Ухвала суду № 83006547, 11.07.2019, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/861/18

Провадження № 2/202/1303/2019

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2019 року м. Дніпро

у складі: головуючого судді - Слюсар Л.П.,

за участю секретаря – Некрасової А.О.,

прокурора - Трубіцина Д.М.,

представника відповідача - ОСОБА_1 С.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро клопотання відповідача про залишення позову без розгляду по цивільній справі за позовною заявою першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Індустріального району, про витребування майна,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2018 року до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська звернувся перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Індустріального району, про витребування майна.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що в ході здійснення представницьких повноважень прокуратурою області встановлено факт безпідставного вибуття з комунальної власності територіальної громади м. Дніпро квартири АДРЕСА_1 , вартістю 400000 грн.

В позові зазначив, що безпідставне вибуття спірного об`єкту нерухомого майна з комунальної власності територіальної громади м. Дніпро в особі Дніпровської міської ради створює загрозу порушенню матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування.

Разом з тим, Дніпровською міською радою, яка є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не вжито заходів цивільно-правового характеру, направлених на повернення до комунальної власності міста нерухомого майна, яке вибуло з власності територіальної громади поза її волею.

Вищевикладене свідчить про бездіяльність Дніпровської міської ради у спірних правовідносинах, у зв`язку з чим прокурор звертається з даним позовом до суду в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання набуття у власність об`єктів нерухомості комунальної власності та дотриманні конституційного принципу рівності усіх перед законом.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що на підставі рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів №46 від 27.11.1991 року «Про комунальну власність Дніпровської міської ради народних депутатів» нежитлове приміщення №33А АДРЕСА_2 будинку АДРЕСА_3 про АДРЕСА_4 Фестивальному обліковувалось на балансі КВЖРЕП Індустріального району. В подальшому, рішенням Дніпропетровської міської ради від 16.04.2014 року № 159 «Про зміну правового режиму об`єктів нерухомого майна», змінено правовий статус нежитлового приміщення АДРЕСА_5 33 АДРЕСА_6 на житлове приміщення (квартиру). Відомості про право комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на вказану квартиру 03.10.2014 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З`ясовано, що з моменту реєстрації права комунальної власності на спірну квартиру за територіальною громадою м. Дніпро, будь-яким фізичним особам у користування вона не надавалася.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06.09.2016 року у справі № 202/5457/16-ц повністю задоволені позовні вимоги ОСОБА_3 , визнано за нею за набувальною давністю право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 40,6 кв. м., житловою площею 19,4 кв.м.

В обґрунтування позову в частині визнання права власності на квартиру за набувальною давністю, ОСОБА_3 вказала на те, що вона постійно, з травня 2006 року і до моменту звернення до суду з позовом, проживала в квартирі за вказаною адресою на підставі договору найму, проводила ремонтні роботи, господарювала в ній та відкрито, безперервно володіла нерухомим майном більше, ніж десять років.

На підставі прийнятого судом першої інстанції рішення, 26.12.2016 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно.

Разом з тим, прокуратурою області рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06.09.2016 року у справі № 202/5457/16-ц було оскаржено в апеляційному порядку, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 07.12.2017 року у справі № 202/5457/16-ц, апеляційну скаргу прокурора задоволено повністю, рішення суду першої інстанції скасовано та в позові ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду апеляційної інстанції набрало законної сили та сторонами в касаційному порядку не оскаржувалось.

Проте, на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.09.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Райською Т.М., відбулось відчуження спірної квартири ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 .

На підставі укладеного договору, 29.09.2017 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Оскільки спірне нерухоме майно було відчужене на користь ОСОБА_2 . Дніпровська міська рада, як власник спірного майна, яке вибуло з її власності поза її волею, має право на витребування шляхом пред`явлення віндикаційного позову на підставі ст.388 ЦК України. Просили суд витребувати від ОСОБА_2 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 ; стягнути із ОСОБА_2 на користь прокуратури Дніпропетровської області судові витрати по справі в розмірі 6881,00 грн.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.05.2018 року позовну заяву першого заступника прокурора Дніпропетровської області– задоволено, витребувано від ОСОБА_2 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 та стягнені судові витрати по справі в розмірі 6881,00 грн.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2019 року заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2018 року скасовано і справу призначено для розгляду за правилами загального позовного провадження в підготовче судове засідання.

10.06.2019 року в підготовчому судовому засіданні від представника відповідача надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду. Звернув увагу, що захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишалися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підстави для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Вказав, що звертаючись з позовом заступник прокурора Дніпропетровської області зазначив, що Дніпровською міською радою не вжито заходів цивільно-правового характеру, направлених на повернення його до комунальної власності міста. Однак прокурором не обґрунтовано нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави Дніпровською міською радою, з огляду, зокрема, на те, що матеріали справи не містять жодних доказів про те, що визначений прокурором орган взагалі знав про допущені порушення, усвідомлював порушення інтересів держави, мав відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертався.

Також зазначив, що важливим є той факт, що участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін є обставиною, що може вплинути на дотримання принципу рівності сторін. Вважає, що прокуратура Дніпропетровської області не було наведено необхідних обставин та не обґрунтовано підстави для представництва Дніпровської міської ради в даному спорі.

Прокурор прокуратури Дніпропетровської області заперечував проти задоволення клопотання, оскільки підстави звернення до суду визначені в позові і обґрунтовані бездіяльністю Дніпровської міської ради, яка не звернулась до суду з позовом про витребування майна. Вказав, що загрозою порушень інтересів держави в особі Дніпровської міської ради є те, що за певних умов, зокрема у разі продовження бездіяльності органу місцевого самоврядування щодо пред`явлення вказаного позову та невжитті прокуратурою заходів представницького характеру, у подальшому було б неможливим витребування спірного майна. Вказані інтереси залишилися незахищеними, вбачалися виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах. Крім того, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить» суспільний інтерес», а правовідносини пов`язані з використанням об`єктів комунальної власності, становлять суспільний інтерес. Оскільки у даному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Вислухавши прокурора, представника відповідача, розглянувши клопотання, дослідивши матеріали справи, суд доходить наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, перший заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради з позовом про витребування на користь Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України міститься відсилання до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким є Закон України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII «Про прокуратуру».

У частині третій статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Відповідно до ч.ч.3,4 ст.56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Отже, прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор зобов`язаний надати належні докази, які повинні підтверджувати вказані обставини, зокрема, але не виключно, повідомлення прокурора на адресу суб`єкта владних повноважень про необхідність звернення до суду, копії документів, отримані від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва, наявність причин, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 по справах № 924/1237/17, 822/1169/17.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

В силу положень Закону України «Про місцеве самоврядування» питання правовідносини пов`язаних з використанням об`єктів комунальної власності віднесено до компетенції міської ради.

Як вбачається із матеріалів справи підставою для звернення прокурора з даним позовом в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради про витребування комунального майна стало невиконання органом місцевого самоврядування повноважень щодо захисту інтересів держави, які полягають у своєчасному вжитті заходів цивільно-правового характеру щодо повернення до комунальної власності міста нерухомого майна, яке вибуло з власності територіальної громади поза її волею.

Отже, не звернення Дніпровської міської ради до суду із відповідним позовом до відповідача свідчить про нездійснення радою заходів щодо захисту інтересів громади у сфері забезпечення матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування та інтересів держави у сфері регулювання спірних правовідносин.

Слід зазначити, що прокуратурою області в апеляційному порядку в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради оскаржувалось рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06.09.2016 у справі №202/5457/16 за позовом ОСОБА_3 до КВЖРЕП Індустріального району, третя особа: Дніпровська міська рада, про визнання права власності на спірне майно.

В суді апеляційної інстанції приймав участь представник міської ради, який був ознайомлений із вступною та резолютивною частинами рішення апеляційного суду від 07.12.2017 року.

Разом з тим, міською радою заходи щодо повернення комунального майна до територіальної громади, не вживались, що і стало підставою для звернення прокурора до суду з таким позовом.

Оскільки вибуття із власності територіальної громади комунального майна, всупереч визначеного законом порядку, завдає шкоду економічним інтересам територіальної громади у вигляді ненадходження коштів до місцевого бюджету, у спірних правовідносинах інтереси держави та позивача, який представляє відповідну територіальну громаду, збігаються повністю.

Врахувавши вищезазначене, з метою захисту інтересів держави, в межах повноважень та у спосіб визначений ст. 1311 Конституції України, ст. 56, 57 ЦПК України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор звернувся до суду з віндикаційним позовом в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Відповідно до сталої практики Верховного Суду прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Як вбачається із матеріалів справи, пред`явленню позову прокурора, встановлення підстав для вжиття заходів представницького характеру, передувало листування з Дніпровською міською радою та виконавчими органами.

Так, прокуратурою області листом №05/2-43вих-18 від 09.01.2018 повідомлено міську раду про факт прийняття Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська заочного рішення від 06.09.2016 у справі №202/5457/16.

При цьому, прокуратурою повідомлено міську раду, що спірне майно перебувало у власності територіальної громади.

Зазначений лист прокуратури області отримано міською радою 09.01.2018.

Крім того, прокуратурою області на адресу департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради направлявся лист №05/2-253 вих-18 від 06.02.2018, за змістом якого вбачається, що прокуратурою повідомлено виконавчий орган міської ради про прийняття Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська рішення від 06.09.2016.

Такий же за змістом лист направлявся прокуратурою і на адресу відділу реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради.

Вказані докази підтверджують те, що міська рада до пред`явлення прокурором позову, була обізнана про прийняття рішення суду від 06.09.2016 та про вибуття спірного майна з комунальної власності.

Отже, суд доходить висновку, що посилання ОСОБА_2 на не наведення прокурором причин, які перешкоджають захисту інтересів держави безпосередньо належним суб`єктом, а саме: Дніпровською міською радою, в обґрунтування висновку про відсутність у прокурора процесуальної дієздатності на звернення до суду, є помилковим та спростовується наявними у справі доказами.

Разом із цим, норма ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вимагає від прокурора доведення лише факту нездійснення або неналежного здійснення уповноваженим органом своїх повноважень, а не встановлення причин нездійснення уповноваженими органами своїх функцій щодо захисту інтересів держави.

Більше того, вважаю, що встановлення будь-яких причин нездійснення органом місцевого самоврядування своїх функцій не може обмежувати державу в праві на судовий захист.

Таким чином, з огляду на фактичні обставини справи факт невжиття позивачем належних та ефективних заходів для поновлення прав та інтересів держави, враховуючи тривалість порушень з боку відповідача свідчить про обґрунтовану наявність виключного випадку для вжиття прокурором представницьких повноважень в інтересах держави у спірних правовідносинах.

Також суд приймає до уваги той факт, що ухвалою Індустріального районного суду м. дніпропетровська від 23.02.2018 року було відкрито провадження у справі №202/861/18 за вказаним позовом. Судом фактично встановлено підстави представництва прокурором інтересів держави в суді у вказаній справі. Крім того ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 223.02.2018 року задоволено заяву прокурора про забезпечення позову. Зазначені обставини підтверджують те, що прокурор набув процесуальної дієздатності у справі №202/861/18, аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14.02.2019 року у справі №820/10582/15.

Реалізація прокурором представницьких повноважень в інтересах держави у даній справі відповідає висновку Європейського Суду з прав людини викладеному у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного королівства», де суд проголосив, що засіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Так, ЄСПЛ визнає, що є категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави». Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст.257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Отже, враховуючи вищевикладені обставини справи, суд доходить висновку, що позовна заява прокуратури області у справі є єдиним ефективним засобом захисту цих інтересів, оскільки прокуратура є тим суб`єктом, що має процесуальну можливість звернутися до суду з даним позовом в інтересах держави та не вбачає законних підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

Керуючись: Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру», ст.ст. 43, 56, 257 ЦПК України,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду по цивільній справі за позовною заявою першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Індустріального району, про витребування майна- відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Повний текст ухвали складено 15.07.2019 року.

Суддя: Л.П.Слюсар