Рішення № 83038803, 16.07.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

16 липня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2542/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області (далі - відповідач), в якому просив суд:

-визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області щодо припинення нарахування та виплати пенсії з 01.04.2017 року громадянці України ОСОБА_1 ;

-зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області поновити громадянці України ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з виплатою усієї заборгованості, що виникла за період її несплати, починаючи з 01.04.2017 року;

-рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_1 пенсії за один місяць (а.с.3-4).

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

ОСОБА_1 є пенсіонером, яка на протязі тривалого часу не отримує пенсію, а саме з 01.04.2017 року. Про підстави припинення виплати пенсії позивачу стало відомо з відповіді Пенсійного фонду №2965/0233 від 21.03.2019 року на адвокатський запит. Раніше, жодної інформації щодо підстав припинення виплат пенсії, позивачу не надходило. Відповідач підтверджує, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку, як внутрішньо переміщена особа з 01.03.2016 року у УПФУ м. Лисичанська. Факт того, що позивач є внутрішньо переміщеною особою підтверджується листом УПСЗН Лисичанської міської ради №3659 від 19.04.2019 року. У відповіді Пенсійного фонду також зазначено: згідно пп. 4 і 5 п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365, соціальні виплати припиняються у разі скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», та у разі отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, дмс, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. З урахуванням зазначеного виплату пенсії, ОСОБА_1 з 01.04.2017 року було призупинено згідно списків тривало відсутніх за місцем проживання одержувачів пенсії з числа внутрішньо переміщених осіб. Позивач вважає, що дії відповідача порушує його законні права та інтереси, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав. Просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 10.07.2019 за вхідним реєстраційним номером 36411/2019 надав відзив на позовну заяву від 09.07.2019 №6367/07-33 (а.с.35-37), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що з 01.03.2016 року позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу в управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області за матеріалами електронної пенсійної справи. Розпорядженням відповідача від 27.03.2017 було призупинено виплату пенсії позивачу, відповідно до списку Державної прикордонної служби № 1374/02 від 27.03.2017 про необхідність призупинення виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам, інформація щодо яких потребує перевірки обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній території. Відповідно до статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІУ від 15.04.2016 пенсія виплачується за фактичним місцем проживання пенсіонера в межах України. За для відновлення виплати пенсії позивачу було запропоновано особисто звернутись до УПФУ в м.Лисичанську. Аналогічну позицію висловлює Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради в своєму листі до представника позивача від 19.04.2019 № 3659, та повідомляє про необхідність особисто звернутись із заявою до УПСЗН, одночасно роз`яснюючи діючі норми законодавства України. Однак з березня 2017 року по теперішній час особисто позивач не звертався до органів державної влади та навіть до суду, що в свою чергу викликає сумніви щодо фактичного місця проживання пенсіонера. Відповідач звернувся до УПСЗН Лисичанської міської ради із запитом про підтвердження дійсності/недійсності довідки про взяття на облік ВПО, на даний час відповідь до управління не надходила. Згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 «Про порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та на підставі електронного листа Головного управління ПФУ в Луганській області від 25.02.2016 №1566/02-02 інформацією, що надана СБУ для опрацювання, з 01.04.2017 виплата пенсії по пенсійній справі позивача призупинена згідно списків тривало відсутніх за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб до з`ясування. На підставі викладеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою суду від 21.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.1-2).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 09.03.2005 Ровеньківським МВ УМВС України в Луганській області, ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 (а.с.8-10,12,28-29).

Позивач є пенсіонером за вислугою років, що підтверджується посвідченням Серії НОМЕР_3 від 27.11.2013 (а.с.11).

На виконання ухвали суду від 21.06.2019 Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради надало письмову інформацію від 11.07.2019 №7414, в якій зазначив, що станом на 11.07.2019 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) з 04.05.2016 перебуває на обліку в інформаційному сегменті «Облік ВПО» в УПСЗН Лисичанської міської ради за місцем проживання: АДРЕСА_2 ., про що отримала відповідну довідку від 04.05.2016 № 924021557. Дія вищевказаної довідки не скасована. Надати копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не має можливості у зв`язку з тим, що виготовлення та зберігання копій довідок в органах соціального захисту населення законодавством не передбачена (а.с.62).

13.05.2015 позивач звернувся до УПФУ в м.Краматорську з заявою, в якій просила запросити пенсійну справу з м.Ровеньки (а.с.40).

06.05.2016 позивач звернувся вже до відповідача з заявою, в якій просив запросити пенсійну справу у УПФУ в м.Краматорськ (а.с.51).

Супровідним листом від 16.08.2016 за №12408/04 пенсійну справу ОСОБА_1 направлено до УПФУ в м.Лисичанську (а.с.47).

Відповідно до атестату УПФУ в м.Краматорськ пенсію позивачу виплачено по 29.02.2016 та з обліку позивач знятий з 01.03.2016 (а.с.47а).

Розпорядженням відповідача від 30.05.2016 №7365 позивача взято на облік до УПФУ в м.Лисичанську з 01.03.2016 (а.с.48).

Заявою від 05.05.2016 позивач просив належні суми пенсії перераховувати на поточний рахунок відкритий в АТ «Ощадбанк» (а.с.54).

Розпорядженням управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області від 27.03.2017 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та на підставі списків Держприкордонної служби №1347/02 від 27.03.2017 вирішено припинити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2017 (а.с.37).

З довідки відповідача від 03.07.2019 вбачається, що в останнє позивач отримала пенсію в березні 2017 року у розмірі 1070,34 грн (а.с.59).

На звернення адвоката позивача відповідачем 21.03.2019 за №2965/02-33 надано відповідь, в якій зазначено, що виплату пенсії, ОСОБА_1 з 01.04.2017 року було призупинено згідно списків тривало відсутніх за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб. Для поновлення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі пропонуємо їй особисто зверн5пись до УПФУ в м. Лисичанську та надати довідку ВПО, паспорт (оригінал та копія), ідентифікаційний номер (оригінал та копія) й заяву про відкриття рахунку в АТ «Ощадбанк» (а.с.14).

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Згідно з наявного у матеріалах справи розпорядженням управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області від 27.03.2017 вбачається, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та на підставі списків Держприкордонної служби №1347/02 від 27.03.2017 вирішено припинити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2017 (а.с.37).

Водночас Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, які зазначив відповідач, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про те, що припинення виплати пенсії позивачу відбулося безпідставно та не у спосіб, визначений законом.

Аргументи відповідача, що відповідач зобов`язаний у своїй діяльності керуватися постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, встановленим цими постановами порядком продовження та поновлення виплат, суд вважає безпідставними та відхиляє, з огляду на таке.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Постанова КМУ № 365, на яку посилається відповідач як на правомірність своїх дій, є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, в рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності ( п. 25 рішення).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналізуючи вказані вище норми права та оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті розпорядження від 27.03.2017 про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 діяв не на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі викладеного, суд, вважає за необхідне визнати протиправним зазначене рішення, оскільки саме рішення створює відповідні правові наслідки.

Ефективним захистом порушених прав позивача є поновлення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01.04.2017, із виплатою всієї суми заборгованості, що утворилась за цей час.

За таких обставин суд вважає доцільним самостійно обрати належний спосіб захисту порушених прав позивача з урахуванням ч.2 ст.5 КАС України.

Щодо посилання відповідача у відзиві, що відповідно до частини другої статті 55 КАС України особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника, а тому з метою повного та всебічного з`ясування обставин справи, просив суд розглянути справу в судовому засіданні з викликом позивача особисто. Також, з посиланням на статтю 244 КАС України, просив суд при ухваленні рішення, з метою вирішення чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження, звернутись до Державної прикордонної служби із запитом про час останнього перебування позивача на підконтрольній території, суд зазначає наступне.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 263 КАС України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи, зокрема, щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Заявами по суті справи є позов та відзив.

Пунктом 5 частини першої статті 167 КАС України передбачено, що будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити підстави заяви (клопотання, заперечення).

Якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду (частина друга статті 167 КАС України).

Однак вказані посилання відповідача у відзиві не є належними клопотаннями в розумінні вимоги ст.167 КАС України.

Таким чином, суд розглядає адміністративну справу у письмовому провадженні без повідомлення її учасників.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.

Висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при розгляді типової справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 21.06.2019 відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання адміністративного позову до ухвалення судового рішення у справі у розмірі 768,40 грн (а.с.1-2).

Станом на дату розгляду справи по суті судовий збір не сплачений, а тому підлягає стягненню даним рішенням суду до Державного бюджету України.

Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені в повному обсязі, позивачу необхідно відшкодувати 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області від 27 березня 2017 року про припинення ОСОБА_1 виплати пенсії з 01 квітня 2017 року.

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області (93113, Луганська область, м.Лисичанськ, вул. Ім.В.Сосюри, буд.347, код ЄДРПОУ 21792407) поновити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за вислугою років з виплатою усієї заборгованості по пенсії, що виникла за період її несплати, починаючи з 01 квітня 2017 року.

Допустити рішення до негайного виконання у межах стягнення за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31211256026001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 899998, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106) суму судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області (93113, Луганська область, м.Лисичанськ, вул. Ім.В.Сосюри, буд.347, код ЄДРПОУ 21792407) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) у рахунок відшкодування судових витрат у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Басова