Рішення № 83066976, 17.07.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2019 року Справа № 160/4984/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З.

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

31 травня 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення з 01 жовтня 2018 року виплати призначеної за віком пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , призначеної пенсії за віком з 01.10.2018 року;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є пенсіонером за віком, з 01 вересня 2014 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Проте, з невідомих причин з 01 жовтня 2018 року виплата пенсії була припинена. На звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо підстав припинення виплати пенсії відповідач листом від 09.01.2019 р. №П-1 20062-18 зазначив, що рішенням №694/03.24 від 19.09.2018 року було припинено виплату пенсії з причини відсутності довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або рішення про відмову у взятті на облік внутрішньо переміщеної особи. Позивач вважає, що статус внутрішньо переміщеної особи надає додаткові соціальні гарантії, проте не може порушувати конституційне право на отримання призначеної пенсії. Відсутність довідки про статус внутрішньо переміщеної особи, тим паче для особи, яка зареєстрована та проживає на підконтрольній Україні території, не є передбаченою законом підставою для припинення пенсії. Також, позивач зазначила, що право на отримання пенсії є абсолютним та не може бути обмежено. Просить відновити порушене право.

Ухвалою судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 червня 2019 р. відкрито провадження у адміністративній справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

20 червня 2019 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції відповідачем зазначено, що ОСОБА_1 з 01.09.2014 року перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 р. №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», передбачено, що призначення та продовження виплат пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509. Рішення про відмову у взятті на облік внутрішньо переміщеної особи та видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи приймається відповідно до пункту 8 Порядку №509. За результатами проведеної перевірки з`ясовано, що діюча довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або рішення про відмову у взятті на облік внутрішньо переміщеної особи в матеріалах пенсійної справи позивача відсутня. Тому, з жовтня 2018 року виплата пенсії позивачу призупинена, про що повідомлено листом від 19.09.2018 року №694/03.24. Поновлення соціальних виплат здійснюється на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної районними, районним у м. Києві і м. Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах рад згідно з Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщених особам та Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування. Відповідач зазначив, до питання поновлення виплати пенсії позивачу можливо повернутись після надання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або рішення про відмову у взятті на облік внутрішньо переміщеної особи. У зв`язку з чим, відповідач вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

10 липня 2019 року позивачем подано до суду відповідь на відзив відповідача, в якому надала пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Також зауважила, що відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» припинення виплати пенсії можливе лише за умов прийняття Пенсійним фондом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 цього Закону. Тому посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 р. №637 є безпідставним. Окрім того, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з ч.ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив відповідача, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З жовтня 2018 року виплату пенсії призупинено.

У листопаді 2018 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо причин припинення виплати пенсії.

Листом від 09 січня 2019 року з вих. №Т20062-18 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило, що виплату пенсії було призупинено, про що повідомлено листом від 19.09.2018 р. №694/03.24. Відновлення виплати пенсії можливе після надання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або рішення про відмову у взятті на облік внутрішньо переміщеної особи.

Не погодившись, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Предметом спору у цій справі є встановлення обставин, що підтверджують наявність або відсутність правових підстав для припинення позивачу виплати пенсії за віком у відповідності до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Конституцією України закріплено основи соціальної спрямованості держави.

Так, згідно зі ст.3, ст. 19, ст. 46 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-IV).

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною 3 статті 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

У частині 1 статті 49 Закону №1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера;4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 2 статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

У ході судового розгляду справи судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком.

Виплату пенсії припинено з 01.10.2018 року. Згідно з довідкою про доходи від 21.05.2019 р. за вих.№560 сума отриманої пенсії за період з 01.08.2018 р. по 30.04.2019 р. складає 4979,86 грн., з яких: 2489,93 грн. - пенсія за серпень 2018 рік, 2489,93 грн. - пенсія за вересень 2018 рік.

На час розгляду справи виплату пенсії позивачу не відновлено.

В обґрунтування підстав припинення виплати пенсії відповідач зазначив про відсутність у позивача довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або рішення про відмову у взятті на облік внутрішньо переміщеної особи.

Суд вважає безпідставними та необґрунтованими такі доводи відповідача в обґрунтування підстав припинення виплати пенсії.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії, серед яких такі підстави, як відсутність довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або рішення про відмову у взятті на облік внутрішньо переміщеної особи, відсутні.

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав, визначених законом, для припинення виплати пенсії ОСОБА_1 .

Не надано і доказів прийняття відповідного обґрунтованого рішення щодо припинення виплати пенсії в розумінні ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Доводи відповідача щодо належного повідомлення позивача про припинення виплати пенсії листом від 19.09.2018 р. №694/03.24 не враховуються судом, оскільки в матеріалах справи відсутні докази направлення та вручення позивачу вказаного листа.

З огляду на викладене, суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 жовтня 2018 року було здійснено відповідачем не у спосіб, передбачений Конституцією України та Законом № 1058-IV, та без законних на те підстав.

Суд вважає за доцільне зауважити, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, і не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

При цьому, реєстрація особи як внутрішньо переміщеної - це її право, а не обов`язок, та надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, при цьому, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Щодо посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 р. №637 в якості обґрунтування підстав припинення виплати пенсії, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У Законі України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Пенсія як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом». Держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону (преамбула до Закону № 1058-IV).

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.

Нормативно-правові акти ж Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами, в цьому випадку, на отримання позивачем пенсії.

За таких обставин, посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 р. №637 в якості обґрунтування причин не виплати позивачу пенсії безпідставне, відсутність довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та/або рішення про відмову взятті на облік внутрішньо переміщеної особи, не є законодавчо визначеною підставою для невиплати пенсії.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як передбачено частиною першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій, натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява обґрунтована і підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з положень ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим стягує з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати з оплати судового збору у розмірі 768,40грн. відповідно до квитанції від 27.05.2019 р. № 0.0.1366009999.1.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 242-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення ОСОБА_1 виплати пенсії за віком з 01 жовтня 2018 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 виплату пенсії за віком з 01 жовтня 2018 року.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць відповідно до п.1 ч.1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. відповідно до квитанції від 27.05.2019 р. № 0.0.1366009999.1.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський