Ухвала суду № 83064618, 16.07.2019, Покровський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області)

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 184/1495/19

Номер провадження 2/184/503/19

16 липня 2019 рокум. Покров

Суддя Орджонікідзевського міського суду Гукова Р.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача 1: Публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО», відповідача 2: ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача: ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗАКУПКИ.ПРОМ.УА», державний реєстратор Комунального підприємства «Центр реєстрації та надання послуг» про скасування рішення про державну реєстрацію припинення права власності, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання торгів недійсними та витребування майна з чужого незаконного майна, -

В С Т А Н О В И В:

Одночасно із поданням позову, заявник звернувся в суд із заявою про забезпечення позову, посилаючись на те, що їй - ОСОБА_1 на праві приватної власності належить вбудоване нежитлове приміщення магазину непродовольчих товарів, загальною площею 88,1 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Раніше зазначений об`єкт нерухомого майна належав ОСОБА_3 та перебував в іпотеці у ПАТ «БАНК КАМБІО» за договором іпотеки №15/05-2013-11 від 08.05.2013р. У вересні 2014р. у зв`язку із повним погашенням кредитних зобов`язань вказаний договір іпотеки було припинено та/або розірвано, про що було внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у зв`язку з чим права ПАТ «БАНК КАМБІО» як іпотеко держателя на вказаний об`єкт нерухомості було припинено. Проте, Наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку Северина Ю.П. №109 від 18.07.2018р. було затверджено Акт Комісії з перевірки правочинів (договорів) на предмет нікчемності, яким виявлено ознаки нікчемності правочину щодо відступлення/розірвання/припинення Договору іпотеки №15/05-2013-11 від 08.05.2013р., посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Чорною О.С. На підставі повідомлення про нікчемність правочину та застосування наслідків нікчемності державним реєстратором КП «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради Дніпропетровської області ОСОБА_4 здійснив реєстрацію права власності на належний ОСОБА_1 об`єкт нерухомості за ПАТ «БАНК КАМБІО», припинивши право власності на нього позивача. Після реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості за ПАТ «БАНК КАМБІО», вказаний об`єкт нерухомості був реалізований на електронних торгах через електронний майданчик ТОВ «ЗАКУПКИ.ПРОМ.УА». Переможцем торгів та новим власником спірного оберту нерухомого майна став ОСОБА_2 . Також посилається на те, що на даний час проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні№42019041750000048 від 07.05.2019р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.365-2 КК України, у зв`язку із тим, що уповноваженою особою на ліквідацію ПАТ «Банк Камбіо» шляхом зловживання своїми повноваженнями, за відсутності законних підстав до КП «Центр реєстрації та надання послуг» надані рішення, в яких містяться недостовірні відомості щодо нікчемності нотаріально посвідчених правочинів на об`єкти нерухомості та необхідності припинення права власності на них.

На підставі викладеного та враховуючи те, що існує висока ймовірність відчуження нерухомо майна, що утруднить виконання рішення суду, ОСОБА_1 просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту, заборони відчуження та заборони державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити будь-які зміни до Державного реєстру речових прав на вбудоване нежитлове приміщення магазину непродовольчих товарів загальною площею 88,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 1,2.

Дослідивши заяву про забезпечення позову, суд дійшов наступного висновку.

Згідно із ч.1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

При цьому, відповідно до вимог ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи за ним рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

Відповідно до п.п. 4,5,6 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Також слід зазначити, що статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується, а також спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце.

Згідно з приписами Закону України від 01.07.2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на земельну ділянку та їх обтяження підлягають державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до абзацу першого ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Проте у випадку, якщо до скасування рішення державного реєстратора державну реєстрацію прав щодо об`єкта нерухомого майна буде проведена державна реєстрація прав на цей об`єкт за іншою особою, внесення запису про скасування державної реєстрації прав буде неможливим до моменту скасування цієї державної реєстрації прав у встановленому даним Законом порядку.

Враховуючи наведені заявником обставини вибуття нежитлового приміщення з її володіння, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав вважати, що з метою унеможливлення ефективного захисту і поновлення порушеного права власності заявником, особи, які володіють його нерухомістю, можуть відчужити права на неї третім особам, що з огляду на особливості функціонування Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ускладнить внесення до реєстру записів про скасування рішень про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та зумовить необхідність звернення заявником з новими позовами.

Суд також враховує те, що з огляду на особливості функціонування Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у заявника відсутня можливість відслідкувати подання третіми особами заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень до закінчення проведення реєстраційних дій.

За таких обставин суд вважає, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження та заборони державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на вбудоване нежитлове приміщення магазину непродовольчих товарів загальною площею 88,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 /1,2, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав заявника, за захистом яких він звернувся до суду із позовною заявою про скасування рішення про державну реєстрацію припинення права власності, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання торгів недійсними та витребування майна з чужого незаконного майна.

Заходи забезпечення позову в розумінні норм процесуального закону носять тимчасовий характер і покликані унеможливити настання обставин, за яких виконання ухваленого судом рішення буде утрудненим або взагалі стане неможливим.

З приписів Закону № 1952-IV вбачається, що заборона відчуження та заборона вчинення реєстраційних дій спрямовані на тимчасову заборону розпорядження будь-якими особами нерухомим майном та зупинення проведення реєстраційних дій щодо об`єкта нерухомого майна.

Зазначені заходи забезпечення позову є співмірними з позовними вимогами, які заявлені ОСОБА_1 , адже їх вжиття буде мати наслідком лише збереження існуючого становища до розгляду справи по суті, не зумовить фактичного вирішення спору по суті та не порушує будь-яких прав третіх осіб.

Зважаючи на те, що такий спосіб забезпечення позову не спричинить не відновлювальної шкоди відповідачам чи третім особам, а також відсутність обставин, визначених ст. 154 ЦПК України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для зустрічного забезпечення.

На підставі викладеного, з урахуванням співмірності заходів забезпечення позову з позовними вимогами та змісту викладених обставин, судом приходить до висновку, що заходи забезпечення позову у вигляді заборони відчуження та заборони державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити будь-які зміни до Державного реєстру речових прав на вбудоване нежитлове приміщення магазину непродовольчих товарів загальною площею 88,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є достатніми та необхідними забезпечення реального виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог, оскільки існує реальна загроза відчуження вказаного нерухомого майна, що може призвести до утруднення виконання рішення суду.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 149-154, 259, 260 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача 1: Публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО», відповідача 2: ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача: ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗАКУПКИ.ПРОМ.УА», державний реєстратор Комунального підприємства «Центр реєстрації та надання послуг» про скасування рішення про державну реєстрацію припинення права власності, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання торгів недійсними та витребування майна з чужого незаконного майна – задовольнити частково.

Заборонити відчуження вбудованого нежитлового приміщення магазину непродовольчих товарів загальною площею 88,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Заборонити державному реєстратору прав на нерухоме майно внесення будь-яких змін до Державного реєстру речових прав на вбудоване нежитлове приміщення магазину непродовольчих товарів загальною площею 88,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Строк пред`явлення до виконання ухвали суду про забезпечення позову три роки.

Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.

Суддя Орджонікідзевського міського суду Р. М. Гукова