Рішення № 83066786, 16.07.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 липня 2019 року м. Ужгород№ 260/611/19 Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Плеханова З.Б. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ужгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Ужгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області , яким просить:

1.Визнати бездіяльність Ужгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області щодо виплати ОСОБА_1 нарахованої за віком пенсії за серпень та вересень 2018 року, у сумі 6362,80 грн.

2.Зобов`язати Ужгородське об`єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області виплатити ОСОБА_1 нараховану за віком пенсію за серпень та вересень 2018 року у сумі 6362,80 грн.

4. Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України.

1.Позиції сторін.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 Позивач є внутрішньо переміщеною особою, та перебуває на обліку в Ужгородському об`єднаному управлінні ПФУ Закарпатської області де отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За період серпень, вересень 2018 року позивачу не виплачено належну йому суму пенсії. На своє звернення до Відповідача з проханням пояснити причини невиплати йому пенсії в повному обсязі за вказаний період позивач отримала відповідь, в якій зазначено, що нараховано пенсію за серпень та вересень 2018 року в сумі 6362,80 грн. Додатково зазначено, що дана доплата обліковується окремо та буде виплачуватися в окремому порядку. Однак, на сьогодні окремого порядку щодо виплати доплат за минулий період немає. Після надходження окремого порядку, визначеного КМУ дана доплата буде виплачена у строки передбачені ст.47 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Таким чином, заборгованість щодо виплати пенсії залишається невиплаченою.

04 червня 2019 року відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив. Відзив обґрунтований тим, що згідно заяви позивача від 21.08.2018 року та відповідно до рішення засідання районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №27 від 04.09.2018 року, позивачу було поновлено виплату пенсії з 01.08.2018 року. За жовтень 2018 року, основними виплатними відомостями, позивач отримала пенсію у розмірі 3181,40 грн. Крім того, нараховано доплату за серпень і вересень місяці 2018 року в сумі 6362,80 грн. Відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, суми, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Розрахунок такої доплати здійснюється з урахуванням строків ст.46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за період від часу припинення виплати пенсії до поточної доплати. Однак, на сьогодні окремого порядку щодо виплати доплат за минулий період немає. Після надходження окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України дана доплата буде виплачена у строки, передбачені ст.47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

2. Обставини , встановлені судом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 отримує пенсію за віком та згідно з довідкою від 08.05.2018 року №0000531813 взятий на облік, як внутрішньо переміщення особа. Зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ,фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 (а.с.16-17).

Відповідно до листа Відповідача від 21.03.2019 року №02/Л-43, зазначено, що згідно заяви позивача від 21.08.2018 року та відповідно до рішення засідання районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №27 від 04.09.2018 року (а.с.44), позивачу було поновлено виплату пенсії з 01.08.2018 року. За жовтень 2018 року, основними виплатними відомостями, позивач отримала пенсію у розмірі 3181,40 грн. Крім того, нараховано доплату за серпень і вересень місяці 2018 року в сумі 6362,80 грн. Додатково зазначено, що дана доплата обліковується окремо та буде виплачуватися в окремому порядку. Однак, на сьогодні окремого порядку щодо виплати доплат за минулий період немає. Після надходження окремого порядку, визначеного КМУ дана доплата буде виплачена у строки передбачені ст.47 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».(а.с.15).

3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.

Статтями 1, 3 та 8 Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права.

Відповідно до статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтями 22 та 64 Конституції України передбачено, що право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України.

При цьому, стаття 24 Конституції України містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками.

Статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону (частина перша статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»).

Відповідно до статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема, відновлення усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз викладеного дає підстави дійти до висновку про наявність двох строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб`єкта владних повноважень.

Проте, підпунктом 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365» пункт 15 викладено в такій редакції: « 15. Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».

Проте, згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Разом з цим, частиною третьою статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Особливу увагу варто звернути на те, що в преамбулі до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Натомість нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними актами.

Проте, як зазначено вище, згадуваними пунктами постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365» визначено порядок виплати заборгованості по виплаті пенсії інший, який не відповідає статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме названа стаття Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Суд наголошує, що посилання відповідача на відсутність встановленого порядку виплати пенсії за минулий час не може позбавляти права пенсіонера на отримання соціальної виплати за відсутності інших встановлених на те підстав.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 03.05.2018 у зразковій адміністративній справі №805/402/18, законність якої була підтверджена рішенням Великої Палати 04.09.2018 року.

У той же час, як зазначено в постанові Верховного Суду від 15.01.2019 у справі №243/6457/17, посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, як на підставу не відновлення позивачу виплати його пенсії є неправомірним, оскільки вказана постанова Кабінету Міністрів України не є нормативно-правовим актом вищого рівня, яким встановлений обов`язок органів Пенсійного фонду України не відновлювати позивачу виплату його пенсії.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14.10.2010 зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

При цьому, Європейська соціальна хартія (переглянута), яка набрала чинності для України 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: Кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

У передумові Керівних принципів з питання переміщення осіб всередині країни» Організації Об`єднаних Націй (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998)) визначено, що для цілей цих Принципів внутрішньо переміщеними особами вважаються особи або групи осіб, яких змусили покинути свої будинки або звичні місця проживання, зокрема в результаті або щоб уникнути негативних наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини, надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, і які не перетинали міжнародно визнаних державних кордонів.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Водночас, очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у статті 9 Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Як зазначено вище, статтею 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Отже, бездіяльність Ужгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсії, що утворилася за період серпень та вересень 2018 року є протиправною, що, як наслідок, вказує на наявність правових підстав для зобов`язання Ужгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області виплатити ОСОБА_1 нараховану за віком пенсію за серпень та вересень 2018 року у сумі 6362,80 грн.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Приписами частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись ст.ст.242-246 КАСУ, суд,-

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) до Ужгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області (вул. Загорська, буд. 2,м. Ужгород,Закарпатська область,88017, код ЄДРПОУ 40384233) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити повністю.

2.Визнати бездіяльність Ужгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської (вул. Загорська, буд. 2,м. Ужгород, Закарпатська область,88017 , код ЄДРПОУ 40384233) області щодо невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) нарахованої за віком пенсії за серпень та вересень 2018 року, у сумі 6362,80 грн.

3.Зобов`язати Ужгородське об`єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області (вул. Загорська, буд. 2,м. Ужгород,Закарпатська область,88017 , код ЄДРПОУ 40384233) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) нараховану за віком пенсію за серпень та вересень 2018 року у сумі 6362,80 ( шість тисяч триста шістдесят дві гривні 80 коп.)грн.

4. Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Закарпатський окружний адмінсуд до Восьмого апеляційного адміністративного суду .

СуддяЗ.Б. Плеханова