Рішення № 83066936, 07.06.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2019 року Справа № 205/2085/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

05.03.2019р. ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та, з урахуванням уточненого адміністративного позову від 02.04.2019р., просить:

- визнати протиправними дії відповідача, які полягають у відмові перерахувати позивачеві пенсію у зв`язку з втратою годувальника, згідно довідки ТУ ДСА України в Дніпропетровській області про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №БС 205 від 31.01.2019р.;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачеві у зв`язку з втратою годувальника, згідно довідки ТУ ДСА України в Дніпропетровській області №БС 205 від 31.01.2019р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що згідно рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31.05.2016р. у справі №205/3221/16-а вона отримує пенсію у зв`язку з втратою годувальника, виходячи з розміру щомісячного довічного грошового утримання її чоловіка - судді у відставці ОСОБА_2 Отримавши довідку ТУ ДСА України в Дніпропетровській області про суддівську винагороду, яка враховується при призначенні (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_2 станом на 01.01.2016р., позивач 01.02.2019р. звернулася до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії у зв`зку з втратою годувальника із суддівської винагороди на 01.01.2016р. у розмірі 33072,00 грн. з дня прийняття Рішення Конституційного Суду України з 04.12.2018р., проте, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовило позивачеві у проведенні такого перерахунку її пенсії у зв`язку з тим, що пенсія позивачеві призначена по рішенню Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31.05.2016р. у справі №205/3221/16-а. Позивач вважає такі дії відповідача щодо відмови їй у проведенні перерахунку пенсії протиправними.

Ухвалою суду від 08.04.2019р. було відкрито провадження у даній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та, зокрема, зобов`язано відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.36).

23.04.2019р., на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, відповідач надав до канцелярії суду письмовий відзив на позов, у якому просив відмовити позивачеві у задоволенні її позовних вимог в повному обсязі посилаючись на те, що пенсія позивачеві була призначена згідно постанови Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31.05.2016р. у справі №205/3221/16-а з урахуванням заробітної плати ОСОБА_2 з 01.06.2013р. по 30.06.2013р. в сумі 18352,00 грн. та на підставі постанови Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25.11.2016р. у справі №205/8412/16-а було проведено перерахунок пенсії позивача у разі втрати годувальника з урахуванням заробітної плати діючого судді на день смерті годувальника в сумі 22048,00 грн. Відповідач вказує на те, що 01.02.2019р. позивач звернулася до пенсійного органу із заявою та довідкою щодо проведення перерахунку пенсії, який не передбачений діючим законодавством. Окрім того, відповідач зазначає, що судді у відставці, який не проходив кваліфікаційне оцінювання, розмір щомісячного довічного грошового утримання повинен визначатися виходячи із суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VІ від 07.07.2010р., а тому відповідач вважає, що для проведення перерахунку пенсії позивача згідно її заяви від 01.02.2019р. не має законних підстав (а.с.40-43).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 07.06.2019р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у справі.

Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31.05.2016р. у справі №2а/205/99/16 було, зокрема, зобов`язано Правобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Дніпропетровська призначити ОСОБА_1 , пенсію в зв`язку з втратою годувальника з 28 січня 2016 року в розмірі 50% пенсії померлого годувальника - ОСОБА_2 , нарахованої на момент його смерті, що підтверджується копіями постанови Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25.11.2016р. та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2017р. у справі №205/8412/16-а, наявними у справі (а.с.75-83).

З 28.01.2016р. ОСОБА_1 отримує пенсію по втраті годувальника за її чоловіка - суддю у відставці ОСОБА_2 (померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ), що підтверджується копією розпорядження №192097 від 22.07.2016р., наявною в матеріалах справи (а.с.63).

01.02.2019р. позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про перерахунок пенсії у зв`зку з втратою годувальника із суддівської винагороди на 01.01.2016р. у розмірі 33072,00 грн. з дня прийняття Рішення Конституційного Суду України з 04.12.2018р. на підставі довідки ТУ ДСА України в Дніпропетровській області №Б-с-205 від 31.01.2019р. про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що підтверджується копією відповідної заяви та відповідною довідкою, наявними у справі (а.с.10-12,34-35).

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про відмову у перерахунку пенсії відповідно до заяви від 01.02.2019р. у зв`язку з тим, що пенсія позивачеві призначена по рішенню Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31.05.2016р. у справі №2а/205/99/16, що підтверджується копією повідомлення про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії від 08.02.2019р. (а.с.9-10,56-57).

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з діями відповідача щодо відмови їй у проведенні перерахунку пенсію у зв`язку з втратою годувальника, згідно довідки ТУ ДСА України в Дніпропетровській області про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №Б-с-205 від 31.01.2019р. у зв`язку з чим позивач просить зобов`язати відповідача провести перерахунок її пенсії на підставі вказаної довідки, посилаючись на необґрунтованість такої відмови.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі, виходячи з наступного.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до ч.3 ст.133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010р. №2453-VI (далі - Закон №2453), у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015р. №192-VIII (що діяла на момент призначення позивачеві пенсії у разі втрати годувальника) було визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

04.12.2018р. Конституційним Судом України ухвалено рішення №11-р/2018, яким вирішено:

1) визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат";

2) визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, за яким "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу", для цілей застосування окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, а саме:

- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;

- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;

- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Так, приймаючи вищенаведене рішення, Конституційний Суд України виходив із того, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 для цілей застосування окремих положень Закону № 1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.

Згідно ч.3 резолютивної частини вказаного рішення встановлено, що положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VІII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Частиною 4 ст.142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02.06.2016р. (далі - Закон №1402), встановлено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

При цьому, п.1, п.3, п.4 Розділу ІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №3-1 від 25.01.2008р. (у редакції чинній на момент виникнення права у позивача на перерахунок) (далі - Порядок №3-1) передбачено, що заява про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та довідка про розмір суддівської винагороди подається до органів, що призначають щомісячне довічне утримання.

Звернення за перерахунком щомісячного довічного утримання проводиться в разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що з 04.12.2018р. положення ч.3 ст.133 Закону №2453 застосовуються у такій редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат", у зв`язку з чим померлий чоловік позивача, як суддя місцевого суду, який перебував у відставці та отримував щомісячне довічне грошове утримання мав би право на перерахунок такого щомісячного довічного грошового утримання із врахуванням, при розрахунку суддівської винагороди, посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 31.01.2019р., у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення №11-р/2018, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на ОСОБА_2 (чоловіка позивача, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) була видана довідка №Б-с-205 від 31.01.2019р. про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на 01.01.2016р., за якою суддівська винагорода, яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці складає 33072,00 грн., у тому числі, зокрема, посадовий оклад - 20670,00 грн. (виходячи із 15 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2016р.) що підтверджується відповідною довідкою, наявною у справі (а.с.10).

Проаналізувавши вищенаведені норми законодавства та надані суду докази, суд приходить до висновку, що у зв`язку з тим, що позивач отримує пенсію у зв`язку з втратою годувальника за ОСОБА_2 (суддю у відставці), виходячи із розміру його щомісячного довічного грошового утримання, який мав би право на перерахунок такого щомісячного довічного грошового утримання у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення №11-р/2018 від 04.12.2018р., дії відповідача щодо відмови позивачеві у проведенні перерахунку її пенсії у зв`язку з втратою годувальника згідно вищевказаної довідки є протиправними.

Додатково слід зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював правові позиції щодо гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення, зокрема, відповідно до п. 7 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 р. №8-рп/2005 право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. В цьому ж рішенні Конституційний Суд України вказав, що надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14 грудня 2011 року № 18-рп/20П вказав на неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

У рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № З-рп/2013 зазначено, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку із досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання).

Конституційний Суд України в Рішенні від 08.06.2016 № 4-рп/2016 визначив, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Згідно з п.3 рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 № 4-рп/2016, щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.

Зазначене, також, відповідає положенням Європейської хартії про Закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17 листопада 2010 року № (2010)12 зазначено: "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці" (пункт 54).

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність дій щодо відмови позивачеві в проведенні перерахунку її пенсії, яка отримується нею у зв`язку з втратою годувальника згідно довідки ТУ ДСА України в Дніпропетровській області про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №Б-с-205 від 31.01.2019р., з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин справи, встановлених судом та з урахуванням правової позиції та висновків Конституційного Суду України, які наведені вище та не спростовані відповідачем жодними доказами.

При цьому, судом відхиляються посилання відповідача, як на підставу для не проведення відповідного перерахунку пенсії позивача, на те, що пенсія позивачеві була призначена по рішенню Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31.05.2016р. у справі №2а/205/99/16, оскільки наведеним судовим рішенням не вирішувалося питання щодо перерахунку пенсії у зв`язку з втратою годувальника позивача у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення №11-р/2018 від 04.12.2018р., а тому вказані обставини не є підставами для звільнення від доказування при розгляді цієї справи у розумінні ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши дії відповідача щодо правомірності відмови позивачеві в проведенні перерахунку її пенсії у зв`язку з втратою годувальника згідно довідки ТУ ДСА України в Дніпропетровській області про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №Б-с-205 від 31.01.2019р., суд приходить до висновку, що відповідач, відмовивши позивачеві у проведенні такого перерахунку, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, дії відповідача щодо відмови позивачеві в проведенні вищевказаного перерахунку її пенсії, порушують права та інтереси позивача щодо права на такий перерахунок, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними вищевказаних дій відповідача.

Також підлягають і задоволенню похідні позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачеві у зв`язку з втратою годувальника, згідно довідки ТУ ДСА України в Дніпропетровській області №БС 205 від 31.01.2019р., з урахуванням того, що судом встановлено протиправність дій відповідача щодо відмови у проведенні такого перерахунку пенсії та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову про визнання дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень протиправними, у якості похідної вимоги, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачеві у зв`язку з втратою годувальника, згідно довідки ТУ ДСА України в Дніпропетровській області №БС 205 від 31.01.2019р., є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Також, у даному випадку, з метою повного захисту порушеного права позивача, слід зобов`язати відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачеві у зв`язку з втратою годувальника, згідно довідки ТУ ДСА України в Дніпропетровській області №БС 205 від 31.01.2019р., починаючи з 01.02.2019р., вийшовши таким чином за межі позовних вимог позивача, виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст.5, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з наступного.

Так, згідно положень ч.4 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що перерахунок призначеної пенсії, провадиться в такі строки, зокрема, у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

Так, з матеріалів справи вбачається, що із заявою про проведення перерахунку пенсії у зв`зку з втратою годувальника із суддівської винагороди на 01.01.2016р. у розмірі 33072,00 грн. на підставі довідки ТУ ДСА України в Дніпропетровській області №Б-с-205 від 31.01.2019р. позивач звернулася до пенсійного органу 01.02.2019р., а отже пенсійний орган був зобов`язаний перерахувати пенсію позивача із врахуванням довідки ТУ ДСА України в Дніпропетровській області №Б-с-205 від 31.01.2019р. саме з 01.02.2019р. з урахуванням положень ч.4 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції №0.0.1286985328.1 від 05.03.2019р. у розмірі 768 грн. 40 коп. (а.с.3).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в проведенні перерахунку її пенсії у зв`язку з втратою годувальника згідно довідки ТУ ДСА України в Дніпропетровській області про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №Б-с-205 від 31.01.2019р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) перерахунок пенсії у зв`язку з втратою годувальника, згідно довідки ТУ ДСА України в Дніпропетровській області №БС 205 від 31.01.2019р., починаючи з 01.02.2019р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 768 грн. 40 коп. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва