Рішення № 83061686, 11.07.2019, Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області

Справа № 138/1149/19

Провадження №:2/138/547/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2019 року м. Могилів - Подільський

Могилів - Подільський міськрайонний суд Вінницької області, в складі:

головуючого судді Київської Т.Б.,

за участю секретаря Алєксєєвої І.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Могилеві - Подільському Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з вказаним вище позовом, який мотивовано тим, що 24 вересня 2016 року близько 23 год. 15 хв. по вул. 50-річчя Жовтня в смт. Вендичани Могилів-Подільського району Вінницької області, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «КАМАЗ 53212», д.н.з. НОМЕР_1 , причепа «СЗАП 8356», з номерним знаком НОМЕР_2 , яким керував водій ОСОБА_2 та неповнолітнім пішоходом ОСОБА_3 . В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці події.

За фактом ДТП було відкрито кримінальне провадження за №12016020000000310 від 25.09.2016 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Постановою від 28.11.2016 кримінальне провадження було закрите у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

В результаті вказаної вище події та наслідків від неї, позивачу було завдано матеріальної та моральної шкоди.

Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 , якому належить транспортний засіб марки «КАМАЗ 53212», д.н.з. НОМЕР_1 , причепа «СЗАП 8356», з номерним знаком НОМЕР_2 була застрахована у ПАТ «СК «Країна» відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, поліс АІ 9526837.

Позивач через свого представника звернулась до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, в якій просила відшкодувати їй 8700 грн. моральної шкоди та витрати на поховання і спорудження надгробного пам`ятника в загальному розмірі 37552 грн. (ліміт виплати - 17400 грн.) й надала усі необхідні документи, які відповідач отримав 24.01.2018. Відповідач здійснив виплату страхового відшкодування лише 27.06.2018, однак виплачена відповідачем сума не відповідала вимогам заявленим у заяві про виплату страхового відшкодування. Так, моральну шкоду було відшкодовано лише в розмірі лише 4350,00 грн. На поховання та спорудження надгробного пам`ятника було виплачено 6026,00 грн. і 29.10.2018 доплачено ще 11 374 грн.

Крім того, мало місце прострочення виплати страхового відшкодування починаючи з 25.04.2018.

Зважаючи на викладене, позивач звернулась до суду з позовом в якому просить стягнути з відповідача на її користь 4350,00 грн. невиплаченого страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю сина ОСОБА_3 ; 4116,73 грн. - пені, 880,85 грн. - інфляційних витрат, 354 грн. - 3% річних за прострочення виплати моральної шкоди та витрат на поховання і спорудження надгробного пам`ятника, та судові витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.

24.05.2019 до суду надійшов відзив на позов, мотивований тим, що відповідачем було отримано заяву представника позивача про виплату ОСОБА_1 моральної шкоди згідно п.27.3 ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у розмірі 8700,00 грн. та витрати на поховання і спорудження надгробного пам`ятника згідно п. 27.4 ст. 27 Закону у розмірі 17400 грн. Згідно постанови про закриття кримінального провадження від 28.11.2016 водій ОСОБА_2 не мав технічної можливості запобігти наїзду на пішохода ОСОБА_3 Саме недотримання пішоходом вимог Розділу 4 «Обов`язки і права пішохода» Правил дорожнього руху України стало умовою та причиною виникнення та настання даної дорожньо-транспортної пригоди. Посилаючи на положення ч. 5 ст. 1187 ЦК України та п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідачем було здійснено виплату страхового відшкодування в неповному розмірі, оскільки винуватим в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди був ОСОБА_3 , а відтак відшкодуванню підлягає лише половина суми завданої шкоди. Крім того, відповідач зазначає, що строки виплати страхового відшкодування ним не було порушено, оскільки на підтвердження встановлення надгробного пам`ятника документи надійшли лише 11.07.2018, а відповідь на запит надісланий до Вендичанської селищної ради лише 07.06.2018. Також відповідач зазначив, що адвокат Мелех Д.О. не має права на представництво інтересів позивача, оскільки ОСОБА_1 уклала договір про надання правничої допомоги з ТОВ «Автопоміч», тоді як Мелех Д.О. , який є директором ТОВ «Автопоміч» діє на підставі своєї адвокатської ліцензії.

21.06.2019 до суду надійшла відповідь на відзив, мотивована тим, що відповідачем неправильно було застосовано положення п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки шкоду позивачу було завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, а не взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки. Тобто відповідальним за заподіяну шкоду є лише особа, яка здійснювала діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Крім того, позивач звернулась з заявою на виплату страхового відшкодування 24.01.2018, проте запит заявнику щодо підтвердження повноважень посадової особи органу місцевого самоврядування, яка посвідчила довіреність на представництво інтересів, відповідач направив лише 12.02.2018, а до Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області відповідний запит відповідач направив лише 22.05.2018, що підтверджує недотримання дводенного строку, протягом якого відповідач зобов`язаний здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Щодо посилання відповідача на необхідність отримання інформації про факт спорудження надгробного пам`ятника потерпілому в розумні строки встановлення, як на підставу для прострочення виплати страхового відшкодування, то позивач зазначає, що відповідачу були надані оригінали накладної та розрахункові квитанції при зверненні з заявою на виплату страхового відшкодування, що й необхідно для перерахунку такої виплати. Крім того, відповідач не надав жодних доказів про наявність в померлого ОСОБА_3 умислу на вчинення ДТП. Також, представник позивача зазначив, що здійснює представництво інтересів позивача на підставі ордеру, що був виданий відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

11.07.2019 до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив на позовну заяву, мотивовані тим, що на підставі ч. 5 ст. 1187 ЦК України та п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір страхового відшкодування має бути розраховано шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на два, оскільки у виникненні страхового випадку, який мав місце 24.09.2016 за участю водія ОСОБА_2 та пішохода ОСОБА_3 стався з вини останнього. Крім того, відповідач зазначає, що строки виплати страхового відшкодування ним не було порушено, оскільки на підтвердження встановлення надгробного пам`ятника документи надійшли лише 11.07.2018, а відповідь на запит надісланий до Вендичанської селищної ради лише 07.06.2018. Також представник відповідача зазначає, що адвокат Мелех Д.О., який виписав ордер серії ЛВ № 1650402 від 22.12.2017, як адвокат, що здійснює адвокатську діяльність індивідуально, не мав на це правових підстав, оскільки ним не укладалася вказана вище угода як самозайнятою особою, а згідно до реквізитів він є лише директором ТОВ «Автопоміч».

Позивач та її представник в судове засідання не з`явились. В позові позивач просила розгляд справи проводити без її участі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. Подав до суду відзив в якому позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши позов, дослідивши матеріали справи, відзив, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, враховуючи таке.

Судом встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 (а.с.14).

24 вересня 2016 року близько 23 год. 15 хв. водій ОСОБА_2 , керуючи технічно справним автопоїздом у складі автомобіля «КАМАЗ 53212», д.н.з. НОМЕР_1 , та причепа «СЗАП 8356», д.н.з. НОМЕР_2 , рухаючись по вул. 50-річчя Жовтня в смт. Вендичани Могилів-Подільського району Вінницької області, неподалік магазину «Престиж», допустив наїзд на неповнолітнього пішохода ОСОБА_3 , 2002 року народження, який не виділивши себе в темну пору доби, раптово вибіг на проїзну частину та перетинав її з права на ліво по ходу руху автопоїзда. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці події. Обставина смерті ОСОБА_3 підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 (а.с.6).

За наслідками вказаної дорожньо-транспортної пригоди було відкрито кримінальне провадження № 12016020000000310 від 25.09.2016. Постановою слідчого СУ ГУНП у Вінницькій області Данилюка В.С. від 28.11.2016 вказане кримінальне провадження було закрито за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (а.с.7,8).

Станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 , який на законних підставах здійснював експлуатацію транспортного засобу марки «КАМАЗ 353212», д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована в ПАТ «СК «Країна», відповідно до поліса серії НОМЕР_5 (а.с.13).

Як вказує позивач у позовній заяві в результаті вказаного вище зіткнення та наслідків від нього, їй було завдано матеріальної та моральної шкоди.

З позову слідує, що матеріальна шкода складається з витрат на поховання та спорудження надгробного пам`ятника в загальному розмірі 37 552,00 грн., що підтверджується товарними чеками № 1 від 25.09.2016 та накладною № 35 від 22.11.2017 ( а.с.10-12) Моральну шкоду позивач оцінила в сумі 8 700,00 грн.

Позивач, через свого представника по довіреності Мелеха Д.О. звернулась до відповідача, в порядку визначеному ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон №1961-IV), із заявою та доданими до неї документами про виплату страхового відшкодування в загальному розмірі 26 100,00 грн. Оскільки загальний розмір страхового відшкодування матеріальної коди згідно п. 27.4 ст. 27 Закону № 1961- IV не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, що станови на 2016 рік становило 17 400,00 грн., позивач просила в заяві відшкодувати матеріальну шкоду саме в розмірі 17 400,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 8 700,00 грн. Така заява отримана відповідачем 24.01.2018, що підтверджується відміткою та підписом представника відповідача на вказаній заяві (а.с.15).

Статтею 35 Закону №1961-IV передбачено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Відповідно до ст. 22 Закону №1961-IV при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Пунктами 27.3 ст. 27 Закону №1961-IV встановлено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами .

Аналогічні положення викладені в п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, з якого слідує, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини, зокрема, фізичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки

Крім того, п. 27.4 ст. 27 Закону №1961-IV передбачено, що страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Кодексом законів про працю України визначено, що мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік» установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень.

Отже, станом на дату ДТП розмір мінімальної заробітної плати дорівнював 1450.00 грн., а ліміт страхового відшкодування моральної шкоди та витрат на поховання та спорудження надгробного пам`ятника становив 17400,00 грн.

Відповідач, здійснив виплату страхового відшкодування 27.06.2018 лише в розмірі 10 376 грн., з яких: 4350 грн. - моральна шкода та 6026 грн. - витрати на поховання (а.с.16).

Крім того, 29.10.2018 відповідачем було доплачено позивачу 11374,00 грн. страхового відшкодування витрат на спорудження надгробного пам`ятника (а.с.17).

Позивач вказує, що, сума недоплаченого страхового відшкодування моральної шкоди становить 4350,00 грн. (8700-4350=4350).

З відзиву на позов слідує, що 24.01.2018 до ПАТ "СК "Країна" дійсно надійшла заява представника позивача про виплату страхового відшкодування в загальному розмірі 26 100,00 грн., яке складається з: 37 552,00 грн. - відшкодування витрат на поховання та спорудження надгробного пам`ятника (17 400,00 грн. - ліміт виплати); 8 700,00 грн. - відшкодування пов`язане із заподіяної моральної шкоди.

Як зазначено у відзиві на позов, відповідач керувався положеннями ч. 5 ст. 1187 ЦК України, яким передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Також за змістом пункту 36.3 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

Зважаючи на положення вказаних норм, відповідачем було виплачено лише половину страхового відшкодування моральної та матеріальної шкоди, оскільки з постанови слідчого СУ ГУНП у Вінницькій області від 28.11.2016 про закриття кримінального провадження слідує, що дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 24.09.2016 за участю водія ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_3 сталась з вини останнього.

Разом з тим, суд вважає безпідставним такі доводи відповідача зважаючи на таке.

Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Так, Верховний суд України в постанові від 10.01.2019 у цивільній справі № 274/4882/17-ц висловив правову позицію, що відповідно до положень частини другої статті 1188 ЦК України іншим особам (які не є власниками (володільцями) джерел підвищеної небезпеки, від взаємодії яких завдана шкода, наприклад пасажир транспортного засобу) шкода відшкодовується власниками (володільцями) джерел підвищеної небезпеки, які спільно завдали шкоду, незалежно від їх вини.

Тобто, за змістом цієї норми, обов`язок по відшкодуванню шкоди в такому випадку покладається на власників (володільців) джерел підвищеної небезпеки, незалежно від вини обох водіїв або одного із них, якщо не доведуть, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України).

Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини.

За змістом пункту 36.3 статті 36 Закону №1961-IV у разі, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

Відтак, положення пункту 36.3 Закону №1961-IV застосування не підлягають, оскільки у ній йдеться про поділ розміру заподіяної шкоди між особами, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, а цивільно-правова відповідальність пішохода ОСОБА_3 не була і не може бути застрахована відповідно до вимог цього Закону.

Таким чином, неправильне застосування відповідачем норм Закону №1961-IV призвело до порушення прав позивача на отримання відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок смерті сина ОСОБА_3 , а тому суд вважає, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача невиплаченої моральної шкоди в розмірі 4350 грн. підлягає задоволенню.

Крім того, відповідно до вимог пункту 36.1. статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Відповідно до пункту 36.2. статті 36 Закону № 1961-IV страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний прийняти рішення щодо виплати страхового відшкодування.

Стаття 36 Закону № 1961-IV встановлює певний порядок прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) страховиком та порядок його виплати, зокрема: - страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку; - у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі заподіяної шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ); - уразі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Враховуючи наведене, з огляду на сплив 90 денного строку з моменту подання заяви про виплату страхового відшкодування та відсутність цивільної, господарської або кримінальної справи з приводу ДТП, в рамках якої має бути встановлено винну особу в її скоєнні, суд вважає, що страхова компанія зобов`язана була прийняти рішення щодо виплати (або відмову у виплаті) страхового відшкодування не пізніше ніж 25.04.2018.

У відзиві на позов відповідач обґрунтовує пропуск 90 денного строку виплати страхового відшкодування тим, що після отримання заяви про виплату страхових відшкодувань відповідачем було надіслано до ТОВ «Автопоміч» запит про надання підтверджуючих документів з приводу повноважень секретаря Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області Гуджол Я.М., яка посвідчувала довіреність Мелеха Д.О. на представництво інтересів ОСОБА_1 , яку було направлено до селищної ради 22.05.2018 та документ, що підтверджує спорудження надгробного пам`ятника на місці поховання потерпілого (а.с.59).

З матеріалів справи слідує, що підтверджуючі документи повноважень секретаря Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області Гуджол Я.М. були отримані відповідачем 07.06.2018 (а.с.64-66). А докази спорудження надгробного пам`ятника відповідач отримав 09.08.2018, що підтверджується заявою про долучення документів до справи № 48343/Ж (а.с.68).

Разом з тим, суд не бере до уваги зазначені вище відповідачем обставини, оскільки, як уже вказано було вище, згідно п. 27.4 ст. 27 Закону № 1961-IV страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть.

Тобто, закон не вимагає надання страховику документів, що підтверджують встановлення пам`ятника, оскільки це є окремим видом витрат.

Крім того, п. 34.1 ст. 34 Закону України № 1961-IV страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.

Разом з тим, відповідачем не зазначено про причини направлення до Вендичанської селищної ради запиту про надання підтверджуючих документів з приводу повноважень секретаря Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області Гуджол Я.М., яка посвідчувала довіреність Мелеха Д.О. на представництво інтересів ОСОБА_1 лише 22.05.2018, тоді як заяву про настання страхового випадку відповідач отримав ще 24.01.2018.

Оскільки представником позивача було подано заяву про виплату страхового відшкодування із необхідними документами до страховика, яку останнім отримано 24.01.2018, відповідач зобов`язаний був здійснити дану виплату не пізніше 25.04.2018, чого у даному випадку здійснено не було.

Відповідно до виписки з Банку виплата страхового відшкодування була здійснена на користь представника позивача Мелеха Д.О. на загальну суму 10 376 грн. лише 27.06.2018 та на суму 11 374 грн. лише 29.10.2018 (а.с.16,17).

Пунктом 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV встановлено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Згідно частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Відповідно до роз`яснень, наведених у пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», положення статті 625 ЦК України не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов`язанням, яке виникає з договірних зобов`язань. Винятком є відповідальність страховика (стаття 992 ЦК).

Пунктом 21 цієї ж постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснено, що при безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу страхувальника зобов`язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 ЦК).

Суд вважає, що у зв`язку із невиконанням ПАТ «СК «Країна» зобов`язань щодо виплати позивачу страхового відшкодування, з огляду на положення статті 36 Закону № 1961-IV та статті 625 ЦК України, з відповідача підлягає стягненню пеня, три проценти річних, а також інфляційні втрати, пов`язані з несвоєчасністю виплати страхового відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Згідно наданих позивачем розрахунків, враховуючи суму страхового відшкодування, що підлягала виплаті на користь позивача в розмірі 4350 грн. за прострочення виплати страхового відшкодування моральної шкоди підлягає стягненню: 1497,59 грн. - пені за прострочення виплати страхового відшкодування, 373,58 грн. - інфляційне збільшення суми боргу за прострочення строків виплати страхового відшкодування, 127 грн. - трьох процентів річних за прострочення виплати страхового відшкодування (а.с.19,20). Також з наданих позивачем розрахунків слідує, що відповідач виплатив відшкодування витрат на поховання в розмірі 6026 грн. 27.06.2018, а тому за період з 25.04.2018 по 27.06.2018 нараховано: 348,02 грн; 48,21 грн. інфляційних витрат, 31 грн. 3% річних (а.с.21). Крім того, страхове відшкодування витрат на спорудження надгробного пам`ятника в розмірі 11 374 грн. відповідачем виплачено лише 29.10.2018, а тому було нараховано: 2019,89 грн. - пеня, 174 грн. - 3% річних та 424,26 грн. інфляційних витрат (а.с.22,23).

Щодо судових витрат, то відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач уклала договір про надання правової допомоги з ТОВ «Автопоміч», в особі директора Мелеха Д.О. (а.с.24).

Частиною 4 ст. 62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Суду надано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Мелеха Д. О. та ордер серії ЛВ № 1650402 на представництво інтересів позивача ОСОБА_1 (а.с.25,29).

Таким чином твердження відповідача про відсутність у представника позивача Мелеха Д.О. повноважень на представництво інтересів ОСОБА_1 спростовуються вказаними вище матеріалами справи.

З наданих суду акту наданих послуг від 21.12.2018, розрахунку-фактури № 04-05/01 від 04.05.2018 та квитанції № 0.0.1067878755.1 від 22.06.2018 слідує, що позивач понесла витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать також витрати на професійну правничу допомогу.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.

Зважаючи на те, що позивач була звільнена від сплати судового збору, дані витрати, згідно ст. 141 ЦПК України слід стягнути з відповідача на користь держави.

На підставі вище викладеного та ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ст. 22, 25, 27, 34, 36 Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 525, 526, 530, 625, 1187 ЦК України, керуючись ст. 4, 11, 12, 13, 62, 133, 137, 141, 258, 259,263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» (місцезнаходження: 04176, м. Київ, вул. Електриків, 29А, ЄДРПОУ 20842474) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер облікової картки платника податків фізичної особи: НОМЕР_6 ) 4350 (чотири тисячі триста п`ятдесят) грн. страхового відшкодування моральної шкоди, пені за прострочення виплат страхового відшкодування в загальному розмірі 4116 (чотири тисячі сто шістнадцять) гривень 73 коп., інфляційні витрати за прострочення строків виплати страхового відшкодування в загальному розмірі 880 (вісімсот вісімдесят) гривень 85 копійок, три проценти річних за прострочення виплати страхового відшкодування в загальному розмірі 354 (триста п`ятдесят чотири) гривні та 6000 (шість тисяч) грн. судових витрат пов`язаних з оплатою правової допомоги.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» (місцезнаходження: 04176, м. Київ, вул. Електриків, 29А, ЄДРПОУ 20842474) судові витрати у виді судового збору в розмірі 1536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) гривень 80 коп. на користь Державної судової адміністрації України..

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення. Учасник справи якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 16.07.2019.

Суддя: Т.Б.Київська