Рішення № 83039475, 15.07.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2019 р. № 520/3975/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці ДФС, треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТЕРМІНАЛ", Товариство з обмеженою відповідальністю "Пік-Тайм", Товариство з обмеженою відповідальністю "Арістей-Груп" про скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів №UA500650/2019/002795 від 07.12.2018; стягнути з Одеської митниці ДФС грошові кошти в розмірі 16000,00 (шістнадцять тисяч) гривень на користь ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1 ) у зв`язку з протиправними діями щодо коригування митної вартості товарів №UA500650/2019/002795 від 07.12.2018; стягнути з Одеської митниці ДФС грошові кошти в розмірі 9487,00 (дев`ять тисяч чотириста вісімдесят сім) гривень на користь ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1 ), як понесені збитки за тимчасове зберігання під митним контролем на території ТОВ «Євротермінал» транспортного засобу Volkswagen Passat індитифікаційний номер НОМЕР_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення відповідача є протиправним та таким, що суперечить нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення, та була отримана ним 22.05.2019, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

11.06.2019 Одеською митницею ДФС до канцелярії суду надано відзив на позов, в якому зазначено, що рішення відповідача є правомірним, та відповідає вимогам чинного законодавства. В задоволенні адміністративного позову просить відмовити.

Оцінивши повідомлені сторонами обставини, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, виходячи з наступного.

З матеріалів справи судом встановлено, що 27.09.2018 позивач придбав авто для власного користування на онлайн аукціоні в Сполучених Штатах Америки та сплатив за нього 5373,00 дол. США.

27.11.2018 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПІК - ТАЙМ" був укладений договір №45326 на надання послуг транспортного експедирування, згідно з умовами якого клієнт доручає, а експедитор бере на себе зобов`язання за плату і за рахунок клієнта, надати останньому транспортно-експедиційні послуги, пов`язані з організацією перевезень вантажів клієнта морським та автомобільним транспортом в міжміському та міжнародному сполученні, відповідно до узгоджених сторонами заявок.

Пунктом 2.11. договору передбачено, що для виконання своїх зобов`язань за договором експедитор має право залучати третіх осіб, зокрема, перевізників, порти, склади, судоходні компанії, їх агентів, експедиційні та інші організації, які є резидентами або нерезидентами України. Укладати договори та угоди з такими третіми особами від свого імені та за рахунок клієнта. А саме Товариством з обмеженою відповідальністю "ПІК - ТАЙМ" був укладений договір з Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕВРОТЕРМІНАЛ" від 17.08.2017 про надання послуг №ут/49, який надає послуги тимчасового зберігання під митним контролем на території ТОВ «Євротерминал».

06.12.2018 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арістей-Груп" був укладений договір №45326 на надання послуг митного брокера.

Відповідно до електронної декларації №UA500650/2019/002795 в графі 44 під кодом 9000 від 07.12.2018 - Акт проведення фізичного огляду транспортного засобу, також в цій графі під кодом 3016 від 08.12.2018 - були зроблені висновки про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією. Після цього процес розмитнення зупинився. 26.12.2018 відповідно до електродної декларації №UA500650/2019/002795 в графі 44 під кодом 9201 позивачу було повідомлено представником ТОВ "Арістей-Груп" що потрібно сплатити кошти за розмитнення транспортного засобу в сумі 54003,00 грн.

Відповідно до електронної декларації №UA500650/2019/002795 в графі 44 під кодом 1300 30.12.2018 було винесено рішення про відмову у випуску товару.

26.01.2019 було прийнято рішення про корегування митної вартості про що свідчить електронна декларація №UA500650/2019/002795 в графі 44 під кодом 1501 - рішення про корегування митної вартості. Також в графі 44 під кодом 1703 - 27.01.2019 - було винесено картку відмови у прийнятті митної декларації.

31.01.2019 позивачем було доплачено 16000 гривень про що свідчить квитанція №0.0.1255006828.1 та електронна декларація №UA500650/2019/002795 в графі 44 з кодом 9201, та 01.02.2019 транспортний засіб позивача було розмитнено.

Суд зазначає, що Митний кодекс України визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб`єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

У відповідності до ст. 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно ч. 2 ст. 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Як встановлено ч. 2 ст. 52 Митного кодексу України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

За правилами ч. 1 ст. 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначається ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, а саме: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісній характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно ч. 6 ст. 53 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Як встановлено ч. 1 ст. 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно ч. 4 ст. 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною 6 ст. 54 Митного кодексу України визначено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Відповідно до ст. 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, відповідно до ч. 2 цієї статті є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Згідно із ч.ч. 3-6 ст. 57 Митного кодексу України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до ч.1 ст. 58 Митного кодексу України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Згідно з ч. 2 ст. 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Відповідно до 4-5 ст.58 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Згідно з ч. 3 ст. 58 Митного кодексу України, у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу. У разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

За приписами ч. 1, 2, 4 ст. 64 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях. У разі якщо ця стаття застосовується органом доходів і зборів, він на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи зобов`язаний письмово проінформувати їх про митну вартість, визначену відповідно до положень цієї статті, та про використаний при цьому метод.

Митним органом відмовлено в прийнятті митної декларації та прийнято Рішення про коригування митної вартості товарів №UA500650/2019/002795 від 26.01.2019 з підстав того, що відповідачем виявлено розбіжність митної вартості товару відношенні до митної вартості ідентичних товарів, та зазначено, що рівень митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено, є більшим ніж 7480,00 дол. США.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачем сплачено суму у розмірі 5373,00 дол.США за придбання автотранспортного засобу, що підтверджується копією платежу від 27.09.2018.

Позивачем було надано рахунок-фактура (інвойс) - від 27.09.2018 - про покупку транспортного засобу INVOICE#CL0000-809916. Також було надано розрахунок - фактура (інвойс) - від 20.10.2018 - про покупку та витрати на транспортування транспортного засобу INVOICE#UA-045326 і банківській платіж Swift про що свідчить вартість товару, а саме транспортного засобу Volkswagen Passat індифікаційний номер НОМЕР_2

Відповідачем було прийнято рішення про коригування митної вартості товару №UA500650/2019/002795 від 26.01.2019, з підстав того, що відповідачем знайдено розбіжності в вартості автомобіля по відношенню до митної вартості ідентичних товарів, митне оформлення яких вже здійснено.

Суд зазначає, що позивачем було надано достатньо документів для правильності визначення митної вартості транспортного засобу, та відповідно, відповідачем при прийнятті рішення про коригування митної вартості товарів не взято до уваги подані позивачем документи, де чітко зазначено вартість автомобіля, що був придбаний в Сполучених Штатах Америки, та зазначено вартість автомобіля більшу ніж вказана позивачем.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку що оскаржуване рішення відповідача прийняте не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому підлягає скасуванню.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленим статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Одеської митниці ДФС на його користь грошових коштів в розмірі 16000 грн. на його користь у зв`язку з протиправними діями відповідача щодо коригування митної вартості товарів №UА500650/2019/002795 від 07.12.2018 не підлягає задоволенню, оскільки вона суперечить положенням частини 2 статті 19 Конституції України, пунктів 43.1, 43.2 - 43.5 статті 43 Податкового кодексу України, Порядку повернення авансових платежів (передоплати) і помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, який затверджений наказом Міністерства фінансів України 18.07.2017 №643 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09 серпня 2017 року за №976/30844), Порядок взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань затверджений наказом Міністерства фінансів України 15.12.2015 №1146 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31 грудня 2015 року за №1679/28124).

Крім того, відповідно до положень пунктів 43.1, 43.2 - 43.5 статті 43 Податкового кодексу України, Порядку повернення авансових платежів (передоплати) і помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, який затверджений наказом Міністерства фінансів України 18.07.2017 №643 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09 серпня 2017 року за №976/30844), Порядку взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань затверджений наказом Міністерства фінансів України 15.12.2015 №1146 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31 грудня 2015 року за №1679/28124), платник податків подає до контролюючого органу заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань; контролюючий орган готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів; на підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені платникам податків.

Отже, вищевказаними положеннями законодавства України не передбачене безпосереднє стягнення з контролюючого органу або з Державного бюджету України в особі відповідного органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів на користь платника податків надміру сплаченої суми податків.

Суд зазначає, що ОСОБА_1 не звертався до Одеської митниці ДФС із заявою про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань.

Таким чином, дана вимога суперечить встановленому законодавством порядоку повернення надмірно сплачених коштів.

Також, суд зазначає, що відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Суд звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №910/23967/16, яка була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою забезпечення сталості та єдності судової практики щодо питання відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, а саме визначення суб`єкта, який повинен бути відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його службовою або посадовою особою та формулювання резолютивної частини судових рішень у таких справах. За результатами розгляду справи №910/23967/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна. Відповідно до підпункту 2 пункту 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою КМУ 03.08.2011 №845 - казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень. Пунктом 36 Порядку передбачено, що у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувані подають документи, зазначені в пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду. Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п`яти робочих днів після надходження документів про їх надходження. Отже, територіальний орган Державної казначейської служби України є уповноваженим державою органом, що здійснює списання коштів державного бюджету на виконання судових рішень про відшкодування шкоди, заподіяної юридичним особам, внаслідок незаконних дій (бездіяльності).

Таким чином, вимога позивача про стягнення з Одеської митниці ДФС грошових коштів в розмірі 9487,00 грн. на користь ОСОБА_1 як понесених збитків за тимчасове зберігання під мирним контролем на території ТОВ "ЄВРОТЕРМІНАЛ" транспортного засобу Volkswagen Passвt, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 суперечить статті 56 Конституції України, підпункту 2 пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №910/23967/16 та задоволенню не підлягає.

Згідно з положеннями статті 1166 Цивільного кодексу України позадоговірна (деліктна) відповідальність, яка є видом цивільно-правової відповідальності, настає при існуванні складу правопорушення, що включає такі елементи, як: а) протиправність поведінки; б) шкода; в) причинний зв`язок між ними; г) вина заподіювана шкоди. Зазначені підстави визнаються загальними, оскільки для виникнення деліктного зобов`язання їх існування потрібне в усіх випадках, якщо інше не обумовлено законом.

На відміну від загальної норми ст. 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини), спеціальна норма ст. 1173 Цивільного кодексу України допускає обґрунтованість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів, тобто за наявності трьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки у вигляді незаконних рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, збитків та їх розміру, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками).

За умови відсутності вказаних трьох елементів цивільно-правова відповідальність держави у вигляді відшкодування шкоди не настає.

Відповідно до ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Суд зазначає, що позивачем зазначено, що 27.11.2018 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПІК-ТАЙМ» був укладений договір №45326 на надання послуг транспортного експедирування, згідно з умовами якого клієнт доручає, а експедитор бере на себе зобов`язання за тару і за рахунок клієнта, надати останньому транспортно-експедиційні послуги, пов`язані з організацією перевезень вантажів клієнта морським та автомобільним транспортом в міжміському та міжнародному сполученні, відповідно до узгоджених сторонами заявок. Пунктом 2.11 договору передбачено, що для виконання своїх зобов`язань за договором експедитор має право залучати третіх осіб, зокрема, перевізників, порти, склади, судоходні компанії, їх агентів, експедиційні та інші організації, які є резидентами або нерезидентами України. Укладати договори та угоди з такими третіми особами від свого імені та за рахунок клієнта. А саме з ТОВ «ПІК-ТАЙМ» був укладений договір з ТОВ «ЕВРОТЕРМИНАЛ» від 17.08.2017 про надання послуг №ут/49, який надає послуги тимчасового зберігання під митним контролем на території ТОВ «Євротермінал».

Таким чином, розміщення товарів на зберігання було наслідком дій самого позивача та його представників, а не Одеської митниці ДФС.

Частиною 1 статті 929 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 316 Господарського кодексу за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до пункту 3.2 договору №45326 від 27.11.2018 транспортного експедирування між ТОВ «ПІК-ТАЙМ» (Експедитор) та ОСОБА_1 (Клієнт), зазначено, що «Послуги Експедитора, а також витрати, витрати та інші платежі, здійснені Експедитором в інтересах Клієнта і пов`язані з виконанням цього Договору, оплачуються Клієнтом на умовах 100% передоплати або за фактом надання послуг на підставі виставленого Експедитором рахунку. У разі виникнення у експедитора додаткових витрат, оплати штрафів і проведення інших платежів в інтересах Клієнта і пов`язаних з виконанням цього Договору, Експедитор виставляє Клієнту додатковий рахунок, який підлягає оплаті Клієнтом, а також акт виконаних робіт та податкові накладні.".

Відповідно до пункту 3.3 договору №45326 від 27.11.2018 транспортного експедирування між TOB "ПІК-ТАЙМ" (Експедитор) та ОСОБА_1 (Клієнт), зазначено, що «Вартість послуг Експедитора за даним договором узгоджується Сторонами шляхом підписання Заявки у даному Договору.».

Суд звертає увагу на те, що до позову не додано письмової заявки ОСОБА_1 на надання послуг.

В рахунку-фактурі №СФ-0000210 від 13.02.2019, в проміжному акті №0000207793 від 01.02.2019 не зазначений період часу в якій були надані послуги та за який нарахована плата.

Тобто, період за який здійснені вищевказані витрати документально не підтверджений.

Отже, позивачем не надано до суду достатніх та допустимих доказів того, що передання товарів на тимчасове зберігання було наслідком дій Одеської митниці ДФС, що свідчить про відсутність такого елементу складу правопорушення, з яким закон пов`язує відшкодування збитків, як причинного зв`язку між діями відповідача та наявною шкодою, а відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення виключає відповідальність відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України до збитків віднесені: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною.

Суд зазначає, що між Одеською митницею ДФС та ОСОБА_1 не було господарських або цивільно-правових зобов`язань.

Таким чином, у відповідності до положень частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України вартість зберігання вантажу не може бути віднесена до збитків ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Одеськаої митниці ДФС (вул. Івана та Юрія Лип, буд. 21, корп. А, м. Одеса, Одеська область, 65078, ЄДРПОУ 39441717), треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТЕРМІНАЛ" (Хаджибейська дорога, буд. 4, м. Одеса, Одеська область, 65006, ЄДРПОУ 33507625), Товариство з обмеженою відповідальністю "Пік-Тайм" (вул. Архитекторська, буд. 12, кв. 15, м. Одеса, Одеська область, 65122, ЄДРПОУ 33139728), Товариство з обмеженою відповідальністю "Арістей-Груп" (вул. Люстдорфска дорога, буд. 125,корп.4, кв.121, м. Одеса, Одеська область, 65000, ЄДРПОУ 35241924) про скасування рішення - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів №UA500650/2019/002795 від 07.12.2018.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М.Панов