Ухвала суду № 83022911, 11.07.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

11 липня 2019 року місто Київ№759/15863/17 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., при секретарі Багрій М.В., за участі позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - ОСОБА_2. , представника третьої особи - Турлуковського С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Держгеокадастру у Київській області третя особаОСОБА_4 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, буд. 3/14, код ЄДРПОУ 38760797), третя особа ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить:

- визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Київській області "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" №КИ/3224484800:02:006/00012115 від 11.01.2014;

- визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Київській області "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" № КИ/3224484800:02:006/00017373 від 21.03.2014.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 05.11.2018 року справу передано на розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва відповідно до правил територіальної підсудності закріплених в ст. 29 КАС України.

15 лютого 2019 року автоматичним розподілом між суддями справу № 759/15863/17 передано на розгляд судді Окружного адміністративного суду м. Києва Вєкуа Н.Г.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.03.2019 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання по справі.

Разом з тим, 22.05.2019 року через канцелярію суду від представника третьої особи надійшло клопотання про закриття провадження у справі з тих підстав, що дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Клопотання третьої особи мотивовано тим, що позивач звертається до суду з метою захисту свого приватного інтересу, а саме - права постійного користування земельною ділянкою. Так, оспорювання права користування земельною ділянкою не має вирішуватись за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права користування земельною ділянкою.

В судовому засіданні 11.07.2019 року представник третьої особи підтримав заявлене клопотання про закриття провадження у справі, позивач та представник позивача заперечували проти даного клопотання та просили відмовити у його задоволенні.

Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Положеннями пункту 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Згідно пунктом 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, іншим суб`єктом при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. При цьому необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Таким чином, для визнання спору публічно-правовим необхідно встановити, що спірні правовідносини мають виключно публічно-правовий зміст (характер). У свою чергу, для з`ясування характеру спору слід враховувати, що протилежним за змістом є приватно-правовий спір. Таким чином, в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відтак, можна зробити висновок, що вирішуючи питання про розмежування юрисдикції, суди повинні звертати увагу на предмет обґрунтування позову.

Як вбачається з матеріалів справи, Наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 21.03.2014 року №КИ/3224484800:02:006/00017373 "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" затверджено «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду» для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_4 на території Плосківської сільської ради Таращанського району Київської області та надано в оренду ОСОБА_4 земельну ділянку, загальною площею 49, 3430 га з кадастровим номером - НОМЕР_1 .

Поряд з цим, позивач - ОСОБА_1 стверджує, що згідно державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 17.06.2002 року № НОМЕР_2 він має земельну ділянку площею 5,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства.

Так, оскільки земельна ділянка позивача не мала кадастрового номеру, позивач звернувся із заявою до ДП «Київський інститут землеустрою» на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення меж земельної ділянки (на місцевості) для здійснення реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, проте, рішенням Відділу у Таращанському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 04.04.2017 року №РВ-32005212922017 позивачеві було відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, з тих підстав, що земельна ділянка позивача на 99,9992% співпадає із земельною ділянкою площею 49, 343 га з кадастровим номером НОМЕР_1 .

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що його земельна ділянка у встановленому законом порядку не вилучалась, відмова від права користування земельною ділянкою ним не надавалась, порушено встановлений Законом України «Про фермерське господарство» порядок отримання земельних ділянок для здійснення фермерського господарства, що в свою чергу свідчить про недотримання порядку набуття і реалізації права на землю.

Тобто, проаналізувавши наведене, судом встановлено, що позовні вимоги ОСОБА_1 виходять із майнових відносин, стосуються особистого майнового інтересу позивача, вбачається наявність спору про право користування земельною ділянкою з кадастровим номером НОМЕР_1 .

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

З установлених судом фактичних обставин справи вбачається, що в даному випадку виник спір про цивільне право, і подальше оспорювання права користування спірною земельною ділянкою не має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права користування земельною ділянкою.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що предмет спору виходить за межі публічно-правових відносин, стосується безпосередньо особистого майнового інтересу позивача, з матеріалів справи вбачається наявність спору про право користування земельною ділянкою, а тому розгляд даної справи не належить до компетенції адміністративних судів.

Так, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 20 березня 2019 року по справі №320/3496/17 дійшла висновку, що в разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу земельної ділянки у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою земельної ділянки, яка перебуває у спільному користуванні і щодо якої є спір, з огляду на суб`єктний склад сторін має вирішуватися судами за правилами ГПК або ЦПК відповідно.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 та 13 червня 2018 року у справах № 826/13628/16 та 522/5668/17 відповідно.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус судів» також встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України, враховуються іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

На виконання вимоги, зазначеної у частині першій статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України, є необхідним роз`яснити позивачу, що розгляд позовної заяви останнього має здійснюватися у порядку цивільного судочинства, із врахуванням правил територіальної юрисдикції відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 19, 21, 238, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Задовольнити клопотання представника третьої особи про закриття провадження у справі.

2. Закрити провадження у справі №759/15963/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, треті особи: ОСОБА_4 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства і може бути оскаржена відповідно до положень статей 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 12.07.2019.

Суддя Н.Г. Вєкуа