Рішення № 83023064, 15.07.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 липня 2019 року № 640/18324/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

05.11.2018 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - ГУПФ України в м. Києві), в якій висловив прохання:

- визнати дії ГУПФ України в м. Києві щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку відповідно до Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII), - протиправними;

- зобов`язати ГУПФ України в м. Києві призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку відповідно до Закону №796-XII з 08.11.2017.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив про протиправне позбавлення його права на отримання належного пенсійного забезпечення як учасника ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції (далі - ЧАЕС) безпідставною відмовою в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2018 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

17.01.2019 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник ГУПФ України в м. Києві посилається на Закон №796-XII, Порядок надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1) та зазначає, що відмовляючи у призначенні пенсії позивачу пенсійний орган діяв правомірно та в межах свої компетенції, оскільки у поданих ОСОБА_1 документах для призначення пенсії відсутнє детальне посилання про населені пункти відрядження позивача у зону відчуження.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році категорії 2, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 21.08.2002.

Згідно витягу з протоколу від 16.08.2002 №139 засідання обласної комісії по вирішенню спірних питань, пов`язаних із визначенням статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи при Житомирській обласній державній адміністрації ОСОБА_1 визнано учасником ліквідації аварії на ЧАЕС, який з 22.05.1986 по 26.05.1986 надавав медичну допомогу населенню сіл Овруцького району Журба, Липські Романи, Деркачі (зона відчуження).

Вперше, із заявою та пакетом документів про призначення пенсії із зниженням пенсійного віку, ОСОБА_1 звернувся до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (правонаступником якого є ГУПФ України в м. Києві) 24.11.2017, на що отримав відмову та був повідомлений листом пенсійного органу від 19.12.2017 №69901/05, зокрема, про те, що при розгляді пакету документів, а саме, з наказу Вінницького медичного інституту про відрядження студентів інституту у Житомирську область в розпорядження Житомирського обласного відділення охорони здоров`я для надання допомоги органам охорони здоров`я, наданого, серед інших, для призначення пенсії, неможливо встановити в який район або населений пункт відбулось відрядження та чи проходило відрядження у зоні відчуження.

01.02.2018 позивач знов звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку. До заяви було додано: довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, документи про місце проживання особи, трудову книжку, паспорт, довіреність та посвідчення ліквідатора аварії на ЧАЕС.

Також в заяві про призначення пенсії позивач зазначив, що при вирішенні питання призначення пенсії, він просить використовувати матеріали його відмовної пенсійної справи.

Рішенням від 23.05.2018 ГУПФ України в м. Києві відмовило позивачу у призначенні пенсії з тих самих підстав, як і у 2017 році, про що пенсійний орган повідомив позивача листом від 24.05.2018 №8032/03.

Також судом встановлено, що в матеріалах пенсійної справи позивача, копію якої надав відповідач, міститься, зокрема: витяг з протоколу від 16.08.2002 №139 засідання обласної комісії по вирішенню спірних питань, пов`язаних із визначенням статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи при Житомирській обласній державній адміністрації, яким ОСОБА_1 визнано учасником ліквідації аварії на ЧАЕС, який з 22.05.1986 по 26.05.1986 надавав медичну допомогу населенню сіл Овруцького району Журба, Липські Романи, Деркачі (зона відчуження); архівна довідка Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пірогова від 26.11.2017 №21/1-2216 про те, що позивач з 01.09.1982 по 25.06.1988 навчався у Вінницькому медичному інституті імені М.І. Пірогова , який згодом пойменовано в університет; наказ ректора Вінницького медичного університету ім. М. Пирогова професора Білика В.Д. від 25.06.1986 №125 про направлення ОСОБА_1 разом із групою викладачів та студентів медиків медичного університету ім. М.І. Пирогова в зону відчуження в Житомирську область в розпорядження Житомирського обласного відділу охорони здоров`я для надання допомоги органам охорони здоров`я з 22.05.1986 по 28.05.1986.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовано, зокрема, Конституцією України, Законом №796-ХІІ, Порядком №22-1.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Приписами статті 9 Закону №796-ХІІ передбачено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно з частиною першою статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 01.07.1986 незалежно від кількості робочих днів, а з 01.07.1986 по 31.12.1986 - не менше 5 календарних днів мають право на зниження пенсійного віку на 10 років.

З контексту наведеної норми статті 55 Закону №796-ХІІ можна дійти висновку, що обов`язковою умовою для призначення пільгової пенсії відповідно до частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ є факт роботи в зоні відчуження протягом певного часу.

Аналогічний підхід застосування означених норм права висловлений Верховним Судом у постанові від 16.05.2018 у справі №280/1162/16-а.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до положень статті 44 Закону №1058-IV, заява про призначення пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному управлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.

Приписами пункту 2.1 Порядку №22-1 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема:

- документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09.03.1988 №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що правовою підставою для призначення особі пенсії зі зниженням пенсійного віку на 10 років на підставі частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ, як особі, яка працювала у зоні відчуження з моменту аварії до 01.07.1986 незалежно від кількості робочих днів, а з 01.07.1986 по 31.12.1986 - не менше 5 календарних днів, є наявність у неї відповідного статусу, що повинен підтверджуватися посвідченням.

Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Подібний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №382/1310/17.

Також відповідно до правової позиції Верховного Суду України (ухвала від 04.09.2015 у справі №690/23/15-а) та Верховного Суду (постанова від 18.09.2018 у справі №520/9284/17) єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, у тому числі призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

Як зазначено вище, 16.08.2002 обласною комісією по вирішенню спірних питань, пов`язаних із визначенням статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС при Житомирській обласній державній адміністрації ОСОБА_2 визнано учасником ліквідації аварії на ЧАЕС, який з 22.05.1986 по 26.05.1986 надавав медичну допомогу населенню у селах Деркачі, Журба, Лепські Романи Овруцького району (зона відчуження), що підтверджується витягом з протоколу №139 засідання комісії.

Вказаний витяг з протоколу наявний в матеріалах пенсійної справи позивача, однак не врахований відповідачем при прийнятті рішення про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Отже, при встановленні статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 2 та видачі відповідного посвідчення, яке є безумовним підтвердження наявності відповідного статусу в особи, вищевказаною комісією вже підтверджено та встановлено факт перебування позивача у відповідний період (з 22.05.1986 по 26.05.1986) у зоні відчуження, оскільки у випадку протилежного підстави для видачі йому посвідчення категорії 2 були б відсутні.

Таким чином, оскільки на момент звернення до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за віком (01.02.2018) позивач досяг віку 52 років (при необхідних 50 років), його стаж роботи перевищував 15 років, то у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, а посилання відповідача на відсутність у поданих ОСОБА_1 документах для призначення пенсії детального посилання про населені пункти відрядження позивача у зону відчуження спростовуються наявними в матеріалах пенсійної справи документами.

Відповідно до частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

З огляду на вищевикладене та встановлене судом право позивача на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку на 10 років відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ та враховуючи, що дата народження позивача 07.11.1965, а із заявою про призначення пенсії він звернувся вперше 24.11.2017, то така пенсія повинна була бути призначена позивачу з 07.11.2017.

Разом з цим, в межах цієї справи позивач оскаржує відмову відповідача від 24.05.2018 за його заявою про призначення пенсії від 01.02.2018.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини, суд вважає, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом визнання протиправними дій ГУПФ України в м. Києві про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ та зобов`язання ГУПФ України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ саме з 01.02.2018.

При цьому, суд знаходить безпідставними посилання позивача на необхідність зобов`язання відповідача конкретно виплачувати йому пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку відповідно до Закону №796-XII, оскільки такі вимоги є передчасними та спрямованими на майбутнє.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд доходить висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, а також для виходу за межі позовних вимог, оскільки як встановлено судом на підставі дослідження матеріалів пенсійної справи позивача, ГУПФ України в м. Києві первинно прийнято рішенням від 23.05.2018 про відмову у призначенні пенсії.

Так, відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи, що повідомлення ОСОБА_1 від 24.05.2018 №803203 про відмову у призначенні пенсії відповідачем сформовано за результатами розгляду його зави та прийнятого 23.05.2019 рішення, то для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, забезпечення виконання рішення суду, суд вважає, що наявні підстави для визнання протиправним та скасування і наведеного рішення суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частини п`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 23.05.2018 «Про пенсійне забезпечення».

Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оформленої листом від 24.05.2018 №8032/03, - протиправними.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.02.2018.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду в місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 42098368).

Суддя О.М. Чудак