Рішення № 83023295, 15.07.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 липня 2019 року № 640/7007/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо призначення, нарахування та виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру грошового утримання судді, який пройшов кваліфікаційне оцінювання, на підставі довідки про суддівську винагороду від 11 грудня 2018 року № 02.7-34/4 у розмірі 58% грошового утримання відповідного судді та про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до статей 137, 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII у розмірі 58 відсотків грошового утримання відповідного судді з 12 грудня 2018 року, виходячи з розміру грошового утримання судді 99 112,50 грн., а з 1 лютого 2019 року, виходячи з розміру грошового утримання судді 144 075 грн. без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування наведених вимог позивач посилається на Конституцію України, закони України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус суддів», Порядок подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органам Пенсійного фонду України, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1, та зазначає про протиправність відмови Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру грошового утримання судді, який пройшов кваліфікаційне оцінювання, на підставі довідки про суддівську винагороду від 11 грудня 2018 року № 02.7-34/5, оскільки її звільнення у відставку було обумовлено досягненням граничного віку перебування на посаді судді - 65 років.

Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач посилається на закони України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про судоустрій і статус суддів», «Про державну службу» та зазначає про відсутність підстав враховувати розмір щомісячного грошового утримання згідно з наданою довідкою про суддівську винагороду від 11 грудня 2018 року № 02.7-34/4, виданої Шостим апеляційним адміністративним судом, оскільки позивач з дня кваліфікаційного оцінювання не пропрацювала на посаді судді щонайменше три роки.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є суддею Шостого апеляційного адміністративного суду у відставці.

Як вбачається з матеріалів справи, з 21 серпня 1997 року ОСОБА_1 працювала на посаді судді Ленінградського районного суду м. Києва, з 1 листопада 2001 року - на посаді судді Святошинського районного суду м. Києва, з 22 вересня 2010 року - суддею Київського апеляційного адміністративного суду, 02 жовтня 2018 року зарахована до штату Шостого апеляційного адміністративного суду.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 11 травня 2016 року №209/ко-16 суддю Київського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 визнано такою, що підтвердила можливість здійснювати правосуддя у відповідному суді.

15 листопада 2018 року ОСОБА_1 подала заяву до Вищої ради правосуддя про звільнення з посади судді у відставку.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 4 грудня 2018 року № 3713/о/15-18 ОСОБА_1 звільнена з посади судді Шостого апеляційного адміністративного суду у відставку.

Згідно з наказом голови Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року № 341-к ОСОБА_1 відрахована зі штату Шостого апеляційного адміністративного суду у зв`язку із звільненням з посади судді у відставку.

12 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення довічного грошового утримання судді у відставці та подала до заяви наступні документи: розрахунок стажу судді, дві довідки про суддівську винагороду, копію рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з посади, наказ про відрахування судді зі штату суду, документи про стаж, документи, що засвідчують особливий статус особи, що підтверджується розпискою-повідомленням.

Листом від 18 грудня 2018 року за №135979/03 Головне управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило ОСОБА_1 по призначення з 12.12.2018 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до довідки про суддівську винагороду від 11.12.2018 № 02.7-34/5, яка видана відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI, в розмірі 35 759,79 грн. щомісячно. Одночасно в листі вказано про відсутність підстав для врахування розміру щомісячного довічного грошового утримання згідно з довідкою про суддівську винагороду від 11 грудня 2018 року № 02.7-34/4 та на підставі абзацу 1 пункту 25 розділу ХІІ Закону України 02.06.2016 № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», оскільки ОСОБА_1 не пропрацювала на посаді судді щонайменше три роки з дня кваліфікаційного оцінювання.

У зв`язку зі зміною розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, 16 квітня 2019 року позивачем до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві подано довідку про суддівську винагороду №02.7-43/2 від 21 січня 2019 року для здійснення перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Листом від 25 квітня 2019 року за № 89932/03 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило ОСОБА_1 про відсутність підстав для перерахунку їй щомісячного довічного утримання судді у відставці на підставі довідки про суддівську винагороду №02.7-43/2 від 21 січня 2019 року, оскільки вона не пропрацювала на посаді судді щонайменше три роки з дня кваліфікаційного оцінювання. В листі зазначено, що довічне грошове утримання судді у відставці ОСОБА_1 перераховано з 1 лютого 2019 року на підставі довідки про суддівську винагороду від 21 січня 2019 року № 02.7-43/3, виданої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Закон України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Підстави, строки та порядок призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці також врегульовано Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та Порядком подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 №3-1.

Так, згідно із статтею 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402) судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Пунктом 25 розділу 12 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402 передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами). За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Відповідно до пунктів 1-3 Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 №3-1, передбачено, що заява про призначення (перерахунок) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (додаток 1) (далі - щомісячне довічне утримання) подається до управлінь Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднаних управлінь (далі - органи, що призначають щомісячне довічне утримання) через уповноважену особу суду за останнім місцем роботи (далі - уповноважена особа).

Заява про призначення щомісячного довічного утримання може бути подана суддею особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, завіреної в установленому законодавством порядку.

Щомісячне довічне утримання призначається з дня, наступного за днем звільнення судді з посади у відставку, якщо звернення за призначенням щомісячного довічного утримання відбулося не пізніше трьох місяців з дня звільнення судді з посади.

У разі звернення пізніше трьох місяців з дня звільнення судді з посади щомісячне довічне утримання призначається з дня звернення за його призначенням.

Днем звернення за призначенням щомісячного довічного утримання вважається день прийняття органом, що призначає щомісячне довічне утримання, заяви та документів, перелік яких наведено в розділі IIІ цього Порядку.

З урахуванням наведеного суд приймає до уваги позицію відповідача, що нормами чинного законодавства передбачено призначення щомісячного довічного утримання обчисленого відповідно до Закону № 1402 суддям, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання.

Разом з тим, суд не приймає до уваги посилання відповідача на рішення Верховного Суду від 01.11.2018 у справі № 0640/3835/18, відповідно до якого різниця у правах суддів, які вийшли у відставку до 30.09.2016, і суддів, які вийдуть у відставку, відпрацювавши в нових умовах щонайменше через три роки після проходження кваліфікаційного оцінювання, має конституційну основу та випливає з різних вимог, за яких особа набуває (підтверджує) статус судді та у яких здійснюється правосуддя, з тих підстав що рішення Верховного Суду оскаржене в апеляційному порядку до Великої Палати Верховного Суду та, відповідно, не набрало законної сили.

При цьому, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Пунктом 4 частини шостої статті 126 Конституції України передбачено право судді на звільнення у відставку на підставі заяви про відставку.

Згідно з пунктом 14 частини 1 статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України.

Матеріальне та соціально-побутове забезпечення, у тому числі й суддівська винагорода, є елементами статусу судді. Забезпечення суддів та статус суддів у відставці визначено Законом України "Про судоустрій і статус суддів", яким було запроваджено особливий порядок обчислення розміру щомісячного довічного утримання суддів.

В Україні діє принцип верховенства права.

Спеціальне забезпечення суддів - щомісячне довічне грошове утримання - обумовлено необхідністю компенсації втрати їх доходів у зв`язку із законодавчими обмеженнями їх діяльності, зокрема забороною здійснювати будь-яку оплачувану діяльність, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (за деякими винятками) тощо.

Відповідно до положень статті 112 Закону № 1402 суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України "Про Вищу раду правосуддя".

Статтею 116 цього ж Закону визначено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до Вищої ради правосуддя, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до ухвалення рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Відповідно до пункту 1 частини 7 статті 126 Конституції України повноваження судді припиняються у разі досягнення суддею шістдесяти п`яти років.

З урахуванням вимог вказаних норм Закону та Конституції України позивачем 15 листопада 2018 року до Вищої ради правосуддя подана заява про звільнення з посади судді у зв`язку з виходом у відставку.

При цьому, як встановлено судом, подання позивачем заяви про відставку зумовлено тим, що 10 грудня 2018 року ОСОБА_1 мало виповнитись 65 років, а відповідно до статті 126 Конституції України повноваження судді припиняються у разі досягнення суддею шістдесяти п`яти років.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 4 грудня 2018 року № 3713/о/15-18 ОСОБА_1 звільнена з посади судді Шостого апеляційного адміністративного суду у відставку. У рішенні зазначено, що додані до заяви документи свідчать, що суддя ОСОБА_1 має достатній для звільнення у відставку стаж роботи, визначений на підставі статей 116-137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та абзацу четвертого пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону у редакції Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Згідно з наказом голови Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року № 341-к ОСОБА_1 відрахована зі штату Шостого апеляційного адміністративного суду у зв`язку із звільненням з посади судді у відставку.

Таким чином, позивач не мала можливості з незалежних від її волі причин продовжувати здійснювати свої повноваження та як наслідок пропрацювати три роки після проходження кваліфікаційного оцінювання.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що в даному випадку покладання обов`язків та обмежень, передбачених абзацом першим пункту 25 розділу ХІІ Закону № 1402 свідчать про дискримінацію за віком щодо позивача як судді, та є порушенням статті 58 Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Аналогічний висновок зроблений Окружним адміністративним судом міста Києва у рішенні від 30.05.2019 (справа № 640/4877/19 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинити дії), яке набрало законної сили 01.07.2019.

Висновок щодо наявності ознак дискримінації за віком у розумінні Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 6 вересня 2012 року при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до абзацу другого пункту 25 розділу 12 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016, у разі якщо суддя за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), однак не зміг пропрацювати три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання, у зв`язку з досягненням 65 років - встановленого Конституцією України граничного віку перебування на посаді підтверджено науково-правовим експертним висновком Інституту держави і права ім. В.М. Корецького від 11.06.2019 № 126/106-е.

При цьому, право судді у відставці на щомісячне довічне грошове утримання гарантовано Конституцією України, Законом України від 02.06.2016 № 1402-VIІІ "Про судоустрій і статус суддів" та Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд".

Конституційний Суд України у рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення належного правосуддя та права громадян на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже суперечить ст. 55 Конституції України.

Статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу зазначено: "Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою";

стаття 1 Першого протоколу: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні (справа "Пічкур проти України", Заява № 10441/0, від 7 листопада 2013 року) вказав, що практикою Суду встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі "Вілліс проти Сполученого Королівства" (Willis v. the United Kingdom), заява № 36042/97, n. 48, ECHR 2002-IV).

Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (див. рішення від 21 лютого 1997 року у справі "Ван Раалте проти Нідерландів" (Van Raalte v. the Netherlands), п. 39, Reports 1997-I) ( пункти 48, 49).

З огляду на встановлені у суді обставини та з метою уникнення дискримінації позивача за віком, суд приходить до висновку про наявність права у позивача на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі частини третьої статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII з 12 грудня 2018 року.

Щодо доводів позивача відносно того, що відповідачем при призначенні щомісячного довічного грошового утримання протиправно не зараховано ОСОБА_1 три роки стажу роботи в галузі права відповідно до загального стажу її роботи на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, суд зазначає наступне.

Статтею 137 Закону № 1407 передбачено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посадах судді, члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Частиною другою цієї ж статті Закону визначено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

ОСОБА_1 призначена на посаду судді Указом Президента України від 25 червня 1997 року №583/97.

Вимоги до кандидата на посаду судді на той час визначались Конституцією України та Законом України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ від 15 грудня 1992 року у відповідних редакціях.

Частиною третьою статті 127 Конституції України (редакція у період з 28.06.1996 до 05.07.2001) визначалось, що на посаду судді міг бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п`яти років, який мав вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживав в Україні не менш як десять років та володів державною мовою.

Одночасно статтею 7 Закону № 2862-XII (редакція у період з 28.06.1996 до 05.07.2001) передбачалось, що право на зайняття посади судді районного (міського), міжрайонного (окружного) суду, військового суду гарнізону мав громадянин України, який досяг на день обрання 25 років, мав вищу юридичну освіту і, як правило, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років.

Таким чином у період з 28.06.1996 до 05.07.2001 вимоги, визначені Законом №2862-ХІІ, не відповідали вимогам, встановленим Конституцією України.

У разі існування неузгодженості між актами, виданими одним й тим же органом, але які мають різну юридичну силу, застосовується акт вищої юридичної сили. Так, у випадку суперечності норм закону та Конституції України, які прийняті Верховною Радою України - колізія вирішується на користь Конституції, яка має найвищу юридичну силу.

Зазначена позиція підтримана у спільному листі «Про зарахування (перерахунок) стажу роботи на посаді судді» від 05 листопада 2018 року голови Вищої ради правосуддя І. Бенедисюка, в.о. голови Верховного Суду Б. Львова, голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України С. Козьякова, в.о. голови Ради суддів України А. Жука, голови Державної судової адміністрації України З. Холоднюка, ректора Національної школи суддів України М. Оніщука, адресованого апеляційним та місцевим судам.

Аналогічна позиція висловлена у п.п. 52, 53 рішення Верховного Суду від 22 листопада 2018 року у справі № 9901/805/18.

Як вбачається з розрахунку стажу роботи на посаді судді, виданого Шостим апеляційним адміністративним судом 12 грудня 2018 року за №02.6-30/1220/2018, стаж роботи на посаді судді ОСОБА_1 становить 24 роки 3 місяці 22 дні, з яких 3 роки стаж роботи в галузі права відповідно до Конституції України (стаж роботи, який зараховується до стажу роботи на посаді судді відповідно до частини другої статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (зі змінами та доповненнями відповідно до Закону України від 12 липня 2018 року №2509-VIII); 4 роки 2 місяці 11 днів стаж роботи на посаді судді Ленінградського районного суду м. Києва; 8 років 10 місяців 22 дні стаж роботи на посаді судді Святошинського районного суду м. Києва; 8 років 0 місяців 9 днів стаж роботи на посаді судді Київського апеляційного адміністративного суду; 2 місяці 10 днів стаж роботи на посаді судді Шостого апеляційного адміністративного суду.

За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для зарахування ОСОБА_1 3 років стажу роботи в галузі права відповідно до Конституції України до загального стажу її роботи на посаді судді, який дає їй право на отримання щомісячного довічного грошового утримання.

З урахуванням наведеного та враховуючи, що загальний стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді, який дає їй право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, становить 24 роки 3 місяці 22 дні, відповідно розмір щомісячного довічного грошового утримання складає 58 відсотків щомісячної суддівської винагороди відповідного судді згідно з приписами статті 142 Закону України №1402-VІІІ.

Згідно з довідкою голови Шостого апеляційного адміністративного суду № 02.7-34/4 від 11 грудня 2018 року, винагорода судді, який пройшов кваліфікаційне оцінювання, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, станом на 11 грудня 2018 року (на час виходу у відставку) складала 99112,50 грн, а з 01 січня 2019 року суддівська винагорода складає 144075, 00 грн. (довідка голови Шостого апеляційного адміністративного суду №02.7-43/2 від 21 січня 2019 року).

За таких обставин, суд приходить до висновку про протиправність відмови Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо призначення, нарахування та виплати позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру грошового утримання судді, який пройшов кваліфікаційне оцінювання, на підставі довідки про суддівську винагороду від 11 грудня 2018 року № 02.7-34/4 у розмірі 58% грошового утримання відповідного судді та про наявність правових підстав для зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до статей 137, 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII у розмірі 58 відсотків грошового утримання відповідного судді з 12 грудня 2018 року, виходячи з розміру грошового утримання судді 99 112,50 грн., а з 1 лютого 2019 року, виходячи з розміру грошового утримання судді 144 075 грн. без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, з урахуванням раніше виплачених сум.

При цьому, суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.

Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття "належне урядування".

Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява №36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) задовольнити.

2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо призначення, нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру грошового утримання судді, який пройшов кваліфікаційне оцінювання, на підставі довідки про суддівську винагороду від 11 грудня 2018 року № 02.7-34/4 у розмірі 58% грошового утримання відповідного судді.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до статей 137, 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII у розмірі 58 відсотків грошового утримання відповідного судді з 12 грудня 2018 року виходячи з розміру грошового утримання судді 99112,50 грн. та з 1 лютого 2019 року виходячи з розміру грошового утримання судді 144075 грн. без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, з урахуванням раніше виплачених сум.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя М.А. Бояринцева