Вирок № 83043690, 16.07.2019, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/948/18

Провадження № 1-кп/303/135/19

ряд. стат. звіту № 54

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2019 року м.Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в складі судді Котубей І.І.,

з участю секретарів судового засідання Мотринець (Габовда) А.В.,

Галас Л.В.,

сторін кримінального провадження:

прокурорів Галай М.М., Розман В.М.,

обвинуваченої ОСОБА_1 ,

захисників Сідун В.М., Розман С.Ю.,

потерпілих ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

представників потерпілих Косарева-Козлова Л.О.,

Ракушинець А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Мукачево кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.08.2016 року за № 12016070040001746, по обвинуваченню

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та мешканки АДРЕСА_1 , громадянки України, українки, з вищою освітою, розлученої, не працюючої, раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується в умисному невиконанні рішення суду, що набрало законної сили. Як зазначає орган досудового розслідування, 05.06.2016 року Ужгородським міськрайонним судом винесено рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено частково, зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у спілкуванні ОСОБА_3 з онуком та ОСОБА_5 з сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також не чинити їм перешкоди в його вихованні. Крім того, цим же рішенням суду встановлено порядок участі у вихованні малолітнього ОСОБА_2 , який проживає з матір`ю ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , та визначено систематичні побачення і можливість вільного з ним спілкування не в присутності матері окремо проживаючим бабі ОСОБА_3 та діду ОСОБА_4 , які проживають по АДРЕСА_2 , а саме: два рази на місяць - перший та третій вихідні дні (з 19.00 год. п`ятниці до 20.00 год. неділі) за місцем їх проживання та дозволено відвідувати дитину кожний вівторок і четверг з 18.00 год. до 21.00 год. на території м.Мукачево і встановлено один місяць влітку для оздоровлення дитини по місцю постійного проживання баби та діда під час їх відпустки.

Вказане рішення набрало законної сили 08.06.2016 року та є обов`язковим до виконання всіма юридичними і фізичними особами на всій території України.

У подальшому Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області видано виконавчий лист від 22.06.2016 року, на підставі якого державним виконавцем Мукачівського міського відділу державної виконавчої служби 04.07.2016 року було відкрито виконавче провадження за № 51539324, постанова про його відкриття направлена боржнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення та отримана ним.

На виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду від 05.04.2016 року, державним виконавцем Мукачівського міського відділу державної виконавчої служби Мукачівського міськрайонного управління юстиції надано боржнику ОСОБА_1 строк для самостійного виконання рішення суду.

14.07.2016 року, 19.07.2016 року, 26.07.2016 року та 04.08.2016 року державним виконавцем Мукачівського міського відділу державної виконавчої служби Мукачівського міськрайонного управління юстиції здійснено виходи за адресою АДРЕСА_1 , в результаті яких встановлено, що боржником ОСОБА_1 рішення Ужгородського міськрайонного суду від 05.04.2016 року не виконується, про що складено відповідні акти.

01.08.2016 року державним виконавцем Мукачівського МВ ДВС Мукачівського міськрайонного управління юстиції винесено постанову про призначення примусового виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду від 05.04.2016 року.

Втім, не зважаючи на всі дії, проведені державним виконавцем в рамках виконавчого провадження, ОСОБА_1 , усвідомлюючи свій обов`язок виконати рішення Ужгородського міськрайонного суду та маючи при цьому реальну можливість для його виконання, умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, їх караність та настання суспільно небезпечних наслідків, не виконує рішення Ужгородського міськрайонного суду від 05.04.2016 року, яким її зобов`язано усунути перешкоди у спілкуванні ОСОБА_3 з онуком та ОСОБА_5 з сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також не чинити їм перешкоди у його вихованні. Крім того, цим же рішенням суду встановлено порядок участі у вихованні малолітнього ОСОБА_2 , який проживає з матір`ю ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , та визначено систематичні побачення і можливість вільного з ним спілкування не в присутності матері окремо проживаючим бабі ОСОБА_3 та діду ОСОБА_4 , які проживають по АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 , а саме: два рази на місяць: перший та третій вихідні дні (з 19.00 год. п`ятниці до 20.00 год. неділі) за місцем їх проживання та дозволено відвідувати дитину кожний вівторок і четвер з 18.00 год. до 21.00 год. на території міста Мукачева і встановлено один місяць влітку для оздоровлення дитини по місцю постійного проживання баби та діда під час їх відпустки.

Вказані дії ОСОБА_1 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч.1 ст. 382 КК України, як умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_1 свою вину у вчиненні злочину не визнала та пояснила, що після розлучення з чоловіком, який є сином потерпілих, вона проживає з матір`ю та сином в м.Мукачево. В 2015 році вийшла на роботу та навчається в аспірантурі. Оскільки більшість свого часу працює в м.Ужгороді, а проживає в м.Мукачево, тому не має фізичної змоги бути вдома у визначений рішенням суду час, в зв`язку з цим, вона дала доручення на виховання свого сина матері, яку повідомила про рішення суду та виконавчий лист, оскільки їй про це відомо, але потерпілі ОСОБА_3 жодного разу не повідомляли маму про їх приїзд. Для розвитку дитини, ОСОБА_2 дали навчатися в приватну студію, де були заняття згідно графіку. Мама про цей графік повідомляла потерпілих, але вони все рівно приїжджали в зазначений час та викликали поліцію. Одного разу син був присутнім під час розмови із працівниками поліції, через що плакав. З 2017 року вона звільнилася за власним бажанням з дитячого садочка, оскільки потерпілі неодноразово зверталися щодо її графіку роботи, робили тиск на завідуючу (керівника садочка), а також в той час вона продовжувала навчання, неодноразово була за кордоном. Мама повідомляла, що були зустрічі з потерпілими, але також були виклики поліції. Зустрічі не відбувалися лише тоді, коли син хворів, оскільки мама за її дорученням займалася піклуванням дитиною і тому не могла давати дитину потерпілим.

Вважає дії потерпілих помстою через розлучення з їх сином, оскільки саме через це вони перебувають в неприязних стосунках.

В зв`язку з цим обвинувачена вважає, що в її діях відсутній склад інкримінованого їй кримінального правопорушення, а тому просить визнати її невинуватою і виправдати.

Захисники обвинуваченої, адвокати Розман С.Ю. та Сідун В.М. також просили виправдати обвинувачену ОСОБА_1 , посилаючись на те, стороною обвинувачення не доведено наявність в її діях складу злочину, надані докази є недопустимими, у висунутому обвинуваченні відсутні обставини, які підлягають доказуванню, а саме не зазначено способу вчинення злочину, форму вини, мотив і мету його вчинення.

Перевіривши і дослідивши всі матеріали кримінального провадження, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку, що висунуте ОСОБА_1 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України, не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні за обставин, вказаних в обвинувальному акті.

Так, згідно з диспозицією ч. 1 ст. 382 КК України злочином визнається умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили. Тобто для притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за цим кримінальним законом обов`язковим є встановлення наявності у неї прямого умислу на невиконання судового рішення, - визнання, що вона усвідомлювала свій обов`язок виконати судове рішення, яке набрало законної сили, але, не бажаючи цього робити, не виконала припис за умови наявності можливості для його виконання.

Відповідно до положень ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Прокурор, як на докази вини обвинуваченої, посилається на покази потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 .

Так, допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_2 показав суду, що обвинувачена умисно не виконує рішення суду, яке пройшло ряд судових інстанцій, в якому чітко зафіксовано графік зустрічей, побачень і участі у вихованні їх внука. Майже два роки їм не давали можливість бачити внука, останнім часом вони його тільки бачать через ворота, з двору він не виходить і ніякого вільного спілкування з дитиною не може бути. Мати обвинуваченої, колишня їх сваха, стоїть над дитиною, внук налаштований на те, щоб вони не мали до нього доступу. Щоб не травмувати дитину, тепер не викликають працівників поліції, як раніше це робили протягом двох років - 77 разів викликали працівників поліції, коли майже не бачили внука, оскільки кожен раз ворота були зачинені, жодних ознак виконання рішення суду не було. Згодом дитина їм сказала, що поліцію вони викликають на нього, тому вони перестали це робити. До того часу внук проживав у них протягом двох років, потім приїздив, але в подальшому невістка прийняла рішення не показувати їм онука, заявивши, що дитина - це її особиста річ і вона буде робити з ним все, що хоче.

Також 5 разів був державний виконавець ОСОБА_13, якою складено акти про невиконання рішення суду, накладені штрафи, які, як їм відомо, були сплачені, було примусове виконання та згодом закрите виконавче провадження, оскільки було відкрите кримінальне провадження. В їх присутності жодного разу державний виконавець з обвинуваченою не спілкувався, ніяких пояснень при них від ОСОБА_1 не відбирав. Іноді, під час викликів працівників поліції, останні проводили бесіду з матір`ю обвинуваченої ОСОБА_17 , можливо спілкувалися з самою обвинуваченою, але цього вони не бачили, поліцейські заходили на територію подвір`я, тому вони не знають, яка саме розмова була між ними. Пам`ятає, що одного разу, на день народження внука, коли йому було 4 роки, ОСОБА_1 перебувала вдома, при цьому не вийшла з будинку, а відкривши вікно кричала, щоб вони йшли геть, так уникала зустрічей. Дитину десь завжди переховували в той час, що встановлений згідно графіку.

За виконання рішення суду обвинувачена вимагала від них двох кімнатну квартиру в м.Ужгороді, але оскільки цього зробити вони не можуть, тому сказала, що виконувати рішення суду не буде, роблячи при цьому прямі дії щодо його невиконання, а саме закривши двері, не даючи можливості бачитися з внуком, в зв`язку з чим не було іншого виходу як звернутися до суду, щоб був встановлений графік, однак не зважаючи на це ніяких дій щодо його виконання не зроблено, а тому обвинувачена повинна відповідати за свої вчинки.

Згідно рішення суду кожен вівторок та четвер з 18 год. по 21 год. вони мають право відвідувати дитину в м.Мукачево. У кожну першу та третю п`яницю тижня мають право забирати внука в м.Ужгород до неділі та повернути його в неділю в м.Мукачево за місцем проживання, та один місяць влітку забирати внука на оздоровлення за місцем їх проживання в м.Ужгороді. З часу винесення рішення, дитина жодного разу без нагляду з ними не була, в м.Ужгород також ні разу не була надана. Кожен раз чинилися дії щодо навмисного невиконання рішення, а саме все було зачинено, до них не виходили, де перебували, їм не відомо. Протягом певного часу обвинувачена працювала в дошкільному навчальному закладі в м.Ужгороді, навчалася в аспірантурі, а згодом перебувала за кордоном.

Їм відомо, що в той час, коли було визначено побачення, вони відводили дитину в «Школу радості», поверталися через 40 хвилин, та перехоплюючи їх на вулиці виявили, що дитина налаштована проти них, хоча видно, що їх любить. Дитина висловлювала навчені слова «я вас уб`ю», «я вас ненавиджу», «іграшки ваші ненавиджу», «не хочу брати від вас ніякі подарунки», «бігаєте, як недорізані свині», «ваші всі суди та рішення куплені». Ці всі вислови свідчать, про те, що дитина навчена дорослими, в тому числі матір`ю, яка спілкувалася з ним із-за кордону через інтернет-зв`язок та бабусею ОСОБА_17 . В телефонному режимі питання з обвинуваченою щодо побачень вони не вирішували. Приходили у визначений час саме за місцем проживання, оскільки дитина повинна бути саме там, а не ходили його шукати в місто, коли він перебував в «Школі радості» та чекали їх біля воріт. Приходила дитина з бабусею ОСОБА_17 додому, приблизно через 30-40 хвилин, після 18 год. Вважає, що навмисно дитину записали в дану школу саме в ті дні, щоб завадити побаченням.

За підрахований ними період, обвинувачена 82 % часу перебуває за кордоном. Переконаний в тому, що вказівку не давати дитину, надає саме обвинувачена своїй матері та спілкуючись з дитиною в цей час в мережі інтернет-зв`язку також налаштовує його. Інший період часу, коли вона перебувала вдома, а не за кордоном, вони ОСОБА_1 не бачили.

Потерпіла ОСОБА_3 в судовому засіданні показала, що обвинувачена є їх колишньою невісткою, одружившись з сином проживали разом з ними протягом двох років в м.Ужгороді. Після розлучення деякий час внук приходив до них навіть без матері. Потім ОСОБА_1 вирішила взагалі їм не показувати дитину, вимагала двохкімнатну квартиру, вони їй в свою чергу запропонували щомісячну оплату в розмірі 2000 гривень, щоб бачити дитину, але остання відмовилася, в зв`язку з чим були змушені подати до суду позовну заяву для того, щоб був встановлений графік. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області складено відповідний графік, де все визначено. Дане рішення суду набуло законної сили, але, нажаль, обвинуваченою до теперішнього часу жодного разу не виконано. Саме ОСОБА_1 не виконує рішення суду, оскільки вона несе відповідальність за дитину, яка після розлучення згідно рішення суду залишена на проживання разом з нею. Під час виконання рішення обвинувачена надавала пояснення, що вона не згідна з ним, тому його не виконує. Протягом двох років після набрання рішенням суду законної сили, вони з чоловіком приїздили чітко згідно графіку, встановленого судом для того, щоб вільно спілкуватися з внуком на території м.Мукачево, а не біля воріт на АДРЕСА_1, так як вони приїздять з м.Ужгорода. Під час їх приїзду на визначений час о 18 год. вони зустрічають зачинені ворота, чи вдома обвинувачена, чи ні, вони не знали, ніхто до них не виходить, ніхто двері не відчиняє, на них взагалі не реагують, в зв`язку з чим вони робили виклик в поліцію, а саме 77 разів.

Наступні умисні дії щодо невиконання обвинуваченою рішення суду полягають в тому, що вона, знаючи графік, записала дитину в «Школу радості» саме в час та дні, визначені для побачень - вівторок та четвер. Тобто, у визначений час дитина вдома не була, а через 30-40 хвилин внук приходив з матір`ю обвинуваченої ОСОБА_17 , вони перехоплювали дитину. Дитина повністю залежна від свої бабусі ОСОБА_17 , оскільки матір ухиляється від виконання рішення суду, навіть тим фактом, що передала на виховання дитину своїй матері. В рішенні зазначено багато позицій, однак ні одна з них не виконана, тобто рішення суду не виконано.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні показала, що потерпілі є її колегами. 04.04.2017 року біля 17 години вона з ними їхала у відрядження та повертаючись заїхали в м.Мукачево, оскільки останні хотіли провідали внука. Коли вони підійшли до будинку, в якому проживає обвинувачена, потерпілі гукали на внука, але він так і не виходив. Потім вони зайшли до сусідки та бачили, що дитина знаходиться вдома, знову почали гукати, але дитина так і не виходила, тому викликали працівників поліції, які склали відповідний протокол та з якими десь через 15-20 хвилин поїхали в Управління поліції для дачі показів. Потерпілі дзвонили в дзвінок на вхідних дверях, але ніхто не виходив. Працівники поліції також акуратно стукали в двері, дзвонили в дзвінок та переконалися в тому, що вони зачинені. Заходячи до сусідки, вона особисто бачила через огорожу, а саме в щілину розміром в долонь, що дитина у дворі позаду гралася, коли гукали, внук реагував, але хтось з дорослих взяв його за руку та відвів, хто це саме був вона не бачила, але чула як сказали «заходь в хату». Чи телефонували потерпілі обвинуваченій або її матері до того, вона не знає, але перебували вони біля будинку більше години.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показав суду, що одного разу, а саме 04.04.2017 року о 17 год. 15 хв., повертаючись із відрядження з м.Берегово разом з потерпілими, які є його колегами, по дорозі заїхали в м.Мукачево, оскільки сім`я ОСОБА_2 хотіла зустрітися з внуком, який в даному місті проживає разом з матір`ю. За кермом автомобіля, на якому вони їхали був саме він, під`їхавши до будинку, потерпілі гукали на внука, але ніхто так і не виходив до них, не відкрив двері, але вони чули, що вдома хтось є. Оскільки їх виклики були безрезультатними, вони викликали працівників поліції, які в свою чергу склали протокол. Дана подія тривала десь 01 год. - 01 год. 30 хв. З боку сусідів ніхто не виходив на вулицю, хто саме був в дворі він не бачив, щоб хтось забирав дитину, він також не бачив. Його дружина, яка в той час також перебувала з ними, до сусідів не заходила.

Свідок ОСОБА_11 показала суду, що вона добре знайома з потерпілими, в червні 2016 року, біля 14 числа, об 18-19 годині, в робочий день, вона була в якості свідка, коли обвинувачена не давала їм зустрітися з внуком. В той день потерпілі приїхали до будинку, де проживає внук, але їм ніхто двері не відчиняв, вони стукали та дзвонили в дзвінок на вхідних дверях. Десь через годину, як не відкривали двері, потерпілі викликали працівників поліції. В цей час вдома нікого не було.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 показав суду, що потерпіла ОСОБА_20 його сестра. 06 квітня 2017 року з 18 години він перебував разом з потерпілими в м.Мукачево, коли вони мали зустрітися з внуком. Були вони біля будинку приблизно годину, але так і не зустрілися, при цьому працівників поліції не викликали. На вулицю з будинку ніхто не виходив, чи хтось в будинку перебував він не знає. Раніше також приходив до даного будинку з потерпілими, але коли саме, та що тоді було не пам`ятає.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 показала, що вона працює на посаді державного виконавця МВ ДВС Мукачівського МРУЮ. На примусовому виконанні МВ знаходилося зведене виконавче провадження по виконанню виконавчого листа по справі № 308/8872/15-ц, виданого 22.06.2016 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області про зобов`язання ОСОБА_1 усунути перешкоди потерпілим у спілкуванні з внуком, а також не чинити перешкоди в його вихованні, встановити порядок участі у вихованні малолітнього, визначити систематичне побачення та можливість вільного з ним спілкування не в присутності матері, окремо проживаючи з бабусею та дідусем. 04.07.2016 року нею було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, а 12.07.2016 року про об`єднання в одне виконавче провадження, та цього ж дня було виконано вихід за адресою місця проживання ОСОБА_1 , однак остання була відсутня вдома, залишено виклик на 14.07.2016 року та складено акт. Потім 14.07.2016 р. та 19.07.2016 р. теж проводили вихід за адресою місця проживання боржника згідно виконавчого листа, однак остання також була відсутня вдома, про що було складено відповідні акти державного виконавця. 20.07.2016 р. винесено та надіслано боржнику вимогу про зобов`язання надання пояснень, 26.07.2016 р. нею повторно здійснено виїзд за місцем проживання боржника, при цьому остання також була відсутня вдома, про що теж складено відповідний акт. 28.07.2016 р. - нею винесено постанову про накладення штрафу в розмірі 340 гривень. 01.08.2016 року - винесено та надіслано постанову про примусове виконання рішення суду та 04.08.2016 р. проведено перевірку стану виконання рішення і складено акт, в якому зафіксовано, що рішення суду не виконується. Після цього, 05.08.2016 р. було винесено постанову про накладення штрафу в розмірі 680 гривень, а 10.08.2016 р. в зв`язку з тим, що не виконується рішення суду, згідно законодавства України, вона звернулася до Мукачівського відділу поліції з поданням про порушення кримінального провадження за невиконання судового рішення. 12.08.2016 року нею надіслано постанову про стягнення штрафів у відділ освіти, оскільки боржник працювала у відділі освіти Ужгородської міської ради. 30.08.2016 року - винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Коли вона приходила з потерпілими за адресою місця проживання боржника, під час виконання рішення суду, двері були зачинені, останні купляли внукові фрукти та іграшки. З обвинуваченою вона особисто спілкувалася, остання їй говорила, що не бажає давати внука для спілкування, про що навіть писала письмові пояснення. 04.08.2016 року о 11 год. з працівниками поліції та іншим державним виконавцем вирішили зробити перевірку виконання рішення, оскільки в інший час, який визначений рішенням суду, обвинуваченої вдома не було. Про примусове виконання на вказану дату та час була повідомлена в телефонному режимі. В той день була вдома бабуся, яка повідомила, що ОСОБА_1 вдома немає, дитину вона не давала. Пояснення обвинувачена особисто їй надавала 4 рази, та казала, що знаходиться в той час на робочому місці, а саме в дитсадку.

Свідок ОСОБА_14 показав суду, що він працює інспектором УПП в Закарпатській області. Точної дати не знає, оскільки пройшло досить багато часу, близько року тому назад, під час несення служби та патрулювання, неодноразово, на протязі більше як двох місяців, отримували виклик за адресою АДРЕСА_3 . При цьому, точної кількості викликів сказати не може, більше п`яти.

На місці виклику був присутній громадянин ОСОБА_2 , який повідомив, що згідно рішення суду, яке їм показував, має право для побачень зі своїм внуком. Оглянувши рішення суду, на скільки пам`ятає, побачив, що кожен четвер має право бачитися з внуком, прізвище якого на разі не може сказати. Звернення було з приводу невиконання судового рішення, з ними безпосередньо спілкувався заявник, який повідомив, що не виконується рішення суду, їм не дають побачити внука, виклики були в четвер. На день викликів, думає, нікого не було вдома.

Ними, згідно своїх повноважень, було відібрано від заявника пояснення. На скільки пам`ятає, ініціатором виклику завжди був громадянин ОСОБА_2 , який там був зі своєю дружиною, які повідомляли, що в них є рішення суду, але їм ніхто не відчиняє двері та ніхто до них не виходить. Пам`ятає, що вони також один раз стукали, дзвонили в дзвінок, але їм ніхто не відкривав, він там нікого не бачив.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 показав суду, він працює командиром взводу № 1 роти ТОР УПП в Закарпатській області ДПП. Будучи на патрулюванні, неодноразово виїздив на виклик на вул. АДРЕСА_3 , де їх зустрічав громадянин ОСОБА_2 , який повідомляв, що в нього є рішення суду, згідно якого він має право бачитися з дитиною, яка проживає в даному будинку, в певні години. Коли він приходив в ті години до будинку, йому ніхто не відчиняв. Щоб в цьому пересвідчитися, вони 5-10 хвилин дзвонили, стукали в двері, але їм ніхто не відчиняв, при цьому самого дзвінка вони не чули, після чого фіксували даний факт поясненням та передавали його у відділ поліції. Потерпілі в той час були стурбовані. За час їх приїздів їм ніхто двері не відкривав, чи був хтось вдома не бачив. На місці події вони перебували до 30 хв., спілкувалися з сусідами, номера будинків яких не може сказати, оскільки вони або виходили, або заходили до себе додому. Чи були присутні представники ДВС, не пам`ятає.

Свідок ОСОБА_16 показав суду, що він працює на посаді командира роти Управління патрульної поліції. Пам`ятає, що був один виклик, на який вони виїхали і зустріли потерпілих ОСОБА_2, які говорили, що їм не дають змогу бачитися з внуком, ніхто не відривав двері. Чи був хтось вдома в той момент, він не бачив.

Свідок ОСОБА_17 від дачі показів в судовому засіданні відмовилася, оскільки обвинувачена являється її донькою.

Проаналізувавши покази потерпілих та свідків обвинувачення, суд приходить до висновку, що даними показами тільки підтверджено факти, що потерпілі неодноразово приходили за місцем проживання обвинуваченої, маючи намір зустрітися з своїм внуком згідно судового рішення, однак в той час вдома нікого не було і побачення з внуком потерпілі не мали. Разом з тим, ні потерпілі, ні свідки жодним чином не вказують на те, що обвинувачена вчиняла певні дії, спрямовані на умисне невиконання судового рішення, показали, що жодного разу її не бачили.

Крім того, за клопотанням сторони захисту судом допитані свідки ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та ОСОБА_24 .

Так, свідок ОСОБА_22 показала суду, що вона проживає через будинок від будинку обвинуваченої. Потерпілі ходять відвідувати внука, але дитина не хоче цього. Один раз вона навіть бачила, як хлопчик тікав від них, а потерпілі його наздоганяли. Щоб ОСОБА_1 не допускала потерпілих до внука, вона не бачила, неодноразово питала дитину, чому не зустрічається з дідусем та бабусею, на що він відповідав, що не хоче, не любить їх, вони постійно на нього поліцію викликають. Проживаючи неподалік, завжди чула шум, крики, потерпілі кликали « ОСОБА_25 ». Чи була в той час ОСОБА_1 вдома, вона не знає, приходили потерпілі ввечері два рази на тиждень. Стоячи біля своїх воріт вона особисто бачила, як прийшли потерпілі, на вулиці також біля вхідних дверей знаходилися бабуся ОСОБА_26 та їх внук, який не хотів до потерпілих виходити, закривши перед ними двері. Одного разу вона навіть розмовляла з потерпілими та сказала їм, що як дитина підросте, вона сама вирішить. Їм всім спочатку потрібно між собою знайти спільну мову, а не дитину тероризувати.

Свідок ОСОБА_23 показала суду, що вона проживає неподалік від обвинуваченої. Бачить, як кожен вівторок та четвер потерпілі приходять до будинку ОСОБА_1 та кричать за ОСОБА_27 . Дитина виходить на вулицю з палицею, щось їм скаже, після чого закриває ворота і все, не хоче з ними бачитися. Крім того, потерпілі приносять йому пакет, який дитина бере та викидає на вулицю. Часто під час їх візиту приїжджають працівники поліції, які щось пишуть. Всі ці події вона бачила зі сходів свого будинку. Дитина перелякана, навіть боїться від неї взяти цукерку, каже, що вона на нього викличе поліцію.

Свідок ОСОБА_24 показав суду, що він є сусідом обвинуваченої. Систематично 2-3 рази на тиждень бачив, як приїздили люди, які дозволяють собі порушувати громадський порядок, шуміли, було чути дитячі крики, сварилися між собою. Також неодноразово туди приїздили працівники поліції, до яких він особисто підходив і хотів подавати скарги на тих осіб, однак в даному клопотанні йому відмовили та запропонували звернутися до відділу поліції. Дитина не бажає спілкуватися з потерпілими, останні хочуть це насильно. Особисто він був свідком того, що о 18 год. 00 хв., як потерпілі силою намагалися затягти дитину до автомобіля, малий опирався. В той час там знаходилася мати ОСОБА_1 , працівників поліції тоді не було.

Вказані свідки захисту фактично спростовують зазначені в обвинуваченні обставини щодо невиконання ОСОБА_1 судового рішення, а навпаки, вказують на те, що дитина сама не бажає зустрічатися з потерпілими.

Крім показів потерпілих та свідків, як на доказ вини обвинуваченої прокурор посилається на ряд письмових доказів, досліджених в судовому засіданні.

Зокрема, згідно рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05.04.2016 року ОСОБА_1 зобов`язано усунути перешкоди в спілкуванні ОСОБА_3 з внуком, а також не чинити перешкоди у його вихованні. Також вказаним рішенням встановлено порядок участі у вихованні малолітнього - визначено систематичні побачення та можливість вільного спілкування бабусі ОСОБА_3 та дідусеві ОСОБА_2 .

Дане рішення залишено без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 08.06.2016 року, відповідно, воно набуло законної сили.

На виконання судового рішення Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області 22.06.2016 року видано відповідні виконавчі листи, а 04.07.2016 року державним виконавцем Мукачівського МВ ДВС відкрито виконавчі провадження. Відповідно до резолютивної частини рішення суду від 05.04.2016 року обвинувачену зобов`язано усунути перешкоди у спілкуванні потерпілій із її внуком ОСОБА_2 , а також не чинити перешкод у його вихованні.

Тобто, цим рішенням не встановлено конкретний порядок дій, які повинна вчинити ОСОБА_1 або дій, від вчинення яких вона повинна утриматися.

В обвинувальному акті відсутні дані, та стороною обвинувачення не зазначено в суді обставин, які підлягають доказуванню за приписами ст.91 КПК України, а саме спосіб (вчинення або невчинення конкретних дій за реальної можливості їх виконання), форма вини, мотив і мета вчинення інкримінованого кримінального правопорушення.

Без встановлення і доведення таких обставин жодну особу не може бути притягнено до кримінальної відповідальності.

Також, як на доказ вини обвинуваченої, прокурор посилається на акти державного виконавця від 14.07.2016 року, 19.07.2016 року, 26.07.2016 року та 04.08.2016 року, які досліджені в судовому засіданні.

Надаючи оцінку вказаним актам з точки зору їх належності та допустимості суд приходить до наступного висновку.

За приписами п. 1.5.2. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.12 №512/5 (у редакції, діючій на момент складання вищезгаданих актів), акт - це документ, що підтверджує певні встановлені факти або події: а) текст акта складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій; за зведеним виконавчим провадженням - повного найменування (прізвища, імені та по батькові) боржника та дати об`єднання виконавчих проваджень у зведене, а також вступної і констатуючої частин. У вступній частині зазначаються назва акта, дата і місце його складання, посада, прізвище, ім`я, по батькові державного виконавця, підстава для складання акта, перелічуються особи, що були присутні під час його складання, із зазначенням їхнього статусу у виконавчому провадженні, місця проживання (місцезнаходження), посад, інших наявних даних, зазначається кількість аркушів, на яких складено акт; б) у констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції; в) у кінці акта (перед підписами) зазначаються відомості про кількість примірників акта та кому вони надаються (надсилаються); г) акт підписується всіма особами, які брали участь у його складанні. У разі відмови від підписання сторін чи інших осіб, що були присутні при складанні акта, про це робиться відмітка в акті. Відмітка «від підпису відмовився» проставляється напроти імені особи, яка відмовилася від підпису, та засвідчується підписами інших осіб, які були присутніми під час складання акта.

Згідно з п.4.4.5. вказаної Інструкції у названій редакції, у разі відсутності боржника виконання рішення може бути проведено без його участі за участю стягувача або його представника та двох понятих.

Таким чином, державний виконавець за умови відсутності боржника (обвинуваченої) повинен був проводити виконання судового рішення і складати відповідні акти за обов`язковою участі двох понятих.

Проте, акти державного виконавця від 14.07.2016, 19.07.2016 та 26.07.2016 року не відповідають вимогам законодавства, оскільки вони складені за відсутності понятих.

Відтак, такі акти є недопустимими доказами, тобто в силу приписів ч.2 ст.86 КПК України вони не можуть бути використаними судом і на них не можна посилатися при прийнятті судового рішення.

Не можуть бути прийнятими до уваги судом і надані стороною обвинувачення копії постанов про накладення на обвинувачену штрафів від 28.07.2016 року та від 05.08.2016 року з огляду на наступне.

Статтею 90 КПК України передбачено, що рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.

У матеріалах даної справи міститься постанова Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.08.2017 року у справі № 807/1186/16, яка набрала законної сили, про скасування постанови про накладення на ОСОБА_1 штрафу від 05.06.2016 року за невиконання вищезгаданого рішення суду.

В мотивувальній частині даної постанови суду зазначено, що 04 серпня 2019 року державним виконавцем ОСОБА_13 було проведено примусове виконання виконавчого листа о 11 год. 00 хв., хоча за рішенням суду встановлено час відвідування дитини з 18 год. 00 хв. до 21 год. 00 хв. Судом також встановлено, що 21 липня 2016 року обвинувачена надала пояснення державному виконавцю, в яких вказала про неможливість виконання судового рішення і бути присутньою о 18 год. 00 хв. вдома, оскільки вона є членом приймальної комісії ДВНЗ «УжНУ» та її робочий час триває до вказаної години.

Таким чином, зазначеним судовим рішенням встановлена неправомірність дій і рішень виконавця при примусовому виконанні рішення суду від 05.04.2016 року у справі №308/8872/15-ц та недопустимість доказу - акта державного виконавця від 04.08.2016 року, що має преюдиціальне значення для суду у даній кримінальній справі.

Судом досліджено також ряд інших письмових доказів, наданих стороною обвинувачення, а саме копія пояснення ОСОБА_1 від 26.07.2016 року, копія постанови про закінчення виконавчого провадження від 30.08.2016 року, подання про порушення кримінального провадження за невиконання судового рішення від 10.08.2016 року, доручення про проведення слідчих дій, листи оперативно-розшукового відділу Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України «Про виконання доручення», копія листа-повідомлення Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» 02.05.2018 року, копії талонів-повідомлень, копії заяв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 05.08.2016 року, 18.08.2016 року, 22.09.2016 року, 24.11.2016 року, 18.04.2017 року, 01.08.2017 року.

Разом з тим, вказані документи не підтверджують вчинення обвинуваченою ОСОБА_1 яких-небудь дій, спрямованих на умисне невиконання судового рішення, ними не доводяться обставин, які підлягають доказуванню за приписами ст.91 КПК України, а саме спосіб (вчинення або невчинення конкретних дій за реальної можливості їх виконання), форма вини, мотив і мета вчинення інкримінованого кримінального правопорушення.

Статтею 7 КПК України закріплені найважливіші засади кримінального провадження, серед яких є верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

У статті 8 КПК України встановлено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципів верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з вимогами ст.17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Вимогами ст.370 КПК України передбачено, що судове рішення ухвалюється судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду.

Відповідно до вимог ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку та обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Обов`язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені названою нормою Основного Закону, поєднуються з такими ж положеннями ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічної позиції притримується у своїх рішення ЄСПЛ, а саме Суд вказує на те, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівів, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).

На думку суду, правових підстав, у цій ситуації, однозначно стверджувати поза розумним сумнівом про те, що обвинувачена умисно не дозволяла своїй дитині зустрічатися з потерпілими, тим самим не виконала рішення суду, немає.

Пунктами 1 і 2 ч.1 ст.91 КПК України встановлено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Між тим, з об`єктивної сторони невиконання судового рішення полягає у невжитті особою, до якої звернуто виконання рішення, що набрали законної сили, передбачених законом заходів щодо їх виконання.

Таке невиконання може виражатися у прямій відмові виконати судове рішення або в ухиленні від його виконання.

Відмова означає явне, відкрите, висловлене усно або письмово небажання особи виконати судове рішення.

Ухилення - та сама відмова, яка має завуальоване небажання особи виконати судове рішення, тобто фактично є тією ж відмовою, але яка не здійснюється відкрито.

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачених КПК України, враховуючи, що суд зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.

Тобто, жодний із наданих стороною обвинувачення доказів як сам по собі, так і в сукупності з іншими, з точки зору достатності та взаємозв`язку, не дає достатніх підстав стверджувати поза розумним сумнівом про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй злочину.

А тому, суд, враховуючи те, що відповідно до ч.2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, вважає, що, усі докази сторони обвинувачення є такими, що залишають місце сумнівам, тобто не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Тобто, не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства», який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» ).

За таких обставин, враховуючи вищезазначене, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до висновку про недоведеність вини обвинуваченої ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, за обставин, викладених в обвинувальному акті.

Відтак, ОСОБА_1 у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК необхідно визнати невинуватою та виправдати.

Запобіжний захід до обвинуваченої ОСОБА_1 не застосовувався, процесуальні витрати відсутні.

Під час досудового розслідування потерпілими у справі заявлено до обвинуваченої ОСОБА_1 цивільний позов про відшкодування моральної шкоди в сумі 5000 грн. (в користь кожного) та стягнення витрат по правничій допомозі за попереднім розрахунком 5000 грн. Дана позовна заява ухвалою суду від 21 березня 2018 року, яка занесена до журналу судового засідання - залишена без розгляду.

Про наявність у справі речових доказів стороною обвинувачення не надано суду жодної інформації, тому питання щодо долі речових доказів судом не вирішується.

Керуючись ст. 94, 370, 371, 373-376 КПК України, суд,

У Х В А Л И В :

ОСОБА_1 визнати невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст. 382 КК України та виправдати через недоведеність наявності в її діянні складу кримінального правопорушення.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Закарпатського апеляційного суду через цей суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя Мукачівського міськрайонного суду І.І.Котубей