Ухвала суду № 83062793, 12.07.2019, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/2188/19

Провадження № 2-з/0203/63/2019

УХВАЛА

12 липня 2019 року суддя Кіровського районного суду м. Дніпропетровська Католікян М.О., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про забезпечення її позову до ОСОБА_2 , третя особа - Державний реєстратор комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно,

у с т а н о в и в:

14 червня 2019 року представниця позивачки ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Державний реєстратор КП «Бюро технічної інвентаризації» ДМР про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

09 липня 2019 року представницею позивачки подано заяву про забезпечення позову, у якій вона просить вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, нотаріусам проводити будь-які реєстраційні дії щодо будинку АДРЕСА_1 та заборони будь-яким фізичним особам заходити та територію зазначеного домоволодіння.

Заяву обґрунтовано тим, що позивачці належить 66% домоволодіння, а власником іншої частини будинку у розмірі 34% був ОСОБА_4 . Відповідно до витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.04.2019 року власником частини у розмірі 34% будинку є невідома для неї особа ОСОБА_2 на підставі договору дарування між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 від 14.10.1991 року. З листа КП «ДМБТІ» ДМР за №7033 від 15.05.2019 року вбачається, що станом на грудень 2012 року 34/100 домоволодіння АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 , а 66/100 зазначеного будинку належать ОСОБА_1 . В той же час, згідно з інформацією П`ятої Дніпровської державної нотаріальної коноторі в реєстраційній книзі є посвідчувальний запис №3-5876 від 14.10.1991 року про укладення договору дарування, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , на підставі якого Державний реєстратор КП «ДМБТІ» ДМР ОСОБА_5 зробив запис у реєстрі про нову власницю 34/100 зазначеного домоволодіння. ласницю 34/100 зазначеного домоволодіння. На підставі зазначеного у позивачки виникає сумнів щодо законності проведення державної реєстрації права власності на 34/100 домоволодіння, оскільки вона проживає за цією адресою з 1974 року та про ОСОБА_2 дізналася вперше після отримання витягу . Також виникають сумніви і з приводу договору дарування, оскільки ій відомо, що ОСОБА_4 помер у 1986 році. Крім того, з`явилося оголошення на сайті OLX про продаж частини домоволодіння. Отже, позивачка ОСОБА_1 вважає, що існує пряма загроза вчинення відповідачкою ОСОБА_2 неправомірних дій щодо подальшого відчуження зазначеної частини домоволодіння на користь третіх осіб, що на її думку може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Вивчивши подані матеріали, суд дійшов висновку про те, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню з наступних підстав.

При вирішенні цього клопотання суд виходить з того, що вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55 Конституції України, відповідно до якої, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Це положення також закріплено у статтях 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, які згідно з ст. 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) суд за заявою учасника справи має право вжити заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Як розяснено в п. 1, п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 № 9, єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.

За змістом ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб, учасників процесу.

Так, позов забезпечується, серед іншого, накладенням арешту та забороною вчиняти певні дії. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Ураховуючи, що між сторонами дійсно виник спір щодо права власності на нерухоме майно, на даний час відповідачка значиться як власник іншої частини спірного майна, тому суд дійшов обґрунтованого висновку, що невжиття заходів забезпечення позову у даній справі, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Фактично, з можливим відчуженням спірного майна, позивач повністю позбавляється можливості відновити свої права, втрачається як такий правовий сенс звернення до суду, порушується гарантований Конституцією України та ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року принцип ефективного захисту прав громадян.

Суд вважає, що заходи забезпечення позову, які просить вжити позивач, є співмірними із заявленими позовними вимогами та мають бути задоволені, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або навіть унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист оспорюваних прав позивачки, за захистом яких вона і звернулася до суду.

Відповідно до ст. 154 ЦПК України, підстави для зустрічного забезпечення позову відсутні.

Керуючись статтями 149, 150, 153, 154, 157, 258 – 261 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

Заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП – НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ) про вжиття заходів забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (РНОКПП – НОМЕР_2 ; АДРЕСА_3 ), третя особа – Державний реєстратор комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради (ідентифікаційний код – 33580375; 52005, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт.Слобожанське, вулиця Будівельників, 3 скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Заборонити суб`єктам державної реєстрації прав: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міській, районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації, акредитованим суб`єктам, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, нотаріусам проводити будь-які реєстраційні дії, в тому числі посвідчувати правочини, реєструвати право власності, перехід права власності, обтяження та інші речові права та вносити відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо будинку АДРЕСА_1 .

Заборонити будь-яким фізичним особам заходити (потрапляти) на територію домоволодіння АДРЕСА_1 .

Направити копію ухвали сторонам у справі та до відповідного відділу Державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів від дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК.

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Ухвала підлягає пред`явленню до виконання протягом трьох років від дня її постановлення.

Ухвала набрала законної сили:

Суддя М.О. Католікян