Рішення № 83066681, 17.07.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2019 року Справа № 160/2400/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є. розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Військової частини А2110 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

14.03.2019 року Військова частина А2110 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , в якому просить:

- стягнути з колишнього командира військової частини А2110 підполковника ОСОБА_1 на користь військової частини А2110 шкоду, відшкодовану замість нього позивачем внаслідок незаконного звільнення працівника, в сумі 93 050,93 грн. та судовий збір.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2019 року відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.04.2019 року о 11:00 год. (а.с. 2).

Усною ухвалою суду, із занесенням до протоколу судового засідання, від 04.06.2019 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 11.07.2019 року о 14:00 год.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 , будучи командиром військової частини А2110, незаконно звільнив з роботи ОСОБА_2 . Так, рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 20.10.2016 року визнано протиправним та скасовано наказ відповідача про звільнення, поновлено ОСОБА_2 на посаді та присуджено на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 65 519,28 грн. Вказане рішення було виконано військовою частиною з урахуванням сплати податків та зборів, які нараховуються відповідно до діючого законодавства. На підставі п. 15 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, командири (начальники) військових частин, винні у незаконному звільненні, повністю відшкодовують завдану державі матеріальну шкоду. Однак, відповідачем не вчинено жодних дій щодо відшкодування шкоди в добровільному порядку, у зв`язку з чим позивач вимушений звернутись до суду з даним позовом.

Представник позивача в судове засідання не прибув, про дату, час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

15.05.2019 року представник позивача надав клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі (а.с. 54).

14.05.2019 року відповідачем було подано письмовий відзив на позов, у якому останній у задоволенні позову просив відмовити повністю, посилаючись на те, що коло осіб, на яких може бути покладена матеріальна відповідальність у кожному випадку незаконного звільнення, не звужується лише до однієї особи - посадової особи, яка підписала наказ про незаконне звільнення (переведення). Також зазначив, що з 25.09.2015 року він був переведений до іншого місця служби, отже з цього часу позивач взяв на себе персональну відповідальність продовжувати доводити у судах правомірність звільнення працівника, проте не вжив всіх встановлених обов`язкових заходів з підвищення якості претензійно-позовного характеру. Крім того, в матеріалах відсутні посилання на результати службового розслідування, яке повинно проводитись у військовому формуванні у разі виявлення матеріальної шкоди, завданої державі, оскільки лише за результатами службового розслідування військова частина має право звернутись до суду з вимогами про відшкодування шкоди до конкретної особи, яка була встановлена за результатами цього службового розслідування винною особою.

Відповідач у судове засідання не прибув, про дату, час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про причини не явки суд не повідомив.

Згідно ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи сторін, клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі, наявності достатніх доказів у матеріалах справи для вирішення спору по суті заявлених вимог, суд ухвалив здійснити розгляд справи у письмовому провадженні.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді командира військової частини А 2110, на підставі наказів №52 та № 98 від 17.03.2014 року звільнив з роботи ОСОБА_2 з посади стрільця загону воєнізованої охорони військової частини А2110 за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 26.10.2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 до військової частини А 2110 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволено частково, а саме: визнано незаконними та скасовані накази командира військової частини А2110 № 52 та № 98 від 17.03.2014 року про звільнення ОСОБА_2 з посади стрільця загону воєнізованої охорони військової частини А2110 за п. 4 ст. 40 КЗпП України; поновлено ОСОБА_2 на посаді стрільця загону воєнізованої охорони військової частини А2110 з 17.03.2014 року; стягнуто з військової частини А2110 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.03.2014 року по 26.10.2016 року в сумі 65 519,28 грн.; стягнуто з військової частини А2110 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 1 000,00 грн.; стягнуто з військової частини А2110 на користь держави судовий збір в сумі 655,20 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

На виконання рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 26.10.2016 року військова частина А 1063 перерахувала на рахунки ОСОБА_2 кошти в сумі 65 518,28 грн. - середній заробіток за час вимушеного прогулу, що підтверджується копією меморіального ордеру № 3 від 29.11.2016 року; в сумі 1 000,00 грн. - моральна шкода, що підтверджується копією меморіального ордеру №69947749 від 29.11.2016 року; на рахунок держави кошти в сумі 655,20 грн. - судовий збір, що підтверджується копією платіжного доручення №554 від 12.12.2016 року; в сумі 14 414,25 грн. - єдиний соціальний внесок, що підтверджується копією платіжного доручення №153 від 28.03.2017 року; в сумі 856,74 грн. - військовий збір, що підтверджується копією платіжного доручення №149 від 28.03.2017 року; в сумі 10 605,46 грн. - податок на доходи фізичних осіб, що підтверджується копією платіжного доручення №151 від 28.03.2017 року.

За результатами аудиту відповідності фінансово-господарської діяльності військової частини А2110 за період з 01.03.2013 року по 01.09.2017 року, проведеного Південним територіальним управлінням внутрішнього аудиту Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, складено звіт №234/3/4/77/аз від 06.10.2017 року, п. 7 якого військову частину А2110 зобов`язано вжити заходи претензійно-позовного характеру.

Отже, спір між сторонами виник з підстав відшкодування шкоди в порядку регресу внаслідок незаконного звільнення.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Закон України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 року №548-XIV визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах (далі - Статут).

Відповідно до статті 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості, а також завдань визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців обов`язок свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок.

Відповідно до статті 26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Порядок притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну державі встановлений Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 року № 243/95-ВР.

Згідно п. 15 розділу ІІІ зазначеного Положення «Повна та підвищена матеріальна відповідальність», командири (начальники) військових частин, винні в незаконному звільненні або переведенні робітника чи службовця на іншу роботу, повністю відшкодовують матеріальну шкоду, заподіяну з оплатою за період вимушеного прогулу чи за період виконання ними нижчеоплачуваної роботи. Таку відповідальність командири (начальники) військових частин несуть також у разі затримання ними виконання ухвали суду чи наказу вищого за підлеглістю командира (начальника) про поновлення робітника чи службовця на роботі.

Відповідно до п. 17 Положення, командири підрозділів та інші посадові особи про наявні факти заподіяння матеріальної шкоди зобов`язані негайно подати рапорт командиру (начальнику) військової частини.

У разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб. Розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня виявлення шкоди. У необхідних випадках цей термін може бути продовжено вищим за підлеглістю командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Розслідування не проводиться, якщо причини, розмір шкоди та винних осіб встановлено в ході ревізії (перевірки), інвентаризації, дізнання, попереднього слідства або судом.

За висновками ревізії (перевірки), інвентаризації, органу дізнання, попереднього слідства або суду командир (начальник) військової частини в п`ятиденний термін з дня одержання такого висновку видає наказ про стягнення з винної особи відповідної суми.

Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач, будучи командиром військової частини, звільнив з роботи військовослужбовця ОСОБА_2 . Однак таке звільнення, рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області визнано протиправним, у зв`язку з чим наказ відповідача про звільнення скасовано та поновлено ОСОБА_2 на посаді, присуджено на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішення є таким, що набрало законної сили.

В матеріалах справи наявні письмові докази, які підтверджують, що вказане рішення було виконано військовою частиною з урахуванням сплати податків та зборів, які нараховуються відповідно до діючого законодавства.

Разом з тим, суд звертає увагу, що у зв`язку з невиходом працівника ОСОБА_2 на роботу 13.03.2014 року, начальником Військової частини А2110 ОСОБА_1 був призначений склад комісії, яка проаналізувала документи надані працівником (пояснення, довідки, листи непрацездатності) на підтвердження законності відсутності на робочому місці.

На підставі наданих працівником документів, комісією зроблено висновок про не підтвердження законності відсутності останнього на робочому місці, про що складено відповідний акт.

Отже, виключно за висновками комісії Військової частини А2110, колишнім начальником ОСОБА_1 був прийнятий наказ про звільнення працівника ОСОБА_2 .

Таким чином, суд дійшов висновку, що колі осіб, на яких може бути покладена матеріальна відповідальність у кожному випадку незаконного звільнення, не свідчить про винуватість особи, яка підписала наказ.

Суд приймає до уваги той факт, що наказ про звільнення військовослужбовця колишнього командира військової частини ОСОБА_1 визнаний рішенням суду протиправним та скасований, при цьому, вважає за необхідне зазначити, що даним рішенням суду не встановлено особи, винної у звільненні, а саме не встановлено вини ОСОБА_1 .

Отже, рішення суду, яким би було доведено вину колишнього командира військової частини ОСОБА_1 у звільненні працівника, а отже і у заподіянні матеріальної шкоди державі, в матеріалах справи відсутнє.

Таким чином, відповідно до п. 17 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, військова частина зобов`язана провести розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази проведення такого розслідування, у зв`язку з виявленням факту заподіяння матеріальної шкоди державі, а отже відсутні докази винуватості саме ОСОБА_1 .

Також, суд звертає увагу, що колишній командир Військової частини А2110, у розгляді в апеляційному суді Дніпропетровської області справи про незаконне звільнення ОСОБА_2 не приймав участі, оскільки був переведений до іншого місця служби у м. Києві, отже був позбавлений можливості довести законність та обґрунтованість скасованого наказу та оскаржити його в суді вищої інстанції, при цьому доказів відстоювання інтересів Військової частини А2110, вжитті з боку позивача всіх можливих заходів та оскарження рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 26.10.2016 року у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ позивачем не надано, що викликає сумнів у суду в заінтересованості Військової частини щодо доведеності правомірності наказу про звільнення військовослужбовця.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що позивачем не доведено вини ОСОБА_1 у звільненні військовослужбовця ОСОБА_2 , а отже і у заподіянні матеріальної шкоди державі, суд дійшов висновку, що відсутні підстави у стягненні з колишнього командира військової частини ОСОБА_3 в порядку регресу шкоди, відшкодованої за незаконне звільнення військовослужбовця, у зв`язку з чим позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати у цій справі стягненню з відповідача не підлягають.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Військової частини А2110 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець