Рішення № 83039451, 16.07.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2019 р. Справа № 520/6255/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Тітова О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (вул. Валентинівська, буд. 22-Б,м. Харків,61170, код ЄДРПОУ 22682655) в якому з урахуванням уточнень просить суд:

- визнати незаконними дії Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова та рішення від 28.05.2019 (177301/184), які полягають у відмові здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 за вислугу років у розмірі 88 відсотків, призначеної згідно ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ, відповідно до поданої заяви від 22.05.2019 на підставі довідки (інформації) прокуратури Харківської області від 25.02.2019 за №19-90вих-19;

- зобов`язати управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова провести перерахунок призначеної пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції станом на час призначення пенсії), виходячи із розрахунку 88 відсотків від середнього заробітку щомісячної (чинної) заробітної плати слідчого в особливо-важливих справах прокуратури Харківської області, на підставі довідки (інформації) прокуратури Харківської області від 25.02.2019 за №19-90вих-19, без обмежень максимального розміру пенсії починаючи з 01.10.2017 та здійснити виплати зазначених коштів з урахуванням отриманих сум.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що підставою для звернення до суду із даним позовом слугували протиправні дії та рішення відповідача з приводу відмови у перерахунку за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ в редакції Закону від 12.07.2001 року виходячи із розрахунку 88% від суми місячного (чинного) заробітку.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2019 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України, оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідач 12.07.2019 року на адресу суду надав відзив, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначив, що відповідно до ч.20 ст.86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року № 1697-VІІ, умови та порядок перерахунку пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. Такий порядок Кабінет Міністрів України на даний час не визначив.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 12.04.2010 року відповідно до вимог ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 призначено та виплачується пенсія за вислугу років, виходячи з розрахунку 88% розміру середньомісячної заробітної плати.

Позивач 22.05.2019 року звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова з заявою про перерахунок пенсії з 01.10.2017 на підставі довідки прокуратури Харківської області від 25.02.2019 № 19-90вих-19 про заробітну плату станом на грудень 2018 року, виходячи з розрахунку 88% від місячної заробітної плати слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури Харківської області, без обмеження її граничного розміру.

28.05.2019 року відповідачем було прийнято Рішення у формі протоколу про розгляд спірних питань, які виникають під час призначення (перерахунку) та виплати пенсій, яким відмовлено ОСОБА_1 у перерахунку пенсії із розрахунку 88% середнього заробітку слідчого в особливо - важливих справах прокуратури Харківської області відповідно наданої довідки прокуратури Харківської області від 25.02.2019 № 19-90вих-19, згідно заяви від 22.05.2019 року, оскільки не передбачено чинним законодавством. Також у зазначеному протоколі відповідачем вказано, що відповідно до ч.20 ст.86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року № 1697-VІІ, умови та порядок перерахунку пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. Такий порядок Кабінет Міністрів України на даний час не визначив.

Позивач, не погоджуючись з такими діями та рішеннями відповідача, звернувся до суду із даним позовом.

Відповідно до вимог ч.1, ч.12, ч.18 ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ (що була чинною на момент призначення пенсії позивачу), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом па час звернення за призначенням або перерахунком.

Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Отже, статтею 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ (що була чинною на момент призначення пенсії позивачу) регламентовано право позивача на перерахунок пенсії у зв`язку зі збільшенням розміру заробітної плати відповідних категорій прокуросько - слідчих працівників.

15.07.2015р. набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» №1697-VІ, відповідно до пп. 1 п. 3 розділу XII "Прикінцеві положення" якого, норми Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789- XII, які регулювали, зокрема, питання перерахунку пенсії, втратили чинність.

Пенсійне забезпечення працівників прокуратури на момент звернення позивача з заявою про перерахунок пенсії регулюється за правилами ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014., якою передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури повинні бути визначені Кабінетом Міністрів України.

На момент звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії питання такого перерахунку чинним законодавством не врегульовано. Кабінетом Міністрів України на виконання вимог статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 не були визначені умови та порядок перерахунку пенсій працівникам прокуратури.

Разом з тим, відсутність затверджених Кабінетом Міністрів України порядку та умов перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не може бути підставою для відмови у такому перерахунку, враховуючи, що станом на момент призначення позивачу пенсії законодавством було встановлено право осіб, яким призначена пенсія згідно Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ у разі підвищення заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників.

Такий висновок повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постановах від 10.12.2013 р. у справі № 21-348а13 та від 17.12.2013 р. у справі № 21-445а13.

Суд зазначає, що фактично, діючий на сьогодні Закон від 14.10.2014р. №1697-VII суттєво погіршує становище позивача та обмежує в реалізації його законних прав та інтересів, які гарантувалися державою Законом від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ, у зв`язку з чим позивач має право на призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року в редакції, яка діяла до липня 2011 року, оскільки відповідно до ч.1 ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Крім того, Конституційний суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними.

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.

Саме така правова позиція Конституційного Суду України, викладена в рішеннях від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року N 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року N 10-рп/2011 (рішення N 10-рп/2011)).

Стабільність правового регулювання проявляється, зокрема, у неприпустимості внесення довільних змін до наявної системи норм та є віддзеркаленням підтримання довіри громадян до законів та дій держави. Збереження розумної стабільності означає, серед іншого, обов`язок законодавця при зміні умов набуття права на отримання соціальних благ враховувати законні очікування, пов`язані з виконанням (повністю або частково) умов набуття такого права.

Забезпечення верховенства права має враховуватися законодавцем і при внесенні змін до законів, передусім забезпечувати недопустимість звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод (стаття 22 Конституції України).

Питання недопущення звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод неодноразово було предметом конституційного розгляду.

Зокрема, у абзаці шостому пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 14 червня 2007 року N 3-рп/2007 зазначається, що звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Конституційний Суд України в Рішенні N 9-рп/2009 від 28 квітня 2009 року, вказуючи на недопустимість звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод, що об`єктивно призведе до погіршення становища особи в суспільстві через їх обмеження, зробив концептуальне застереження органам державної влади про те, що невиконання державою своїх зобов`язань призводить до порушення принципів правової держави, ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави (абзац п`ятий пункту 5 мотивувальної частини).

У Рішенні від 20 березня 2002 N 5-рп/2002 Конституційний Суд України визначив, що Конституція України відокремлює категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій держави, зокрема гарантій соціального захисту. До них, насамперед, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органів, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку. Зупинення пільг, компенсацій і гарантій для зазначених категорій громадян без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державою права на їх соціальний захист та членів їх сімей.

У мотивувальній частині Рішення від 6 липня 1999 року N 8-рп/99 Конституційний Суд України також зазначив: «Служба в міліції, прокуратурі, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов`язані з постійним ризиком для життя і здоров`я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення».

Необхідно також зазначити, що відповідно до правової позиції Конституційного Суду України багато пільг, встановлених законами, зокрема Законом України "Про прокуратуру", є не пільгами, а гарантіями та іншими засобами забезпечення професійної діяльності окремих категорій громадян, ефективного функціонування відповідних органів. Зупинення пільг, компенсацій і гарантій для працівників таких органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державою права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей (Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

Оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (ст. 46 Конституції України), то, відповідно до ст. 22 Конституції України, звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається.

Правова позиція Конституційного Суду України з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій певним категоріям громадян, у тому числі працівникам прокуратури, полягає також у тому, що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту їх та їхніх сімей, зумовлено не втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (ст. 46 Конституції України), а особливістю професійних обов`язків, пов`язаних з ризиком для життя та здоров`я, певним обмеженням конституційних прав і свобод. Здійснення таких заходів не залежить від розміру їх доходів чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року N 8-рп/99 у справі щодо права на пільги; від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій; від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004 у справі про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів; від 1 грудня 2004 року N 20-рп/2004).

Конституційний Суд України вважає, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен ураховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізовуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізовувати інше право (гарантію).

Всупереч викладеному, Законом від 08.07.2011 № 3668-VI (3668-17) внесено зміни до Закону від 05.11.1991р. № 1789-XII, а потім в Законі України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 викладено такі ж положення, які суттєво звужують зміст і об`єм прав позивача на перерахунок та призначення пенсії, що є несправедливим. Більше того, вказаний закон ставить у нерівні умови працівників органів прокуратури, які виконують однакові функціональні обов`язки в однакових умовах та в той же період часу. Як наслідок, прокурори, які працювали в органах прокуратури у той же період що і позивач, але звернулися за пенсією до 2011 року, опинилися в набагато вигідніших умовах ніж він, хоча вони виконували однакові функції, мали однакове навантаження і обмеження, пов`язані з виконанням прокурорських функцій тощо.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) - як джерело права.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини дає підстави для формування позиції, відповідно до якої при вирішенні питань щодо порушення державами - учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державою принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу.

Зокрема, у справах « Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» та «Федоренко проти України» ЄСПЛ констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, Рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, N 332, с 21, п. 31; пункт 21 Рішення ЄСПЛ у справі «Федоренко проти України»).

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 Рішення ЄСПЛ від 2 березня 2005 року у справі «Von Maltzan and Others v. Germany»).

ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом», вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність.

Таким чином, статтю 1 вказаного Першого протоколу слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо вона дотримала всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.

Згідно з приписами частини першої ст. 58 Конституції України, закони й інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Конституція України має вищу юридичну силу, а закони й інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй.

Законодавець, змінюючи чинне законодавство, має балансувати між необхідністю змін у законодавчому регулюванні та збереженням стабільності в суспільстві, однак слід пам`ятати, що першочерговими є інтереси громадян.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 травня 1997 року N 1-зп зазначив, що ст. 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи в громадян упевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршено прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (абзаци перший і другий пункту 5 мотивувальної частини вказаного Рішення).

Суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності тільки за умови, якщо вони скасовують або пом`якшують відповідальність особи (абзац другий пункту 2 Рішення Конституційного Суду України N 6-рп/2000 КСУ від 19 квітня 2000 року). Мета принципу незворотності - блокувати ущемлення прав і свобод людини з боку держави. Така направленість тлумачення цього принципу робить його однією з важливих гарантій захисту від свавілля з боку влади, безпеки людини як громадянина, довіри до державних інституцій. Надання зворотної сили законам суперечить духу правової держави.

Отже, Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року значно звужено обсяг права позивача на соціальний захист як прокурора, установлений Конституцією України та спеціальним законами в частині права на отримання пенсії, яке існувало до 2011 року, що суперечить ст. 58 Конституції України.

Фактично Законом від 14.10.2014 №1697-VII установлено менш сприятливі умови соціального захисту прокурорів порівняно з тими умовами, що були законодавчо передбачені в період з 1994 по 2011 рік, що означає порушення конституційного принципу рівності всіх перед законом (ч.1 ст. 24 Конституції України).

Рівність усіх перед законом, що випливає із ч.1 ст. 24 Конституції України, впливає на регулювання всіх суспільних відносин. Дотримання цього принципу означає, зокрема, й безпідставну заборону без розумного виправдання запроваджувати різницю в правах осіб, які належать до однієї й тієї самої категорії (заборону відмінного поводження з особами, які знаходяться в однакових чи споріднених ситуаціях).

Рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено в міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (ст.ст. 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ст. 14), Протоколі N 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ст. 1), ратифікованих Україною, та в Загальній декларації прав людини 1948 року (ст.ст. 1, 2, 7).

Крім того, суд зазначає що при проведенні перерахунку пенсії у розмірі 88% заробітної плати, без обмеження максимальним розміром, не підлягає застосуванню пункт 27 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148, оскільки обмеження максимального розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), відповідно до п.2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VІІ, застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 01.01.2016, тобто не стосуються пенсії позивача, призначеної з 12.04.2010 управлінням Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова.

Призначення органами Пенсійного фонду України особі пенсії та проведення її перерахунку є різними формами реалізації права громадянина на пенсійне забезпечення, а тому при проведенні перерахунку пенсії особи застосуванню підлягає редакція статті Закону, яким визначався порядок та розмір відповідного пенсійного забезпечення такої особи саме на момент призначення їй пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справах № 21-348а 13 та № 21-420а 13.

Ввідповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших субєктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку субєктів владних повноважень.

З метою захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та скасувати рішення УПФУ в Московському районі м. Харкова у вигляді протоколу від 28.05.2019, яким відмовлено ОСОБА_1 у перерахунку пенсії із розрахунку 88% середнього заробітку слідчого в особливо- важливих справах прокуратури Харківської області №19-90 вих.19 від 25.02.2019 року згідно заяви від 22.05.2019 року.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню..

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.246,257,258,263, 255,295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, які полягають у відмові здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) за вислугу років у розмірі 88 %, призначеної згідно ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ, відповідно до поданої заяви від 22.05.2019 на підставі довідки (інформації) прокуратури Харківської області від 25.02.2019 за №19-90вих-19.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова у вигляді протоколу від 28.05.2019, яким відмовлено ОСОБА_1 у перерахунку пенсії із розрахунку 88% середнього заробітку слідчого в особливо- важливих справах прокуратури Харківської області №19-90 вих.19 від 25.02.2019 року згідно заяви від 22.05.2019 року.

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (вул. Валентинівська, буд. 22-Б,м. Харків,61170, код ЄДРПОУ 22682655) провести перерахунок призначеної пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ), відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції станом на час призначення пенсії), виходячи із розрахунку 88 % від середнього заробітку щомісячної (чинної) заробітної плати слідчого в особливо-важливих справах прокуратури Харківської області, на підставі довідки (інформації) прокуратури Харківської області від 25.02.2019 за №19-90вих-19, без обмежень максимального розміру пенсії починаючи з 01.10.2017 та здійснити виплати зазначених коштів з урахуванням отриманих сум.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (вул. Валентинівська, буд. 22-Б,м. Харків,61170, код ЄДРПОУ 22682655) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суму судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Тітов