Рішення № 83040077, 16.07.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/237

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 липня 2019 року № 640/4386/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, в якій позивач просила суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з травня 2018 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві відновити ОСОБА_1 виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з травня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві, як внутрішньо переміщена особа.

З травня 2018 року відповідач припинив виплату пенсії позивача з підстав, які не передбачені статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З вказаними діями відповідача позивач не погоджується, вважає їх протиправними та такими, що порушують її права та свободи, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві як внутрішньо переміщена особа.

Відповідно до електронного особового рахунка пенсійної справи позивача, виплату пенсії останній припинено з травня 2018 року, а не з травня 2017 року, що, за доводами представника відповідача, свідчить про необґрунтованість позовних вимог в частині зобов`язання відповідача поновити виплату пенсії та сплатити заборгованість по ній, починаючи саме з травня 2017 року.

Крім того, представник відповідача послався на те, що позивач отримувала пенсію у період з травня 2017 року по квітень 2018 року.

Також, у відзиві на позовну заяву зазначено, що положеннями чинного законодавства України передбачено, що право позивача на пенсійне забезпечення пов`язується із перебуванням на обліку як внутрішньо переміщена особа, оскільки позивач не зверталась до управління з заявою про поновлення їй виплати пенсії з травня 2018 року, тому, за твердженнями представника відповідача, відсутні підстави для поновлення пенсії.

Також, представник відповідача зазначив, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період будуть виплачуватися на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням викладеного, представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи, а також витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві належним чином засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_1 .

Станом на 11 липня 2019 року відповідачем виконані вимоги ухвали суду в частині надання суду належним чином засвідченої копії пенсійної справи ОСОБА_1 .

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З наданої суду копії пенсійної справи вбачається, що ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за віком.

Відповідно до копії паспорту серії НОМЕР_1 , виданого Артемівським РВ ЛМУ УМВС України в Луганській області, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою від 15 грудня 2014 року №3002008328 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, фактичне місце проживання ОСОБА_1 зазначено, як АДРЕСА_3 . Вказана адреса, як фактичне місце проживання також зазначена й у довідці від 20 грудня 2016 року №8328 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 .

15 грудня 2014 року позивач звернулась до управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі міста Києва з проханням запросити її пенсійну справу з міста Луганськ, у зв`язку з вимушеним переїздом на нове місце проживання та проводити виплату пенсії по фактичному місцю проживання, яку перераховувати на її поточний рахунок, який відкрито у відділенні «На Позняках №2» філії «КиївСіті» Регіонального управління/філії публічного акціонерного товариства ПриватБанку.

Розпорядженням Управління Пенсійного фонду України в місті Києві №79278 від 23 грудня 2014 року ОСОБА_1 взято на облік в управлінні та призначено виплату пенсії за віком.

Тобто, з пенсійної справи вбачається, що позивач, починаючи з грудня 2014 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві, яке є правонаступником Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі міста Києва.

Крім того, у відповідності до копії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 09 серпня 2017 року №8328, ОСОБА_1 змінила адресу фактичного проживання на « АДРЕСА_4 », про що, як вбачається з матеріалів пенсійної справи, повідомила управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі міста Києва.

Відповідно до копії витягу з рішення комісії №47 від 30 листопада 2017 року виплату пенсії ОСОБА_1 поновлено.

Крім того, 15 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду у місті Києві, яке є правонаступником управління Пенсійного фонду України у Дарницькому районі міста Києва та правонаступником якого є відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві, з заявою, в якій просила поновити виплату пенсії.

Рішенням Комісії №11 від 29 березня 2018 року виплата пенсії ОСОБА_1 поновлена, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією відповідного витягу із рішення.

Згідно з довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві №11/06 від 24 червня 2019 року, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримувала пенсію з січня 2017 року по квітень 2018 року включно.

Суд звертає увагу, що відповідачем не заперечується той факт, що виплата пенсії позивачу припинена з травня 2018 року та до теперішнього часу не поновлена й не виплачена, у зв`язку з чим, оскільки сторонами не заперечуються вказані обставини, суд дійшов висновку про можливість визнання їх такими, що не підлягають доказуванню відповідно частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії

Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058- IV (надалі - Закон України від 09.07.2003 №1058-IV).

Частиною 3 статті 4 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV, за якою пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; ({Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009})

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

З 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Зокрема, відповідно до статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції» (з урахуванням змін і доповнень) передбачено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та іншим особам, які, за висновком лікарсько-консультативної комісії, не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовою заявою можуть проводитися публічним акціонерним товариством "Укрпошта" з доставкою за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб.

Згідно пункту 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01 жовтня 2014 року, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 р., яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII, підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

За приписами пункту 7-1 Порядку №509, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VII приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці .

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV, територіальний орган пенсійного фонду України своїм рішенням може припинити виплату пенсії у випадках: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

З аналізу постанов Кабінету Міністрів України № 365 від 08 червня 2016 року, № 509 від 01 жовтня 2014 року, № 367 від 05 листопада 2014 року, № 595 від 07 листопада 2014 року випливає, що ними встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення антитерористичної операції, тобто особливості виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам.

Оскільки вищенаведені нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, вони не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Отже, суд приходить до висновку, що пріоритетному застосуванню підлягають норми статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 428/6579/17.

Згідно з частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України» зазначив, що питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 були внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме, пункт 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам доповнений реченням такого змісту: «Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За приписами положень статті 1 Конвенції, Статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Аналіз наведених норм діючого законодавства дозволяє суду дійти висновку про те, що право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою.

Так, судом встановлено, що довідка від 20 грудня 2017 року № 8328 про взяття позивача на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, відповідно до якої позивач лише змінила фактичне місце проживання/перебування в межах одного міста та району, є дійсною, доказів про її скасування матеріали справи не містять.

В той же час, суд зазначає, що підставами для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду є:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

При цьому, суд зауважує, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії, а також не надано взагалі доказів, що відповідачем взагалі приймалось рішення про припинення виплати пенсії позивачу, починаючи з травня 2018 року.

Відтак, припиняючи виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивачу припинено виплату пенсії з 01 травня 2018 року за відсутності законодавчо встановлених підстав, тобто, з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

В той же час, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено припинення виплати пенсії позивачу саме з травня 2018 року, тобто, на момент звернення до суду не усунена заборгованість із виплати пенсії саме з 01 травня 2018 року, а не з 01 травня 2017 року, що вказує на протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо припинення виплати пенсії позивачу за цей період. Доказів протилежного відповідачем суду не надано.

Стосовно доводів відповідача, що суми виплат пенсії, які не виплачені позивачу, будуть виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України з моменту його прийняття, з посиланням на приписи підзаконних нормативно-правових актів, зокрема, постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25 квітня 2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365», а тому підстав для виплати зарахованої позивачу пенсії у відповідача немає, суд зазначає наступне.

Як свідчить аналіз положень Закону України від 09.07.2003 №1058-IV, припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

Постанова Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 не є законом, а тому зазначений підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

При цьому, суд зауважує, що право приймати закони, вносити до них зміни належить виключно Верховній Раді України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі: Конституції України і повинні відповідати їй.

Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.

Зупинення виплати пенсії на підставі положень постанов Кабінету Міністрів України без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення не входить до вказаного вище переліку випадків, відповідно до яких зупиняється виплата пенсії, а тому не може бути підставою для її зупинення, оскільки право соціального захисту, у тому числі пенсійне забезпечення, гарантовано кожному громадянину Конституцією України.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд звертає увагу на положення Конституції України, відповідно до яких, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні її пенсії, яка призначена у зв`язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема проведення ідентифікації особи, подання заяви про поновлення виплати пенсії.

З огляду на вищенаведені норми та встановлену в ході розгляду справи неправомірність дій відповідача щодо зупинення виплати пенсії позивачу з 01 травня 2018 року, з урахуванням приписів частини 2 статті 49 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV, суд приходить до висновку про те, що відповідач протиправно зупинив виплату пенсії позивачу та не виплачує її станом на день ухвалення рішення судом у адміністративній справі.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки матеріалами справи не підтверджено поновлення виплати пенсії позивачу, зокрема, в матеріалах справи відсутні докази фактичної виплати пенсії останній, суд приходить до висновку, що таке поновлення прав позивача не відбулось, а тому позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача відновити виплату пенсії також є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, проте, не з травня 2017 року, як просить позивач, а починаючи з 01 травня 2018 року, тобто з дня припинення такої виплати.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині, конкретизувавши дату, з якої слід зобов`язати поновити виплату пенсії, зокрема, як 01 травня 2018 року.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору на підставі ухвали суду від 20 березня 2019 року, а матеріалами справи не підтверджено понесення іншими учасниками справи судових витрат, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розподілу судових витрат між сторонами.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), починаючи з 01 травня 2018 року.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) відновити виплату пенсії ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), починаючи з 01 травня 2018 року.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) провести пенсійні виплати ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 01 травня 2018 року.

5. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова