Рішення № 83054550, 26.06.2019, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 310/3921/18

Провадження № 2/761/2646/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2019 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді: Савицького О.А.,

при секретарі: Ющенко Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про визнання кредитного договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

30.05.2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Бердянського міськрайонного суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - відповідач) про визнання кредитного договору недійсним, у якому просить визнати недійсним кредитний договір № 28.11.2017-100001606, укладений 28.11.2017 року між ним та відповідачем.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 28.11.2017 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір № 28.11.2017-100001606, відповідно до умов якого позивачу було надано відповідачем кредит в сумі 7 000 грн. строком до 12.12.2017 року, строк користування кредиту 14 календарних дів з дати укладення кредиту, з фіксованою процентної ставкою за користуванням кредитом у розмірі 1960, 00 грн., що становить 28% за 14 календарних днів користування кредиту. Разом з тим, позивач зазначає, що зміст вказаного кредитного договору суперечить встановленим нормам діючого законодавства, а саме ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки під час укладення кредитного договору відповідач належним чином не ознайомлював позивача з умови Кредитного договору, який він не володіючи спеціальними знаннями в галузі права підписав. Також позивач вважає, що кредитний договір не відповідає вимогам ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та містить несправедливі умови щодо покладення на нього плати за управління кредитом. Крім того, позивач посилається на те, що положення пункту 8.2 кредитного договору щодо розірвання кредитного договору в односторонньому порядку суперечать вимогам ч.1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та на думку позивача мають дискримінаційні ознаки. Поряд з цим, позивач вказує на те, що розділ 7 кредитного договору не містить умови про відповідальність відповідача, що суперечить нормам п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Таким чином, посилаючись на вказані обставини та положення ст.ст. 203,215 ЦК України, позивач просить визнати кредитний договір недійсним.

Ухвалою від 22.06.2018 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі, розгляд якої вирішено проводити в загальному позовному провадженні.

На виконання ухвали Бердяснького міськрайонного суду Запорізької області від 13.09.2018 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, передано за підсудністю на розгляд Шевченківському районному суду м.Києва.

Ухвалою від 23.10.2018 року справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про визнання кредитного договору недійсним, призначено до розгляду підготовче судове засідання.

27 листопада 2018 року представник відповідача до суду подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що позивач був належним чином ознайомлений з усіма умовами кредитування, що передбачені вимогами Закону України «Про споживче кредитування», про що свідчить інформація, яка міститься на останній сторінці кредитного договору одразу біля підпису позичальника зазначено, що він підтверджує, що інформація зазначена в ч.2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» йому надана. Крім того, представник відповідача зазначає, що на правовідносини, які виникли в наслідок укладення кредитного договору, не поширюється дія ЗУ «Про захист прав споживачів» та ЗУ «Про споживче кредитування», оскільки, з 10.06.2017 р. відносини між кредитором та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування регулюється ЗУ «Про споживче кредитування», а не ЗУ «Про захист прав споживачів». Більше того, норми ЗУ «Про споживче кредитування» не поширюється на договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця. Щодо умов кредитного договору, то відповідач вважає, що вони повністю відповідають вимог законодавства, при цьому порушив їх саме позивач.

Ухвалою від 26.06.2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач в судове засідання не з`явилась, проте в матеріалах справи міститься заява, зі змісту якої вбачається, що остання позовні вимоги підтримує, просить суд задовольнити їх у повному обсязі, а також розглянути справу за її відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у письмовому відзиві на позов.

Вислухавши представника відповідача, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що 28.11.2017 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № 28.11.2017-100001606, відповідно до умов якого відповідач надав позивачу кредит в сумі 7000,00 грн., а позивач зобов`язався повернути відповідачу надані кредитні кошти до 12.12.2017 року, сплативши проценти за користування кредитом у розмірі 1960,00 грн., що становить 28% за 14 календарних днів користування кредиту.

Відповідно до ч.1 ст. 627 та ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.

Останні встановлені ст.ст. 1048-1052, 1054 ЦК України. Відповідно до положень вказаних статей істотними умовами кредитного договору щодо яких сторони повинні дійти згоди в належній формі виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Згідно з приписами ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.ст. 215-235 ЦК України особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Підставою недійсності правочину у відповідності до ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 02.12.2015 року в справі № 6-1341цс15.

Проаналізувавши зміст укладеного сторонами спірного договору, судом встановлено, що відповідно до пункту 11 кредитного договору підписанням цього договору позивач підтверджує, що інформація, зазначена в ч.2 ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» йому надана, примірник цього договору отримав, при цьому, зазначено, що для прийняття позичальником усвідомленого рішення та задля зручності надання інформації кредитор до укладення надає позичальнику всю необхідну інформацію у обсязі та формі, встановлених ЗУ «Про споживче кредитування».

Крім того, спірний кредитний договір містить інформацію, як про суму кредиту, так і про детальний розпис його сукупної вартості, дату укладення правочину та процентну ставку, окрім того містить всі істотні умови передбачені законодавством України, позивач був ознайомлений зі всіма істотними умовами кредитного договору, що підтверджується його підписом в договорі.

Таким чином, спірний договір кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому прийняв надані відповідачем кредитні кошти і виконував умови договору; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у пункті 1.4 кредитного договору міститься повна інформація стосовно умов кредитування.

Крім того, позивач посилається на порушення банком ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та несправедливість положень кредитного договору, які містять умови про зміну витрат, зокрема плати за управління кредитом.

Згідно зі ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норму ст. 18 цього Закону, можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст. 3, ч.3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Заявляючи вимоги про визнання недійсним кредитного договору, позивач не надав суду доказів на підтвердження наявності зазначених вище умов для визнання умов договору несправедливими.

Крім того, однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв`язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову (правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 25.12.2013рокув справі №6-94цс13).

Так, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами, є несправедливим щодо нього, оскільки при підписанні даного договору позивач ознайомився та погодився з його умовами, а відтак, проаналізувавши умови кредитного договору та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність у останньому несправедливих умов, а всі твердження позивача з даного приводу судом розцінюються як його спосіб захисту власних інтересів від наслідків, можливість настання яких залежить лише від його добросовісної поведінки при виконанні взятих на себе за кредитним договором зобов`язань.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Позивачем в свою чергу не надано належних та допустимих доказів в підтвердження обставин, що могли б бути підставою для визнання недійсним кредитного договору.

Приймаючи до уваги наведені вище мотиви, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та враховуючи те, що при підписанні спірного кредитного договору позивач погодився з його умовами, факт отримання кредитних коштів не заперечується стороною позивача, що свідчить про виконання з боку відповідача зобов`язань по кредитному договору, обставин невідповідності положень кредитного договору вимогам законодавства встановлено не було, суд вважає, що підстави для визнання недійсним кредитного договору № 28.11.2017-100001606 від 27.11.2017 року відсутні, а тому відмовляє в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про визнання кредитного договору недійсним.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Суддя: