Рішення № 83066549, 11.07.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

11 липня 2019 р. Справа № 120/1447/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Богоноса М.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання: Лояніча В.О.

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Бурки М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_2

до: Головного управління ДФС у Вінницькій області

про: визнання протиправною та скасування вимоги

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 (далі - Позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - Відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги № Ф-174055-51-У від 13.11.2018 про сплату боргу в сумі 15 819,54 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_2 зазначає, що він з 15.08.2003 по 18.04.2019 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, проте підприємницьку діяльність не здійснював, а отже не є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ). До того ж, обов`язок із сплати єдиного внеску відповідно до п. 1.ч. 1 ст. Закону України «Про збір та обік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) виконував його роботодавець - комунальний заклад «Бершадська центральна районна бібліотека» де він працює з 16.10.2015 і по сьогоднішній день. Також позивач зазначає, що Головним управлінням ДФС у Вінницькій області було порушено процедуру, що передує прийняттю вимоги про сплату боргу та її надсилання (вручення), яка визначена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування затвердженою наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015 (далі - Інструкція № 449). Так, податковий орган сформував вимогу, але при цьому не вручив позивачу акта перевірки, чим порушив його право на подання відповідних заперечень. Також, як стверджує позивач, він не отримав саму вимогу про сплату боргу, а дізнався про її існування 17.04.2019 отримавши виклик від державного виконавця. Крім цього, позивач наголошує на необґрунтованості суми боргу, невизначеність періоду за який його нараховано та на відсутність у вимозі повної адреси платника єдиного внеску.

Ухвалою суду від 07.05.2019 позовну заяву ОСОБА_2 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених в мотивувальній частині ухвали суду.

20.05.2019 року до суду надійшла заява позивача про усунення, вказаних в ухвалі від 07.05.2019 року, недоліків.

Ухвалою від 22.05.2019 відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 20.06.2019.

30.05.2019 представником позивача до суду подано клопотання про витребування доказів. В обгрунтування клопотання зазначено, що докази можуть підтвердити законність та обгрунтованість позовних вимог, а також для повного та об`єктивного вирішення справи.

На адресу суду 13.06.2019 надійшов відзив від представника відповідача в якому Головне управління ДФС у Вінницькій області не погоджується із позовними вимогами позивача, та обгрунтовує відзив наступним. Фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цієї фізичної особи. Також відповідач повідомив, що зняття з обліку платників єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.

У строк визначений судом позивачем 20.06.2019 подано відповідь на відзив, у якому останній посилаючись на норми Закону № 2464-VI зазначає, що фізичні особи-підприємці які провадять незалежну професійну діяльність є платниками єдиного внеску. Позивач зазначив, що незалежну професійну діяльність не провадить, а працює найманим працівником, а також повідомив, що відповідачем перед прийняттям вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 № Ф-174055-51 не було проведено перевірки та не надано жодного підтверджуючого документу щодо нарахування єдиного внеску.

20.06.2019 судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи з метою надання можливості відповідачу ознайомитися із відповіддю на відзив та подати заперечення.

01.07.2019 надійшло заперечення відповідача на відповідь на відзив в якому зазначено, що станом на 31.10.2018 ОСОБА_2 не перебував в процесі припинення підприємницької діяльності. Також посилаючись на Інструкцію № 449 та Закону № 2464-VI вказує на те, що акт перевірки не є виключною підставою для формування контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Згідно ч. 3 ст. 164 КАС України, заперечення подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання заперечення, який дасть змогу іншим учасниками справи отримати заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.

Ухвалою від 22.05.2019 відповідачу встановлено 5-ти денний строк для подання заперечень, який обчислюється з дня отримання відповіді на відзив.

Судом встановлено, що відповідачем заперечення подано із пропущенням встановленого строку.

11.07.2019 представник позивача надала суду письмові пояснення, в обгрунтування яких зазначено, що позивач не займається підприємницькою діяльністю та не є фізичною особою-підприємцем, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Суд вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази встановив, що відповідно до даних інформаційної системи органів ДФС, ОСОБА_2 з 15.08.2003 по 18.04.2019 був зареєстрований в Головному управлінні ДФС у Вінницькій області, як фізична особа-підприємець. З 15.08.2003 позивач також є платником єдиного внеску.

При цьому судом також встановлено, що ОСОБА_2 будучи зареєстрованим, як фізична особа-підприємець, фактично не здійснював підприємницьку діяльність.

Судом встановлено, що позивач не подавав до органів ДФС звіти щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та, відповідно, єдиний внесок не сплачував.

Крім того, як видно з даних інтегрованої картки платника податку за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування), станом на 31.10.2018 за позивачем рахується борг (недоїмка) зі сплати ЄСВ в загальній сумі 15819,54 грн, в тому числі 8448,00 грн за 2017 рік та 9828,72 грн за 2018 рік.

На підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 7 до Інструкції № 449, сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-174055-51-У від 13.11.2018 про сплату боргу в сумі 15 819,54 грн.

Вказана вимога була надіслана на податкову адресу позивача (24400, Вінницька область, м. Бершадь, вул. Якіра 2/35). Відповідне поштове відправлення повернулося на адресу відповідача, про що свідчать конверт з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

02.04.2019 державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 58772087 з виконання вимоги № Ф-174055-51-У від 13.11.2018.

Не погоджуючись із зазначеною вимогою позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку вимозі про сплату борг суд зазначає таке.

Підстави, порядок нарахування та сплати єдиного внеску регулюється Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI та Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування затвердженою наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015.

Так, відповідно до п. 2 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску, зокрема, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI)

Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування є суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI).

Частиною 5 статті 8 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Мінімальним страховим внеском, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI є сума єдиного внеску, що визначається розрахунково, як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Мінімальна заробітна плата, у період за який нараховано соціальний внесок, була встановлена наступного розміру:

за 2017 рік - 3 200 гривень (ст.8 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» № 1801-VIII від 21.12.2016);

за 2018 рік - 3 723 гривень(ст.8 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» № 2246-VIII від 07.12.2017).

Згідно з ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зокрема, фізичні особи-підприємці, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч.12 ст.9 Закону №2464-VI).

Відповідно до п.10 Розділу IV Порядку формування та подання страхувальниками звіту, щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 435 від 14.04.2015 (далі - Порядок № 435) фізичні особи-підприємці формують та подають до органів доходів і зборів звіт щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Звіт формується на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких проводиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до Закону № 2464-VI нараховується єдиний внесок (п.1 розділу IV Порядку № 435).

Якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску, то, керуючись ч.3 розділу VI Інструкції № 449 орган доходів і зборів надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень (абзац 6 ч.3 розділу VI Інструкції №449).

Відповідно до п. 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу формується, зокрема, з облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції.

Виходячи із зазначеного предметом доказування у цій справі є фактичні дані, які визначають суб`єкта сплати єдиного внеску, підстави нарахування боргу (недоїмки) та дотримання порядку нарахування цього боргу.

Щодо суб`єкта сплати єдиного внеску, суд зазначає наступне.

Як вже було встановлено судом, ОСОБА_2 з 15.08.2003 по 18.04.2019 перебував на обліку в Головному управлінні ДФС у Вінницькій області, як фізична особа-підприємець, а отже на нього покладався обов`язок сплачувати єдиний внесок.

Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 статті 4 Закону № 2464-VI фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування є платниками ЄСВ.

Водночас згідно з ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI звільняються від сплати за себе єдиного внеску особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, відповідно до вимог спеціального закону, яким є Закон № 2464-VI, фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску, окрім випадків, визначених у ч. 4 ст. 4 цього Закону, коли вони можуть бути платниками внеску лише за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Крім того, частиною дванадцятою статті 9 Закону України № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Відтак, на переконання суду, той факт, що позивач в період перебування на обліку в податковому органі з 01.01.2017 по 29.12.2018 підприємницької діяльності не здійснював, податкових платежів не сплачував та звітності не подавав, не звільняє його від обов`язку зі сплати єдиного внеску в порядку та розмірах, встановлених законом.

Суд також критично оцінює доводи позивача про виконання обов`язку із сплати єдиного внеску його роботодавцем - комунальним закладом «Бершадська центральна районна бібліотека» де працює останній і як наслідок відсутність у нього обов`язку сплати цього платежу, як фізичної особи-підприємця, оскільки з аналізу норм Закону № 2464-VI вбачається, що фізичні особи-підприємці, які одночасно є найманими працівниками не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе, як фізичної особи-підприємця.

Так, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску, зокрема, є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Базою нарахування єдиного внеску для роботодавця є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п.1. ч.1 ст.7 Закону №2464-VI).

Базою нарахування єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI).

З наведеного вбачається, що базою нарахування єдиного внеску є різні доходи, а оскільки законодавством не встановлено обмежень щодо здійснення підприємницької діяльності працівнику, який працює на посаді художника тому позивач є платником єдиного внеску і як фізична особа-підприємець, і як найманий працівник, а обов`язок із сплати ЄСВ за нього як за найманого працівника покладається на роботодавця.

З аналізу наданих сторонами доказів також вбачається, що вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована у визначеному законодавством порядку.

Так, порядок обчислення і сплати внеску регулюється статтею 9 Закону № 2464-VI. Зокрема, абзацом три частини восьмої цієї статті (у чинній редакції) передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

При цьому до 01.01.2018 відповідні платники єдиного внеску були зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року (згідно з абзацом три частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI зі змінами, внесеними Законом № 77-VIII від 28.12.2014).

В силу положень ч. 2-5 ст. 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з ч. 4 ст. 8 Закону № 2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015 № 449 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 травня 2015 року за № 508/26953) (далі - Інструкція № 449).

Так, відповідно до пунктів 2-4 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення фіскальним органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Судом встановлено, що оскаржувану вимогу було сформовано та надіслано позивачу на підставі облікових даних інформаційної системи податкового органу, як платнику єдиного внеску (фізичній особі-підприємцю), який на кінець звітного періоду має недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Водночас наявність заборгованості зі сплати внеску є самостійною підставою для направлення платникові вимоги про її сплату без проведення додаткових перевірок. Відтак доводи позивача про те, що йому не було надіслано акта перевірки, є помилковими, оскільки перевірка не проводилась і не була підставою для формування оскаржуваної вимоги.

Крім того, за змістом положень абзацу вісім пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається платникам єдиного внеску - фізичним особам-підприємцям протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій), якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Отже, відображаючи в оскаржуваній вимозі всю суму заборгованості позивача в розмірі 15819,54 грн, відповідач діяв правомірно та з дотриманням вимог чинного законодавства.

Це також повністю узгоджується з приписами ч. 16 ст. 25 Закону № 2464-VI, якою передбачено, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки з єдиного внеску, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Відтак суд вважає помилковими посилання позивача на те, що відповідач протиправно обчислив заборгованість з єдиного внеску одноразово за весь попередній період. До того ж, це не право, а обов`язок контролюючого органу формувати (надсилати) вимогу на всю суму недоїмки платника, а не за окремі звітні періоди.

Крім того, позивач ставить під сумнів правильність нарахування суми єдиного внеску, оскільки відповідачем не надано розрахунок заборгованості. З цього приводу суд зазначає таке.

Частиною 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Мінімальним страховим внеском, згідно з п. 5 ч.1 ст. 1 Закону №2464-VI є сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Мінімальна заробітна плата, у період за який нараховано соціальний внесок, була встановлена наступного розміру:

за 2017 рік - 3 200 гривень (ст.8 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» № 1801-VIII від 21.12.2016);

за 2018 рік - 3 723 гривень(ст.8 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» № 2246-VIII від 07.12.2017).

Отже, мінімальна сума ЄСВ за 2017 рік становить 8 448,00 грн (3200 грн. х 22% х 12 місяців), за 9 місяців 2018 року - 7 371,54 грн, а загальна сума єдиного внеску станом на 31.10.2018 - 15 819,54 грн. З наведеного вбачається правильність нарахування відповідачем суми єдиного внеску.

Позивач також зазначає, що фіскальний орган не надсилав йому вимогу, як цього вимагає чинне законодавством. Крім того, оскаржувана вимога не містить повної адреси платника податків, як цього вимагають положення Інструкції № 449.

Оцінюючи вказані доводи позивача суд керується такими мотивами.

Відповідно до п. 45.1 ст. 45 ПК України платник податків-фізична особа зобов`язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків-фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків-фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.

Згідно з п.п. 42.2, 42.3, 42.4 ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата.

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

В силу вимог пп. 16.1.11 п. 16.11 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи та зміну місця проживання фізичної особи-підприємця.

Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При надсиланні вимоги платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення корінець вимоги залишається в органі доходів і зборів.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.

Дата надсилання (вручення) проставляється на корінці вимоги:

службовою (посадовою) особою юридичної особи, фізичною особою або їх законним чи уповноваженим представником - у разі вручення вимоги під підпис;

працівником структурного підрозділу, до функцій якого належать приймання, реєстрація та обробка вхідної і вихідної кореспонденції, - у разі надсилання рекомендованим листом з повідомленням про вручення. При цьому повідомлення про вручення прикріплюється до корінця вимоги;

інформаційно-телекомунікаційною системою контролюючого органу - у разі надсилання вимоги до електронного кабінету платника (для платників, які пройшли ідентифікацію в електронному кабінеті та обрали спосіб взаємодії з контролюючим органом в електронній формі).

У разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв`язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов`язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені.

У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку.

У разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгодженої в результаті оскарження суми боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення органу доходів і зборів або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності).

Орган доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня узгодження вимоги (набрання нею чинності):

вносить вимогу про сплату недоїмки до Єдиного державного реєстру виконавчих документів та пред`являє її до виконання в порядку, встановленому законом (після початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів);

надсилає її в порядку, встановленому законом, до органу державної виконавчої служби (до початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів).

Судом встановлено, що вимога № Ф-174055-51 від 13.11.2018 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 15819,54 грн. надсилалась рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу позивача, за якою він взятий на облік як платник податків (24400 АДРЕСА_1 ). Сама така податкова адреса до цього часу значиться в інформаційній базі даних фіскального органу.

Як вбачається з матеріалів справи, поштове відправлення, надіслане на податкову адресу позивача, було повернуто відповідачу без виконання з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

В подальшому відповідач надіслав вимогу для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання позивача.

Отже, доводи позивача в цій частині не підтвердилися та повністю спростовані відповідачем, а тому судом до уваги не беруться.

Щодо відсутності усіх реквізитів у вимозі про сплату боргу суд зазначає наступне.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк (абзац 7 ч.3 розділу VI Інструкції № 449). Як вбачається з додатку № 7 цієї інструкції, до загальних реквізитів, зокрема відноситься наступна інформація: прізвище, ім`я, по батькові платника єдиного внеску, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті)), дата народження та місце проживання платника.

У спірній вимозі про сплату боргу міститься містяться усі загальні реквізити, які ідентифікують платника податків, крім повної адреси його проживання. Так, зазначаються лише: поштовий індекс, найменування області та міста. Відсутні - назва вулиці,номера будинку та квартири.

На переконання суду, відсутність повної адреси платника податків у вимозі є недоліком цього документа, проте не може бути підставою для його скасування, оскільки інша інформація про платника внеску є достатньою для точної ідентифікації позивача.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що оскаржувана вимога була сформована (надіслана) відповідачем правомірно та з дотриманням вимог чинного законодавства, а наведені позивачем доводи не дають підстав для її скасування.

Крім того, позивач вважає, що оскаржувана вимога порушує його майнові права та інтереси, гарантовані Конвенцією. У цьому зв`язку суд зазначає, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

При розгляді справ за вказаною статтею Конвенції Європейський суд з прав людини визначив наступні критерії, за якими може здійснюватися втручання у право: (1) «на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права», (2) воно повинне мати легітимну мету («в інтересах суспільства») та (3) бути пропорційним (тобто має бути забезпечений справедливий баланс між інтересами особи з одного боку та інтересами суспільства з іншого. Інакше кажучи, на особу при втручанні в її права за статтею 1 Протоколу № 1 не повинен бути покладений «надмірний індивідуальний тягар».

В цьому контексті суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Водночас єдиний соціальний внесок є обов`язковим платежем до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування, що справляється в Україні з метою забезпечення страхових виплат за поточними видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Будучи платником такого внеску, позивач зобов`язаний сплачувати його в порядку і розмірі, встановленому законом. При цьому чинне законодавство, що регулює відповідні питання, є чітким, передбачуваним та дає змогу відокремити правомірну поведінку від протиправної, а також передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

Окрім того, правовідносини, пов`язані із збором та веденням обліку єдиного внеску, регулюються насамперед Законом № 2464-VI та Інструкції № 449. Норми цих законодавчих актів не є колізійними та не допускають можливості їх різного тлумачення в тих питаннях, що мають значення для вирішення спору. Також вказані акти не містить норм, які б давали позивачу достатні підстави не виконувати свого обов`язку зі сплати єдиного внеску. До того ж, навіть якщо окремі положення чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не можуть вважатися однозначними, то згідно з висновками ЄСПЛ, наданими у справі «Сєрков проти України» (№ 39766/05, рішення від 7 липня 2011 року, п. 35), сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції. Завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються враховуючи зміни у повсякденній практиці (див. рішення у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland) [ВП], заява № 44158/98, п. 65, від 17 лютого 2004 року).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача та відповідача, оцінивши докази у справі, суд доходить висновку, що у позові слід відмовити.

З урахуванням положень ст. 139 КАС України підстав для відшкодування позивачу витрат зі сплати судового збору немає.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ

у задоволенні вимог адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 );

Головне управління державної фіскальної служби у Вінницькій області (Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 39402165).

Суддя Богоніс Михайло Богданович