Рішення № 83023237, 11.07.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 липня 2019 року № 826/11426/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г. при секретарі судового засідання Багрій М.В.

за участі представників сторін:

від позивача - не з`явився

від відповідача - Пінчук Богдан Володимирович

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплектсервіс-2017»

до Головного управління ДФС у м. Києві

про скасування наказу № 5919 від 06 квітня 2018 року

та податкових повідомлення-рішення від 11.05.2018 року, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплектсервіс-2017» (03186, м. Київ, вул А.Антонова, 5-б, к. 701-1, код ЄДРПОУ 38578491) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б.33/19, код ЄДРПОУ 39439980), в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ № 5919 від 06 квітня 2018 року та податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві № № 0023841404 та 0023851404 від 11 травня 2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не мав права проводити зазначену перевірку та виносити оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки діяльність підприємства вже була перевірена в повному обсязі, надані пояснення та їх документальні підтвердження на письмові запити відповідача. Акт перевірки та податкові повідомлення-рішення складені протиправно, тому підлягають скасуванню.

Відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав, зазначених у відзиву на позовну заяву. Вважає позовні вимоги безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження, в зв`язку із неможливістю прибуття у судове засідання за станом здоров`я.

Представник відповідача під час судового розгляду справи проти позову заперечував, просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі з підстав викладених в запереченні на адміністративний позов.

В судовому засіданні 11.07.2019 року проголошена вступна та резолютивна частина рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Головним управління ДФС у м. Києві, на підставі направлень від 10.04.2018 № 628/26-15-14-04-04, відповідно до підпунктів 78.1.4, пункту 78.1 статті 78 Податкового Кодексу України та на підставі наказу від 06.04.2018 № 5919, проведена позапланова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплектсервіс-2017» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентами-постачальниками ТОВ «Глобалстронг» за грудень 2016 року та ТОВ «Метпромінвест-груп» за травень 2017 року.

Копію наказу про проведення перевірки від 06.04.2018 року вручено під розписку 10.04.2018 заступнику директора ТОВ «Комплектсервіс-2017» ОСОБА_1 .

З направленням на право проведення позапланової виїзної документальної перевірки ознайомлено під підпис 10.04.2018 заступника директора ОСОБА_1 .

Позивач в адміністративному позові не погоджується із винесеним наказом № 5919 від 06.04.2019 року про проведення перевірки та зазначає, що на письмові вимоги відповідача ним надавались пояснення та документальні підтвердження, тому вважає, що перевірка підприємства вже була здійснена, а винесений наказ про проведення перевірки є протиправним т підлягає скасуванню.

Суд, проаналізувавши вказані документи, зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Згідно з п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України (далі ПК України), відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених вказаним Кодексом, а фактичні перевірки вказаним Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: платником податків отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого вказаним Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язків письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення вказаним платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого вказаним Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Відповідно до п. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав: за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; для визначення відповідності умов контрольованої операції принципу «витягнутої руки» під час здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу та/або для визначення рівня звичайних цін у випадках, визначених цим Кодексом; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків відповідних документів; у разі проведення зустрічної звірки; в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до абзацу 11 пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України платники податків та інші суб`єкти інформаційних відносин зобов`язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом).

У разі якщо запит складено з порушенням вимог, визначених абзацами першим-п`ятим цього пункту, платник податків звільняється від обов`язку надавати відповідь на такий запит.

Процедуру складання та оформлення запитів контролюючими органами врегульовано Порядком періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1245 (по тексту - Порядок).

Відповідно до пунктів 9, 10, 12 Порядку органи державної податкової служби мають право звернутися до суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та документального підтвердження такої інформації. В окремих випадках зазначений запит може надсилатися з використанням засобів телекомунікаційного зв`язку з накладенням електронного цифрового підпису органу державної податкової служби.

Запит щодо отримання податкової інформації від платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин оформляється на бланку органу державної податкової служби та підписується керівником (заступником керівника) зазначеного органу.

У запиті зазначаються: посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації; підстави для надіслання запиту; опис інформації, що запитується, та в разі потреби перелік документів, що її підтверджують.

Таким чином, звернення контролюючого органу до суб`єкта господарювання із письмовим запитом про надання певної інформації обумовлено наявністю підстав.

При цьому, сам запит повинен містити посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації; підстави для надіслання запиту; опис інформації, що запитується, та в разі потреби перелік документів, що її підтверджують.

Без повідомлення вказаних фактів платник податків не має об`єктивної можливості надати будь-які пояснення та їх документальне підтвердження.

Відповідно до змісту підпункту 16.1.5 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов`язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов`язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків та підстави для їх надання.

Норми підпункту 16.1.7 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України зобов`язують платника податків подавати контролюючим органам інформацію в порядку, у строки та в обсягах, встановлених податковим законодавством.

Судом досліджено направлені відповідачем запити від 26.01.2017 року №10/26-58-12-01-27 , 29.03.2017 за № 6799/10/26-15-14-04-04-14, від 04.08.2017 року за № 24325/10/26-15-14-04-04-14 про надання інформації (пояснень та їх документальних підтверджень), що був надісланий позивачу та встановлено, що він складений відповідно до приписів пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України, містить підстави для його направлення. У ньому зазначено, в яких даних податкової звітності та за який період виявлено недостовірність даних та в чому це полягає, перелік конкретних порушень формування податкового кредиту, які були допущені позивачем при здійсненні господарських відносин з контрагентами, а також обставини, які свідчать про наявність сумнівів щодо реальності господарських операцій. Зазначене, у свою чергу свідчить про обов`язок позивача надати пояснення та їх документальні підтвердження на отриманий запит.

За встановлених обставин, доводи позивача щодо невідповідності запиту контролюючого органу вимогам закону не знайшли свого підтвердження та спростовуються дослідженими судом доказами.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеній у постанові від 27.01.2015 у справі № 21-425а14, виявлені факти, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, можуть бути підставою для проведення перевірки лише у випадку, коли сумніви не усунуті наданими поясненнями та документальними підтвердженнями. За таких обставин у контролюючого органу є право на оцінку пояснень і їх документальних підтверджень. Якщо ці пояснення необґрунтовані або документально не підтверджені, перевірка може бути призначена. Суб`єкт господарювання має право не погодитися з рішенням про призначення перевірки і оспорити його у суді. У такому спорі суб`єкт владних повноважень зобов`язаний довести обґрунтованість свого рішення з посиланням на недоліки пояснень суб`єкта господарювання та їх документальне обґрунтування.

В матеріалах справи наявні відповіді на вказані запити відповідача, а саме: № 05 від 07.02.2017 року, № 12 від 07.04.2017 року, № 37 від 29.08.2017 року.

Зі змісту вказаних відповідей вбачається, що не за всіма із них позивач надавав відповідь із документальним підтвердженням. Зокрема на запит від 29.03.2017 року позивач листом № 07 від 07.04.2017 року зазначив, що взаємовідносини із зазначеним контрагентом вже перевірялись ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві з тих же мотивів, тому позивач не надає відповідь на вказаний запит. Крім того, листом № 37 від 29.08.2017 року, позивач пояснень не надав, а вказані у запиті документи надав частково.

Оскаржуваний наказ № 5919 від 06.04.2018 року був винесений у зв`язку із ненаданням пояснень та документальних підтверджень на письмові запити ГУ ДФС у м. Києві від 29.03.2017 та 04.08.2017 року.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти виїзду на місце проведення перевірки осіб, які її проводили.

Представник відповідача заперечував проти таких доводів. Мотивуючи це тим, що один раз виїзд на місце проведення перевірки все-таки відбувся, що підтверджується записом у журналі реєстрації перевірок платника податків.

Суд погоджується із вказаними доводами відповідача, оскільки в акті перевірки зазначено, про те, що в журналі реєстрації перевірок платника податків зроблений запис 10.04.2018 під № 2, що свідчить про виїзд за місцем перебування позивача перевіряючих осіб.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині скасування наказу № 5919 від 06.04.2018 року про проведення перевірки, оскільки, податковий орган як суб`єкт владних повноважень діяв в межах повноважень та у спосіб, передбачений законами та Конституцією України. Оскільки, позивач не надав пояснень та їх документальне підтвердження на письмовий запит контролюючого органу та не спростував наведену відповідачем інформацію, вбачається висновок про наявність підстав, визначених статтею 78 Податкового кодексу України для призначення документальної позапланової виїзної перевірки, що свідчить про правомірність оспорюванного наказу.

За результатами проведення перевірки відповідачем був складений акт № 409/26-15-14-04-04/38578491 від 23.04.2018, відповідно до якого встановлено порушення ТОВ «Комплектсервис-2017» вимог : п.44.1 ст. 44, п. 198.1, 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 674 109, 00 грн, в тому числі: за грудень 2016 року на суму - 384 784,00, за травень 2017 року на суму - 289 325,00 грн та завищення суми від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту за травень 2017 року на суму - 18 959 грн.

На підставі акту перевірки були винесені податкові повідомлення-рішення № 0023841404 та № 0023851404 від 11.05.2018 року.

Не погоджуючись із винесеними рішеннями позивач подав скаргу № 72 від 14 травня 2018 року до Державної фіскальної служби України. Перевіривши доводи скарги, контролюючий орган рішенням № 22439/6/99-99-11-01-01-25 від 04.07.2018 року про результати розгляду скарги, податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Киві від 11.05.2018 року залишив без змін, а подану скаргу -без задоволення.

Із вказаними результатами розгляду скарги позивач не погоджується, тому звернувся із даним позовом до суду.

Як вбачається із матеріалів справи, перевіркою встановлено, що позивач документально оформлював операції щодо придбання товарів та послуг у підприємств ТОВ «Глобалстронг» і ТОВ Метпромінвест-груп» ідентифікованих операцій з урахуванням відсутності відповідних трудових та матеріально-технічних ресурсів.

Так, згідно договору поставки від 14.12.2016 року № 14/12-16 ТОВ «Комплектсервіс-2017» (покупець) з одного боку та ТОВ «Глобалстронг» (постачальник) з іншого боку, уклали договорі про те, що постачальник постачає та продає, а покупець купує товар партіями та у кількості, яка вказується у видатково-прибуткових накладних. Кожна окрема партія товару формується на підставі заявки покупця.

ТОВ «Глобалстронг» документально оформлено видаткові та податкові накладні на загальну суму 2 308 702,00 грн. Список придбаних товарів перелічений у таблиці акту перевірки та включає в себе 25 найменувань, серед яких клавіатура, монтажні вироби, комутаційні вироби , батарейки, діоди та інше..

Проте, позивачем не надано до перевірки та під час розгляду справи судом товарно-транспортні накладні та інші документи на підтвердження транспортування вказаних товарів.

Відповідно до наказу Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.1995 року № 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», товарно-транспортна накладна відноситься до первинної транспортної документації, застосування якої для всіх суб`єктів господарської діяльності незалежно від форм власності, є обов`язковим.

Крім зазначеного, між позивачем та ТОВ «Глобалстронг» був укладений договір про надання послуг № 20/12-16 від 20.12.2016 року. За вказаним договором ТОВ «Глобалстронг» документально оформлено акт здачі-приймання робіт та податкову накладну на загальну суму 697 950,00 грн. Проте, до перевірки позивач не надав довідку про вартість робіт та витрат за формою Кб-3в, що не дає можливості встановити вартість робіт та витрачених людиногодин для виконання робіт з ремонту будівлі та приміщень (адреса будівлі невідома, також невідомо чи відноситься будівля до основних засобів).

Актом перевірки встановлено, що в результаті опрацювання податкової інформації ТОВ «Глобалстронг» фінансовий звіт та податкову декларації з податку на прибуток за 2016 рік не подано. Також, неподання податкового розрахунку сум доходів, нарахованого на користь платників податку і сум утриманого з них податку та відомості про нарахування заробітної плати застрахованим особам, що унеможливлює встановлення фактичної наявності трудових ресурсів, необхідних для ведення господарської діяльності ТОВ «Глобалстронг» в обсягах, які вказані в податкових накладних.

Сумнівність проведення фактичних дій з придбання товарів підтверджується і тим, що за грудень 2016 року ТОВ «Глобалстронг» придбало у контрагентів-постачальників товарів на загальну суду 14 009 999,65 грн, а саме: манго, апельсини, огірки свіжі, виноград, гранат, авокадо, окіст, печінку свинячу, одяг і додаткові речі до одягу та інше.

Проте, за грудень 2016 року ТОВ «Глобалстронг» реалізувало для підприємств-покупців товарів на загальну суму 14 032 832,83 грн, а саме: комплексна забудова мікрорайонів, послуги тренінгу для менеджменту, капітальний ремонт внутрішніх мереж холодного водопостачання, послуги з формування бази потенційних клієнтів, послуги з декорування місяця проведення заходу, капітальний ремонт внутрішніх мереж гарячого водопостачання , консультування з питань оподаткування , поліграфічні послуги та інше.

Аналіз вказаної інформації свідчить про те, що фактичне виготовлення та реалізація вказаних господарських операцій була можлива лише за наявності певної кількості кваліфікованих кадрів та матеріально-технічної бази.

Суд погоджується із виносками відповідача про те, що відсутність власних та залучених сторонніх трудових ресурсів на підприємстві унеможливлює виконання зазначених в податкових накладних обсягу товарів та послуг.

Враховуючи обсяг господарських операцій, невідповідність придбаних та реалізованих ТОВ «Глобалстронг» товарів /послуг на адресу ТОВ «Колмплектсервіс-2017», відсутністю власних та сторонніх трудових ресурсів та транспортних засобів, основних фондів, в тому числі орендованих, суд приходить до висновку щодо неможливості та нереальності фактичного здійснення операцій щодо продажу товарів, зазначених у таблиці акту перевірки, на адресу позивача.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов`язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення Позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв`язку з таким придбанням.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною..

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, Платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності суд приходить до висновку, що ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: відсутність зв`язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність реальних поставок), відсутність податкової правосуб`єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Вищий адміністративний суд України в своєму листі від 02.06.2011 № 742/11/13-11 зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції. Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (про що було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).

За приписами норм п. 44.1 і п. 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Визначення первинного документу та загальні вимоги до оформлення первинних документів містяться в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV та в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704).

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону №996-ХІV).

В свою чергу, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку (ч. 3 ст. 9 цього Закону).

При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 14.01.2015 К/9991/72258/12, від 21.10.2014 № К/800/6170/14 та від 26.08.2014 № К/800/6501/14, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Оскільки не підтверджено факт продажу товарів ТОВ «Глобалстронг» на адресу ТОВ «Клмплектсервіс-2017», це свідчить про те, що правочини між ТОВ «Комплектсрвіс-2017» та ТОВ «»Глобастронг» здійснені без мети настання реальних наслідків.

В зв`язку із тим, що реальність та можливість вчинення даних господарських операцій у ТОВ «Глобалстронг» була відсутня, а наслідком для податкового обліку є лише фактичних рух активів, а не задекларований на папері, у позивача не було підстав для податкового обліку вказаних операцій.

В ході перевірки було також встановлені взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Метпромінвест-груп» стосовно договору поставки № 03/05-17 від 03.05.2017 року.

За даним договором ТОВ «Метпромінвест-груп» постачало на адресу позивача рами теплообмінника, диски, профнастил, струни відрізні та інше.

Проте, позивач не надав до перевірки та суду при розгляді справи товарно-транспортні накладні та інші документи на підтвердження транспортування вказаних товарів.

Відповідно до опрацьованої податкової інформації встановлено, що остання податкова декларація з податку на додану вартість подана за липень 2017 . Фінансових звіт суб`єкта малого підприємництва та податкову декларацію з податку на прибуток за 2017 рік не подано.

Відповідно до баз даних ЄРПН за травень 2017 року ТОВ «Метпромінвест-груп» придбано товари, які відповідно до санітарних норм відносяться до різних груп товарів та потребують спеціальних приміщень, з урахуванням специфічних властивостей товарів (вологість, здатність сприймати сторонні запахи, товарне сусідство), а саме: тушка курчат-бройлерів, серце, шия, м`язовий шлунок курчат-бройлерів, цукор білий в мішках, рис середньозерновий, масло солодковершкове, нескафе Еспрессо та інше.

Для зберігання такої кількості неоднорідних товарів необхідна наявність спеціально обладнаних складських приміщень великої площі.

За травень 2017 року ТОВ «Метпромінвест-груп» реалізувало на користь підприємств-покупців товари, відмінні від придбаних, а саме: насіння соняшнику, блоки живлення, диски, маршрутизатори, стабілізатори живлення, крюк подвійний, плата пульта управління та інше, та надали послуги з графічного дизайну, обслуговуванню волокно-оптичної мережі « Мерлин-Телеком».

За наявними даними за ТОВ «Метпромінвест-груп» не зареєстровані транспортні засоби.

Згідно даних з ЄРПН за період з 01.-5.2017 року по 31.05.2017 року встановлено факт маніпулювання ТОВ «Метпромінвест-груп» податковою звітністю шляхом підміни товарів (невідповідність придбаних та реалізованих товарів).

На підтвердження своїх доводів стосовно реальності здійснюваних операцій, позивач надав звіт про виконання робіт за Договором № 31/03\17-1 про виконання робіт з розробки графічного дизайну та передачу прав від 31 березня 2017 року, виконаного на замовлення ТОВ «Інформаційне агентство «Медіа ресурси менеджмент».

Проаналізувавши надані документи, суд встановив, що з їх змісту неможливо встановити обсяг та вид робіт, які здійснював позивач за вказаним договором. Крім того, із наведених матеріалів неможливо розкрити, яким чином виконувався договір і яка кількість затраченого часу та робочої сили була використана.

Тому суд оцінює, але не приймає надані позивачем документи при вирішенні спору по суті.

Аналіз даних, наведених в акті перевірки, свідчить про те, що встановити походження реалізованих ТОВ «Метпромінвест-груп» товарів неможливо, враховуючи відсутність основних засобів, трудових ресурсів та враховуючи, що відповідні послуги із залученням сторонніх осіб та послуги з експлуатації основних засобів та оренди складських приміщень не придбавались, тому можливо дійти висновку, що підприємство не мало можливості здійснювати господарські операції.

Відповідачем суду був наданий висновок державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № 19/13-2/96-СЕ/17 від 29.01.2018 року, відповідно до висновків якого ТОВ «Комплектсервіс-2017», внаслідок проведення фінансово-господарської діяльності із підприємствами, що мають явні ознаки «фіктивності», занижено податок на прибуток за 2015 рік, в результаті чого несплачено до державного бюджету 394 398 грн з податку на прибуток за 2015 рік та податку на додану вартість в загальній сумі 3 858 230 грн.

Суд не приймає вказаний висновок до уваги та критично відноситься до його висновків, оскільки об`єктом судової експертизи були висновки акту №64/ 26-15-07-02-10/38578491 від 21.04.2017 року в рамках кримінального провадження № 32016100030000003, який не відноситься до правовідносин та оскаржуваних податкових-повідомлень-рішень, що розглядаються судом у даній справі.

Суд не приймає рішення по аналогії з правовідносинами, які існували в господарській діяльності позивача раніше, а оцінює докази, наявні в матеріалах даної справи.

На підтвердження своєї позиції, позивачем до матеріалів справи було додано рішення Окружного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року, згідно з яким підтверджено реальність господарсько-фінансових операцій між ТОВ «Комплектсервіс-2017», ТОВ «Протон Груп» та контрагентами -постачальниками на адресу ТОВ «Комплектсервіс-2017».

Суд не приймає до уваги вказане рішення, як доказ реальності господарських операцій, оскільки взаємовідносини, які розглядаються у даній адміністративній справі не пов`язані із тими контрагентами ТОВ «Комплектсервіс-2017», стосовно яких винесено рішення.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у зв`язку із відмовою у задоволенні позову не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 77-78, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Комплектсервіс-2017» (03186, м. Київ, вул. А.Антонова, 5-б, к. 701-1, код ЄДРПОУ 38578491) відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги).

Повний текст рішення складено 15.07.2019

Суддя Н.Г. Вєкуа