Рішення № 83002654, 03.07.2019, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/1351/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.

при секретарі судового засідання Цвірі Д.М.,

розглянувши справу

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Чумак М.М.", 62252, Харківська область, Золочівський район, с. Феськи, вул. 60 років СРСР, буд.1, код ЄДРПОУ 21239917;

до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, 1-й під'їзд, 6-7 поверх, код ЄДРПОУ 39792822;

про визнання права постійного користування земельною ділянкою

за участю представників учасників справи:

позивача - Кужелєвої С.В., ордер серія ЧК №54026 від 20.06.2018 р.;

відповідача - Крайник К.О., довіреність №32-20-0.14,2-1/62-19 від 03.01.2019р.;

Суть спору:

Селянське (фермерське) господарство "Чумак М.М." звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання права постійного користування земельною ділянкою, в якому просить визнати за С(Ф)Г "Чумак М.М." право постійного користування земельною ділянкою площею 26,99 га в межах згідно з планом, розташованою на території Феськівської сільської ради, призначеною для ведення фермерського господарства, яка відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ХР-13-00-015069 була надана у постійне користування на підставі рішення Золочівської районної ради народних депутатів Харківської області №293-3 від 18.09.1990 Чумаку М.М.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі Державного акту № ХР-13-00-015069 Чумак М.М. отримав в постійне користування земельну ділянку, і в подальшому створив та зареєстрував підприємство позивача - Селянське (фермерське) господарство "Чумак М.М.". Однак у 2008 році, вказана особа померла у звязку чим, на думку позивача право постійного користування перейшло до Селянського (фермерського) господарства "Чумак М.М.", так як останній здійснював користування земельною ділянкою наданою Чумак М.М. та відповідно сплачував земельний податок. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суд з позовом про визнання з С(Ф)Г «Чумак М.М.» права постійного користування.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.05.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження і призначити підготовче засідання на 20.06.2018.

11.06.2018 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував та вказував на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог. Свої доводи відповідач обґрунтовував тим, що у позивача відсутнє порушене , невизнане, оспорювань, право і охоронюваний законом інтерес, який підлягає захисту, так відповідач вказує, що позивачем не надано жодних доказів про те, що останній звертався до відповідача з питаннями що є предметом розгляду в даній справі. Крім цього, відповідач зазначає, що Державний акт на право постійного користування землею серії ХР-13-00-015069 виданий на фізичну особу Чумак М.М., при цьому позивачем не надано жодних доказів того, що позивач отримав та зареєстрував право постійного користування за собою, у зв'язку з чим, на думку відповідача у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Окремо, відповідач зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки, як вважає останній, Чумак М.М. - якому виділялась земельна ділянка на праві користування згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ХР-13-00-015069 помер у 2008 році, однак позивач після зміни голови С(Ф)Г «Чумак М.М.» продовжував користуватись вказаною земельною ділянкою, у зв'язку з чим, на думку відповідача, позивач мав можливість звернутись до суду за захистом своїх порушених, як вважає позивач, прав у строки визначені ст. 257 ЦК України.

20.06.2018 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказує на те, що документом, який посвідчує право постійного користування земельною ділянкою є Державний акт на право постійного користування землею серії ХР-13-00-015069 виданий на ім'я фізичної особи Чумак М.М., для подальшого створення останнім С(Ф)Г, у зв'язку з чим, позивач вважає, що з моменту реєстрації С9Ф)Г «Чумак М.М.» як юридичної особи перейшло право постійного користування земельною ділянкою наданою фізичній особі Чумак М.М. у користування згідно рішення ВК Золочівської районної ради народних депутатів №293-3 від 18.09.1990 року. Крім цього позивач вказував на те, що до травня 2018 року останній користувався даною земельною ділянкою, без жодних перешкод, однак у травні 2018 відповідач у телефонній розмові з керівником позивача повідомив про необхідність останнього з'явитись до ГУ Держгеокадастру та надати документи, що підтверджують право користування позивачем вказаною земельною ділянкою, в подальшому на адресу позивача від відповідача з аналогічною вимогою надійшло клопотання №32-20-5,4-923/90-18 від 27.04.2018 про надання відповідних документів, у зв'язку з чим, позивач вважає, що строк позовної давності слід розраховувати від дати отримання позивачем вказаного клопотання.

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 20.06.2018 на підставі ст. 183 ГПК України відкладено підготовче засідання на 16.07.2018.

26.06.2018 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив вих. №1037 від 26.06.2018, в яких відповідач наголошував на відсутності порушеного чи оспорюваного права позивача, яке є підставою для подання позову, окрім цього відповідач зазначав, що посилання позивача на клопотання №32-20-5,4-923/90-18 від 27.04.2018, як на обставину не визнання його права та переривання строку позовної давності є безпідставним, оскільки у вказаному клопотанні не міститься тверджень щодо невизнання за позивачем його права на користування земельною ділянкою, а навпаки, відповідач намагався отримати від позивача копії документів, які необхідні останньому для здійснення державного нагляду за використання земель. Таким чином, відповідач вважає позовні вимоги позивача безпідставними та необґрунтованими.

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 16.07.2018 на підставі ст. 175 ГПК України продовжено строк підготовчого провадження на 10 днів та на підставі ст. 183 ГПК України відкладено підготовче засідання на 26.07.2018.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.07.2018 зупинено провадження у справі № 922/1351/18 до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах в справі № 922/3312/17 у касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

18.03.2019 Верховним Судом у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду прийнято рішення у справі № 922/3312/17, яким у позові С(Ф)Г «Відродження» відмовлено. При цьому ухвалюючи вказане рішення Верховний Суд виходив зокрема з того, що згідно з положеннями земельного законодавства, що діяло на час звернення С(Ф)Г "Відродження" до суду з позовом у цій справі, набуття права постійного користування земельною ділянкою фермерськими господарствами (для ведення фермерського господарства) не передбачено, у зв'язку з чим вважає, що відсутня можливість приналежності СФГ "Відродження" на титулі постійного користування земельної ділянки переданої у постійне користування громадянину засновнику С(Ф)Г на підставі відповідного рішення згідно з державним актом на землю, а тому на думку суду С(Ф)Г "Відродження" не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.05.2019 провадження по справі №922/1351/18 поновлено, продовжено строк підготовчого засідання на 20 днів та призначено підготовче засідання на 22.05.2019 о 10:30.

Протокольною ухвалою від 22.05.2019, за для надання можливості представникам сторін подати додаткові пояснення з окремого питання, відкладено підготовче на 29.05.2019 о 10:30.

Ухвалою від 24.05.2019 перенесено підготовче засідання з 29.05.2019 на 30.05.2019 о 11:30.

27.05.2019 від позивача надійшли додаткові пояснення (вх. №12788 від 27.05.2019), в яких позивач не погоджується з висновками Верховного Суду та просить врахувати при винесенні рішення по даній справі Окрему Думку суддів Пількова К.М. та Кушнір І.В. до Постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі №922/3312/17 від 18.03.2018, а також Постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №677/1865/16-ц від 31.10.2018, в якій Верховний Суду дійшов висновку, що після державної реєстрації фермерського господарства у правовідносинах користування земельними ділянками, наданими на підставі Закону України «Про фермерське господарство», відбувається фактична заміна орендаря, й обов'язки користувача земельної ділянки переходять до фермерського господарства з дня його державної реєстрації. При цьому в даному випадку слід керуватись принципом mutatis mutandis.

30.05.2019 від представника відповідача надійшли пояснення вих. №787 від 29.05.2019, в яких відповідач посилаючись на Постанову Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі №922/3312/17 від 18.03.2018 наголошував на безпідставності та необґрунтованості позовних вимог, крім цього вказував на те, що так як позивачем не надано доказів наявності саме у особи позивача права постійного користування земельною ділянкою чи доказів оформлення іншого речового права щодо спірної земельної ділянки, а земельним законодавством не передбачено набуття права постійного користування земельною ділянкою фермерськими господарствами (для ведення фермерського господарства), позовні вимоги позивача про визнання права користування є безпідставними та необґрунтованими.

Протокольною ухвалою від 30.05.2019 закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.06.2019 о 12:45.

У судовому засіданні 03.06.2019 у зв'язку з необхідністю виклику відповідача протокольною ухвалою на підставі ст. 216 ГПК України оголошено перерву у судовому засіданні до 02 липня 2019 року о 12:30 год.

У судовому засіданні 02.07.2019 повноважний представник позивача підтримала позовні вимоги та в обґрунтування зазначила, що 18 вересня 1990 року рішенням виконавчого комітету Золочівської районної ради народних депутатів №293-3 «Про відведення земель гр. Чумака Миколі Миколайовичу для створення селянського господарства на землях радгоспу «Пролетар Харківщини»» вирішено погодитись з рішенням адміністрації радгоспу «Пролетар Харківщини» від 16 серпня 1990 року №19 про вилучення земель для створення селянського господарства гр. Чумак М.М. загальною площею 26,0 га. Пунктом 5 вказаного рішення наказано видати гр. Чумак М.М. тимчасовий державний акт на право володіння землею. На підставі вказаного рішення гр. Чумак М.М. замовив Технічний звіт по встановленню окружних меж, підготовці до видачі державного акта та проведенню горизонтальної теодолітної зйомки ділянки, відведеному Чумаку М.М. для ведення селянського господарства. В результаті проведеного комплексу польових та камеральних робіт був виготовлений Державний акт на право користування землею серії Б №0073213 1990 року. 26.10.1993 Розпорядженням Золочівеької районної ради народних депутатів №122, було зареєстровано фермерське/селянське/господарство Чумака Миколи Миколайовича, у такому складі: Чумак Микола Миколайович - голова фермерського господарства, Члени господарства - Чумак Ніна Михайлівна, Чумак Андрій Миколайович, Чумак Ольга Миколаївна. Після введення нової форми Державного акту на право постійного користування землею голова Господарства - Чумак Микола Миколайович отримав новий Державний акт на право постійного користування землею серії ХР №13-00-15069 від 15 вересня 1998 року. Не дивлячись на те, що Державний акт серії ХР №13-00-15069 від 15 вересня 1998 року було переоформлено на ім'я голови господарства, в якості фактичного користувача земельної ділянки з 1990 року і по цей час виступало селянське (фермерське) господарство «Чумака М.М.», як юридична особа. 15 лютого 2008 року Чумак Микола Миколайович - голова Селянського (фермерського) господарства на ім'я якої було видано Державний акт на право постійного користування землею - помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії 1-ВЛ №159090. Протоколом №4а загальних зборів С(Ф)Г «Чумак М.М.» від 14 лютого 2008 року, в зв'язку зі смертю Чумака Миколи Миколайовича, головою обрано Чумака Андрія Миколайовича. Наказом №8 від 15 лютого 2018 року по С(Ф)Г «Чумак М.М.» прийнято на посаду голови Селянського (фермерського) господарства «Чумак М.М.» Чумака Андрія Миколайовича з 15 лютого 2008 року. Водночас, як вказує позивач, у травні 2018 року у телефонній розмові з керівником позивача, відповідач повідомив позивача про необхідність останнього з'явитись до ГУ Держгеокадастру та надати документи, що підтверджують право користування позивачем спірною земельною ділянкою, в подальшому на адресу позивача від відповідача з аналогічною вимогою надійшло клопотання №32-20-5,4-923/90-18 від 27.04.2018 про надання відповідних документів, у звязку з чим, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання за останнім права постійного користування земельною ділянкою згідно Державного акту серії ХР №13-00-15069 від 15 вересня 1998 року.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував та вказувала на те, що позивачем не доведено обставин порушення відповідачем його прав, крім цього відповідач, вказував на відсутність можливості приналежності Селянському (фермерському) господарству на титулі постійного користування земельної ділянки, переданої у постійне користування громадянину на підставі відповідного рішення згідно з державним актом на землю, водночас представник відповідача зазначав, що фермерське господарство не може розпоряджатися землями, що належать на праві постійного користування фізичним особам, у тому числі його засновником, а може розпоряджатися лише землями, які відповідно до статті 12 Закону України «Про фермерське господарства» включені до складу земель фермерського господарства». Окремо, відповідач наголошував на сплив строків позовної давності, які останній просить врахувати суд при прийнятті рішенні по справі.

Протокольною ухвалою від 02.07.2019 оголошено перерву у судовому засіданні до 03.07.2019 о 15:30.

В судовому засіданні 03.07.2019, позивач наголошував, що право користування земельною ділянкою не є особистісним правом фізичної особи - засновника С(Ф)Г, так як, на думку останнього з моменту реєстрації С(Ф)Г до такого перейшло право користування земельною ділянкою. Окрім цього, позивач наголошував, що обставини щодо невизнання відповідачем його права постійного користування підтверджують також Постанова про накладення адміністративного стягнення №401-ДК/329/по/08/01/-18 від 31.08.2018, рішення Золочівського районного суду Харківської області від 03.12.2018 по справі №622/1106/18 та Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2019, згідно яких відповідачем було накладено штраф на Чумак А.М., за порушення останнім приписів земельного законодавства, який відповідно до рішень суд бува скасований. Тому, вказані дії відповідача щодо притягнення позивача до відповідальності на думку позивача, свідчать про порушення відповідачем прав позивача, що є підставою для звернення до суду.

Представник відповідача проти доводів позивача заперечувала та вказувала на те, що вказана постанова про накладення адміністративного стягнення та відповідні рішення судів були винесені вже після відкриття провадження по справі, а тому не можуть бути підставою для позову. Окрім цього, відповідач зазначає, що постанова про накладення адміністративного стягнення винесена на підставі ст. 125-123-126 ЗК України, так як позивачем не виконано вимоги клопотання №32-20-5,4-923/90-18 від 27.04.2018 про надання документів, однак жодним чином не стосуються прав позивача щодо постійного користування земельною ділянкою.

У судових дебатах представник позивача просила задовольнити позовні вимоги повністю та визнати за Селянським (фермерським) господарством "Чумак М.М." право постійного користування земельною ділянкою на підставі Державного акту на право постійного користування серії ХР №13-00-15069 від 15 вересня 1998 року.

Повноважний представник відповідача проти задоволення позову заперечувала, з підстав необґрунтованості та недоведеності такого.

Розглянувши матеріали справи та з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

18 вересня 1990 року Чумак Миколою Миколайовичем було створено Селянське (фермерське) господарство «Чумака Миколи Миколайовича», та укладено Статут, відповідно до п. 1 якого «крестьянское хозяйство-семейно-трудовое объединение лиц совместно ведущих сельскохозяйственное производство: выступает в качестве самостоятельного, экономически обособленного товаропроизводителя сельскохозяйственной продукции. Крестьянское хозяйство организовано на землях совхоза «Пролетарий Харьковщины», передана ему в пожизненно - наследуемое владение решением Золочевского райисполкома Харьковской области.

Відповідно до п. 4 Статуту - «крестьянское хозяйство имеет статус юридического лица.»

Водночас, 18 вересня 1990 року рішенням виконавчого комітету Золочівської районної ради народних депутатів №293-3 «Про відведення земель гр. Чумака Миколі Миколайовичу для створення селянського господарства на землях радгоспу «Пролетар Харківщини»» вирішено погодитись з рішенням адміністрації радгоспу «Пролетар Харківщини» від 16 серпня 1990 року №19 про вилучення земель для створення селянського господарства гр. Чумак М.М. загальною площею 26,0 га. Пунктом 5 вказаного рішення наказано видати гр. Чумак М.М. тимчасовий державний акт на право володіння землею.

На підставі вказаного рішення гр. Чумак М.М. замовив Технічний звіт по встановленню окружних меж, підготовці до видачі державного акта та проведенню горизонтальної теодолітної зйомки ділянки, відведеному Чумаку М.М. для ведення селянського господарства.

В результаті проведеного комплексу польових та камеральних робіт був виготовлений Державний акт на право користування землею серії Б №0073213 1990 року.

Відповідно до вказаного акту - Державний акт видано селянському господарству гр. Чумаку М.М., у тому, що за вказаним землекористувачем закріплюється в безстрокове і безоплатне користування 26,99 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування. Земля надана для виробництва сільсько-господарської продукції. Відповідно до змісту Державного акту на право користування землею серії Б №0073213 1990 року - Державний акт видано селянському господарству гр. Чумак М.М..

В 1993 році, у зв'язку з необхідністю приведення господарської діяльності у відповідність до вимог нового законодавства Чумак Микола Миколайович - голова фермерського господарства звернувся із заявою про реєстрацію фермерського (селянського) господарства, у зв'язку з чим, 26.10.1993 Розпорядженням Золочівської районної ради народних депутатів №122, фермерське/селянське/господарство Чумака Миколи Миколайовича, у такому складі: Чумак Микола Миколайович - голова фермерського господарства, Члени господарства - Чумак Ніна Михайлівна, Чумак Андрій Миколайович, Чумак Ольга Миколаївна.

Після введення нової форми Державного акту на право постійного користування землею голова господарства - Чумак Микола Миколайович отримав новий Державний акт на право постійного користування землею серії ХР №13-00-15069 від 15 вересня 1998 року.

Як вбачається з вказаного Державного акту, право постійного користування земельною ділянкою оформлене на ім'я голови господарства, в якості фактичного користувача земельної ділянки, разом з цим, як вказує позивач, з 1990 року і по цей час виступало селянське (фермерське) господарство «Чумака М.М.», як юридична особа.

Факт перебування спірної земельної ділянки саме у користуванні Селянського (фермерського) господарства «Чумак М.М.». підтверджується: Довідкою Відділу Держземагенства у Золочівському районі Харківської області №416 від 06.02.2015; Довідкою Відділу Держгеокадастру у Золочівському районі Харківської області №27-20.21-0.8-99/14-16 від 11.02.2016; Довідкою Відділу Держгеокадастру у Золочівському районі Харківської області №27-20.21-0.8-188/2-17 від 27.01.2017; Довідкою Відділу у Золочівському районі ГУ Держгеокадастру Харківської області №89/112-18 від 02.02.2018; Податковою декларацією платника єдиного податку четвертої групи за 2017 рік; Податковою декларацією платника єдиного податку четвертої групи за 2016 рік; Податковим розрахунком фіксованого сільськогосподарського податку за 2007 рік; Податковим розрахунком фіксованого сільськогосподарського податку за 2008 рік; Квитанціями про сплату податку на землю за різні періоди.

Водночас, як вбачається з Свідоцтва про смерть серії 1-ВЛ №159090, 15 лютого 2008 року Чумак Микола Миколайович - голова Селянського (фермерського) господарства на ім'я якої було видано Державний акт на право постійного користування землею - помер, у зв'язку з чим Протоколом №4а загальних зборів С(Ф)Г «Чумак М.М.» від 14 лютого 2008 року, головою обрано Чумака Андрія Миколайовича. Наказом №8 від 15 лютого 2018 року по С(Ф)Г «Чумак М.М.» прийнято на посаду голови Селянського (фермерського) господарства «Чумак М.М.» Чумака Андрія Миколайовича з 15 лютого 2008 року.

Як вказує позивач, у травні 2018 у телефонній розмові з відповідачем, останній повідомив керівника позивача про необхідність останнього з'явитись до ГУ Держгеокадастру та надати документи, що підтверджують право користування позивачем спірною земельною ділянкою, в подальшому на адресу позивача від відповідача з аналогічною вимогою надійшло клопотання №32-20-5,4-923/90-18 від 27.04.2018 про надання відповідних документів, в якому відповідач просив надати копії документів (матеріалів), які необхідні для здійснення державного нагляду за використання та охороною земель та підтверджують набуте право зайняття і використання ФГ «Чумак М.М.» земельної ділянки на території Золочівської сільської ради (Феськівський старостинський округ) Золочівського району Харківської області площею 24,1067га з кадастровим номером 632268650:03:007:0448. Вказане клопотання позивач оцінив, як дії щодо невизнання відповідачем права користування земельною ділянкою, у зв'язку з чим і звернувся до суду.

Таким чином, доводи позивача зводяться до того, що на його думку, відповідач не визнає його право користування земельною ділянкою площею 24,1067га з кадастровим номером 632268650:03:007:0448, яка згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ХР №13-00-15069 від 15 вересня 1998 року перебувала у користування С(Ф)Г «Чумак М.М.», оскільки вважає, що з моменту державної реєстрації С(Ф)Г «Чумак М.М.» як юридичної особи, до останньої перейшло право постійного користування земельною ділянкою, яка відповідно до рішення виконавчого комітету Золочівської районної ради народних депутатів №293-3 «Про відведення земель гр. Чумак Миколі Миколайовичу для створення селянського господарства на землях радгоспу «Пролетар Харківщини»» передано Чумак М.М. у постійне користування. Крім цього, в обґрунтування своєї позиції останній посилається на Окрему Думку суддів Пількова К.М. та Кушнір І.В. до Постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі №922/3312/17 від 18.03.2018, а також Постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №677/1865/16-ц від 31.10.2018.

Відповідач, заперечуючи проти позову зазначає про те, що позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про порушення чи не визнання прав позивача на земельну ділянку. Клопотання, на яке посилається позивач, як на доказ не визнання прав позивача, жодних тверджень щодо оспорювання, не визнання чи порушення прав відповідача не містить, а є лише заходом, який вживався відповідачем у процесі здійснення нагляду за використанням земель. Крім цього, в якості обґрунтування своїх доводів посилається на Постанову Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі №922/3312/17 від 18.03.2018 та вказує на те, що так як позивачем не надано доказів наявності саме у особи позивача права постійного користування земельною ділянкою чи доказів оформлення іншого речового права щодо спірної земельної ділянки, а земельним законодавством не передбачено набуття права постійного користування земельною ділянкою фермерськими господарствами (для ведення фермерського господарства).

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам суд виходить із специфіки даного спору, яка полягає в тому, що правовідношення сторін регулювалися як нормативними актами, які на даний час втратили чинність (ЗУ «Про селянське (фермерське) господарство», ЗКУ ред. 1990 року та ред. 2002 року); так і нормативними актами, які в період дії спірних правовідносин були визнані неконституційними (п. 6 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України ред. 2001 року). Тому, на думку суду, самі недоліки законодавчого регулювання майнових прав в значній мірі обумовили появу даного спору. За таких умов суд вважає, що вирішення спору повинно ґрунтуватися на принципах справедливості, добросовісності та розумності, передбачених п.6 ч.1 ст. 6 ЦК України, та виходячи з наявної судової практик Верховного Суду, а також преюдиціальних рішень ЄСПЛ.

Проаналізувавши Постанову Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі №922/3312/17 від 18.03.2018, Окрему Думку суддів Пількова К.М. та Кушнір І.В. до Постанови Верховного Суду у справі №922/3312/17 від 18.03.2018, а також Постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №677/1865/16-ц від 31.10.2018, суд, враховуючи принцип правової визначеності, щодо права постійного користування С(Ф)Г «Чумак М.М.» земельною ділянкою на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ХР №13-00-15069 від 15 вересня 1998 року, зазначає наступне.

Спеціальним законом, яким визначені особливості створення фермерського господарства та врегулюванні особливості діяльності, прав та обов'язки цієї особи та її засновника, на час надання земельної ділянки Третій особі та створення Позивача був Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 (далі - Закон про СФГ), а на час надання Третьою особою згоди на припинення права користування земельною ділянкою та видання Наказу Відповідачем - Закон України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 (далі - Закон про ФГ).

Частиною першою статті 2 Закону про СФГ (в редакції, чинній на час створення Позивача) визначено, що селянське (фермерське) господарство (далі - СФГ) є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Закон про СФГ передбачав реєстрацію СФГ як юридичної особи.

Закон про ФГ (частина четверта статті 1 Закону про ФГ) також встановлював, що фермерське господарство (далі - ФГ) є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи (зі змінами, які набули чинності з 01.05.2016, ФГ могло бути зареєстроване як юридична особа або фізична особа - підприємець).

Отже Закон про СФГ та Закон про ФГ передбачають можливість створення СФГ (ФГ) як юридичної особи, тобто особи з окремою правосуб'єктністю.

Відповідно до частини першої статті 3 цього Закону СФГ в системі народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами.

Статтею 9 Закону про СФГ встановлені особливості реєстрації СФГ. Відповідно до частини першої цієї статті після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, СФГ підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Частиною другою цієї статті передбачено, що після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Отже законом було передбачено одержання земельної ділянки як обов'язкової передумови для набуття СФГ правосуб'єктності. Також одержання земельної ділянки для ведення СФГ вимагало у подальшому здійснити реєстрацію СФГ. Тобто закон не передбачав права використовувати земельну ділянку, надану у користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

Разом з тим Державний акт на право постійного користування землею видається на ім'я голови СФГ відповідно до частини п'ятої статті 2 Закону про СФГ. На час видачі акта СФГ як юридична особа ще не існує.

Особливості створення СФГ (ФГ) полягають у тому, що:

- обов'язковою передумовою створення СФГ (ФГ) є набуття засновником (майбутнім головою відповідно до Закону про СФГ) права на земельну ділянку, надану для ведення СФГ (ФГ);

- коло учасників селянського СФГ (ФГ) є обмеженим та має родинно-трудову ознаку, відповідно до якої фермерське господарство може бути створене одним або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї відповідно до закону, а особи, у тому числі родичі, які працюють за трудовим договором (контрактом, угодою), не є членами СФГ (ФГ) (частина друга статті 2 Закону про СФГ, частина перша статті 3 Закону про ФГ).

В системно-логічному зв'язку з нормами Закону про СФГ знаходились норми статті 27 Земельного кодексу України 1990 року (у редакції, чинній на час створення Позивача), якими встановлено підстави припинення користування земельною ділянкою. Пунктом 3 частини першої статті 27 ЗК України встановлено спеціальну підставу - припинення СФГ.

Таким чином, одержання правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельної ділянки для ведення СФГ є необхідною передумовою набуття СФГ правосуб'єктності як юридичної особи, а припинення СФГ було підставою для припинення права користування земельною ділянкою. При цьому використання такої земельної ділянки без створення СФГ законом передбачено не було.

Водночас, частиною першою статті 10 Закону про СФГ передбачено, що плата за землю у вигляді земельного податку або орендної плати справляється саме з СФГ.

Статтею 11 цього закону на СФГ покладено зокрема обов'язки забезпечення використання землі за цільовим призначенням та відповідно до умов її надання; ефективного використання землі відповідно до проекту внутрігосподарського землеустрою, підвищення її родючості; здійснення комплексу заходів щодо охорони земель; своєчасного внесення земельного податку або орендної плати за землю.

Частиною другою статті 18 Закону про СФГ «Відповідальність селянського (фермерського) господарства» передбачено наслідки невиконання СФГ своїх обов'язків як землекористувача: у разі систематичного невнесення земельного податку в терміни, встановлені законодавством України, а також орендної плати в терміни, визначені договором оренди, право власності і користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється.

Таким чином, обов'язки землекористувача законом покладено безпосередньо на СФГ, а невиконання окремих обов'язків СФГ може створити наслідки у вигляді припинення відповідного права

Приймаючи до уваги вищезазначені висновки з урахуванням нерозривності зв'язку прав, обов'язків та відповідальності землекористувача, суд дійшов висновку, що після одержання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою для ведення СФГ та проведення державної реєстрації такого господарства як юридичної особи обов'язки користувача цієї земельної ділянки виконує СФГ, а не громадянин, якому вона надавалась. Після державної реєстрації СФГ у правовідносинах користування земельною ділянкою, наданою на підставі Закону про СФГ, відбувається фактична заміна землекористувача.

Варто відзначити, що чинне на час створення позивача земельне законодавство та законодавство, яким врегульовані питання створення СФГ не визначають порядок подальшого переходу та реєстрації речового права на земельну ділянку, надану її засновнику для ведення СФГ (ФГ), а також не встановлюють при цьому обов'язок здійснити державну реєстрацію (перереєстрацію) права на цю земельну ділянку за СФГ (ФГ). Такий перехід відбувається внаслідок юридичного факту реєстрації господарства як юридичної особи (mutatis mutandis висновок у пункті 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц). Близькі за змістом висновки викладено також у постанові від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, у пункті 47 постанови від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, пунктах 28 - 30, 38 постанови від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, у постанові від 12.12.2018 у справі № 388/1103/16-ц, у пунктах 31- 32 постанови від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17, пунктах 32, 33 постанови від 16.01.2019 у справі № 483/1863/17.

При цьому, як вбачається з аналізу Постанови Верховного Суду у справі №922/3312/17 від 18.03.2018, Верховним Судом у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду було відхилено правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, оскільки, відносини, які були предметом розгляду у вказаній справі стосувались оренди земельної ділянки на підставі відповідного договору, а тому на їх думку вказані висновки не слід застосовувати при розгляді справи пов'язаної з визнанням права постійного користування.

Однак, суд зазначає, що при розгляді даної справи слід виходити із принципу mutatis mutandis, оскільки відносини постійного користування земельною ділянкою, на переконання суду, в усіх істотних для цієї справи аспектах є подібними до відносин оренди земельної ділянки, при цьому відмінність полягає у строковому характері користування земельною ділянкою на умовах оренди, разом з цим, істотним для цієї справи аспектом подібності є те, що так само як в орендних відносинах закон прямо не передбачає можливості автоматичної заміни орендаря без згоди орендодавця (з громадянина, з яким укладено договір оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, на саме фермерське господарство), аналогічно і у відносинах постійного користування закон не передбачав такої заміни, окрім цього, слід враховувати і мету надання земельної ділянки фізичній особі Чумак М.М. - для ведення фермерського господарства і передбачені земельним законодавством, чинним на час створення С(Ф)Г, способи такого надання (право оренди та право постійного користування), а тому суд вважає, право оренди та право постійного користування є видами права користування, що підлягає захисту відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у зв'язку з чим, розділення права постійного користування і права оренди земельної ділянки є порушенням принципу верховенства права та принципу правової визначеності, оскільки за своє правовою природою регулювання відносин оренд та користування, останні є схожими за виключенням не істотних відмінностей.

Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, виходячи з принципу верховенства прав та правової визначеності, суд, при розгляді даної справи по суті застосовує висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, як такі, що є обов'язковими для застосування в силу вимог ст. 13 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів», що узгоджується з приюдиціальною практикою ЄСПЛ щодо принципу правової визначеності та верховенства права у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, у справі «Михайлюк та Петров проти України» (Mikhaylyuk and Petrov v. Ukraine) та щодо принципу mutatis mutandis у справі «Олександр Волков проти України» (OleksandrVolkov v. Ukraine) та у справі «Стреч проти Сполученого Королівства» (Stretch v. the United Kingdom).

Водночас, суд зазначає, що статтею 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, з урахування приписів статті 4 ГПК України, наведені приписи чинного законодавства визначають об'єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), роз'яснив поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У цьому Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано в резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 ЦК України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правила стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке охоплює цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Отже, виходячи із положень як національного законодавства, так і зі змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції, захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 3-4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Виходячи з аналізу вище зазначених норм, суд зазначає про те, що при здійсненні розгляду справи, позивач повинен довести обставини на які він посилається в якості обґрунтування позовних вимог, при цьому ризики пов'язані з не доведення таких обставин покладаються безпосередньо на відповідного учасника справи. В даному випадку, суд зазначає про те, що як вбачається з доводів позивача, останній вказує на те, що відповідач не визнає право користування земельною ділянкою, що, на думку позивача підтверджується Клопотанням №32-20-5,4-923/90-18 від 27.04.2018 про надання документів, Постановою про накладення адміністративного стягнення №401-ДК/329/по/08/01/-18 від 31.08.2018, рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 03.12.2018 по справі №622/11-6/18 та Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2019.

Однак, вказані доводи позивача щодо порушення відповідачем, суд оцінює критично, оскільки як вбачається з клопотання №32-20-5,4-923/90-18 від 27.04.2018, вказане клопотання стосується виключно здійснення відповідачем державного нагляду за використанням та охороною земель, що є однією з функцій відповідача, як органу державної влади. Водночас, як вбачається з аналізу змісту клопотання, жодних тверджень відповідача щодо невизнання чи оспорювання прав позивача таке клопотання не містить, у зв'язку з чим, суд вважає вказане клопотання неналежним та недостатнім доказом для встановлення обставин наявного порушеного чи оспорюваного права позивача.

При цьому, посилання позивача на Постанову про накладення адміністративного стягнення №401-ДК/329/по/08/01/-18 від 31.08.2018, як на доказ не визнання відповідачем прав позивача, суд не приймає до уваги, оскільки, по-перше: вказана постанова була винесена відповідачем стосовно керівника відповідача, вже після звернення позивача з даним позовом до суду, а по-друге: вказана постанова є наслідком не виконання відповідачем клопотання №32-20-5,4-923/90-18 від 27.04.2018, згідно якого позивач зобов'язувався надати відповідачу відповідні документи щодо правової підстави користування земельною ділянкою. Водночас, рішення Золочівського районного суду Харківської області від 03.12.2018 по справі №622/1106/18 та Постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2019 жодним чином не стосуються відносин позивача та відповідача щодо права постійного користування земельною ділянкою, визнання якого є предметом судового розгляду, оскільки вказані рішення свідчать про оскарження позивачем Постанови відповідача про накладення адміністративного стягнення.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини зокрема згідно Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Заява № 63566/00) п.1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23).

Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає про те, що позивачем недоведено обставин щодо невизнання, порушення чи оспорювання відповідачем права постійного користування земельною ділянкою С(Ф)Г «Чумак М.М.», у зв'язку з чим, суд вважає позов безпідставним та передчасним, а відтак відмовляє в його задоволенні.

Пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст. 129 ГПК України, відповідно до якої, у разі відмови у задоволенні позовних вимог судові витрати покладаються на позивача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.ст. 4, 13-15, 41- 46, 74, 75, 76, 77, 80, 86, 129, 207, 233, 237-241 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача - Селянське (фермерське) господарство "Чумак М.М." (62252, Харківська область, Золочівський район, с. Феськи, вул. 60 років СРСР, буд.1, код ЄДРПОУ 21239917).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з врахуванням п. 17.5 Перехідних Положень ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 15.07.2019.

Суддя Н.А. Новікова