Рішення № 83058981, 11.07.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.07.2019Справа № 910/4562/19За позовом Приватного акціонерного товариства "Смілянський машинобудівний завод"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецвагон"

про стягнення заборгованості 189408,00 грн

Суддя Усатенко І.В.

Секретар судового засідання Микитин О.В.

Представники сторін:

від позивача - не з`явились

від відповідача - Бойко А.В.

В судовому засіданні 11.07.2019 на підставі ст. 240 ГПК України прийнято скорочене рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Смілянський машинобудівний завод" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецвагон" про стягнення 189408,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав взяті на себе за договором № 1-01/2016 від 01.10.2015 зобов`язання по оплаті наданих послуг зі зберігання майна, в зв"язку з чим позивач просить стягнути з нього 189408,00 грн заборгованості.

Ухвалою суду від 15.04.2019 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

02.05.2019 від позивача через канцелярію суду надійшов супровідний лист на виконання ухвали від 15.04.2019 про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2019 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк на подання відзиву - протягом 15 днів з дати вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі.

31.05.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечував, вказуючи на ту обставину, що він намагається повернути своє майно, яке перебуває у позивача на зберіганні, однак, позивач не допускає представників відповідача на об`єкт, на якому зберігається майно. Оскільки, майно залишається у позивача без правових підстав, в зв`язку з його винними діями у відповідача відсутній обов`язок оплачувати вартість зберігання, оскільки, строк дії договору зберігання закінчився. Також відповідачем подано клопотання про призначення у справі судового засідання, для всебічного з`ясування обставин справи.

Ухвалою суду від 07.06.2019 у справі призначено судове засідання на 01.07.2019.

25.06.2019 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому вказав, що відповідач відмовляється вивозити своє майно після закінчення строку дії договору зберігання і не сплачує вартість послуг з фактичного зберігання, а тому борг має бути стягнутий в судовому порядку.

01.07.2019 представником позивача подано клопотання про приєднання доказів щодо оплати вартості послуг зі зберігання майна.

В судовому засіданні 01.07.2019 оголошено перерву до 11.07.2019.

11.07.2019 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про приєднання документів, які підтверджують безперешкодний доступ представників відповідача на територію складу цілісного майнового комплексу позивача. Представник позивача просить визнати поважними причини пропуску подання доказів, оскільки, він є представимо позивача лише з 11.07.2019, а тому не мав можливості подати відповідні докази у встановлений законодавством строк.

В судове засідання 11.07.2019 представник позивача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином.

Суд розглянув клопотання позивача про долучення до матеріалів справи доказів, поданих з пропуском строку.

Зі змісту ст. 80 ГПК України вбачається, що учасники справи повинні подавати докази до суду разом із поданням заяв по суті (позову, відзиву на позов, письмових пояснень) або у строк, встановлений судом для їх подання.

Водночас процесуальний закон також надає можливість особі подати докази поза межами встановленого законом або судом строку, але тільки за умови, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у зазначений строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, суд може прийняти до розгляду докази, подані стороною на стадії розгляду справи по суті, коли встановить, що сторона не мала можливості подати їх у визначений законом або судом строк з причин, що не залежали від неї.

При цьому необхідно враховувати, що чинний ГПК України має на меті забезпечити своєчасний розгляд справ і правову визначеність, унеможливити зловживання процесуальними правами та підвищити ефективність судочинства в цілому, для чого встановлено точний порядок та присічні строки вчинення процесуальних дій, визначено стадії судового процесу, запроваджено розумні обмеження, у тому числі щодо подання доказів.

Саме тому всі процесуальні дії суду та учасників процесу повинні вчинятися своєчасно для того, щоб під час підготовки справи до розгляду не залишилося невирішених питань, які можуть затримати розгляд справи по суті.

Суд не вбачає, що обставини викладені представником позивача у клопотання є поважними, оскільки, право надавати докази має не представник сторони, а сам позивач ПрАТ "Смілянський машинобудівний завод". З долучених доказів вбачається, що вони були в наявності у позивача ще у 2018 році, а тому могли бути подані позивачем у встановлені законом строки.

В зв`язку з вищезазначеним суд подані з пропуском строку докази долучив до матеріалів справи, проте не прийняв їх до розгляду.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

01.10.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецвагон" (поклажодавець) та Приватним акціонерним товариством "Смілянський машинобудівний завод" (зберігач) укладено договір зберігання № 1-01/2016.

Відповідно до п.1.1, 1.3, 1.4 Договору поклажодавець зобов`язався передати, а Зберігач зобов`язався прийняти на строкове, оплатне зберігання «Перелік обладнання та матеріалів Замовника», що міститься в Додатку №1, який є невід`ємною частиною цього Договору. Порядок передачі речей на зберігання: згідно акту приймання-передачі. Місце зберігання речей: вул. Леніна,67, м. Сміла, ПАТ «Смілянський машинобудівний завод» (у складі цілісного майнового комплексу підприємства).

Пунктом 2.1 договору сторони узгодили, що плата за зберігання обладнання в період з 01.10.2015 по 01.02.2016 становитиме 51100,00 грн.

Додатковою угодою № 1 від 01.02.2016 сторони визначили, що плата за зберігання обладнання становить 111790,00 грн з 01.10.2015 по 01.07.2016.

Додатковою угодою від 01.07.2016 №2 до вищевказаного Договору сторони доповнили пункт 2.1 підпунктом 2.1.1, яким визначено, що плата за зберігання обладнання з 01.07.2016 ставить 11838,00 грн. на місяць.

Повернення речей із зберігання здійснюється на загальних умовах (відповідно до законодавства), якщо сторони за окремою угодою не домовляться про інше (п. 4.2 договору).

В подальшому сторони визначали чинність вищезазначеного Договору (п.4.4) на підставі Додаткових угод до нього:

- від 05.12.2016 № 3 - до 31 березня 2017 р.;

- від 20.03.2017 № 4 - до 30 червня 2017 р.;

- від 30.06.2017 № 5 - до 31 липня 2017 р.;

- від 31.07.2017 № 6 - до 31 серпня 2017 р.;

- від 22.08.2017 № 7 - до 30 вересня 2017 р.;

- від 18.09.2017 № 8 - до 31 жовтня 2017 р.;

- від 27.10.2017 № 9 - до 30 листопада 2017 р.

Господарським судом Черкаської області розглядалась справа № 925/546/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецвагон" до Приватного акціонерного товариства "Смілянський машинобудівний завод" про зобов`язання повернути майно. За результатами розгляду даної справи було ухвалено рішення від 21.02.2019, яке набрало законної сили 20.05.2019.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 21.02.2019 № 925/546/18 встановлено, що факт передачі майна на зберігання відповідачу підтверджується Актами приймання-передачі речей на зберігання від 05.07.2017.

З урахуванням додаткової угоди № 9 від 27.10.2017 строк дії Договору встановлений до 30 листопада 2017 року.

Відтак, строк дії Договору закінчився 01 грудня 2017 року.

Факт виконання позивачем належним чином договірних зобов`язань відповідачем не оспорюється. Заборгованість по оплаті за зберігання майна у позивача відсутня, що підтверджується Актом звірки станом на 25.01.2018.

З матеріалів справи вбачається, що після закінчення строку дії Договору позивач неодноразово здійснював дії, направленні на повернення майна, а саме відповідачу направлялись листи з вимогою вирішити організаційні питання для вивантаження майна та його демонтажу: від 28.11.2017 № 28/11-1; від 11.12.2017 № 11/12-1; від 26.12.2017 № 26/12-1; від 10.01.2018 № 10/01-2; від 26.01.2018 № 26/01-1; від 31.01.2018 № 31/01-1; від 07.02.2018 № 07/02; від 12.02.2018 № 12-1; від 21.02.2018 № 12/02-1; від 27.03.2018 № 27/03-1; від 11.04.2018 № 11/04.

06.02.2018 відповідач листом № 80 повідомив позивачу, що відповідач готовий повернути майно і просив позивача для цього направити кваліфікований персонал та повідомити інформацію про представників та транспортні засоби.

09.02.2018 позивачем було укладено з приватним підприємством «Юніс-Теп» договір № 8540-01 про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення вантажів автотранспортом, відповідно до умов якого ПП «Юніс-Теп» зобов`язалось здійснити організацію вивозу майна.

В період з 09.02.2018 по 25.04.2018 відповідач листами повідомляв позивачу про неможливість технічного вирішення демонтажу через різні технічні причини, які відбуваються на території заводу, а також недопущення представників позивача на територію, де зберігається майно.

Вищевказаний факт підтверджується Актом недопущення представників позивача до об`єктів зберігання від 25.04.2018 за № 3. Внаслідок чого, представниками позивача було викликано поліцію, що підтверджується Талоном-повідомленням від 25.04.2018 № 748.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 21.02.2019 у справі №925/546/18 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецвагон" - задоволено повністю. Зобов`язано Приватне акціонерне товариство "Смілянський машинобудівний завод" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Спецвагон" майно, яке знаходиться на відповідальному зберіганні і передане за Договором зберігання від 01.10.2015 №1-01/2016 шляхом передачі його Товариству з обмеженою відповідальністю "Спецвагон" у місці зберігання (цілісний майновий комплекс) Приватного акціонерного товариства "Смілянський машинобудівний завод" за адресою: Черкаська область, м. Сміла, вул. Незалежності, буд. 67 на відкритому майданчику - поза межами приміщення, де воно зберігається з можливістю його завантажити і вивезти силами Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецвагон". Вирішено стягнути з Приватного акціонерного товариства "Смілянський машинобудівний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецвагон" - 31 172,76 грн. витрат на сплату судового збору.

Станом на день розгляду справи доказів повернення майна за вищевказаним Договором зберігання до суду сторонами не подано.

Отже з матеріалів справи вбачається, що майно, яке було зобов`язано судовим рішенням передати власнику перебуває у позивача у даній справі і за зберігання якого протягом 16 місяців після припинення дії договору, він просить стягнути у судовому порядку плату.

За приписами ч.1 ст.936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ст. 938 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Згідно ст. 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Відповідно до ст. 948 ЦК України поклажодавець зобов`язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Відповідно до ст. 949 ЦК України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Зберігач зобов`язаний передати плоди та доходи, які були ним одержані від речі.

Ст. 193 ГК України передбачає, що учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів чи договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони, одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Отже обов`язку поклажодавця забрати річ кореспондується обов`язок зберігача повернути річ, що у нього перебуває на зберіганні.

Відповідно до ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Боржник за грошовим зобов`язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Судовим рішенням встановлено, що саме винні дії зберігача перешкоджають поклажодавцю виконати свій обов`язок забрати річ зі зберігання. В зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення плати за зберігання речі після припинення договору зберігання є безпідставними та таким, що не підлягають задоволенню, в зв`язку з відсутністю у позивача правових підстав для утримання у себе майна відповідача.

Доводи позивача, що відповідач тільки робить вигляд, що намагається забрати свою річ, спростовані обставинами, встановленими рішенням Господарського суду Черкаської області від 21.02.2019 у справі №925/546/18, яке набрало законної сили.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Згідно зі ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які позивач посилається як на підставу позовних вимог, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про відмову у позові в повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Смілянський машинобудівний завод" (20700, Черкаська область, м. Сміла, вул. Незалежності, 67, ідентифікаційний код 14313725) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецвагон" (03126, м. Київ, вул. Качалова, 5А, літера А, ідентифікаційний код 32111827) про стягнення заборгованості у розмірі 189408,00 грн - відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 17.07.2019

Суддя І.В.Усатенко