Рішення № 83023249, 15.07.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 липня 2019 року № 826/5608/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «АВАНТ-БАНК» Ларченко Ірини Миколаївни, Публічного акціонерного товариства «АВАНТ-БАНК», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання дій протиправними,

встановив:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «АВАНТ-БАНК» Ларченко Ірини Миколаївни (Уповноважена особа, Ларченко І.М.), Публічного акціонерного товариства «АВАНТ-БАНК» (ПАТ«АВАНТ-БАНК»), в якому просила:

- визнати дії Уповноваженої особи щодо винесення повідомлень про нікчемність правочинів в порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме: повідомлення від 25.02.2016 №877, повідомлення від 25.02.2016 №883, повідомлення від 25.02.2016 №884, повідомлення від 25.02.2016 №885/1, - протиправними.

Позов обґрунтовано тим, що Уповноважена особа безпідставно винесла повідомлення про нікчемність правочинів в порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 №4452-VI (Закон №4452-VI), в результаті чого порушується гарантоване право вкладників банку на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд) та порушується право позивача на вільне розпорядження власними коштами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.04.2016 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду.

На підставі рішення зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017, згідно з розпорядженням керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017, справу передано на автоматичний розподіл справ між суддями.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.12.2017 справу прийнято до провадження і призначено до розгляду.

15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до КАС України, шляхом його викладення в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Тобто, розгляд даної справи після 15.12.2017 здійснено відповідно до приписів нової редакції КАС України.

Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.03.2018 залучено до участі у справі №826/5608/16 третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ), ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ), ОСОБА_5 ( ОСОБА_5 ).

29.08.2016 Уповноважена особа подала до суду заперечення проти позову, в якому позовні вимоги не визнала та просила в задоволенні позову відмовити, оскільки правочини (транзакції) щодо перерахування 29.01.2016 коштів з рахунку позивача на рахунки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у ПАТ «АВАНТ-БАНК» є нікчемними правочинами згідно пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, оскільки такі операції призводять до збільшення гарантованої суми відшкодування за вкладами за рахунок коштів Фонду.

Крім того, відповідач наголошує, що дії щодо перерахування позивачем коштів на рахунки третіх осіб під час дії у банку тимчасової адміністрації, суперечать вимогам законодавства та не надають вкладникам банку права на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Треті особи подали пояснення. У яких заявлені ОСОБА_1 вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд підставі частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Отже, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

15.09.2015 між ПАТ «Авант-Банк» (Банк) та ОСОБА_1 (Клієнт) укладено договір банківського рахунку фізичної особи від 15.09.2015 №РКО-Ф/15/26202990015789, умовами якого передбачено, що Банк відкриває Клієнту поточний рахунок в доларах США та надає послуги з розрахунково-касового обслуговування.

Згідно Договору №1 про надання безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі від 25.01.2016 ОСОБА_1 зобов`язалася надати ОСОБА_2 фінансову допомогу на суму 5500 доларів США (п`ять тисяч п`ятсот).

Згідно Договору №2 про надання безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі від 25.01.2016 ОСОБА_1 зобов`язалася надати ОСОБА_5 фінансову допомогу на суму 2587 доларів США (дві тисячі п`ятсот вісімдесят сім).

Згідно Договору №3 про надання безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі від 25.01.2016 ОСОБА_1 зобов`язалася надати ОСОБА_3 фінансову допомогу на суму 200000 гривень (двісті тисяч).

Згідно Договору №4 про надання безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі від 25.01.2016 ОСОБА_1 зобов`язалася надати ОСОБА_4 фінансову допомогу на суму 25904 (двадцять п`ять тисяч дев`ятсот чотири) грн 62 коп.

З наявної в матеріалах справи довідки про стан рахунку позивача вбачається, що 29.01.2016 за платіжним дорученням в іноземній валюті №6 ОСОБА_1 зі свого рахунку, відкритому у ПАТ «АВАНТ-БАНК», на рахунок ОСОБА_2 , відкритому у ПАТ «АВАНТ-БАНК», перерахувала грошові кошти в сумі 5500 доларів США з призначенням платежу «перерахунок коштів на поточний рахунок»; 29.01.2016 за платіжним дорученням в іноземній валюті №7 ОСОБА_1 зі свого рахунку, відкритому у ПАТ «АВАНТ-БАНК», на рахунок ОСОБА_5 , відкритому у ПАТ «АВАНТ-БАНК», перерахувала грошові кошти в сумі 2587 доларів США з призначенням платежу «перерахунок коштів на поточний рахунок»; 29.01.2016 за платіжним дорученням №776490 ОСОБА_1 зі свого рахунку, відкритому у ПАТ «АВАНТ-БАНК», на рахунок ОСОБА_3 , відкритому у ПАТ «АВАНТ-БАНК», перерахувала грошові кошти в сумі 200000 грн з призначенням платежу «перерахунок коштів на поточний рахунок»; 29.01.2016 за платіжним дорученням №777184 ОСОБА_1 зі свого рахунку, відкритому у ПАТ «АВАНТ-БАНК», на рахунок ОСОБА_4 , відкритому у ПАТ «АВАНТ-БАНК», перерахувала грошові кошти в сумі 25904 грн 62 коп. з призначенням платежу «перерахунок коштів на поточний рахунок».

На підставі постанови Правління Національного банку України від 29.01.2016 №44 «Про віднесення ПАТ «АВАНТ-БАНК» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 29.01.2016 №96 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «АВАНТ-БАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 25.02.2016 №109 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «АВАНТ-БАНК», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 26.02.2016 №262 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «АВАНТ-БАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «АВАНТ-БАНК» з 26.02.2016 до 25.02.2018 включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «АВАНТ-БАНК» провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ларченко І.М. на два роки з 26.02.2016 до 25.02.2018 включно.

Відповідно до повідомлення про нікчемність правочину від 25.02.2016 №883 Уповноважена особа повідомила ОСОБА_4 про нікчемність (правочину) операції по перерахуванню коштів з рахунку позивача на рахунок ОСОБА_4 з огляду на пункт 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI.

Згідно з повідомленням про нікчемність правочину від 25.02.2016 №884 Уповноважена особа повідомила ОСОБА_5 про нікчемність (правочину) операції по перерахуванню коштів з рахунку позивача на рахунок ОСОБА_5 з огляду на пункт 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI.

Відповідно до повідомлення про нікчемність правочину від 25.02.2016 №877 Уповноважена особа повідомила ОСОБА_2 про нікчемність (правочину) операції по перерахуванню коштів з рахунку позивача на рахунок ОСОБА_2 з огляду на пункт 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI.

Згідно з повідомленням про нікчемність правочину від 25.02.2016 №884 Уповноважена особа повідомила ОСОБА_3 про нікчемність (правочину) операції по перерахуванню коштів з рахунку позивача на рахунок ОСОБА_3 з огляду на пункт 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI.

Позивач, вважаючи дії Уповноваженої особи при винесенні вказаних повідомлень протиправними, звернулася до суду із позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Суд, надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, виходить з наступного.

Спірні правовідносини, регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України (ЦК України), Законом №4452-VI, метою якого є захист прав і законних інтересів вкладників банку та який визначає правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та повноваження Фонду.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Пунктами 1.24, 1.30 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачу йому у готівковій формі; платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

З наявної в матеріалах справи довідки про стан рахунку позивача вбачається, що 29.01.2016 ОСОБА_1 зі свого рахунку, відкритому у ПАТ «АВАНТ-БАНК», перерахувала грошові кошти: на рахунок ОСОБА_2 у сумі 5500 доларів США; на рахунок ОСОБА_5 - в сумі 2587 доларів США; на рахунок ОСОБА_3 - в сумі 200000 грн; на рахунок ОСОБА_4 - в сумі 25904 грн 62 коп.

Таким чином, ОСОБА_1 29.01.2016 відповідними платіжним дорученням зі свого рахунку, який відкритий в ПАТ «АВАНТ-БАНК», ініціювала переказ коштів фінансової допомоги на поворотній основі на підставі відповідних договорів, укладених між нею та третіми особами у справі.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону №4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Згідно частин першої, другої статті 26 Закону №4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Під час тимчасової адміністрації вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами за договорами, строк дії яких закінчився станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, та за договорами банківського рахунку з урахуванням вимог, визначених частиною четвертою цієї статті.

Частинами другою, четвертою статті 38 Закону №4452-VI встановлено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.

Фонд: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

Згідно частини третьої статті 38 вищевказаного Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства. Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.

Таким чином, перевірка правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення таких, що є нікчемними, здійснюється Фондом відносно правочинів (у тому числі договорів) укладених саме з банком, як стороною відповідного правочину.

Разом з тим, ПАТ «АВАНТ-БАНК» не є стороною договорів від 25.01.2016 №1, від 25.01.2016 №2, від 25.01.2016 №3, від 25.01.2016 №4 про надання безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі, які були укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , а відповідні транзакції були вчинені 29.01.2016 саме на умовах цих договорів.

ПАТ «АВАНТ-БАНК», виконуючи розрахункові документи ОСОБА_1 на переказ коштів на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , не набув прав на кошти, які переказувались, а тому ПАТ «АВАНТ-БАНК» не є стороною переказу коштів, а є лише виконувачем своїх зобов`язань за договором банківського рахунку перед клієнтом, в даному випадку, перед ОСОБА_1 , забезпечуючи рух коштів від ініціатора до отримувача переказу.

Суд дійшов висновку, що платіжні операції з перерахування коштів з рахунку позивача на рахунки третіх осіб не є правочином між банком та позивачем у розумінні статті 202 ЦК України. Здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов`язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 №492, та договорами з відповідними клієнтами банку.

Таким чином, суд відхиляє як необґрунтовані доводи Уповноваженої особи про те, що платіжні операції з перерахування коштів з рахунку позивача на рахунки третіх осіб є нікчемними правочинами.

Разом з тим, вирішуючи спір, суд врахував, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту восьмого частини першої статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

За змістом статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відтак, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних дій, рішень або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні рішення або дії суб`єкта владних повноважень впливають на їх правове становище.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Тобто, при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач оскаржує дії Уповноваженої особи щодо винесення повідомлень про нікчемність правочинів - операцій з перерахування коштів з рахунку позивача на рахунки третіх осіб у справі.

Тобто, суд дійшов висновку, що повідомлення про нікчемність правочинів, направлені Уповноваженою особою третім особам у справі, є службовими документами, які інформують вказаних осіб про факт проведення відповідачем перевірки для виявлення нікчемних правочинів та відображають встановлені в ході перевірки обставини, тобто є носієм інформації, а не рішеннями суб`єкта владних повноважень у розумінні положень КАС України та не спричиняють виникнення, зміну чи припинення будь-яких прав чи обов`язків позивача.

З доводів позивача вбачається, що спір у даній справі фактично стосується питання правомірності визнання відповідачем нікчемними операцій з перерахування коштів з рахунку позивача на рахунки третіх осіб та захисту права третіх осіб у справі на отримання гарантованого відшкодування за вкладами за рахунок коштів Фонду.

Таким чином, оскаржувані дії Уповноваженої особи можуть стосуватись саме прав та законних інтересів третіх осіб на рахунки яких зараховувались відповідні кошти.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що права позивача не порушені оскаржуваними діями відповідача та не можуть бути поновленими у спосіб, обраний позивачем.

Крім того, позивач не навела обґрунтування щодо існування реального негативного впливу на її конкретні права чи інтереси в зв`язку з вчиненими відповідачем діями, а судом, в свою чергу, не встановлено порушення її прав, свобод та законних інтересів спірними діями відповідача.

Отже, посилання позивача на порушення їїправ є безпідставним, оскільки оскаржувані у даній справі дії відповідача фактично не змінюють правове становище позивача.

Суд дійшов висновку, що оскільки права позивача не порушені, а судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи та інтереси позивача, то підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Згідно з частиною першою статті 9, частиною першою статті 72, частиною другою статті 73, статтею 76, частинами першою, другою, п`ятою статті 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Поряд з тим, що на суб`єкта владних повноважень, у випадку, якщо він є відповідачем в адміністративній справі, покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, Кодексом адміністративного судочинства України на кожну сторону, в не залежності від того чи є вона суб`єктом владних повноважень, покладено обов`язок щодо доведення обставин на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Отже, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки права позивача при вчиненні відповідачем скаржуваних дій не порушено.

Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що за обставин необґрунтованості заявлених ОСОБА_1 вимог, підстави для стягнення сплаченого нею судового збору з відповідачів згідно статті 139 КАС України відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 255 КАС України,

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «АВАНТ-БАНК» Ларченко Ірини Миколаївни, Публічного акціонерного товариства «АВАНТ-БАНК», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання дій протиправними, - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «АВАНТ-БАНК» Ларченко Ірина Миколаївна (місцезнаходження юридичної особи: 03110, місто Київ, вулиця Івана Клименка, будинок 23; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 36406512).

Відповідач - Публічне акціонерне товариство «АВАНТ-БАНК» (місцезнаходження юридичної особи: 03110, місто Київ, вулиця Івана Клименка, будинок 23; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 36406512).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_3 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_4 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 ).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_5 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 ).

Суддя О.М. Чудак