Рішення № 83039920, 16.07.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

16 липня 2019 року №826/14420/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., за участі секретаря судового засідання Огнивого Д.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якій просить суд:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо припинення нарахування та виплати пенсії на ім`я ОСОБА_1 - протиправними;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.05.2018;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві сплатити ОСОБА_1 виниклу заборгованість по виплаті пенсії за віком за період з 01.05.2018 по день фактичної виплати з нарахуванням компенсації втрати частини доходу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є пенсіонером за віком і перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у місті Києві. В травні 2018 року відповідачем безпідставно було припинено виплату пенсії позивача, яку останній отримував шостого числа кожного місяця. На письмові звернення позивача щодо поновлення виплати пенсії відповідачем не було вчинено відповідних дій та фактично відмовлено ОСОБА_1 у виплаті пенсії та заборгованості по ній з підстав перевірки місця проживання одержувачів пенсії з числа внутрішньо переміщених осіб.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.09.2018 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні та запропоновано відповідачеві надати відзив на позовну заяву у встановлені судом строки.

Відповідач проти позову заперечив із посиланням на те, що протиправні дії з боку Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві відсутні. Позивач перебуває на обліку в органах пенсійного фонду, як внутрішньої переміщена особа. Внаслідок проведення перевірки місця проживання позивача, останньому було припинено виплату пенсії. Так, за твердженням відповідача, соціальні виплати припиняються, зокрема, у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування. Також, відповідач відмітив, що наразі рішенням Комісії ОСОБА_1 було поновлено виплату пенсії.

Позивачем було подано відповідь на відзив, в якому зазначено, що вимоги позивача щодо поновлення виплати пенсії були неодноразово проігноровані Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві. Рішення про припинення/призупинення виплати пенсії позивач не отримував. Позивач наголосив, що припинення виплати йому пенсії і відмова виплатити заборгованість по пенсії є безпідставними, а тому дії відповідача щодо припинення виплати пенсії за віком є протиправними та такими, що порушують права позивача, як громадянина України.

Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Пунктом 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Оцінивши повідомлені сторонами обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , є внутрішньо переміщеною особою. Був вимушений покинути своє місце проживання в м.Донецьку та переїхати до міста Києва, що підтверджується довідкою від 29.12.2016 №11377.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є пенсіонером за віком та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного Фонду України у місті Києві (Святошинський відділ). Як зазначає позивач, йому вчасно виплачувалась пенсія 06 числа кожного місяця, однак, у травні 2018 року позивачеві була припинена виплата пенсії з невідомих для нього підстав.

За посиланням позивача, 05.06.2018 він звернувся до Головного управління Пенсійного Фонду України у місті Києві із запитом на отримання публічної інформації про причини безпідставного призупинення виплати пенсії і заявою щодо негайного поновлення виплати безпідставно припиненої/призупиненої виплати пенсії.

Листом Головного управління Пенсійного Фонду України у місті Києві від 11.06.2018 №17784/02 позивача було повідомлено, що після перевірки щодо місця проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо перемішених осіб з травня поточного року йому ( ОСОБА_1 ) припинено виплату пенсії до з`ясування». Також, в листі містилась рекомендація щодо звернення на прийом в Центр соціальних служб для поновлення виплати.

Листом Головного управління Пенсійного Фонду України у місті Києві від 19.06.2018 №23702/02/28-2087/1 було повторно зазначено, що після перевірки щодо місця проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо перемішених осіб з травня поточного року позивачеві припинено виплату пенсії до з`ясування та рекомендовано звернутися на прийом в Центр соціальних служб для поновлення виплати.

Вказані листи Головного управління Пенсійного Фонду України у місті Києві від 11.06.2018 №17784/02 та від 19.06.2018 №23702/02/28-2087/1 мають практично ідентичний зміст, в яких зазначено загальну інформацію щодо підстав припинення виплати пенсії громадянам України, проте, до вказаних листів не було додано жодного акту перевірки фактичного місця проживання позивача державним органом, або документів з яких би вбачалось, що довідка про облік внутрішньо переміщеної особи від 29.12.2016 №11377 скасована. Також в обох листах позивачеві було запропоновано звернутись в Центр соціальних служб для поновлення виплати пенсії.

За посиланням позивача, 09.07.2018 він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із запитом на отримання довідки про доходи (розмір отриманої пенсії) за період з 1 квітня по липень 2018 року включно та отримання рішення відповідача про припинення/призупинення соціальних виплат ОСОБА_1 після перевірки місця його проживання.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 23.07.2018 №44606/02/Ц-2087/2 позивача було повідомлено, що йому поновлено виплату пенсії.

Разом з тим, позивач наголошує, що на час звернення до суду з даним позовом, пенсію він не отримав, не отримав повідомлень про те, з якої дати буде поновлено виплату пенсії і коли буде виплачена заборгованість по пенсії з 1 травня 2018 року, позивачем не одержано довідку про доходи за період з 01.04.2018 по теперішній час включно та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про припинення/призупинення соціальних виплат ОСОБА_1 після перевірки його місця проживання.

Позивач, вважаючи вищезазначені дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві протиправними, звернувся до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Частиною другою статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктом 1 якого передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи».

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509.

Поновлення або припинення соціальних виплат здійснюється публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної районними, районними у м. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються, зокрема, територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України", чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться.

Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування, соціальні виплати припиняються у разі:

1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;

2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї;

3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;

4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб";

5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Отже, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк».

Матеріали справи свідчать, що позивач має довідку від 29.12.2016 №11377 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, відповідачем не заперечується, що позивач також має пенсійний рахунок відкритий у публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України".

Відповідно до пункту 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України №509, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та абзацом шостим цього пункту.

Як вбачається з матеріалів справи, довідка позивача про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29.12.2016 №11377 не скасована, є дійсною та діє безстроково (крім випадків, передбачених статтею 12 вказаного Закону).

Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №365, соціальні виплати припиняються у разі, зокрема, отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Поряд з цим, право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України частиною першою статті 46 Конституції України.

Європейська соціальна хартія (переглянута), 1996 року, згода на обов`язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами «досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися» права та принципи, що закріплені у Хартії.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною третьою статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

У частині першій статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду, які є наступними:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною першою статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Як вбачається з листів Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, копії яких наявні в матеріалах справи, виплату пенсії позивачу з травня 2018 року було припинено після перевірки щодо місця проживання одержувача пенсії.

Водночас, Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як проведення перевірки щодо підтвердження факту проживання внутрішньо переміщених осіб на підконтрольній Україні території.

Конституційний Суд України у рішенні від 07.10.2009 №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу.

У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

У відзиві на адміністративний позов відповідач, як на підстави для припинення виплати пенсії позивачу посилається на постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 08.06.2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Однак, як свідчить аналіз положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

Аргументи відповідача, наведені ним у відзиві на позовну заяву, суд вважає безпідставними, оскільки, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Водночас, суд зазначає, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова Кабінету Міністрів України №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на зазначене, суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з травня місяця 2018 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналогічна позиція щодо неправомірного припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам викладена в рішенні Верховного Суду у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі від 03.05.2018 №805/402/18.

При цьому, що стосується посилань відповідача щодо того, що рішенням комісії позивачеві було поновлено виплату пенсії, то такі посилання не підтвердженні жодними доказами по справі, відповідачем навіть не зазначено номер та дату прийняття такого рішення. Відповідач не надав суду самого рішення комісії про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 чи його копії, як власне не надав і рішення про припинення її виплати, що додатково дає підстави вважати, що відповідачем було порушено порядок прийняття відповідного рішення.

Так, позивач наголошує, що виплату пенсії не поновлено, пенсії та заборгованості по ній станом на час винесення даного рішення по справі позивачем не отримано, зазначеного відповідачем не спростовано, матеріали справи також не містять доказів того, що позивачеві було поновлено виплату пенсії та сплачено відповідну заборгованість.

Оскільки, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві та поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, однак її виплату було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно з частиною другою статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.

Як зазначено вище, статтею 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Отже, бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсії, що утворилася з 01.05.2018 по день фактичної виплати є протиправною, що, як наслідок, вказує на наявність правових підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за минулий період з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Що стосується вимог позивача, у яких останній просить здійснити контроль за виконанням судового рішення, то необхідно зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Як вбачається з вищенаведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

Виходячи з обставин даної справи, на даній стадії, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням даного судового рішення.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

На підставі пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць у зв`язку з чим - зобов`язати відповідача негайно провести нарахування та виплату пенсії позивачу за один місяць.

Керуючись статтями 72-77, 143, 241-246, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.05.2018.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві виплатити ОСОБА_1 заборгованість по виплаті пенсії за віком за період з 01.05.2018 по день фактичної виплати з нарахуванням компенсації втрати частини доходу.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368) негайно провести нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в межах сум за один місяць .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.