Рішення № 83001684, 11.07.2019, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.07.2019 Справа № 905/630/19

Господарський суд Донецької області у складі судді Курило Г.Є.

при секретарі судового засідання Доннік А.В.,

розглянувши матеріали справи

за позовом Маріупольської міської ради, м. Маріуполь

до відповідача: Фізичної особи - підприємця Тимофєєвої Наталі Павлівні, м. Маріуполь

про стягнення заборгованості в сумі 47743,01 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

Суть спору: Позивач, Маріупольська міська рада, м. Маріуполь звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Фізичної особи - підприємця Тимофєєвої Наталі Павлівні, м. Маріуполь, про стягнення заборгованості в сумі 47743,01грн., з яких 41002,00 грн. - сума заборгованості, 6741,01 грн. - пеня.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору щодо пайової участі в користуванні об`єктом благоустрою №377-001 від 01.12.2016.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 10.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/630/19; дану справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

На адресу суду 21.05.2019 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позовних вимог в повному обсязі. Відповідач посилаючись на те, що він не мав наміру забудови земельної ділянки, що унеможливлює застосування до спірних відносин Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Також відповідач зазначає, що фактично не скористався своїм правом щодо розміщення тимчасової споруди та вважає що договір був розірваний на підставі п. 3.4. договору 11.02.2017 та не міг бути пролонгований, з огляду на п. 4.2 зазначеного договору.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 30.05.2019 призначено справу №905/630/19 розглядати за правилами загального позовного провадження.

10.06.2019 до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечив щодо позиції відповідача, викладеної у відзиві на позовну заяву.

До канцелярії суду 18.06.2019 від відповідача надійшли заперечення, в яких відповідач проти позову заперечує в повному обсязі.

Ухвалою суду від 18.06.2019 суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 11.07.2019 о 10:40 год.

У судове засідання 11.07.2019 сторони не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином шляхом направлення ухвал суду на їх юридичну адресу.

Як зазначено в ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а відсутність належним чином повідомлених представників сторін істотним чином не впливає на таку кваліфікацію і не перешкоджає розгляду справи.

З`ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, суд встановив:

Рішенням Маріупольської міської ради від 28.09.2016 № 7/11-729 «Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності» затверджено Положення про користування об`єктами благоустрою комунальної власності на території м. Маріуполя.

У відповідності до п. 1.2. Положення про користування об`єктами благоустрою комунальної власності на території м. Маріуполя є місцевим нормативно-правовим актом, який регулює правові відносини, що виникають у зв`язку із розміщенням окремих елементів для здійснення підприємницької діяльності.

Положення є обов`язковим для виконання усіма розміщеними на території міста Маріуполя органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форми власності та підпорядкування, їх посадовими та службовими особами (п. 1.3 Положення).

Пунктом 2.2. Положення визначені загальні умови розміщення тимчасових споруд. Тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності повинні розміщуватись: з додержанням Правил благоустрою території міста Маріуполя, комплексної схеми розміщення тимчасових споруд; з урахуванням всіх наявних планувальних обмежень, передбачених будівельними нормами у відповідності до прийнятих Архітипів тимчасових споруд; на підставі діючих договору пайової участі в користуванні об`єкту благоустрою та Паспорту прив`язки тимчасових споруд.

Суду не надано доказів про визнання зазначеного рішення Ради незаконним та нечинним, тому суд враховує його при розгляді цієї справи.

01.12.2016 між позивачем, Маріупольською міською радою (уповноважений орган) та відповідачем, фізичною особою-підприємцем Тимофєєвою Наталею Павлівною (замовник) було укладено договір № 377-001 щодо пайової участі в користуванні об`єктом благоустрою (договір), відповідно до п. 1.1. якого замовник має намір розташувати на території м.Маріуполь тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності, за адресою: пр.Металургів (№ Ц150) в Центральному районі м. Маріуполя, для торгівлі (хлібобулочними виробами), що є власністю замовника та погоджується на пайову участь (внесок) в користуванні об`єктів благоустрою м. Маріуполь, які будуть використані (задіяні) для розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до п.1.3 договору замовник зобов`язується взяти пайову участь (внесок) в користуванні об`єктами благоустрою м. Маріуполь та перерахувати на рахунок Уповноваженого органу кошти на їх утримання, призначення платежу: плата за пайову участь (внесок) в користуванні об`єктом благоустрою м. Маріуполь.

Згідно п. 1.4. договору розмір пайової участі (внеску) в користуванні об`єктами благоустрою м. Маріуполь з розрахунку за рік становить 18924,00 грн. Щомісячний розмір пайової участі (внеску) в користуванні об`єктами благоустрою м. Маріуполя складає 83,00грн. за один квадратний метр площі об`єктів благоустрою, які будуть використані (задіяні) для розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності. Реквізити для зарахування коштів пайової участі (внеску): загальний фонд міського бюджету міста Маріуполя - рахунок 31413544700051 у ГУ ДКСУ у Донецькій області, МФО 834016, код ЄДРПОУ 37989721, отримувач Маріуп. УК/м.Маріуполь/24060300, код податку 24060300.

Відповідно до п. 1.5. договору плата за пайову участь (внесок) в користуванні об`єктами благоустрою м. Маріуполь здійснюється замовником: при розрахунку єдиним платежем - протягом двадцяти календарних днів після підписання договору, при розрахунках рівномірно протягом року - до 10 числа місяця, наступного за звітним.

Замовник зобов`язується своєчасно оплатити пайову участь (внесок) в користуванні об`єктами благоустрою м. Маріуполь відповідно до умов договору (п. 2.1.1. договору).

Замовник зобов`язується забезпечити належне виконання вимог Положення про порядок розміщення тимчасових споруд (п. 2.1.5 договору).

Відповідно до п. 2.4.1. договору уповноважений орган має право вимагати від замовника своєчасної оплати пайової участі (внеску) в користуванні об`єктом благоустрою м. Маріуполь відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 3.2. договору замовник у випадку несвоєчасної сплати внеску, передбаченого у розділі І договору, сплачує пеню в розмірі 120 відсотків облікової ставки НБУ за кожен день прострочення сплати від суми несплаченого платежу.

У разі двомісячної несплати пайової участі в користуванні об`єктом благоустрою договір розривається в односторонньому порядку (п. 3.4. договору).

Згідно п. 4.1. договору договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

Строк дії договору щодо пайової участі в користуванні об`єктом благоустрою - один рік та продовжується автоматично на строк один рік за відсутності підтверджених фактів систематичного (більше трьох) порушення протягом останнього календарного року (п. 4.2. договору).

Відповідно до п. 4.3. договору строк дії договору становить з 01.12.2016 до 01.12.2017.

Згідно п. 5.1. договору зміни до цього договору вносяться в установленому законодавством порядку за взаємною згодою сторін, шляхом укладення відповідних угод, які є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п. 5.2. договору договір може бути розірвано за ініціативою однієї із сторін, при цьому ініціатор повинен письмово повідомити іншу сторону за 30 календарних днів, в результаті чого укладається угода про розірвання договору.

Підписання договору означає, що замовник ознайомлений та згоден з вимогами Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності та інших нормативних актів, що регламентують підприємницьку діяльність в м. Маріуполь (п. 5.7. договору).

Вищезазначений договір підписано представниками сторін без зауважень.

Позивач наполягає, що заборгованість відповідача перед позивачем за договором щодо пайової участі в користуванні об`єктом благоустрою №377-001 від 01.12.2016 станом на 01.02.2019 складає 41002,00 грн.

Позивач звертався до відповідача із вимогою № 2053/2019 від 25.03.2019, в якій повідомив відповідача про наявність заборгованості за договором № 377-001 на суму 41002,00 грн. (за період з 01.12.2016 по 28.02.2019), та просив її погасити протягом 5 днів з дня отримання вказаної вимоги. Однак, вказана вимога залишилась відповідачем без відповіді, що і зумовило позивача звернутися із даним позовом до господарського суду Донецької області.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 629 Цивільного кодексу України констатовано що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 40 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" виконавчі органи забезпечують організацію благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.

Згідно із ст. 28 Закону України "Про регулювання місцебудівної діяльності" розміщення малих архітектурних форм та тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів" та Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженому Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 21.10.2011 N 244.

Згідно із ст. 15 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" власник тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, розташованої на території об`єкта благоустрою державної та комунальної власності, зобов`язаний забезпечити належне утримання прилеглої до тимчасової споруди території або може брати пайову участь в утриманні цього об`єкта благоустрою на умовах договору, укладеного із підприємством або балансоутримувачем. Фінансування заходів з благоустрою населених пунктів, утримання та ремонт об`єктів благоустрою здійснюється за рахунок коштів їх власників або користувачів, якщо це передбачено умовами відповідних договорів, а також за рахунок пайових внесків власників тимчасових споруд, розміщених на території об`єкта благоустрою, інших передбачених законом джерел фінансування (ст. 36 зазначеного Закону).

Отже, доводи відповідача про те, що він не є замовником забудови в розумінні положень Закону України «Про регулювання місцебудівної діяльності», а тому не повинен приймати участь у благоустрої міста, є не обґрунтованими.

У відповідності до приписів Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Маріупольською міською радою рішенням від 28.09.2016 №7/11-729 затверджено "Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності". За змістом вказаного Положення, діючого на час підписання між сторонами спірного договору, порядок користування об`єктом благоустрою передбачав подання суб`єктом господарювання відповідної заяви до Комісії з питань користування об`єктами благоустрою на території м. Маріуполя.

Відповідач звернулася з такою заявою 10 листопада 2016 року.

У відповідності до зазначеного Положення, розміщенню тимчасової споруди передує укладання договору про пайову участь в користуванні об`єктом благоустрою, залишаючи за суб`єктом підприємницької діяльності право розмістити тимчасову споруду протягом строку дії договору.

Як зазначають сторони спірних відносин, ними 01.12.2016 був укладений договір №377-001 щодо пайової участі в користуванні об`єктом благоустрою.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Таке імперативне врегулювання договірних відносин, усуває будь-які сумніви щодо юридичного значення умов договору: вони є юридично обов`язковими, гарантують право учасникам договірних відносин бути впевненими в тому, що кожна із сторін має виконувати умови договору належним чином, а цивільні права, що ґрунтуються на його умовах, підлягають захисту в тій же мірі і в той же спосіб, що і права, які прямо передбачені актами цивільного законодавства або випливають із них.

З огляду на вищевикладене, відповідач, скориставшись правами та свободами, наданими чинним законодавством України, добровільно уклав договір щодо пайової участі в користуванні об`єктом благоустрою, а отже погодився з усіма наслідками, які можуть настати у разі невиконання зобов`язань за договором.

Не обмежуючись строком розміщення тимчасової споруди, відповідач висловив намір її розмістити протягом строку дії договору про пайову участь та сплатити позивачеві 18924,00 грн., які можливо внести одним платежем або рівними частинами протягом 12 місяців.

Відповідачем не надано доказів, що він ініціював розірвання договору в порядку п.5.2, або відмовлявся від розміщення тимчасової споруди, або припиняв підприємницьку діяльність, або ініціював розірвання договору в порядку ст. ст.651, 652 Цивільного кодексу України. Таким чином, позивач, протягом строку дії договору мав обґрунтовані очікування на отримання грошових коштів від відповідача, який в будь-який час протягом строку дії договору може розмістити тимчасову споруду на земельної ділянці об`єкту благоустрою.

Відповідач також посилається на те, що його фінансове становище погіршилося у зв`язку із запровадженням у 2014 році антитерористичної операції на території Донецької області, що стало причиною нерозміщення ним тимчасових споруд за спірним договором. Проте, спірні відносини виникли між сторонами наприкінці 2016 року та відповідач не довів об`єктивних обставин, з яких він уклав договір про пайову участь, в умовах заздалегідь відомої неспроможності на його виконання.

У зв`язку з викладеним, суд відхиляє доводи відповідача про правомірність невиконання ним зобов`язань за договором через запровадження антитерористичної операції та нерозміщення запланованих тимчасових споруд.

Відповідач посилається також на те, що договір є розірваним з підстав, передбачених п. 3.4 Договору.

Так, за змістом п.3.4 договору сторони передбачили можливість розірвання договору в односторонньому порядку у випадку двомісячної несплати пайового внеску.

Згідно із ст.188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У відповідності до ст. 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Таким чином, процедура розірвання договору полягає у вольових діях учасників договірних відносин, направлених на припинення договору шляхом його розірвання.

Суду не надано доказів ініціювання будь-яким учасником спірних відносин розірвання договору згідно із п.3.4. договору, таким чином, суд відхиляє доводи відповідача про припинення договору на підставі п. 3.4. договору - 11.02.2017.

Позивач, розраховуючи заборгованість відповідача за договором, посилається на те, що договір є діючим на час звернення до суду у зв`язку із автоматичним його продовженням на підставі п. 4.2 договору. Як зазначалося вище, відповідно до п. 4.2. Договору строк його дії становить один рік та продовжується автоматично на строк один рік за відсутності підтверджених фактів систематичного (більше трьох) порушення протягом останнього календарного року. Обґрунтовуючи власну позицію, позивач зазначає , що згідно із п. 2.6. Положення про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, несплата пайової участі не є систематичним порушення, яке унеможливлює продовження договору. Крім того, позивач зазначає, що договір не було розірвано в односторонньому порядку з огляду на те, що позивач не вчиняв жодних дій на розірвання договору.

Суд не погоджується з такою позицією позивача з огляду на те, що сторони, визначили коло власних зобов`язань, у тому числі зобов`язання відповідача сплачувати внесок та виконувати вимоги Положення. Не обмежуючи перелік порушень та суб`єктний склад, сторони фактично домовилися про те, що систематичне (більше трьох разів) порушення будь-якою стороною унеможливлює подовження договору, тобто визначили скасувальну обставину, за якою припиняються дія договору після 1 грудня 2017 року.

Як зазначає позивач та підтверджує відповідач, останній з січня 2017 року має заборгованість, яка збільшувалася протягом року. Тобто, мале місце систематичне порушення з боку відповідача, що припинило дію договору за строком 1 грудня 2017 року.

Виходячи з встановлених п.1.5 договору строків оплати внеску за договором щодо пайової участі в користуванні об`єктом благоустрою (при розрахунках рівномірно протягом року - до 10 числа місяця, наступного за звітним) з урахуванням порядку обчислення строків, встановленого ст.254 Цивільного кодексу України, останній день оплати внеску за грудень 2016 року - 10.01.2017, за січень 2017 року - 10.02.2017, за лютий 2017 року - 10.03.2017, за березень 2017 року - 10.04.2017, за квітень 2017 року - 10.05.2017, за травень 2017 року - 12.06.2017, за червень 2017 року - 10.07.2017, за липень 2017 року - 10.08.2017, за серпень 2017року - 11.09.2017, за вересень 2017 року - 10.10.2017, за жовтень 2017року - 10.11.2017, за листопад 2017 року - 11.12.2017.

Між тим, обставини справи свідчать, що відповідач не здійснив оплати внеску у встановлений п.1.5 договору №377-001 від 01.12.2016 строк, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість за договором в розмірі 18924,00грн зі сплати внеску за договором щодо пайової участі в користуванні об`єктом благоустрою за період грудень 2016 року - листопад 2017 року. Наявність вказаної заборгованості відповідачем не спростовано.

Враховуючи викладене, вимога про стягнення заборгованості за пайовою участю підлягає частковому задоволенню, у розмірі 18924,00 грн.

Позивачем заявлено також до стягнення пеня в розмірі 6741,01 грн. за період з 01.03.2018 по 01.03.2019.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти стягнення пені заперечував, виходячи з того, що ст. 258 Цивільного кодексу України встановлена спеціальна позовна давність в один рік щодо стягнення пені.

Згідно із ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі - сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. ст. 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із п. 3.2. Договору, сторони визначили розмір пені за несвоєчасну сплату пайової участі у розмірі 120 відсотків облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, що не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України.

Проте, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, врахувавши клопотання відповідача про застосування строків позовної давності та встановлений судом факт припинення договору 1 грудня 2017 року, суд зазначає про часткове задоволення вимог про стягнення пені.

Відповідно до вимог, передбачених ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Аналіз умов договору свідчить про відсутність договірних умов щодо збільшення або зменшення строку нарахування пені.

Відповідно до ст. ст. 258, 267 Цивільного кодексу України спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) та застосовується за заявою сторони.

Як вбачається з матеріалів справи розрахунок пені здійснений позивачем за період з 01.03.2018 по 01.03.2019, тобто позивачем визначений період нарахування пені без врахування спеціальної позовної давності в один рік.

За висновками суду, початком нарахування пені є 02.04.2018 (оскільки позивач звернувся з зазначеним позовом до суду 02.04.2019, що підтверджується доказами відправлення позовної заяви на адресу господарського суду за даними ПАТ "Укрпошта").

Отже, строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені, нарахованої до 01.04.2018 включно, є таким, що пропущений позивачем.

Здійснивши перерахунок пені з дотриманням вимог п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та з урахуванням заяви відповідача про пропуск позивачем встановленої ст. 258 Цивільного кодексу України спеціальної позовної давності до вимог про стягнення пені, про що йдеться у відзиві на позовну заяву, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність вимог в частині стягнення пені у сумі 104,88грн, у тому числі: пеня у сумі 7,93 грн за прострочення внеску за вересень 2017 року у сумі 1577,00грн (граничний день оплати 10.10.2017; період нарахування 02.04.2018 - 10.04.2018); пеня у сумі 34,37грн за прострочення внеску за жовтень 2017 року у сумі 1577,00грн (граничний день оплати 10.11.2017; період нарахування 02.04.2018 - 10.05.2018); пеня у сумі 62,58 грн за прострочення внеску за листопад 2017 року у сумі 1577,00грн (граничний день оплати 11.12.2017; період нарахування 02.04.2018 - 11.06.2018).

Судом здійснено перерахунок пені з урахуванням приписів чинного законодавства, доказів наданих до матеріалів справи, і встановлено, що її розмір за вказаний період дорівнює 104,88 грн., які підлягають стягненню в межах цієї справи.

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 74, 76, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Маріупольської міської ради до фізичної особи-підприємця Тимофєєвої Наталі Павлівни про стягнення суми заборгованості в розмірі 41002,00 грн. та пені в розмірі 6741,01 грн. задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Тимофєєвої Наталі Павлівни ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Маріупольської міської ради (87555, Донецька область, м.Маріуполь, пр. Миру, будинок № 70; код ЄДРПОУ 33852448) основну заборгованість в сумі 18924,00грн., пені в розмірі 104,88 грн., судовий збір в сумі 765,65 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 11.07.2019 підписано повний текст рішення.

Позивач (стягувач) - Маріупольська міська рада (87555, Донецька область, м.Маріуполь, пр. Миру, будинок № 70; код ЄДРПОУ 33852448).

Відповідач (боржник) - Фізична особа-підприємець Тимофєєва Наталя Павлівна ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ).

Суддя Г.Є. Курило