Рішення № 83017163, 11.07.2019, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 428/3379/19

Провадження №2/428/1442/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2019 року Сєвєродонецький міський суд

Луганської області у складі:

головуючого судді Юзефовича І.О.

при секретарі Продченко О.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» м. Сєвєродонецьк Луганської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовною заявою до ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» м. Сєвєродонецьк Луганської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, мотивуючи вимоги тим, що 06.06.2017р. позивач ОСОБА_1 припинив трудові відносини з відповідачем ПрАТ «СО Азот», однак відповідач ПрАТ «СО Азот» не провів з ним розрахунок в день звільнення. Тільки 26.04.2018р. сума заборгованості по заробітній платі була перерахована відповідачем ПрАТ «СО Азот» на банківський рахунок позивача ОСОБА_1 .. Позивач ОСОБА_1 вважає, що на його користь підлягає до стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.06.2017р. по 26.04.2019р. у розмірі 37836,41грн.. Тому, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом і просить суд стягнути з відповідача ПрАТ «СО Азот» на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.06.2017р. по 26.04.2019р. у розмірі 37836,41грн..

Оскільки в установлений нормами чинного законодавства України від відповідача до суду не надійшов відзив на позовну заяву, то суд, враховуючи положення ч. 5 ст. 279 ЦПК розглядає справу за наявними у справі матеріалами. Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до копії трудової книжки серія НОМЕР_1 , виданої 08.08.2011р. на ім`я ОСОБА_1 , позивач був звільнений з ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» 06.06.2017р. на підставі ст.38 КЗпП України, що також підтверджується копією виписки з наказу ПрАТ «СО «Азот» №0217-КП(ув) від 06.06.2017р.. Відповідно до копії судового наказу Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 04.07.2017р. по цивільній справі №428/6803/17, наказано стягнути з ПрАТ «СО «Азот» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 23999,04грн.. Відповідно до копії виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 , оформленої 23.01.2019р. АБ «Кліринговий Дім», 26.04.2018р. зараховано грошові кошти (заборгованість по заробітній платі с/н 428/6803/17) у розмірі 23999,04грн..

Вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог суд враховує наступні норми Закону.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, за положеннями статті 117 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається із цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Оскільки трудовим законодавством не врегульовані відносини з приводу відшкодування майнової шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на такі відносини.

Враховуючи позовні вимоги у цій справі, зокрема вимоги щодо виплати середнього заробітку у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, що регулюються главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили як надзвичайної або невідворотної за даних умов події. Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

В постанові від 27 березня 2013р. по справі № 6-15цс13 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

В пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999р. зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таким чином, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Підсумовуючи викладене суд зазначає, що вина у формі необережності має місце за відсутності у особи наміру вчинити протиправне діяння та завдати шкоди або сприяти завданню шкоди. У цивільному праві зустрічається поділ необережності на просту та грубу (наприклад, ст. 1193 ЦК). Так, необережність є грубою, якщо особа передбачала можливість настання шкідливих наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність вважається простою, якщо особа не передбачала можливість настання шкідливих наслідків свого діяння, хоча могла та повинна була їх передбачити.

В даному випадку ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» як приватне підприємство, метою якого є отримання прибутку, могло та повинно було передбачити, що відсутність будь-яких ефективних дій призведе до неможливості підприємства виконувати свої трудові зобов`язання перед працівниками належним чином. Також, ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» передбачало можливість настання шкідливих наслідків порушення норм ст. 116 КЗпП України, але легковажно розраховувало на їх ненастання, хоча мало об`єктивну можливість здійснити із позивачем повний розрахунок при звільненні або протягом розумного строку (протягом декількох днів) після звільнення.

Отже, у спірних правовідносинах з вини відповідача не був проведений повний розрахунок при звільненні з позивачем, при цьому відповідач мав можливість здійснити такий розрахунок протягом часу його затримки.

Визначаючи розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем, суд враховує, що позивач ОСОБА_1 був звільнений 06.06.2017 року, тобто в день, коли він знаходився на роботі і оплата за який була нарахована йому при звільненні, у зв`язку із чим розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем має обчислюватися з дня, наступного за днем звільнення позивача, що відповідає положенням ст. 116 КЗпП України. Такий висновок суду обґрунтовується тим, що затримка розрахунку при звільненні починається не в день звільнення, а в день, наступний за днем звільнення, адже день звільнення є робочим днем і оплачується в загальному порядку. Отже, розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем має обчислюватися з 07.06.2017р. по 26.04.2018р..

Здійснення розрахунків середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995р. №100. Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Аналогічна позиція щодо розрахунку розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку викладена у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 року по справі № 6-195цс134.

Обчислюючи середньоденну заробітну плату позивача ОСОБА_1 , суд враховує Індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 , сформовані засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України 15.03.2019р., з яких середньоденна заробітна плата позивача ОСОБА_1 становить 169,67грн. ((3289,49грн. - заробітна плата за квітень 2017р. + 3327,56грн. - заробітна плата за травень 2017р.)/ (19 робочих днів у квітні 2017р. + 20 робочих днів у травні 2017р.).

Затримка розрахунку відповідача перед позивачем за період з 07.06.2017р. по 26.04.2018р. складає 224 робочих днів, які слід помножити на середньоденну заробітну плату позивача в сумі 169,67грн., що складе 38006,08грн..

Із змісту п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999р. вбачається, що справляння та сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, а отже суд визначає суму до стягнення без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, відповідач ПрАТ «СО «Азот» за умови вчасного звернення позивача ОСОБА_1 до суду мав би сплатити на користь позивача суму середнього заробітку за весь час затримки по фактичної виплати належних сум, визначену без утримання податків й інших обов`язкових платежів, в розмірі 37836,41грн. (в межах заявлених позивачем ОСОБА_1 позовних вимог).

Разом з тим, встановивши вину відповідача ПрАТ «СО «Азот» у порушенні трудових прав позивача ОСОБА_1 та визначивши обґрунтованість розміру позовних вимог, суд вважає за необхідне вказати, що відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Вищевказана позиція узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 08 листопада 2017 року по справі №6-1626цс17, а також із постановою Верховного Суду від 23 січня 2018 року по справі №373/908/16-ц. Крім того, аналогічного висновку дійшов Конституційний Суд України в рішенні № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 вказано, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи, права і обов`язки сторін.

На думку суду, вищевказана позиція Пленуму Верховного Суду України є обґрунтованою, адже встановлені статтею 233 КЗпП строки, є строками звернення до суду, а не строками позовної давності, у зв`язку із чим такі строки звернення до суду мають перевірятися та застосовуватися судом з власної ініціативи.

З матеріалів справи, судом було встановлено, що позивач ОСОБА_1 про погашення заборгованості з виплати заробітної плати дізнався 26.04.2018р., що підтверджується копією виписки по банківському рахунку, а до суду звернувся 20.03.2019р.. При цьому, позивачем ОСОБА_1 у позовній заяві не зазначаються підстави пропуску строку для звернення до суду з позовом, клопотань про поновлення пропущеного строку не заявлялось. З наявних матеріалів справи, судом не встановлено наявності будь-яких поважних причин пропуску позивачем ОСОБА_1 строку звернення до суду, тому у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПрАТ «СО «Азот» м. Сєвєродонецьк Луганської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід відмовити з підстав пропуску позивачем строків звернення до суду.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, суд враховує, що у задоволенні позову було відмовлено і відповідач не заявляв про наявність у нього судових витрат. Отже, судові витрати, які підлягають розподілу, у цій справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 278-279, 294, 319, 354 ЦПК України, суд -

вирішив:

Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.н. НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України серія НОМЕР_3 ) до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» (код ЄДРПОУ 33270581, місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Півоварова, буд. 5) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період за період з 06.06.2017р. по 26.04.2019р. у розмірі 37836,41грн..

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Луганського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя І. О. Юзефович