Рішення № 83040109, 15.07.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 липня 2019 року

№ 826/11272/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді-доповідача Келеберди В.І., суддів Амельохіна В.В., Качура І.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом 1. ОСОБА_1 ,

2. ОСОБА_2

до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та скасування постанови №413 від 07 червня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з вимогами про визнання протиправною та скасування постанови Кабінету Міністрів України №413 від 07 червня 2017 року, зобов`язання вчинити дії, зокрема, щодо прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства земельних ділянок площею по 2,0 га кожному, які розташовані на території Іванівської сільської ради Чугуївського району Харківської області.

Ухвалою суду від 05 жовтня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/11272/17, призначено судовий розгляд, запропоновано відповідачам подати відзив на позовну заяву та наявні докази, зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати оголошення щодо оскарження Постанови у виданні, в якому вона була або мала бути офіційно оприлюднена.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України та викладено його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення від 13 лютого 2018 року визначено склад колегії суддів: Келеберда В.І. - суддя-доповідач, судді - Качур І.А. та Амельохін В.В.

Розгляд справи відкладався у зв`язку з перебуванням судді-доповідача у стані тимчасової непрацездатності 13 лютого 2018 року та у зв`язку з перебуванням у відпустці 06 березня 2018 року.

В судове засідання 17 квітня 2018 року не з`явилися позивачі та уповноважений ними представник, розгляд справи відкладено.

Ухвалою суду від 22 травня 2018 року роз`єднано в окремі провадження позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у справі №826/11272/17 шляхом виділення в окреме провадження позовної вимоги щодо зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для ведення особистого селянського господарства земельних ділянок площею по 2,0 га кожному, які розташовані на території Іванівської сільської ради Чугуївського району Харківської області.

Виділену у самостійне провадження позовну вимогу передано до Харківського окружного адміністративного суду.

В судові засідання 05 червня 2018 року та 22 січня 2019 року не з`явилися позивачі та уповноважений ними представник, розгляд справи відкладався.

05 лютого 2019 року, зважаючи чергову неявку в судове засідання сторін у справі та уповноважених ними представників, судом ухвалено продовжувати розгляд справи у письмовому провадженні.

Отже, предметом розгляду у даній справі є законність або протиправність постанови Кабінету Міністрів України №413 від 07 червня 2017 року «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними».

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, з урахуванням доводів позовної заяви, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Кабінетом Міністрів України 07 червня 2017 року №413 прийнято постанову «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» (далі - Постанова №413), якою затверджено Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними (далі - Стратегія).

Позивачі оскаржують зазначену постанову Кабінету Міністрів України, зокрема в частині абзацу 6 розділу «Система організації процесу виконання Стратегії» про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою та передавання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації, насамперед учасникам антитерористичної операції, та вважають, що постанова є дискримінаційною, порушує їхні права, надані Земельним кодексом України, суперечить Конституції та законам України.

Розглядаючи справу по суті, суд зазначає, що частиною другою Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин першої, третьої статті 113 Конституції України, частини першої статті 1, статті 4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, що у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.

Згідно зі статтею 116 Конституції України, статтею 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Уряд забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

Частиною першою статті 13 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить:

а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом;

б) реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель;

в) організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою.

Землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних одиниць, суб`єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил (стаття 181 Земельного кодексу України).

Землеустрій відповідно до пункту «г» статті 6 Закону України «Про землеустрій» базується на принципі створення умов для реалізації органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами їхніх конституційних прав на землю.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про землеустрій» до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері землеустрою, належать:

а) реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель;

б) організація здійснення землеустрою;

в) забезпечення виконання загальнодержавних програм використання та охорони земель;

г) затвердження в межах своїх повноважень нормативно-правових актів з питань землеустрою;

д) координація діяльності органів виконавчої влади з питань землеустрою;

є) вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону.

Окрім того, статтею 117 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими для виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, Урядом України була прийнята постанова №413, якою затверджено Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення.

Основною метою Стратегії є, зокрема, впровадження засад стратегічного менеджменту в систему управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності; забезпечення оптимального використання земель, з урахуванням регіональних програм і планів розвитку територій, генеральних планів населених пунктів; підвищення рівня прозорості та публічності при формуванні та реалізації державної земельної політики;

Проект оскаржуваної постанови розроблявся Міністерством аграрної політики та продовольства України та погоджувався Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, Міністерством фінансів України. Окрім цього, Міністерством юстиції України надавався висновок за результатами правової експертизи проекту оскаржуваної постанови від 09 червня 2017 року, відповідно до якого проект погоджено із врахованими зауваженнями.

Таким чином, оскаржувана постанова приймалася Урядом із дотриманням чинної процедури у межах наданих повноважень.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту б) частини першої статті 118 Земельного кодексу України громадяни набувають право власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної та комунальної власності.

Частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Частиною восьмою цієї ж статті Кодексу передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою для відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Водночас, позивачі не навели у позові жодних обґрунтувань щодо того, яким чином оскаржувана постанова обмежує їхні права на отримання земельної ділянки в порядку безоплатної передачі із земель державної або комунальної власності, а окрім цього, оскаржувана постанова за висновками суду не встановлює нових підстав для відмови особам у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, крім вже передбачених статтею 118 Земельного кодексу України.

Стосовно аргументів позивачів щодо допущення дискримінації в оскаржуваній постанові, суд зазначає, що Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначено організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини і громадянина.

Зокрема, частиною третьою статті шостої зазначеного Закону передбачається, що не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права і свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, зокрема, спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Отже, вочевидь, дискримінацією є певні обмеження прав та свобод осіб, які створюють перешкоди у їх реалізації.

У пунктах 48,49 рішення Європейського суду з прав людини від 07 листопада 2013 року у справах «Пічкур проти України», «Вілліс проти Сполученого Королівства» визначено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо не має розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (справа «Ван Раалте проти Нідерландів»).

Згідно з пунктом 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до учасників бойових дій належать військовослужбовці, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.

Пунктом 14 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що учасникам бойових дій, зокрема учасникам АТО, надається така пільга, як першочергове відведення земельних ділянок.

З викладеного суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова №413 не спрямована на дискримінацію окремих категорій громадян, а лише встановлює спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, який передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Також під час розгляду справи судом було встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року №18 «Про внесення змін до Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» до Стратегії були внесені зміни, зокрема, в абзаці шостому слова «насамперед учасникам антитерористичної операції» замінити словами та цифрами «крім надання земельних ділянок особам, на яких поширюється дія пунктів 19 і 20 частини першої статті 6, пунктів 11-14 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (учасникам антитерористичної операції).

Згідно з частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

При цьому, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частини четверта статті 55 Конституції України).

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, у даній справі позивачі не довели суду та не підкріпили достатніми та переконливими доказами свою позицію стосовно того, що прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №413 в оскаржуваній частині суперечить тим обов`язкам, які покладені на орган виконавчої влади Конституцією та законами України, а відповідачем використано наявні повноваження з метою, яка дискримінує права позивачів.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Вирішуючи питання необхідності розподілу судових витрат, суд виходить з положень частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з якої судові витрати підлягають відшкодуванню лише при задоволенні позову. За тих обставин, що суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог, відсутні й підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 247, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та скасування постанови №413 від 07 червня 2017 року - відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293,295-287 КАС України з урахуванням п/п 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивачі : ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Кабінет Міністрів України, адреса: 01008, м. Київ, вулиця Грушевського 12/2, код ЄДРПОУ 00019442.

Суддя-доповідач В.І. Келеберда

Судді В.В. Амельохін

І.А. Качур