Рішення № 83064053, 17.07.2019, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/1604/19

Провадження № 2/185/2072/19

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17 липня 2019 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Болдирєвої У.М.

з участю секретаря судового засідання Муржиєвої І.О.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Павлограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

21 лютого 2019 року позивач звернулась з позовом до відповідача, просить:

- поновити строк для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

- визнати незаконним та скасувати наказ (рішення) від 19 січня 2018 року фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про звільнення її з роботи на підставі п.1 ст.36 КЗпП України,

- поновити її на роботі на посаді продавця на торгівельному майданчику «Гулівер» у м.Павлограді з 19 січня 2018 року,

- стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01 лютого 2018 року по 01 лютого 2019 року у розмірі 38 400 грн.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що 14 січня 2016 року за наказом ФОП ОСОБА_3 вона була прийнята на роботу на посаду продавця з щомісячною оплатою праці у розмірі мінімальної заробітної плати на день виплати.

10 серпня 2018 року відповідач без будь-яких правових підстав не допустив її до роботи і до цього часу не вручив наказ про звільнення і не виплатив розрахункові кошти.

12 лютого 2018 року ФОП ОСОБА_3 надав звіт про результати своєї господарської діяльності до Західно-Донбаської ОДПІ, де зазначив, що 19 січня 2018 року ОСОБА_1 звільнена ним з роботи на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, тобто за угодою сторін.

Про це позивачу стало відомо у січні 2019 року.

Позивач ніколи на надавала згоди на її звільнення з роботи за угодою сторін.

Позивач вважає, що не пропустила строк для звернення до суду з позовом, оскільки відповідач не вручив їй наказ про звільнення з роботи чи трудову книжку.

Однак позивачем надано заяву про поновлення строку звернення до суду, оскільки у березні та жовтні 2018 року вона проходила медичне обстеження у зв`язку з погіршенням здоров`я, у грудні 2018 року та січні 2019 року їй було зроблено кілька операцій. За станом здоров`я вона не мала можливості звернутись до суду та витребувати необхідні документи на підтвердження своїх вимог.

У лютому 2019 року у відділі Головного управління Пенсійного фонду України у м.Павлограді вона отримала інформацію про те, що 19 січня 2018 року вона була звільнена відповідачем з роботи.

Середня заробітна плата за час вимушеного прогулу складає 38 400 грн. після звільнення з роботи позивач не працювала, заробітної плати та інших доходів не отримувала.

У судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причину неявки не повідомив, відзиву на позов не подав. За згодою позивача та її представника суд проводить заочний розгляд справи на підставі наявних доказів відповідно до положень ст.280 ЦПК України.

Позивач ОСОБА_1 пояснила, що 14 січня 2016 року вона була оформлена на роботу до відповідача у якості продавця, 16 січня 2016 року приступила до роботи. При оформленні на роботу відповідач не вимагав у неї трудової книжки і ніяких записів у ній не робив. Заробітну плату вона отримувала у визначеному законом мінімальному розмірі. 10 серпня 2018 року вона прийшла на своє робоче місце, але відповідач не допустив її до роботи, заявив, що вона звільнена. Причини звільнення відповідач не пояснив, копії наказу про звільнення не надав. До січня 2019 року вона вважала, що вона не допущена до роботи, але робоче місце за ній зберігається, але після отримання даних з Пенсійного фонду дізналась про своє звільнення за угодою сторін, хоча вона не надавала згоди на свої звільнення і не писала відповідної заяви.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець, основний вид економічної діяльності - роздрібна торгівля одягом (а.с.6-7).

Згідно наказу № 3-к від 14 січня 2016 року ФОП ОСОБА_3 прийняв на роботу ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) (а.с.9).

19 січня 2018 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи на підставі ст.36п.1 КЗпП України (а.с.13).

За змістом ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України, строк звернення до суду за вирішенням трудового спору у справах про звільнення відраховується з дня вручення працівнику копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як зазначає позивач, їй не було вручено копію наказу про звільнення до теперішнього часу. Трудову книжку вона відповідачу не надавала.

Доказів протилежного відповідачем не надано.

Таким чином строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі позивачем не пропущений.

Відповідно до звіту, наданого страхувальником ОСОБА_3 за січень 2018 року (а.с.13) найманий працівник з трудовою книжкою - ОСОБА_1 звільнена 19 січня 2018 року на підставі ст.36п.1 КЗпП України (за угодою сторін).

У судовому засіданні встановлено, що позивач не подавала письмової заяви про звільнення її з роботи за угодою сторін, наказ про звільнення позивача за угодою сторін був виданий без досягнення відповідної домовленості між позивачем і роботодавцем, тому цей наказ слід визнати незаконним та скасувати, поновити позивача на роботі на посаді продавця у ФОП ОСОБА_3 .

При цьому у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі на конкретному робочому місці, а саме на торгівельному майданчику «Гулівер» слід відмовити, оскільки відсутні дані про точне розташування торгівельного майданчика та наявність права власності чи оренди відповідача на цей торгівельний майданчик.

Відповідно до положень ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Позивачем розраховано суму середнього заробітку за період вимушеного прогулу - з 01 лютого 2018 року по 01 лютого 2019 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995 року, виходячи з розміру визначеної законом мінімальної заробітної плати у листопаді та грудні 2017 року. Суд погоджується з цим розрахунком, згідно якого загальний розмір середнього заробітку за вказаний період, який не перевищує одного року, складає 38 400 грн.

Згідно з частиною 1 статті 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Позивача звільнено від сплати судового збору, тому відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір на користь держави підлягає стягненню з відповідача у розмірах, діючих на день звернення позивача до суду пропорційно розміру задоволених позовних вимог - 768 грн 40 коп в частині немайнових вимог, та 768 грн 40 коп - в частині майнових вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, разом 1536 грн 80 коп.

Керуючись ст. 264-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ (рішення) від 19 січня 2018 року фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про звільнення з роботи ОСОБА_1 на підставі п.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді продавця у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з 19 січня 2018 року.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 лютого 2018 року по 01 лютого 2019 року у розмірі 38 400 (тридцять вісім тисяч чотириста ) грн.

В іншій частині позову відмовити.

Сума, що підлягає стягненню, визначена без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 судовий збір на користь держави в сумі 1536 (тисячу п`ятсот тридцять шість) грн 80 коп.

Рішення підлягає негайному виконанню в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається у Дніпровський апеляційний суд через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Учасники справи:

- ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ,

-Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 .

Суддя У.М. Болдирєва