Рішення № 83059305, 15.07.2019, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2019 р. Справа № 922/1959/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Косенко К.Д.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Клокворк", м. Дніпро до Державного підприємства "Харківський машинобудівний завод "ФЕД", м. Харків про стягнення 567628,70 грн. за участю представників сторін:

позивача Сухомлин О.В. (договір про надання правової допомоги № 13/05 від 13.05.2019);

відповідача Ситнік О.О. (довіреність № 6юр від 24.01.2019).

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Клокворк", м. Дніпро (далі за текстом - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Державного підприємства "Харківський машинобудівний завод "ФЕД", м. Харків (далі за текстом - відповідач) 567628,70 грн., з яких:

532224,00 грн. сума основної заборгованості;

8792,63 грн. 3% річних;

26612,07 грн. інфляційних.

Позов обґрунтовано з посиланням на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо своєчасного та повного проведення розрахунків за отриманий товар відповідно до умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 14/18-205 від 21.09.2018.

Крім того, позивачем також заявлено до стягнення судові витрати, які складаються з 8514,44 грн. судового збору та 15000 грн. витрат на правову допомогу адвоката.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.06.2019 зазначену позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 15.07.2019.

Відповідач надіслав на адресу суду відзив (вх. № 16983 від 15.07.2019), в якому визнає заявлений позов в повному обсязі, однак заперечує проти стягнення з нього судових витрат на правничу допомогу з посиланням на те, що до матеріалів позовної заяви не долучено будь-яких доказів на підтвердження як отримання позивачем професійної правничої допомоги, так і витрат останнього на правничу допомогу.

На підготовче засідання 15.07.2019 прибули представники позивача та відповідача які просять суд закрити підготовче провадження та з огляду на визнання відповідачем заявленого позову просять винести відповідне судове рішення, а судові витрати розподілити згідно з вимогами чинного законодавства з урахуванням залучених до матеріалів справи документів.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

З урахуванням того, що відповідач визнає заявлений позивачем позов, суд протокольною ухвалою від 15.07.2019 закрив підготовче провадження з прийняттям судового рішення по суті позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив.

Як свідчать матеріали справи, 21.09.2018 між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, укладено договір купівлі-продажу № 14/18-205 (далі за текстом договір; а. с. 10-13), за умовами якого (п. 1.1.) продавець зобов`язується передати у власність покупця продукцію (далі товар), в номенклатурі, кількості та ціни, згідно специфікації № 1 (додаток № 1), що є невід`ємною частиною цього договору, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується прийняти й оплатити вартість товару.

Відповідно до п. п. 2.1, 2.4 договору загальна сума договору відповідно специфікації № 1 (додаток № 1) складає 532224,00 грн. (п`ятсот тридцять дві тисячі двісті двадцять чотири грн. 00 коп.), у т. ч. ПДВ 20% - 88704,00 грн. (вісімдесят вісім тисяч сімсот чотири грн. 00 коп.). Оплата за товар, що поставляється продавцем за цим договором, здійснюється на умовах відстрочення платежу, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару покупцем.

За умовами п. 3.2 договору поставка товару здійснюється з наступними товаросупровідними документами: рахунок-фактура, видаткова накладна, паспорт якості.

Згідно з п. 10.7 договору останній вступає в силу з моменту підписання сторонами та діє до 31.12.2019, а в частині здійснення розрахунку до повного виконання зобов`язань.

Матеріали справи свідчать про те, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар за видатковою накладною № К-2610 від 26.10.2018 на суму 532224,00 грн. (в т.ч. ПДВ) (а. с. 15).

Однак, за отриманий товар відповідач не розрахувався, у зв`язку з чим станом на момент винесення даного судового рішення має борг перед позивачем у зазначеній вище сумі.

Зазначені обставини відповідачем в процесі розгляду даної справи визнаються.

Крім того, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язань, позивачем на підставі ст.. 625 ЦК України нарахував до стягнення з відповідача 26612,07 грн. інфляційних втрат та 8792,63 грн. 3% річних за період прострочення з 26.11.2018 по 14.06.2019.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу приписів ст. ст. 691, 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за поставлений товар у сумі 532224,00 грн. підтверджується матеріалами справи та визнається самим відповідачем. Строк виконання зобов`язань з її оплати визначено пунктом 2.6 договору, та є таким, що настав.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову в зазначеній частині, та стягнення з відповідача на користь позивача 532224,00 грн. заборгованості за отриманий товар.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Факт прострочення відповідачем виконання зобов`язань з оплати отриманого товару підтверджується матеріалами справи та відповідачем жодним чином не спростовується.

Зазначене, з урахування вимог ст. 625 ЦК України надає право позивачу на нарахування інфляційних та 3% річних за таке прострочення.

Перевіривши відповідний розрахунок інфляційних та річних за прострочення оплати товару, суд констатує його арифметичну вірність та відповідність вимогам чинного законодавства України, а тому приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 26612,07 грн. інфляційних втрат та 8792,63 грн. 3% річних за період прострочення з 26.11.2018 по 14.06.2019.

Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає наступне.

За умовами ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 129 ГПК України, Судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

З урахуванням вимог зазначених положень ГПК України, з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню судовий збір в сумі 8514,44 грн.

Разом з тим, як свідчить позовна заява, в ній позивач також зазначає, що він поніс витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 15000 грн.

Однак, розглянувши матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав покладення на відповідача зазначених витрат, виходячи з наступного.

Статтею 126 ГПК України зокрема передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як свідчать матеріали справи, з метою представництва інтересів позивача по даній справі, останній уклав з адвокатом Сухомлин Оленою Валентинівною (далі за текстом адвокат) укладено договір про надання правової допомоги № 13/05 від 13.05.2019 (а. с. 62-65).

Згідно з п. 1.2. цього договору, його предметом є надання адвокатом правової допомоги клієнту (позивачу) в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а саме представництво в усіх судових та правоохоронних органах, а також в інших державних органах, підприємствах, установах, організаціях, банках, всіх форм власності та підпорядкування, та будь-якими фізичними особами у справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, та вчинення всіх інших необхідних дій, передбачених законодавством, щодо представництва та захисту прав Клієнта.

Згідно з п. 4.2., 4.3. договору, за правову допомогу, передбачену зокрема 1.2. договору, клієнт сплачує адвокату винагороду (гонорар). Розмір винагороди адвоката при наданні правової допомоги, перелік послуг, а також умови та порядок розрахунків, визначаються сторонами додатковими угодами до цього договору. Фактичні витрати необхідні для виконання адвокатом зобов`язань за договором, не включаються в розмір гонорару та оплачуються клієнтом окремо, за письмовою заявкою адвоката.

Однак, як свідчать матеріали справи, позивач не надав суду докази укладання з адвокатом Сухомлин Оленою Валентинівною відповідної додаткової угоди до договору про надання правової допомоги № 13/05 від 13.05.2019, якою б визначив умови представництва його інтересів в межах даної справи. Крім того, позивачем всупереч вимогам ст. 126 ГПК України не також не надано суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, будь-яких обґрунтувань щодо понесення витрат на правову допомогу саме в розмірі 15000 грн. Так само позивачем не надано суду доказів фактичного понесення витрат на оплату правової допомоги адвоката, наданої в межах даної справи.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідач у відзиві на позов заперечує проти стягнення з нього витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 15000 грн., суд приходить до висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача зазначених витрат.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства "Харківський машинобудівний завод "ФЕД" (адреса: 61023, м. Харків, вул. Сумська, буд. 132; код ЄДРПОУ 14310052) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Клокворк" (49000, м. Дніпро, вул. Жуковського, буд. 1, код ЄДРПОУ 38114713; на р/р НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк», МФО 305299):

532224,00 грн. заборгованості;

8792,63 грн. 3% річних;

26612,07 грн. інфляційних;

8514,44 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "17" липня 2019 р.

СуддяО.І. Байбак