішення № 83067685, 17.07.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№1.380.2019.002348

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Гулкевич І.З., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління Державної казначейської служби України у Золочівському районі Львівської області про повернення безпідставно сплачених коштів,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління Державної казначейської служби України у Золочівському районі Львівської області про зобов`язання відповідача сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Золочівському районі Львівської області про повернення ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , помилково сплаченого збору на обов`язкове пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 5 168,76 грн, що становить 1 % збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна на рахунок ОСОБА_1 НОМЕР_4, ІПН НОМЕР_2 у ПАТ КБ «Приватбанк».

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 24.01.2019 позивач помилково сплатив збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 5 168,76 грн. Водночас операція з придбання нерухомого майна не відбулася, а тому позивач звернувся до відповідача з заявою про повернення помилково перерахованих коштів. В отриманій відмові відповідач посилається на те, що правовий механізм перевірки інформації про факт придбання особою нерухомості вперше відсутній, а тому у пенсійного органу немає підстав для оформлення подання до органів Казначейства про повернення сплачених сум збору. Позивач з такими діями відповідача не погоджується та зазначає, що процедура повернення коштів, помилково зарахованих до державного та місцевого бюджетів, визначена Порядком № 787. Згідно з цим Порядком повернення помилково зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень, відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів. Водночас пунктом 5 розділу І Порядку передбачено, що повернення помилково зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Таким чином, після отримання заяви позивача відповідач повинен був прийняти заяву та звернутись до відповідного Казначейства з поданням про повернення з бюджету помилково перерахованих коштів. Натомість відповідач неправомірно відмовив в оформленні документів щодо повернення позивачу помилково сплачених сум збору на обов`язкове пенсійне страхування, а тому за захист своїх порушених прав та інтересів позивач вимушений звертатися в суд.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач подав відзив на адміністративний позов. Вказує на те, що пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» визначено перелік платників збору, до яких зокрема належать громадяни, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. При цьому відповідно до п. 15-1 Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна. Отже, збір в обов`язковому порядку сплачується фізичними особами покупцями нерухомого майна в розмірі 1% від вартості такого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу. Водночас нормативні акти, які б визначали обов`язок Пенсійного фонду України на повернення сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування особами та порядок його здійснення відсутні. Відтак, оскільки документального підтвердження правових підстав для повернення позивачу помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування ні у заяві до пенсійного органу, ні в позовній заяві не надано, підстав для повернення позивачу сплаченого збору немає.

Третя особа подала пояснення на адміністративний позов, в яких зазначила, що відсутні підстави про зобов`язання відповідача сформувати та подати до органу казначейства подання на повернення коштів, оскільки відповідне подання про повернення коштів подається до органу казначейства платником.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Судом встановлено, що 24.01.2019 позивач ОСОБА_1 у зв`язку з наміром придбати об`єкт нерухомого майна перерахував до бюджету кошти в сумі 5 168,76 грн на рахунок № НОМЕР_3 , одержувач УК у Золочівському районі Львівської області, з призначенням платежу « 101; НОМЕР_2 ; 1% від вартості нерухомого майна.

Вказаний факт підтверджується копією квитанції № NOJR949531 від 24.01.2019.

Оскільки операція купівлі-продажу не відбулась, 04.02.2019 позивач звернувся на адресу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про повернення помилково перерахованих коштів в сумі 5 168,76 грн.

Листом № 4291/05-78 від 15.02.2019 відповідач повідомив позивача про те, що законодавчо не визначено перелік документів та уповноважений орган, який підтверджує, що особа придбаває житло вперше. У зв`язку з тим, що відсутній правовий механізм перевірки інформації про факт придбання особою нерухомості вперше, правові підстави для надання повідомлення до органів Державної казначейської служби України про повернення сплачених сум збору на обов`язкове державне пенсійне страхування під час придбання нерухомого майна в органі Пенсійного фонду України відсутні.

Також представником позивача під час розгляду справи на підтвердження позовних вимог надано до суду докази звернення позивача до Управління Державної казначейської служби України у Золочівському районі Львівської області із заявою про повернення помилково сплаченого збору на обов`язкове пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 5 168,76 грн.

Листом від 11.07.2019 Управління державної казначейської служби України у Золочівському районі Львівської області повідомила ОСОБА_1 про повернення заяви без виконання, оскільки ним до заяви про повернення коштів не додано подання органу, що контролює справляння надходжень бюджету, тобто Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Вважаючи відмову відповідача необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до абз. 1 п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна (абз. 3 п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 400/97-ВР).

Окрім того, згідно з п. 15-1 Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року № 1740, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Пунктом 15-3 зазначеного Порядку встановлено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Таким чином, в силу вимог чинного законодавства громадяни, які мають намір придбати нерухоме майно, зобов`язані сплатити збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1 відсотка вартості такого майна до здійснення нотаріального посвідчення відповідного договору.

Відтак у випадку, коли договір фактично не був укладений, тобто в разі нездійснення операції з купівлі-продажу нерухомого майна, особа, яка сплатила збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, не є платником такого збору в розумінні вимог п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 400/97-ВР, а сплачений цією особою кошти вважаються такими, що помилково зараховані до бюджету.

Відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про нездійснення ним операцій з придбання нерухомого майна, за які ним до бюджету було сплачено збір у розмірі 5 168,76 грн, або ж доказів, які б підтверджували факт реєстрації за позивачем на праві приватної власності нерухомого майна, що могло б свідчити про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору.

Водночас в силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача.

Натомість у цій справі відповідач свого процесуального обов`язку доказування не виконав, а його доводи про можливе придбання позивачем нерухомого майна ґрунтуються винятково на припущеннях, що є недопустимим.

При цьому суд зауважує, що в силу положень абз. 6 п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 400/97-ВР інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на запит Пенсійного фонду України та його територіальних органів надається у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Отже, законом передбачено можливість відповідача отримувати та перевіряти інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з метою виконання своїх функцій з контролю за справлянням збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Водночас суд не бере до уваги посилання відповідача на відсутність правового механізму перевірки інформації про факт придбання особою нерухомості вперше, оскільки саме держава повинна створити відповідний механізм, а не перекладати тягар його відсутності на особу, що не є платником збору на загальнообов`язкове пенсійне страхування.

В цьому контексті суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, у справі «Рисовський проти України», № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, пункти 70, 71, Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).

Відтак, оскільки саме держава не виконала свій обов`язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 819/1667/17, від 20 березня 2018 року у справі № 819/1249/17, від 11 липня 2018 року у справі № 819/242/17, тощо.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що позивач має право на повернення з бюджету збору на обов`язкове пенсійне страхування в сумі 5 168,76 грн, помилково сплаченого за операцію купівлі-продажу нерухомого майна, що фактично не відбулася.

Таким чином, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом щодо сплачених позивачем сум збору є Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, суд доходить висновку, що саме на відповідача чинним законодавством покладено обов`язок з оформлення подання на повернення позивачу помилково сплачених коштів.

Відтак позовні вимоги в частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області оформити це подання є підставними і підлягають задоволенню.

Однак помилковими є доводи позивача з приводу того, що відповідач також повинен звернутися до органів Державної казначейської служби України з вказаним поданням.

В силу вимог абзацу 5 пункту 5 Порядку № 787 подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Отже, згідно з Порядком № 787 обов`язок відповідача обмежується оформленням подання на повернення помилково або надміру зарахованого до бюджету збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, тоді як внесення цього подання до відповідного органу Казначейства (у цьому випадку Управління Державної казначейської служби України у Золочівському районі Львівської області) здійснюється самим платником, тобто позивачем.

Відтак у задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

З огляду на висновки суду про часткове задоволення позову та встановлені КАС України правила розподілу судових витрат понесені позивачем витрати на сплату судового збору стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 77, 139, 245, 246, 257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України,суд,-

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, Львівська область, місто Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10, ідентифікаційний код 13814885) сформувати подання про повернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) з Державного бюджету збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в сумі 5 168,76 (п`ять тисяч сто шістдесят вісім гривень 76 коп. ), сплаченого згідно квитанції № NOJR949531 від 24.01.2019.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, Львівська область, місто Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10, ідентифікаційний код 13814885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 коп.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Гулкевич І.З.