Рішення № 83039825, 16.07.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2019 року справа № 580/1724/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Бабич А.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Черкаській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

29.05.2019 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації в Черкаській області (18015, м.Черкаси, вул. Гоголя, буд.316; код ЄДРПОУ 26261092) (далі - відповідач 1), Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, буд.18/5; код ЄДРПОУ 26255795) (далі - відповідач 2) про:

визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо нездійснення нарахування їй суддівської винагороди у розмірі 12 мінімальних заробітних плат з січня 2014 року та 15 мінімальних заробітних плат з квітня 2019 року, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про державний бюджет України" на кожен рік з 2014 року до 2019 року;

зобов`язання нарахувати та виплатити їй суддівську винагороду за період з 01.01.2014 до 31.12.2014 включно з розміру посадового окладу 12 мінімальних заробітних плат з урахуванням мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2014 Законом України "Про державний бюджет України на 2014 рік";

зобов`язання відповідача 2 нарахувати та виплатити їй суддівську винагороду за період з 01.01.2015 до 01.04.2019 з розміру посадового окладу 15 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом України "Про державний бюджет України" на 2015-2019 роки, з урахуванням виплаченої суддівської винагороди за цей період.

Позов мотивовано тим, що відповідач за вищевказані періоди виплачував суддівську винагороду у розмірі, меншому ніж встановлено Законом України від 07.07.2010 №2453-VІ «Про судоустрій та статус суддів» (далі - Закон №2453-VІ). З цього приводу позивач посилається на рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-рп/2018. Вказує, що відповідач протиправно застосовував для обчислення суддівської винагороди розмір прожиткового мінімуму, а не мінімальної заробітної плати, передбаченої законом. Тому просила задовольнити позов.

Ухвалою від 30.05.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження та встановив відповідачу строк, тривалістю п`ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали ,для надання відзиву на позовну заяву та доказів. Згідно з даними рекомендованих повідомлень вказану ухвалу відповідач 1 отримав 05.06.2019, відповідач 2 - 06.06.2019, а позивач - 08.06.2019.

18.06.2019 представник відповідачів подав суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому просить суд у задоволенні позову відмовити. Вказує, що Законом №2453-VІ визначено розмір суддівської винагороди на рівні 10 мінімальних заробітних плат, а Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» встановлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Крім того зазначає, що у зв`язку прийняттям рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-рп/2018 з грудня 2018 року позивачу здійснено перерахунок суддівської винагороди.

Оскільки сторони клопотань про розгляд справи з їх повідомленням (викликом у судове засідання) суду не надали, з огляду на відсутність необхідності призначення в справі експертизи, виклику та допиту свідків, суд вирішив розглянути справу у спрощеному провадженні без виклику сторін (у письмовому провадженні).

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Позивача обрано суддею Уманського районного суду згідно з рішенням Черкаської обласної ради народних депутатів від 15.02.1995 №3-6. Постановою Верховної Ради України від 13.03.2000 №1570-ІІІ її обрано безстроково суддею Уманського районного суду Черкаської області, а указом Президента України від 23.03.2004 №358/2004 переведено на посаду судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 12.04.2019 №1123/0/15-19 позивача звільнено з посади у зв`язку з виходом у відставку.

Згідно з даними розрахункових листів суддівська винагорода позивача нараховувалась, виходячи з посадового окладу:

12180,00 грн. у січні 2014 року-серпні 2015 року;

13780,00 грн. у серпні 2015 року-квітні 2016 року;

14500,00 грн. у травні 2016 року-листопаді 2016 року;

16000,00 грн. у грудні 2016 року-грудні 2017 року;

17620,00 грн. у січні-листопаді 2018 року;

26430,00 грн. у грудні 2018 року;

28815,00 грн. у січні-квітні 2019 року.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до ч.3 ст.129 Закону №2453-VІ (у редакції до 01.01.2015) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

Законом України від 28.12.2014 №76-VII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», що набрав законної сили з 01.01.2015, у абз.1 ч.3 ст.129 Закону №2453-VІ цифри "15" замінено цифрами "10".

Законом України від 12.02.2015 «Про забезпечення права на справедливий суд», що набрав чинності з 29.03.2015, Закон №2453-VІ викладено у новій редакції. Зокрема, розмір суддівської винагороди визначала ст.133 Закону №2453-VІ, частина 3 якої передбачала, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

У подальшому, 30.09.2016 набрав чинності Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).

Згідно з ч.1 ст.135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 22 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Відповідно до пункту 23 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VІ, ч.3 ст.133 якого передбачає посадовий оклад судді місцевого суду в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

29.12.2016 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VІІІ).

Пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

З 15.05.2018 абз.2 п.3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ викладено у новій редакції: до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Отже, у періоді з 01.01.2014 до 29.12.2016 посадовий оклад судді встановлюється Законом №2453-VІ в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. У грудні 2017 року - з урахуванням приписів п.3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ - з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат, розмір якої визначено на рівні 1600,00 грн., а з 01.01.2018 - з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» встановлено у 2014 році розмір мінімальної заробітної плати - 1218,00 грн.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» з 1 січня 2015 року встановлено розмір мінімальної заробітної плати - 1218,00 грн., а з 1 вересня 2015 року - 1378,00 грн.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» з 1 січня 2016 року встановлено розмір мінімальної заробітної плати - 1378,00 грн., з 1 травня 2016 року - 1450,00 грн., а з 1 грудня 2016 року - 1600,00 грн.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» з 1 січня 2017 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб - 1600,00 грн., з 1 травня 2017 року - 1684,00 грн., а з 1 грудня 2017 року - 1762,00 грн.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» з 1 січня 2018 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб - 1762,00 грн., з 1 липня 2018 року - 1841,00 грн., а з 1 грудня 2017 року - 1921,00 грн.

Для вирішення спору суд врахував, що позивача призначено на посаду судді до набрання чинності Законом №1402-VIII і на дату звернення з цим позовом до суду вона не проходила кваліфікаційного оцінювання та звільнена з 12.04.2019.

З розрахункових листів суд встановив, що на підставі викладених норм позивачу у період з 01.01.2014 до 29.12.2016 посадовий оклад нарахований з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат (у січні 2014 року-серпні 2015 року - 12180,00 грн., у серпні 2015 року-квітні 2016 року - 13780,00 грн., травні 2016 року-листопаді 2016 року - 14500,00 грн., грудні 2016 року - 16000,00 грн.).

З 29.12.2016 з огляду на вимоги пункту 23 Розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1402-VIII суддівську винагороду позивачу нараховували урахуванням приписів п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ, тобто з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат, розмір якої визначено на рівні розрахункової величини 1600,00 грн., що склало 16000,00 грн., а з 01.01.2018 - з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року (січні-листопаді 2018 року - 17620,00 грн.).

Оцінюючи твердження позивача, що суддівську винагороду мали б нараховувати відповідно до Закону № 2453-VI, який є спеціальним нормативним актом для цих правовідносин, з розрахунку мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму, суд врахував правову позицію Верховного Суду (далі - ВС) у подібних правовідносинах щодо перерахунку суддівської винагороди, викладену у постанові від 24.04.2019 у справі №812/727/17, яка відповідно до ч.5 ст.242 КАС України обов`язкова для врахування судами нижчих інстанцій.

ВС у зазначеному рішенні вказав, що норма ч.3 ст.133 Закону № 2453-VI є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. Тому необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять ч.3 ст.133 Закону 2453-VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді (п.26 постанови ВС від 24.04.2019 у справі №812/727/17).

Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, як-от пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ, яким установлено, що мінімальна заробітна плата (3200,00 грн.) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат (п.27 постанови ВС від 24.04.2019 у справі №812/727/17).

Отож, у такий спосіб законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200,00 грн.) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, у тому числі суддів, і водночас передбачив, що «до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень» (п.28 постанови ВС від 24.04.2019 у справі №812/727/17).

На підставі наведеного колегія суддів ВС висловила правовий висновок, що законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600,00 грн. Таким врегулюванням законодавець не порушив гарантій суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався до такого врегулювання (п.29 постанови ВС від 24.04.2019 у справі №812/727/17).

Доводи позивача, що суддівську винагороду мали б нараховувати з розрахунку мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму, суд вважає необґрунтованим з таких підстав.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч.3 ст.133 Закону №2453-VI у редакції Закону від 12.02.2015 №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд».

Згідно з його резолютивною частиною це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».

Частиною 2 ст.152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Конституційний Суд України у Рішенні від 24 грудня 1997 року № 8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій) зазначив, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

Відповідно до ч.1 ст.91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У Рішенні від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність".

Отже, за змістом статті 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України не має ретроактивної дії та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.

З цього приводу суд врахував правову позицію ВС, викладену в ухвалі від 23.01.2019 у справі №820/2462/17, у подібних правовідносинах щодо перегляду за виключними обставинами постанови суду у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 04 грудня 2018 року №11-р/2018.

У пунктах 17, 18 зазначеного рішення ВС вказав, що дія ч.3 ст.133 Закону № 2453-VІ у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІII «Про забезпечення права на справедливий суд» втратила чинність 4 грудня 2018 року. За таких обставин Рішення Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року №11-рп/2018 не може вплинути на правовідносини, які виникли до прийняття такого рішення.

Крім того, згідно зі ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Наведеним Рішенням Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року №11-рп/2018 не визнавались неконституційними положення п.3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ, відповідно до яких мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Більш того, після прийняття наведеного Рішення Конституційного Суду України розмір посадового окладу позивача був перерахований та з урахуванням п.3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ становив 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (26430,00 грн. у грудні 2018 року; та 28815,00 грн. у січні-квітні 2019 року.).

З огляду на вказане суд дійшов висновку, що відповідачі довели, що у спірних правовідносинах не допустили порушення норм закону та діяли правомірно. Тому позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

У зв`язку з викладеним, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, відсутні підстави для його повернення.

Керуючись ст.ст.2, 6, 14, 242-245, 255, 257-262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Черкаській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя А.М. Бабич

Рішення складене у повному обсязі 16.07.2019.