Ухвала суду № 83003190, 15.07.2019, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/5191/19

Провадження № 1-кс/520/8704/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.07.2019 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси Федулеєва Ю.О., при секретарі Цвігун А.В., розглянувши у судовому засіданні в м. Одесі клопотання слідчого СУ ГУНП в Одеській області Недельчева І.Ф., яке погоджено прокурором відділу прокуратури Одеської області Мерет М.Д. про арешт майна в рамках кримінального провадження №12019160000000088 від 13.02.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

В провадження слідчого судді Київського районного суду м. Одеси надійшло клопотання слідчого, погодженого прокурором про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12019160000000088 від 13.02.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України.

Згідно клопотання, в ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_1 , з метою незаконного збагачення і протиправного отримання грошових коштів, шляхом збуту наркотичних засобів, з початку 2019 року по теперішній час налагодив канал постачання, організував систематичне незаконне придбання, перевезення, зберігання та збут наркотичних засобів на території м. Одеса.

Переслідуючи наміри налагодження систематичної роботи, розширення обсягів збуту та залучення більшої кількості постійних споживачів в м. Одесі, ОСОБА_1 , залучив до незаконної діяльності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з якими знаходився в дружніх довірливих стосунках, та інших невстановлених осіб в якості посібників та безпосередніх виконавців.

В ході проведення 16.05.2019 року обшуку за місцем мешкання підозрюваного ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , було виявлено та вилучено зазначене у клопотанні майно, на яке ухвалою слідчого судді від 21.05.2019 року було накладено арешт.

В подальшому, ухвалою слідчого судді від 09.07.2019 року було прийнято рішення та винесено ухвалу про скасування арешту майна.

У зв`язку з тим, що в діях ОСОБА_3 вбачаються ознаки тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, зважаючи, що зазначені у клопотанні речі та документи є об`єктом кримінального правопорушення та зберігають на собі сліди кримінального правопорушення, тому мають значення для подальшого розслідування вказаного кримінального провадження, слідчий за погодженням з прокурором звертаються до слідчого судді з повторним клопотанням про арешт майна.

Дослідивши клопотання та долучені в його обґрунтування матеріали, слідчий суддя приходить до наступного переконання.

Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів. Одним з таких заходів є арешт майна у кримінальному провадженні.

Частиною другою ст.173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Згідно з ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У відповідності до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Як вбачається з поданого клопотання та долучених в його обґрунтування матеріалів, слідчим під час складання клопотання не було дотримано вимог ч. 2 ст. 171 КПК України, що позбавляє можливості слідчого суддю розглянути таке клопотання по суті.

Так, в порушення вимог ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого про арешт майна не зазначені правові підстави, мета відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідно обґрунтування необхідності арешту майна.

Зокрема, згідно з нормами Глави 10 та Глави 17 КПК України, правові підстави, з яких слідчим вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

З клопотання сторони обвинувачення вбачається, що досудове розслідування в рамках даного кримінального провадження здійснюється за фактом можливого вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

Згідно клопотання, вилучені в ході проведення 16.05.2019 року обшуку за місцем мешкання підозрюваного ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , речі та документи зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, є об`єктом кримінального правопорушення, а тому існує необхідність в накладенні арешту на таке майно.

Разом з цим, у клопотанні сторони обвинувачення не зазначено, яку слідові інформацію такі речі та документи містять та на підставі яких відомостей, слідчий вважає, що такі речі та документи є об`єктом кримінально протиправних дій в рамках кримінального провадження за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

Крім того, звертаючись з клопотанням про арешт майна, слідчим до клопотання не долучається постанови про визнання зазначених у клопотанні речей та документів речовими доказами в рамках даного кримінального провадження.

Більше того, слідчим жодним чином не обґрунтовується, які нові обставини зумовили сторону обвинувачення звертатися з повторним клопотанням про арешт майна, в той час коли слідчим суддею 09.07.2019 року було постановлено ухвалу про скасування арешту з такого майна.

Слідчий суддя наголошує, що сам по собі факт посилання слідчого на норми Кримінального процесуального кодексу України, які регламентують порядок арешту майна, як і факт можливої відповідності вилучених речей та документів критеріям речових доказів, без належного обґрунтування підстав вважати, що воно дійсно відповідає критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України, а також без врахування тієї обставини, що слідчим суддею вже накладався арешт на зазначене у клопотанні майно, який, між тим, 09.07.2019 року слідчим суддею було скасовано, не може свідчити про дотримання стороною обвинувачення вимог КПК України.

Таким чином, клопотання та долучені до нього матеріали не відповідають вимогам ч. 2 ст. 171 КПК України, оскільки не підтверджують підстави, мету та відповідного обґрунтування необхідності арешту майна.

Враховуючи викладене, слідчий суддя приходить до переконання, що подане слідчим, за погодженням з прокурором клопотання про арешт майна підлягає поверненню прокурору, з встановленням відповідного процесуального строку для усунення зазначених слідчим суддею недоліків.

Таким чином, керуючись ст. ст. 171, 172, 309 КПК України, слідчий суддя, -

УХВАЛИВ:

Клопотання слідчого СУ ГУНП в Одеській області Недельчева І.Ф., яке погоджено прокурором відділу прокуратури Одеської області Мерет М.Д. про арешт майна в рамках кримінального провадження №12019160000000088 від 13.02.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України - повернути прокурору.

Встановити строк для усунення недоліків в сімдесят дві години.

Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя Федулеєва Ю. О.