Рішення № 83039616, 08.07.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2019 р. № 520/3314/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Волошина Д.А.,

за участю секретаря судового засідання - Суховарової О.А.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Книги Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Харківській області від 25.03.2019 року щодо проведення фактичної перевірки Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач видав оскаржуваний наказ від 25.03.2019 року №2146 "Про проведення фактичної перевірки Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 " неправомірно, оскільки у контролюючого органу відсутні підстави для призначення та проведення фактичної перевірки відносно позивача з підстав, визначених п.п.80.2.2 та п.п.80.2.7 п.80.2 ст.80 ПК України, з огляду на те, що позивач належним чином зареєстрована, виключно самостійно здійснює підприємницьку діяльність, працю найманих осіб не використовує, у контролюючого органу відсутня інформація, визначена зазначеними пунктами, яка може слугувати підставою для призначення перевірки. Представник позивача зазначив, що наказ Головного управління ДФС у Харківській області №2146 від 25.03.2019 року про проведення фактичної перевірки Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 винесений незаконно з порушенням норм ст.80 ПК України, а дії Головного управління ДФС у Харківській області в особі заступника начальника Л. Катеринської та головних державних ревізорів-інспекторів відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у Харківській області щодо видання наказу та складання акту з проведення перевірки є неправомірними. У зв`язку з чим просив адміністративний позов задовольнити в повному обсязі та скасувати спірний наказ.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2019 р. відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Протокольною ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2019 р. закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду по суті за згодою сторін.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, пославшись на обставини, викладені в адміністративному позові, просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог пославшись на обставини, викладені у відзиві на адміністративний позов, зазначив, що наказ на проведення перевірки від 25.03.2019 р. №2146 відповідає вимогам, по передбачені підпунктом 81.1 статті 81 ПК України, а саме, містить: дату видачі (25.03.2019 року); найменування контролюючого органу (ГУ ДФС у Харківській області); найменування та реквізити суб`єкта (ФО-П ОСОБА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ); адресу об`єктів ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ); мету (з метою здійснення контролю за дотриманням норм законодавства з питання регулювання норм обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами)); вид перевірки (фактична); підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом (на підставі підпункту 80.2.2 та 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 Кодексу); дату початку (з 08.11.2018); тривалість перевірки (10 діб); період діяльності, який буде перевірятися (з 26.03.2019 по дату завершення перевірки). Підставою для видання оскаржуваного наказу слугувало те, що за результатами аналізу інформації, яка перебуває у розпорядженні ГУ ДФС у Харківській області було встановлено; що ФО-П ОСОБА_2 здійснює діяльність за адресою: АДРЕСА_1 . Окрім того, за результатами аналізу відкритої інформації з мережі Інтернет встановлено, що ФО-П ОСОБА_2 здійснює діяльність за адресою АДРЕСА_2 , туристичне агентство «Travel router». Таким чином, фактично (відповідно до наявної в ГУ ДФС у Харківській області інформації) ФО-П ОСОБА_2 здійснює діяльність за 2 адресами, при цьому інформацію про найманих працівників до контролюючого органу позивачем не надавалось. Зазначене свідчило про можливість використання праці без оформлення трудових відносин, оскільки здійснювати господарську діяльність самостійно одночасно за 2 адресами не можливо. Окрім того, відповідно до наданої до контролюючого органу податкової декларації платника єдиного податку за 2018 рік, обсяг доходу ФО-П ОСОБА_2 за 2018 рік складає 0,00 грн. При цьому, враховуючи постійну роботу туристичного агентства протягом 2018 року, виникає сумнів щодо того, що реально отримані грошові кошти від господарської діяльності не були відображені позивачем у податковій звітності. Зазначене може свідчити про наявність можливих порушень платником податків законодавства, контроль за яким докладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій. При цьому, вказану обставину можливо було б підтвердити або спростувати шляхом дослідження відповідних книг обліку. Таким чином, у контролюючого органу, на дату прийняття наказу від 25.03.2019 №2146 були наявні законодавчо визначені підстави для призначення фактичної перевірки ФО-П ОСОБА_2 (на підставі п.п.80.2.2 та 80.2.7 п.80.2 ст.80 ПК України).

Вивчивши доводи адміністративного позову, з`ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 , зареєстрований як фізична особа - підприємець та перебуває на обліку в ГУ ДФС у Харківській області.

25 березня 2018 року Головне управління ДФС у Харківській області з метою здійснення контролю за дотриманням норм законодавства з питання регулювання норм обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудових договорів, оформлення трудових відносини з працівниками (найманими особами) на підставі п.п.20.1.2, п.п.20.1.4, п.п.20.1.6, п.п.20.1.8, п.п.20.1.13 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.3 п.75.1 ст.75, п.п.80.2.2, п.п.80.2.7 п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України винесено наказ №2146 від 25.03.2019 року "Про проведення фактичної перевірки ФО-П ОСОБА_2 ".

У вказаному наказі зазначено провести фактичну перевірку ФО-П ОСОБА_2 , за адресами розташування господарських об`єктів: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 , з 26 березня 2019 року тривалістю 10 діб, перевірку провести за період діяльності з 01.01.2018 року по дату закінчення перевірки.

25 березня 2019 року Головним управлінням ДФС у Харківській області сформовано направлення на проведення перевірки ФО-П ОСОБА_2 №786, 785, 788, 787.

Судом встановлено, що 27 березня 2019 року уповноваженими особами Головного управління ДФС у Харківській області здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_2 для проведення фактичної перевірки, під час перевірки перевіряючими 27.03.2019 року було складено акт №1974/20-40-13-05/ НОМЕР_2 про неможливість вручення ознайомлення з наказом, направленнями у зв`язку з відмовою ФОП ОСОБА_2 , яким зафіксовано факт відмови отримання наказу на проведення фактичною перевірки та ознайомлення з направленнями на проведення перевірки.

З наявних матеріалів справи встановлено, що за наслідками проведеної перевірки складено акт «Про результати фактичної перевірки Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 з питань здійснення контролю за дотриманням норм законодавства регулювання норм обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), за період з 01.01.2018 року по дату завершення перевірки» №1104/20-40-13-05-08/ НОМЕР_1 від 05.04.2019 року.

Не погоджуючись із спірним наказом, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Право на проведення перевірки, в тому числі фактичної перевірки визначено положеннями пункту 75.1. статті 75 та підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, при чому така перевірка повинна проводитися в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

Отже, проведення камеральних, документальних (планових або позапланових; виїзних або невиїзних) та фактичних перевірок є правом Головного управління ДФС у Харківській області, як податкового органу.

Відповідно до п. 75.1.3. ст. 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Підстави призначення, обставини та порядок проведення перевірки визначено положеннями ст.80 Податкового кодексу України.

Тобто, фактична перевірка проводиться на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом за обов`язкової наявності хоча б однієї з підстав, визначених підпунктами 80.2.1 - 80.2.7 ст.80 Податкового Кодексу.

Відтак, для проведення фактичної перевірки мають існувати вказані вище фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись вказаною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки.

Як вбачається зі змісту спірного наказу №2146 від 25.03.2019, контролюючим органом в основу проведення фактичної перевірки платника податків відповідачем вказано підпункти 80.2.2 та 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.

Згідно з п.п.80.2.2 та п.п. 80.2.7 п. 80.2 ст. 80 ПК України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема:

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Тобто, вирішальним задля прийняття наказу є отримання в установленому порядку від державних органів або органів місцевого самоврядування інформації, що може свідчити про можливі порушення податкового законодавства платником податків.

При цьому, оскаржуваний наказ не містить жодних посилань, яка саме інформація надійшла до контролюючого органу та від яких державних органів або органів місцевого самоврядування в порядку п.п.80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України та яка інформація про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації в порядку п.п.80.2.7 п.80.2 ст.80 ПК України була використана в якості підстави для призначення перевірки.

Представником відповідача надано до суду копію доповідної записки начальника управління податків і зборів з фізичних осіб №781/20-40-13-05-17 від 25.03.2019 року на ім`я заступника начальника ГУ ДФС у Харківській області Л.Катеринської, яка, відповідно до наданих пояснень, була єдиною підставою для видання оскаржуваного наказу. Зі змісту вказаної доповідної записки вбачається що відповідно до відкритої інформації з мережі Інтернет, ФОП ОСОБА_2 здійснює діяльність за адресою: АДРЕСА_2 , туристичне агентство. Згідно інформації, розташованої на сайті, надає послуги з туристичного відпочинку та розміщення, проводить розрахунки в іноземній валюті. Відповідно до наданої звітності ФОП ОСОБА_2 не використовує працю найманих працівників, що може свідчити про використання працівників, виходячи із зазначеного встановлено можливість мінімізації бази оподаткування та ймовірне ухилення від оподаткування.

Дослідивши надані представником відповідача докази, суд приходить до висновку, що вказана доповідна записка не може слугувати підставою для призначення фактичної перевірки у відповідності до приписів п.п.80.2.2 та п.п.80.2.7 п.80.2 ст.80 ПК України, її наявність не свідчить про отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання позивачем праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування. Вказана доповідна записка не містить жодних посилань яким чином та з якого сайту в мережі Інтернет встановлено здійснення позивачем господарської діяльності за адресою АДРЕСА_2, посилання на відповідну адресу в мережі Інтернет доповідна записка також не містить. Висновок, зазначений у вказаній доповідній записці, а саме: задекларований позивачем факт, що вона не використовує працю найманих працівників, жодним чином не може свідчити про використання позивачем найманих працівників, без належного оформлення трудових відносин. Окрім цього, висновки начальника управління податків і зборів з фізичних осіб під час складання доповідної записки відносно фізичної особи - підприємця, що ним встановлено можливість мінімізації бази оподаткування та ймовірне ухилення від оподаткування, не підтверджені жодними доказами.

При цьому, контролюючим органом як під час подання відзиву на позов, так і в ході судових засідань не надано до суду жодних письмових та належним чином оформлених доказів на підтвердження існування вищезазначеної інформації, оскільки обставини, які сприяли видачі наказу про проведення фактичної перевірки, не можуть ґрунтуватися лише на припущеннях.

Посилання відповідача на доповідну записку начальника управління податків і зборів з фізичних осіб №781/20-40-13-05-17 від 25.03.2019 року не свідчить про отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання позивачем праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, відповідна вказана доповідна записка складена самим відповідачем та не є інформацією, яка може бути підставою для призначення перевірки за п.п.80.2.2 та п.п.80.2.7 п.80.2 ст.80 ПК України.

Таким чином, контролюючим органом не доведено наявність підстав у контексті розуміння п.п.80.2.2 та п.п.80.2.7 п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України для проведення фактичної перевірки позивача.

За вимогами пункту 80.5 статті 80 Податкового кодексу України, допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу, яка визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Згідно з абзацом третім п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України, у наказі про проведення перевірки зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

Системно проаналізувавши положення ст.ст. 75-81 Податкового кодексу України, суд доходить висновку, що вимоги до змісту наказу про призначення як планової документальної перевірки, так і позапланової документальної перевірки, документальної невиїзної перевірки, фактичної перевірки сформульовані лише в абз.3 п.81.1 ст.81 згаданого кодексу, де вказано, що в наказі зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися.

Водночас, суд звертає увагу, що в самому спірному наказі, відсутні будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, окрім звичайного посилання на норми, що регулюють питання призначення перевірки.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного суду від 18.05.2018 по справі №813/3977/16.

Розв`язуючи спір по суті, суд зазначає, що суд може захистити право платника податку у разі проведення перевірки за відсутності для цього належних юридичних підстав та з порушенням правил, процедури, встановлених законом. Наявність негативних наслідків такої перевірки для можливості судового захисту законом не вимагається. Право на судовий захист пов`язане з самою протиправністю видання, зокрема, наказу на проведення такої перевірки за відсутності належним чином зафіксованих підстав для такої перевірки.

Окрім того, позивачем не оспорювалось право контролюючого органу на проведення перевірок, взагалі, він доводив протиправність прийняття наказу саме щодо позивача.

Суд зазначає, що Верховний Суд у постановах від 17.01.2018 року по справі №1570/7146/12 та від 21.03.2018 року по справі №812/605/17 висловив правову позицію, відповідно до якої: згідно норм податкового законодавства та Кодексу адміністративного судочинства України право на судовий захист пов`язане із самою протиправністю оскаржуваного рішення та дій, і не ставиться в залежність від наслідків реалізації таких рішень або дій.

Також, відповідно до рішення Конституційного суду Україні від 14.12.2001 №15-рп/2001, право на оскарження рішень, дій та бездіяльності всіх органів державної влади та місцевого самоврядування, посадових осіб гарантується кожному.

Згідно постанови Верховного Суду від 27.01.2015 року (справа №21-425а14) колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вказала, що з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки, з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Також, згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 року у справі «Рисовський проти України» вказаний суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії», «Онер`їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com Б.г.І. проти Молдови», і «Москаль проти Польщі»). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії», і «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії»).

Доводи податкового органу щодо того, що у зв`язку із проведенням перевірки оскаржуваний наказ вичерпав свою дію, а відтак наказ не може бути скасований є помилковими, оскільки згідно наведених норм податкового законодавства та Кодексу адміністративного судочинства України, право на судовий захист пов`язане із самою протиправністю оскаржуваного рішення, і не ставиться в залежність від наслідків його реалізації.

Відповідно до п.п.20.1.13 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право доступу під час проведення перевірок до територій, приміщень (крім житла громадян) та іншого майна, що використовуються для провадження господарської діяльності та/або є об`єктами оподаткування, або використовуються для отримання доходів (прибутку), або пов`язані з іншими об`єктами оподаткування та/або можуть бути джерелом погашення податкового боргу.

Позивач, належним чином зареєстрована в якості фізичної особи - підприємця, вказана адреса відповідає інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності за будь-якою іншою адресою представником відповідача до суду не надано.

В силу приписів ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, саме представник контролюючого органу повинен був довести підстави визначення у наказі №2146 від 25.03.2019 року місця проведення перевірки за адресою АДРЕСА_2 .

Окрім цього, з наявних матеріалів вбачається, що перевіряючими 27.03.2019 року було складено акт №1974/20-40-13-05/2677482766 про неможливість вручення ознайомлення з наказом, направленнями у зв`язку з відмовою ФОП ОСОБА_2 , яким зафіксовано факт відмови отримання наказу на проведення фактичною перевірки та ознайомлення з направленнями на проведення перевірки.

Суд критично ставиться до фактів, викладених у зазначеному акті, оскільки з пояснень представника позивача в судовому засіданні ФОП ОСОБА_2 не відмовлялась від отримання наказу, а відмовляла у допуску до проведення перевірки посилаючись на відсутність підстав для призначення та проведення перевірки, що є різними за визначенням та правовими наслідками діями. А тому, акт від 27.03.2019 року №1974/20-40-13-05/ НОМЕР_2 не відповідає дійсності та підтверджує той факт, що перевіряючи всупереч нормам Податкового законодавства, не склали акт відмови у допуску до проведення перевірки. Факт відмови у допуску до проведення перевірки також підтверджується змістом акту перевірки №1104/20-40-13-05-08/2677412766 від 05.04.2019 року, де зазначено, що до перевірки не надано жодного документа, в судовому засіданні представник відповідача не зміг пояснити яким чином було перевірено підстави, з яких призначена перевірка, акт також зазначених обставин не містить. Заходів реагування до позивача за неподання документів не застосовувалось.

Відповідно до положень п.81.1 ст.81 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, визначених документів.

З огляду на викладене, перевіряючі у відповідності до приписів Податкового кодексу України були зобов`язані скласти акт відмови платника податку від допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки, в якому зазначити, які саме підстави позивач зазначала мотивуючі вказані дії.

Окремо слід зазначити, що наказ на проведення фактичної перевірки №2146 від 25.03.2019 року видано відносно у ФО-П ОСОБА_2 , при цьому у акті «Про результати фактичної перевірки Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 з питань здійснення контролю за дотриманням норм законодавства регулювання норм обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), за період з 01.01.2018 року по дату завершення перевірки» №1104/20-40-13-05-08/2677412766 від 05.04.2019 року зазначено, що на підставі оскаржуваного наказу проведено перевірку господарського об`єкту - Турагентства «Travel router», відносно якого відсутнє будь-яке посилання в оскаржуваному наказі. При цьому, вказаним актом встановлено порушення відносно безпосередньо ФО-П ОСОБА_2 .

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що наказ Головного управління ДФС у Харківській області №2146 від 25.03.2019 року про проведення фактичної перевірки Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 винесений незаконно з порушенням норм ст.80 ПК України, а дії Головного управління ДФС у Харківській області в особі заступника начальника Л. Катеринської та головних державних ревізорів-інспекторів відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у Харківській області щодо видання наказу та складання акту з проведення перевірки є неправомірними.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт господарювання має право не погодитись з рішенням про призначення перевірки і оспорити його у суді.

У такому спорі суб`єкт владних повноважень зобов`язаний довести обґрунтованість свого рішення з посиланням на недоліки пояснень суб`єкта господарювання та їх документальне обґрунтування ( позиція ВСУ у справі №21-425а14 від 25.01.2015).

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберга таксі Актіеболаг» та Вулич проти Швеції» Суд зазначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових перевірок має саме податкове управління».

Згідно ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Незаконно призначена перевірка органів ДФС може потенційно призвести до порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і статті 1 першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно; 6) розсудливо;7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код 39599198) про визнання протиправним та скасування наказу - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Харківській області №2146 від 25.03.2019 року про проведення фактичної перевірки Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 .

Стягнути на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код 39599198) суму сплаченого судового збору у розмірі 1921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 16 липня 2019 року.

Суддя Д.А. Волошин