Ухвала суду № 8304741, 03.03.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" березня 2010 р.                                                                                 К-9346/07

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді           Пилипчук Н.Г.

суддів                              Ланченко Л.В.

                                        Нечитайла О.М.

          Сергейчука О.А.

          Степашка О.І.

при секретарі                    Кравченко В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Датський текстиль»компанії «ПВН Холдінг А/С»(Данія)

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.03.2007 р.

у справі № 5/1848-19/359А

за позовом Дочірнього підприємства «Датський текстиль»компанії «ПВН Холдінг А/С»(Данія)

до Державної податкової інспекції у Сокальському районі

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

                              ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Львівської області від 05.12.2006 р. позов задоволено. Податкове повідомлення-рішення № 000855231/0 від 26.09.2006 р. визнано нечинним та скасовано. Судові витрати покладено на позивача.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.03.2007 р. постанову Господарського суду Львівської області від 05.12.2006 р. скасовано та відмовлено у позові.

ДП «Датський текстиль»компанії «ПВН Холдінг А/С»(Данія) подало касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, зазначаючи, що позивачем дотримані вимоги Закону України «Про податок на додану вартість»щодо формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, виписаних платником податку на додану вартість. Позиція щодо виникнення права на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту лише зі сплатою цих сум до бюджету є наслідком помилкового тлумачення п. 1.8 Закону України «Про податок на додану вартість»за відсутністю системних зв’язків між нормами Закону, що регулюють порядок включення ПДВ до податкового кредиту та бюджетного відшкодування –п.п.7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Актом перевірки № 610/23-1/31588791 від 20.09.2006 р. зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 7.2.3 п. 7.2, п. 7.7 ст. 7, п. 1.3., п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у безпідставному включенні до податкового кредиту податку на додану вартість за лютий та березень 2006 року у загальній сумі 14370,40 грн., зокрема: до податкового кредиту віднесено податок на додану вартість, сплачений у зв’язку з придбанням продукції у ПП «Західпромкабель», яке, в свою чергу, придбавало дану продукцію у ТОВ «Карнеол», а останнє від інших постачальників - ПП «Де метра-2002»та БНКФ ТОВ «Екс по-Маркет».

Підставою для позиції про відсутність права у позивача на бюджетне відшкодування стали висновки акту перевірки про непідтвердження зустрічними перевірками у ланцюгу постачання постачальника продукції ПП «Де метра-2002»та БНКФ ТОВ «Екс по-Маркет»фактичної сплати податку на додану вартість до бюджету через неможливість проведення таких перевірок, оскільки останні не знаходяться за юридичною адресою.

Інших правових та фактичних підстав для зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування податковою інспекцією не встановлено.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з позицією суду апеляційної інстанції щодо правомірності зменшення податковим органом позивачеві суми бюджетного відшкодування, оскільки висновки суду щодо неправомірного заявлення позивачем до бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість обґрунтовані відсутністю підтвердження матеріалами зустрічних перевірок сплати податку на додану вартість до бюджету постачальниками товару у ланцюгу постачання через неможливість проведення таких перевірок.

Для надання правової оцінки щодо заявлення позивачем до бюджетного відшкодування від’ємного значення з податку на додану вартість, яке є різницею між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту, необхідно застосовувати положення Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту та заявлення податку на додану вартість до бюджетного відшкодування), якими регламентується порядок визначення податкового кредиту та порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.4, п. 7.5, п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування), якого платник податків зобов’язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту та заявлення від’ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За виникненням від’ємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п.7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання платником податку вимог п.п. «а»п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 щодо заявлення до бюджетного відшкодування частини від’ємного значення у межах суми податку, фактично сплаченої ним у попередньому податковому періоді постачальникам товару, та вимог п.п. 7.7.4 щодо подання податковому органу податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, позивач має право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Суд апеляційної інстанції при вирішенні даного спору не врахував, що порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований пунктами 7.4, 7.5 та 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту та заявлення сум до бюджетного відшкодування).

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту та права на заявлення до відшкодування від’ємного значення з податку на додану вартість.

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару через неможливість проведення зустрічних перевірок з підстав їх відсутності за юридичними адресами не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від’ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов’язань зі сплати ними сум податків до державного бюджету.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди –покупця товару, яка є платником податків, не покладено обов’язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому зазнавати певних негативних матеріальних наслідків за дії порушника.

За таких обставин, висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на нормах Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР та не узгоджуються із встановленими обставинами, у зв’язку з чим постанова суду підлягає скасуванню, а ухвалена відповідно до закону і помилково скасована постанова суду першої інстанції залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                                            УХВАЛИВ :

          Касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Датський текстиль»компанії «ПВН Холдінг А/С»(Данія) задовольнити.

          Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.03.2007 р. скасувати та залишити в силі постанову Господарського суду Львівської області від 05.12.2006 р.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя                                         Н.Г. Пилипчук

Судді                                                            Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло

О.А. Сергейчук

                                                                      О.І. Степашко