Ухвала суду № 8306710, 04.03.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" березня 2010 р.                                                                       К-53289/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:          Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Сергейчук О.А.

Степашко О.І.,

при секретарі: Коротковій О.В.,

за участю представників: позивача:Глушка Д.В., Єремець Є.О., відповідача-1:Кравченка О.Б., Петровського Д.О.

відповідача-2:не з’явився,

прокурора:Дубаса В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.08.2009 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2009 року

у справі №2-а-461/09/1470

за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарського підприємства «Нібулон»,

2. Приватного підприємства «Монте Негро»,

за участю Прокурора Миколаївської області,

про стягнення отриманих коштів в дохід держави,

ВСТАНОВИВ:

Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.08.2009 року з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарського підприємства «Нібулон»(далі –відповідач-1), Приватного підприємства «Монте Негро»(далі –відповідач-2) про стягнення у порядку ст. 208 Господарського кодексу України з ПП «Монте Негро»на користь відповідача-1 всього отриманого за умовами договорів поставки №59/2008 від 01.07.2008 року, №290/2008 від 09.07.2008 року, №308/2008 від 09.07.2008 року та №334/2008 від 11.07.2008 року на загальну суму 9839127,60 грн., а також стягнення з ТОВ СП «Нібулон» у доход держави грошових коштів у зазначеній сумі.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.08.2009 року (суддя –Середа О.Ф.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2009 року (судова колегія у складі: головуючий суддя – Джабурій О.В., судді –Крусян А.В., Шляхтицький О.І.) рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ПП «Монте Негро»на користь відповідача-1 всього отриманого за договорами поставки на загальну суму 9839127,60 грн. із закриттям провадження у справі у цій частині з огляду на факт припинення Приватного підприємства «Монте Негро».

Рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову мотивовані тим, що надані позивачем докази не є достатніми та не можуть беззаперечно свідчити про спрямованість укладених відповідачами договорів на досягнення цілей, які суперечать інтересам держави та суспільства.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Скаржник зазначив, що наявні у справі докази підтверджують наявність у діях відповідача-2 мети, завідомо суперечної інтересам держави та суспільства, що свідчить про обґрунтованість вимог щодо застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України.

До касаційної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві приєднався Перший заступник прокурора Миколаївської області.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ СП «Нібулон»з питань дотримання вимог податкового законодавства під час відображення операцій з Приватним підприємством «Монте Негро»за червень, липень, серпень, вересень 2008 року, за результатами якої складено акт від 12.02.2009 року №146/40/14291113. Проведеною перевіркою встановлено, що між відповідачами у липні 2008 року були укладені договори поставки сільськогосподарської продукції №59/2008 від 01.07.2008 року, №290/2008 від 09.07.2008 року, №308/2008 від 09.07.2008 року та №334/2008 від 11.07.2008 року.

На виконання умов договорів ТОВ СП «Нібулон»сплатило ПП «Монте Негро»9839127,60 грн., отримало від останнього податкові накладні та віднесло до складу податкового кредиту суму податку, визначену у цих податкових накладних та сплачену у ціні придбаного товару. Зазначені обставини не заперечуються учасниками судового процесу.

У касаційній скарзі СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві зазначає, що підставою для висновку про наявність у діях відповідача-2 умислу, спрямованого на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, є обставини справи, відповідно до яких засновники другого відповідача здійснювали перереєстрацію підприємства з порушенням порядку державної реєстрації, оскільки один із засновників підприємства (громадянин Гречко О.П.) не мав наміру здійснювати господарську діяльність. До того ж, у підприємства відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, торгівельне обладнання, транспортні засоби, сировина та матеріали для здійснення основного виду діяльності. Під час проведення перевірки позивач отримав інформацію про постачальників продукції ПП «Монте Негро»(СФГ «Роксолана», ТОВ «АФ Гарант», СТОВ МТС «Поляна», СТОВ Агрофірма «Ольгопіль»), які не мали відносин з відповідачем-2, а деякі з них мають індивідуальний податковий номер, який відсутній у базі даних податкових органів.

Враховуючи зазначені обставини, позивач дійшов висновку, що договори поставки, укладені між відповідачами, є нікчемними, а тому не потребують визнання їх недійсними у судовому порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявні у справі докази у їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Вирішуючи питання про необхідність визнання недійсними господарських зобов’язань з мотивів, зазначених позивачем, суд апеляційної інстанції обґрунтовано врахував, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже є нікчемним. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. А відтак, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що у разі обґрунтування позовних вимог про застосування наслідків, визначених ст. 208 ГК України, фактом укладення договорів з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, визнання таких господарських зобов’язань недійсними у судовому порядку не передбачено чинним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов'язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Частиною 1 статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого позивач посилається як на підставу позовних вимог, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України позивачем таких доказів надано не було.

При цьому, встановлюючи наявність у відповідача-2 умислу на укладення правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, суди попередніх інстанцій правильно врахували, що постанова Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 29.12.2008 року про визнання недійсними установчих документів ПП «Монте Негро»не є достатньою підставою для висновку про наявність у діях відповідача-2 мети, що суперечить інтересам держави та суспільства. Сам факт припинення юридичної особи судовим рішенням та визнання недійсними установчих документів підприємства не тягне за собою безумовних висновків про недійсність усіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Крім того, виходячи з вимог ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців», у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Таким чином, наведені позивачем обставини є недостатніми для висновку про наявність підстав для застосування правових наслідків, передбачених ч. 1 ст. 208 ГК України, а тому висновок судів щодо відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині є правильним.

Що стосується закриття провадження у справі у частині вимог, пред’явлених до ПП «Монте Негро», то суд апеляційної інстанції обґрунтовано керувався приписами п. 5 ч. 1 ст. 157 КАС України, згідно з якими суд закриває провадження у справі у разі ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

За змістом ч. 2 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Встановивши на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення факт внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення ПП «Монте Негро», який підтверджений належним засобом доказування –витягом з такого реєстру –суд апеляційної інстанції правомірно застосував нормативні приписи п. 5 ч. 1 ст. 157 КАС України та закрив у відповідній частині провадження у справі.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві залишити без задоволення.

2. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2009 року у справі №2-а-461/09/1470 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Сергейчук О.А. Степашко О.І.