Ухвала суду № 83023054, 15.07.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про залишення позову без розгляду

15 липня 2019 року м. Київ№ 640/1262/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу

за позовом Прокуратури Полтавської області в особі першого заступника прокурора Полтавської області

до Державної служби геології та надр України,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Юроуп Петролеум"

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов"язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Прокуратура Полтавської області в особі першого заступника прокурора Полтавської області звернулася до суду з позовом до Державної служби геології та надр України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Юроуп Петролеум", в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби геології та надр України № 281 від 08.08.2018 в частині внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами від 14.05.2012 № 4145, наданого Товариству з обмеженою відповідальністю "ІСТ ЮРОУП ПЕТРОЛЕУМ" (пункт 16 додатку до наказу);

- зобов"язати Державну службу геології та надр України видати Товариству з обмеженою відповідальністю "ІСТ ЮРОУП ПЕТРОЛЕУМ" дозвіл від 14.05.2012 № 4145 на новому бланку без урахування змін, внесених наказом № 281 від 08.08.2018;

- зобов"язати Державну службу геології та надр України та Товариство з обмеженою відповідальністю "Іст Юроуп Петролеум" внести відповідні зміни до угоди про умови користування надрами.

Ухвалою суду від 05.04.2019 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Разом з тим, ухвалою суду у справі № 640/1273/19 за позовом Заступника прокурора Полтавської області в інтересах держави до Державної служби геології та надр України, ТОВ "Іст Юроуп Петролеум" про визнання протиправним та скасування наказу, зобов"язання вчинити дії, яка набрала законної сили 24.06.2019, залишено позов без розгляду з підстав відсутності у органів прокуратури адміністративної процесуальної дієздатності, оскільки правом на звернення до суду в даній справі належить Міністерству екології та природних ресурсів України.

Надаючи оцінку обставинам щодо наявності підстав у Прокуратури Полтавської області на звернення до суду з аналогічним позовом у справі № 640/1262/19, суд зазначає наступне.

Пунктом 3 частини першої статті 1311 Конституції України в Україні встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої та п`ятої статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно з частиною четвертою статті 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Загальні підходи до підстав представництва прокурором інтересів держави в адміністративному судочинстві були сформульовані Верховним Судом у постанові від 25.04.2018 у справі №806/1000/17. У цій постанові Суд звернув увагу, що зміст пункту 3 частини першої статті 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Також Верховний Суд дійшов висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10.04.2019 у справі №813/661/17 (адміністративне провадження № К/9901/43886/18), від 24.01.2019 у справі №816/1354/15 (провадження №К/9901/3030/18), від 18.09.2018 у справі №826/7910/17 (адміністративне провадження №К/9901/55358/18).

Предметом розгляду даної справи є правомірність наказу Державної служби геології та надр України від № 281 від 08.08.2018 в частині внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами від 14.05.2012 № 4145, наданого Товариству з обмеженою відповідальністю "ІСТ ЮРОУП ПЕТРОЛЕУМ".

Позивач в обґрунтування права на звернення до суду посилається на відсутність органу, який би здійснював контроль за правомірністю рішень Державної служби геології та надр України та порушення інтересів держави.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу геології та надр України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 № 1174, Державна служба геології та надр України (Держгеонадра) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.

Згідно з підпунктом 11 пункту 4 вказаного Положення Держгеонадра відповідно до покладених на неї завдань здійснює переоформлення спеціальних дозволів на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами), внесення до них змін та видачу дублікатів, продовжує строк дії спеціальних дозволів на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами).

Пунктом 1 Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 № 32, встановлено, що Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінприроди) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінприроди є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки.

Згідно з підпунктом 2 пункту 3 вказаного Положення основними завданнями Мінприроди, зокрема, є реалізація державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічної та в межах повноважень, передбачених законом, біологічної і генетичної безпеки, геологічного вивчення та раціонального використання надр, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, охорони та раціонального використання земель, збереження, відтворення та невиснажливого використання біологічного та ландшафтного різноманіття, формування, збереження та використання екологічної мережі, організації, охорони та використання природно-заповідного фонду, охорони атмосферного повітря, а також збереження озонового шару, регулювання негативного антропогенного впливу на зміну клімату та адаптації до його змін і виконання вимог Рамкової конвенції Організації Об`єднаних Націй про зміну клімату та Кіотського протоколу до неї, Паризької угоди.

Відповідно до підпункту 3 пункту 10 Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 № 32, міністр, у тому числі: порушує перед Кабінетом Міністрів України питання щодо скасування актів центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Міністр, повністю чи в окремій частині; порушує перед Кабінетом Міністрів України питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності керівників центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Міністр, та їх заступників; ініціює питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності керівників структурних підрозділів апарату центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Міністр, а також керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління таких органів; ініціює питання щодо проведення службового розслідування стосовно керівників центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Міністр, їх заступників, інших державних службовців і працівників апарату таких центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління; приймає рішення щодо проведення перевірки діяльності центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Міністр.

Таким чином Міністерство екології та природних ресурсів України є вищим органом в системі органів виконавчої влади в сфері дотримання вимог законодавства щодо раціонального використання природних ресурсів, а Міністр екології та природних ресурсів України наділений повноваженнями порушувати перед Кабінетом Міністрів України питання щодо скасування актів, виданих Державною службою геології та надр України, перевіряти діяльність вказаного органу та ініціювати притягнення винних посадових осіб до відповідальності.

З огляду на зазначене Міністерство екології та природних ресурсів України є органом державної влади, який наділений повноваженнями щодо захисту інтересів держави шляхом здійснення контролю за рішеннями та діяльністю Державної служби геології та надр України.

Доказів на підтвердження того, що Міністерство екології та природних ресурсів України не здійснює захист інтересів держави шляхом здійснення контролю за рішеннями та діяльністю Державної служби геології та надр України чи здійснює його неналежним чином позивачем суду надано не було.

Таким чином, у суду відсутні докази на підтвердження того, що позивач набув право на звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до частини першої статі 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатність мати процесуальні права та обов`язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).

Частиною третьою статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

Таким чином, адміністративно процесуальна дієздатність, це здатність, зокрема, органів державної влади, інших державних органів особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки.

З урахуванням наведеного та враховуючи встановлені судом обставини щодо не набуття позивачем права на звернення до суду з даним позовом в інтересах держави щодо оскарження рішення Державної служби геології та надр України, відповідно, позивач в даному випадку не наділений адміністративною процесуальною дієздатністю.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 240, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов Прокуратури Полтавської області в особі першого заступника прокурора Полтавської області до Державної служби геології та надр України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Юроуп Петролеум" про визнання протиправним та скасування наказу, зобов"язання вчинити дії залишити без розгляду.

Згідно з частиною другої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом п`ятнадцяти днів за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.А. Бояринцева