Рішення № 83034882, 15.07.2019, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/4099/19

2/212/2079/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2019 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

у складі: головуючого - судді: Чорного І.Я.,

за участю секретаря судового засідання: Поперечної А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди заподіяної тяжким ушкодження здоров`я, -

ВСТАНОВИВ:

17 травня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди заподіяної тяжким ушкодження здоров`я.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 травня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою суду від 15 липня 2019 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідач, який належним чином повідомлений про відкриття провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, скористався своїм правом та направив до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд у задоволені позовних вимог позивача відмовити.

Позивач, у встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження, строк своїм правом подати відповідь на відзив не скористався.

Згідно ст. 279 ЦПК України суд проводить розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ст. 247 ч. 2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов обґрунтований і підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, що ОСОБА_1 з 15.09.1975 року по 05.05.1976 року працював підземним електрогазозварювальником на ВО "Кривбасруда", правонаступником якого є ПАТ "Криворізький залізорудний комбінат", з 08.02.1982 року по 23.07.1996 року працював підземним прохідником на ш. Ювілейна" та ш. "Октябрська", з 01.10.2002 року по 23.07.2007 року охоронцем на ВО "Кривбасруда", правонаступником якого є ПАТ "Криворізький залізорудний комбінат", зазначені обставини підтверджуються копією трудової книжки.

10 квітня 1985 року під час виконання трудових обов`язків з позивачем стався нещасний випадок.

Відповідно до акту про нещасний випадок № 19 від 11.04.1985 року, складеного комісією з розслідування нещасного випадку на виробництві, в п. 17.1 вказано діагноз ушкодження здоров`я потерпілого: забій голови, шийно-грудного відділу хребта забій лівого суглоба, струс головного мозку.

Відповідно до п. 15.1 встановлено причини нещасного випадку, недотримання норм і правил безпеки при підготовці виробки до буріння.

Рішенням Науково-дослідного інституту промислової медицини в 1995 році ОСОБА_1 були встановлені професійні захворювання за діагнозами, хронічне обструктивне захворювання легень другої стадії та нейросенсорна приглухуватість першого ст..

Як вбачається з Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 16.10.1995 року, в якому зазначено, що причиною отримання профзахворювання являється робота впродовж 18 років в умовах шкідливого впливу на організм підвищеної концентрації пилу.

Згідно з висновком МСЕК від 18.10.1995 року позивачу первинно встановлено 35% втрати професійної працездатності у зв`язку з каліцтвом та третя група інвалідності.

Згідно з висновком МСЕК від 20.02.1996 року позивачу повторно встановлено 20% втрати професійної працездатності по трудовому каліцтву.

Згідно з висновком МСЕК від 15.10.1996 року позивачу первинно було встановлено 35% втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням та третя група інвалідності.

Згідно з висновком МСЕК від 03.02.1998 року позивачу повторно встановлено 20% втрати професійної працездатності по трудовому каліцтву та третя група інвалідності.

Згідно з висновків МСЕК від 16.12.1998 року та 17.12.1999 року позивачу повторно встановлено 35% втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням та третя група інвалідності.

Згідно з висновком МСЕК від 30.03.2000 року позивачу повторно встановлено 20% втрати професійної працездатності по трудовому каліцтву та третя група інвалідності.

Згідно з висновком МСЕК від 13.11.2000 року позивачу встановлено 60% втрати професійної працездатності, з яких 40% втрата у зв`язку з професійним захворюванням та 20% по трудовому каліцтву та третя група інвалідності.

Згідно з висновком МСЕК від 20.11.2002 року позивачу встановлено 60% втрати професійної працездатності, з яких 40% втрата у зв`язку з професійним захворюванням та 20% по трудовому каліцтву та третя група інвалідності, безстроково.

Згідно рекомендацій МСЕК позивач потребує «ВМП, забезпечення лікарськими засобами, санаторно-курортне лікування».

Відповідно до Закону України "Про охорону праці, на підприємство покладено обов`язок забезпечити якісні та безпечні умови праці, а в даному випадку показники мікроклімату інші показники умов праці відхиляються від встановлених нормативних показників, що стали причиною профзахворювання позивача.

Таким чином, судом встановлено, що при виконанні трудових обов`язків здоров`ю позивача була заподіяна шкода у зв`язку із нещасним випадком на виробництві під час виконання ним трудових обов`язків, яке призвело до встановлення стійкої втрати професійної працездатності, також професійним захворюванням, у зв`язку з тривалим часом роботи позивача на підприємстві відповідача, виконуючи роботи в умовах перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу.

Як встановлено із медичних документів, позивач внаслідок каліцтва та професійного захворювання втратив професійну працездатність, не має змоги вести звичне життя, тому що змушений постійно перебувати на обліку у ЛПЗ, приймати ліки, бо без них його стан погіршується і він взагалі не може вести нормальне життя. Працювати позивач не може, навіть допомогти по господарству своїй родині він також не має змоги у зв`язку з загальною слабкістю, втомою, постійними болями.

При цьому суд враховує, що моральні страждання позивача мають постійний характер, незважаючи на регулярні курси лікування, стан здоров`я позивача покращується тимчасово. Постійний характер фізичних страждань через постійні болі позивача знаходить також підтвердження в медичних документах, з яких убачається, що позивач має необхідність проходити регулярне стаціонарне лікування з приводу професійного захворювання. Фізичний стан, самопочуття з часом не покращується, лікування в медичних установах приносить тимчасовий результат, періодично відбуваються загострення - рецидив хвороби. Зазначені обставини викликають відчуття неповноцінності у позивача, через що він переживає моральні страждання. Такі обставини вносять суттєві зміни в життєвих стосунках, він вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, змінити спосіб життя.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року "Кечко проти України" у випадках, коли з набуттям чинності певного закону його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права. При цьому рішенням Конституційного суду України № 20-рп/2008 від 08.10.2008, абз. 9 п. 5 встановлено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Згідно частин 1,3 ст. 13 Закону України "Про охорону праці", роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Враховуючи встановлені судом обставини, які знайшли підтвердження в наданих доказах, встановлений факт завдання моральної шкоди позивачу підприємством, суд вважає, що причинена моральна шкода підлягає компенсації.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У зв`язку з тим, що відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодувати працівнику моральну шкоду у випадку, передбаченому даною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як встановлено судом, втрата працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, спричиненого негативними виробничими факторами під час виконання позивачем трудових обов`язків, і моральну шкоду йому заподіяно ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням трудових обов`язків, а роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці, суд дійшов висновку про відшкодування на користь позивача моральної шкоди з відповідача.

Як роз`яснено у п.9 постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31 березня 1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках та ін. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, суд дійшов висновку, про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суд виходить з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали в здоров`ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності, відсутності наявності динаміки покращення стану позивача, настання негативних змін у його житті, неможливість відновлення стану, який мав потерпілий до отримання каліцтва та професійного захворювання, з урахуванням ступеню вини відповідача, час роботи на підприємствах відповідача в умовах шкідливих факторів, постійний характер страждань позивача, який переносить постійний фізичний біль, обмежений в можливості роботи в домашньому господарстві, звичайних повсякденних заняттях та активному спілкуванні з сім`єю, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, виходячи із засад розумності та справедливості, і вважає необхідним призначити позивачу компенсацію в розмірі 90 000,00 грн., що буде відповідати розміру заподіяної моральної шкоди.

У судовому засіданні встановлені обставини щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу, оскільки уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності йому спричинена моральна шкода.

На підставі ст. 141 ЦПК України з ПАТ «Кривбасзалізрудком» підлягає стягненню на користь держави судовий збір у сумі 768,40 грн.

У відповідності до ст. 440-1 ЦК УРСР, Закону України «Про охорону праці», керуючись ст. ст. ст.4,12,23,76-83,141,258,259,263,264,265,268,271,273 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди заподіяної тяжким ушкодження здоров`я - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (50095 Дніпропетровська область м. Кривий Ріг вул. Симбірцева, 1а, ЄДРПОУ 00191307) на користь ОСОБА_1 компенсацію за спричинену моральну шкоду, в зв`язку з ушкодженням здоров`я в розмірі 90 000 (девяносто тисяч) гривень, без утримання податку з доходів з фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (50095 Дніпропетровська область м. Кривий Ріг вул. Симбірцева, 1а, ЄДРПОУ 00191307) на користь держави судовий збір в розмірі 768,40 гривень.

У решті позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу протягом тридцяти днів з часу його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення виготовлено та підписано без проголошення 15 липня 2019 року.

Суддя: І. Я. Чорний