Рішення № 83067114, 11.07.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2019 р. Справа№200/7270/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації Донецької області про визнання дій незаконними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації Донецької області, в якому просить суд:

- визнати незаконними дії та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації Донецької області щодо не призначення ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації Донецької області призначити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини та здійснити виплату заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначила, що вона ІНФОРМАЦІЯ_1 народила сина ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 06.12.2017 року, виданим Центральним районним у місті Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області. 28 лютого 2018 року вона звернулася до Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації Донецької області з заявою про призначення допомоги при народженні дитини. Згідно листа Нікольської районної державної адміністрації Донецької області від 05.04.2019 року їй було відмовлено у призначенні допомоги при народженні дитини на підставі рішення Управління соціального захисту населення Нікольської райдержадміністрації №36 від 09.10.2018 року. Відповідач відмовив у призначенні позивачу допомоги при народженні дитини у зв`язку з її відсутністю за адресою, зареєстрованою як фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи.

Позивач вважає дії відповідача щодо не призначення допомоги при народженні дитини незаконними та такими, що порушують її конституційні права.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 червня 2019 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Згідно з вимогами частини п`ятої статті 162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Станом на час розгляду справи 11 липня 2019 року, відповідачем відзиву на позовну заяву не надано, про причини неподання відзиву на позовну заяву відповідачем суду не повідомлено.

У відповідності до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (частина 2 статті 175 КАС України).

Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 263 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 є громадянкою України (паспорт серії НОМЕР_2 виданий Єнакіївським МВ УМВС України у Донецькій області), РНОКПП НОМЕР_3 та є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане 06 грудня 2017 року Центральним районним у місті Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

Відповідно до довідок від 28 лютого 2018 року № 0000485878/21678 та № 0000485896/21681 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивач із малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перемістилися за адресою (фактичне місце проживання/перебування): АДРЕСА_1 .

Як вбачається з листа відповідача від 05.04.2019 року № 07-16/1686, ОСОБА_4 звернулась до управління 28.02.2018 року з заявою про призначення допомоги при народженні дитини на сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , але фактично мешкає як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_3 . За результатом проведеної перевірки фактичного місця проживання/перебування було встановлено факт відсутності за фактичним місцем проживання. Рішенням комісії №36 від 09.10.2018 року відмовлено в призначенні допомоги. Згідно рішення начальника управління № 58 від 09.10.2018 року про скасування довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, довідка про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 скасована як такій, що подала завідомо недостовірні дані.

Отже, спірним питанням у справі є правомірність відмови відповідача в призначенні допомоги при народженні дитини.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов`язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» (далі - Закон № 2811-XII).

Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім`ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Так, згідно з частиною першою статті 1 Закон № 2811-XII громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закон № 2811-XII одним із видів державної допомоги сім`ям з дітьми є допомога при народженні дитини.

Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина перша статті 5, частина перша статті 10 Закон № 2811-XII), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII.

Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.

За приписами статті 11 Закону № 2811-XII, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.

Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2009 року № 59).

З вищеописаних письмових доказів судом встановлено, що ОСОБА_1 , яка є громадянкою України та внутрішньо переміщеною особою, народивши ІНФОРМАЦІЯ_1 сина ОСОБА_3 , протягом дванадцяти місяців з дня народження дитини звернулася до відповідача за місцем реєстрації як внутрішньо переміщена особа із заявою про призначення допомоги при народженні дитини, форму якої затверджено наказом Міністерства соціальної політики України 21 квітня 2015 року № 441, та копією свідоцтва про народження дитини, виданого 06 грудня 2017 року Центральним районним у місті Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

Таким чином, суд встановив, що позивачем у повній мірі виконано встановлені Законом № 2811-XII вимоги для ініціювання розгляду питання про призначення допомоги. Жодних повідомлень про невідповідність або неповноту поданого пакету документів відповідачем позивачеві не спрямовувалось.

Підставою для відмови у призначенні допомоги при народженні дитини стала відсутність позивача за адресою, зареєстрованою як фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи та подальше скасування довідок внутрішньо переміщених осіб позивача та її дитини. Проте, ця обставина за Законом № 2811-XII не позбавляє позивача та її дитину права на отримання допомоги.

Суд також зазначає, що відповідно статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров`я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Крім того, варто зазначити, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.

Суд вважає, що Позивач і її дитина є громадянами України, тобто мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини, за ознакою місця проживання (перебування). Відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеної у п.23 рішення «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Позивач має право на отримання державної допомоги при народженні дитини.

Реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», не може позбавляти її права на отримання допомоги при народженні дитини. Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Крім того, суд звертає увагу, що позивачем заявлений позов в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, право позивача на отримання допомоги при народженні дитини є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань.

Крім того, відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту.

Таким чином, суд зазначає, що механізм призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, встановлений Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, не повинен звужувати права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Правову позицію, що підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили викладено у постанові Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 226/318/17 (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 73764182).

Окрім того, суд зазначає, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2017 року № 826/12123/16 (залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2018 року) положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 та абз. 10 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 5 листопада 2014 р. №637 визнано нечинними, оскільки останні не відповідають правовим актам вищої юридичної сили.

Таким чином, враховуючи встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили обставини щодо невідповідності положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 правовим актам вищої юридичної сили, суд не приймає посилання відповідача у листі від 05.04.2019 року на вказані нормативно-правові акти.

Приймаючи до уваги наведене, враховуючи необхідність захисту інтересів малолітньої дитини, суд дійшов висновку, що відмовляючи позивачу у призначенні допомоги при народженні дитини, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без урахування усіх обставин для прийняття відповідного рішення.

Відповідачем до суду не надано доказів, що позивач отримала допомогу при народженні дитини в іншому органі соціального захисту населення на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.

Крім того, відповідачем не наведено жодного порушення з боку позивача, яке б відповідно до чинного законодавства було б підставою для прийняття рішення про відмову в призначенні виплати допомоги. Діючи поза законом, відповідач тим самим свавільно втрутився у право дитини на отримання соціальної допомоги, що призвело до його порушення, а тому вони підлягає захисту шляхом задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Крім того, як раніше зазначалось, відповідачем відзиву на позовну заяву не надано, отже суд застосовуючи припис ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України кваліфікує таке не надання відзиву, як визнання позову.

Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приписами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Фактично суд зв`язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

При вирішенні вимоги позивача про зобов`язання призначити вказану допомогу та здійснити її виплату суд виходить із наступного.

Відповідачем у листі від 05.04.2019 року не заперечується належність поданих позивачем заяви та документів для призначення допомоги. Єдиною підставою для прийняття комісією рішення про відмову визначалась відсутність внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання.

Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому відповідно до абз. 2 ч. 2 цієї статті Кодексу у таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги, що у відмові в призначенні допомоги при народженні дитини не визначено інших підстав її прийняття, ніж відсутність внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання, інші обставини не можуть бути підставою для непризначення та невиплати допомоги.

Таким чином, враховуючи відсутність спору щодо належності поданих позивачем заяви та документів для призначення допомоги і незаконність визначених відповідачем підстав відмови у призначенні допомоги, беручи до уваги те, що управління соціального захисту населення при розгляді документів позивача мало лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки, суд дійшов висновку, що в даному випадку відповідач не наділений дискреційними повноваженням.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 6 березня 2019 року у справі № 1640/2594/18).

В контексті викладеного, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ч. 2 ст. 9 КАС України, а також з аналізу норм чинного законодавства, враховуючи, що у листі від 05.04.2019 року відповідач зазначив про прийняття рішення № 36 від 09.10.2018 року про відмову позивачу в призначенні допомоги при народженні дитини, суд приходить до висновку про визнання протиправними дії Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації щодо не призначення ОСОБА_1 державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнання протиправним та скасування рішення Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації № 36 від 09.10.2018 року, яким відмовлено в призначенні позивачу допомоги при народженні дитини та зобов`язання відповідача призначити позивачу допомогу при народженні дитини та здійснити її виплату.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 червня 2019 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору у розмірі 768,40 грн. до ухвалення судового рішення.

Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 768,40 грн. підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідно до положень частини третьої статті 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації Донецької області про визнання дій незаконними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації Донецької області щодо не призначення ОСОБА_1 державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації № 36 від 09.10.2018 року, яким відмовлено в призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації Донецької області (87000, Донецька область, Нікольський район, смт.Нікольське, вул.Свободи, 112, код ЄДРПОУ 03197247) призначити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_4 РНОКПП НОМЕР_4 ) допомогу при народженні дитини та здійснити її виплату.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації Донецької області (87000, Донецька область, Нікольський район, смт.Нікольське, вул.Свободи, 112, код ЄДРПОУ 03197247) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного позовного провадження 11 липня 2019 року та його повний текст складено та підписано 16 липня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя П.В. Кочанова