Рішення № 83000498, 08.07.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/351/19

Справа №760/10822/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2019 року Солом"янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого- судді- Шереметьєвої Л.А.

за участі секретаря- Гак Г.М.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Кудрі Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Київпастранс» в особі відокремленого підрозділу Служби організації збору та обліку виручки про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, суд

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом і просить:

-скасувати наказ про його звільнення № 126-К від 26 квітня 2017 року СОЗ та ОВ «Київпастрансу»;

-поновити його на посаді контролера СОЗ та ОВ «Київпастрансу»;

-стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу;

-стягнути з відповідача 500 000, 00 гр. в відшкодування моральної шкоди.

Посилається в позові на те, що 01 липня 2015 року він був прийнятий на посаду контролера пасажирського транспорту згідно наказу СОЗ та ОВ «Київпастранс» № 163-Д від 23 червня 2015 року.

З 06 березня 2017 року по 13 квітня 2017 року він перебував у щорічній черговій відпустці згідно поданої ним заяви та наказу по СОЗ та ОВ.

Під час відпустки він захворів і з 03 квітня 2017 року по 07 квітня 2017 року перебував на лікарняному згідно листка непрацездатності серії АДВ № 3004589, про що повідомив відповідача.

Після відпустки він повідомив відповідача про те, що перебував на лікарняному протягом 5 днів.

Після лікарняного він вийшов на роботу, але відповідач повідомив, що його звільнено ще 13 квітня 2017 року, тобто в останній день відпустки.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, він попросив надати копію наказу про звільнення, що було проігноровано відповідачем.

10 травня 2017 року йому видали на руки трудову книжку, про що свідчить його підпис в особовій картці.

Не отримавши розрахунку за лікарняний лист, ним в той же день була написана заява, в якій він просив видати на руки копію наказу про надання відпустки у 2017 році, копію наказу про звільнення, довідку про доходи по день звільнення.

Відповіді на дану заяву відповідач не надав.

Зазначає, що дії відповідача завдали йому моральних страждань, внаслідок чого погіршився його настрій та зменшилась працездатність, а ситуація, що склалася, призводить до значної нервової напруги та переживань.

Також зазначив, що відповідачем порушуються норми законодавства про охорону праці шляхом ігнорування обов`язку про проведення навчань та перевірку знань відповідних нормативних актів про охорону праці, а також ненадання комплектування та утримання засобів індивідуального захисту.

Виходячи з цього, просить задовольнити позов.

Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував.

Посилався на те, що позивач працював на посаді контролера пасажирського транспорту відокремленого підрозділу КП «Київпастранс» Служба організації збору та обліку виручки з 01 липня 2015 року.

Наказом КП «Київпастранс» СОЗ та ОВ від 26 квітня 2017 року № 126-К був звільнений за прогул без поважних причин відповідно до ч. 4 ст. 40 КЗпП України.

Підставою для видачі такого наказу стала відсутність позивача на робочому місці без поважних причин з 14 квітня 2017 року по 26 квітня 2017 року.

03 березня 2017 року Службою був виданий наказ № 139-В, яким позивачу надано щорічну оплачувану відпустку з 06 березня 2017 року по 13 квітня 2017 року.

В період з 03 квітня 2017 року по 07 квітня 2017 року позивач перебував на лікарняному, що підтверджується наданим ним листком непрацездатності серії АДВ № 300458.

В той же час, зазначає, що на адресу підприємства даний лікарняний лист не надходив, про його наявність стало відомо лише після отримання копії позовної заяви з додатками.

Крім того, зазначив, що перебування позивача на лікарняному не надає йому права самовільно переносити період відпустки, питання щодо її продовження або перенесення мало узгоджуватися з керівництвом.

Відповідно до листка непрацездатності позивач хворів з 03 квітня 2017 року по 07 квітня 2017 року, тобто 5 днів, а до роботи повинен був приступити 08 квітня 2017 року.

Враховуючи зазначену обставину, позивач міг подовжити собі відпустку лише на 5 календарних днів, а саме до 18 квітня 2017 року.

Проте позивач до 26 квітня 2017 року на робочому місці не з`являвся, тобто вчинив прогул, про що складено відповідні акти.

Зі своєї сторони Служба намагалася вчинити всі дії для з`ясування обставин відсутності позивача на робочому місці.

Так, листом від 19 квітня 2017 року № 17/1-к Службою на адресу реєстрації позивача, а саме: АДРЕСА_1 був направлений лист про необхідність повідомити про причини неявки на роботу, та у разі відсутності поважних причин такої неявки попереджено про звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

З цією ж метою 19 квітня 2017 року працівниками Служби було здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_2 , вказаною позивачем як фактичне місце проживання.

Проте, як було встановлено, за вказаною адресою позивач ніколи не проживав.

20 квітня 2017 року начальник відділу кадрів ОСОБА_6 в присутності заступника начальника відділу контролю оплати проїзду пасажирами та перевезення багажу ОСОБА_4 та провідного інженера ОСОБА_5 зателефонувала позивачу на його особистий номер телефону.

З телефонної розмови стало відомо, що позивач перебуває за межами м. Києва та не планує повертатися на роботу.

Вважає, що зазначені обставини підтверджують те, що Службою були вчиненні всі дії для з`ясування причин відсутності позивача на робочому місці.

У зв`язку з зазначеним Службою був виданий наказ від 26 квітня 2017 року № 126-К «Про припинення трудового договору» за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Входячи з цього, просить у позові відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 21, 24 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства,установи,організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов"язується виконати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов"язується виплачувати працівникові заробітну плату.

Згідно зі ст.139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Судом встановлено, що 01 липня 2015 року наказом підрозділу КП «Київпастранс» Служба організації збору та обліку виручки № 163-Д від 23 червня 2015 року позивач був прийнятий на посаду контролера пасажирського транспорту.

Відповідно до наказу № 139-В від 03 березня 2017 року позивач перебував в щорічній оплачуваній відпустці з 06 березня 2017 року по 13 квітня 2017 року.

Згідно листка непрацездатності серії АДВ № 300458 в період з 03 квітня 2017 року по 07 квітня 2017 року позивач перебував на лікарняному.

Наказом № 126-К від 26 квітня 2017 року позивач був звільнений з займаної посади 13 квітня 2017 року з 14 квітня 2017 року на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП за прогули без поважних причин.

/ а.с. 6; 9 - 12; 41 /

Відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно з ч. 1 ст. 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Встановлено, що в зв`язку з відсутністю позивача на роботі посадовими особами відповідача були складені відповідні акти, датовані 14 квітня 2017 року, 20 квітня 2017 року, 19 квітня 2017 року та 26 квітня 2017 року.

/ а.с. 34, 36 - 37, 43 /

19 квітня 2017 року працівниками Служби було здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_2 , вказаною позивачем як фактичне місце проживання, з метою встановлення обставин відсутності на робочому місці, проте за цією адресою позивача виявлено не було.

19 квітня 2017 року за місцем реєстрації позивача був направлений лист з проханням з`явитися до відділу кадрів для з`ясування обставин його відсутності на роботі та попередженням про можливість звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

/ а.с. 38, 43 /

З Акту, складеного 20 квітня 2017 року за підписом начальника відділу кадрів ОСОБА_6 , заступника начальника відділу контролю оплати проїзду пасажирами та перевезення багажу ОСОБА_4 , провідного інженера відділу кадрів ОСОБА_5 , вбачається, що позивачу було зателефоновано на його особистий номер телефону з метою встановлення причин його неявки на роботу.

Позивач повідомив, що знаходиться за межами міста Києва і з`являтися на роботу наміру не має.

В зв`язку з відсутністю позивача на роботі на ім`я начальника Служби організації збору та обліку виручки КП «Київпастранс» були написані доповідні записки про неможливість встановлення місця його перебування.

/ а.с. 33 - 40 /

Обставини розмови та викладену в акті інформацію в судовому засіданні 25 жовтня 2018 року підтвердила свідок ОСОБА_6 .

Позивач у судовому засіданні факт телефонної розмови заперечував.

Обґрунтовуючи свою відсутність на роботі, позивач зазначав, що в період з 03 квітня 2017 року по 07 квітня 2017 року він перебував на лікарняному, і враховуючи вимоги трудового законодавства, вважав свою відпустку продовженою.

Також зазначав, що надавав відповідачу листок непрацездатності та заяву на подовження відпустки, однак доказів повідомлення відповідача про перебування на лікарняному та передачі заяви відповідачу не надав.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.80 КЗпП України щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.

В частині 4 статті 80 КЗпП України зазначено, що у разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону України "Про відпустки".

Таким же чином регулюється дане питання і в статті 11 Закону України «Про відпустки».

В пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1412цс17 невихід на роботу в зв`язку з самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, вихід на пенсію без попередження власника або уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника.

Позивач у судовому засіданні зазначив, що після закінчення відпустки він вийшов на роботу, і в зв`язку з відсутністю безспосереднього керівника за рекомендацією старшого контролера ОСОБА_7 поїхав у головний офіс КП »Київпастранс» на вул. Малевича, 127 в м. Києві, де здав лікарняний та заяву про продовження відпустки.

ОСОБА_7 сказала йому продовжувати відпустку та виходити 19 квітня 2017 року, і що, як правило, відпустки працівникам продовжують.

З наданої представником відповідача копії Журналу реєстрації вхідної документації та Журналу реєстрації листків непрацездатності, ні заяви про продовження відпустки, ні листка непрацездатності позивач на підприємство не здавав.

З табелю обліку робочого часу за період з 01 квітня 2017 рок до 30 квітня 2017 року вбачається, що з 14 квітня 2017 року позивач був відсутнім на роботі.

/ а.с. 44 - 87 /

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні підтвердила, що позивач після закінчення відпустки вийшов на роботу з листком непрацездатності.

Вона рекомендувала йому написати заяву про продовження відпустки та здати разом з лікарняним.

Він у подальшому зателефонував їй і повідомив, що здав заяву і лікарняний лист секретарю і більше вона його не бачила.

Про те, що приймала рішення про продовження ним відпустки, заперечувала, оскільки не має таких повноважень.

Наявність листка непрацездатності підтвердив у судовому засіданні і свідок ОСОБА_8 , однак пояснив, що не знає, чи була позивачу в зв`язку з цим продовжена відпустка.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Позивач у судовому засіданні не зазначив, чи писав він заяву про продовження відпустки, кому саме він здавав її разом з листком непрацездатності в офісі підприємства.

При цьому не заперечував, що продовження відпустки з керівництвом не погоджував, з наказом про її продовження його не ознайомлювали.

Таким чином, з точки зору закону обов`язок спростувати обставини, зазначені в відзиві відповідача, покладається саме на позивача.

Відповідно до ч.1 ст. 77, 81 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

За змістом ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Виходячи з викладеного вище, ненадання позивачем доказів приведеним ним у позові обставинам, у суду відсутні підстави вважати, що відпустка позивачем була продовжена в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Позивач у судовому засіанні зазначив, що профспілка згоду на його звільнення з роботи не давала.

Відповідно до ч. 9 ст. 43 КЗпП України якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

На виконання вимог даної норми закону судом 08 травня 2019 року був направлений лист на адресу профспілкового комітету КП »Київпастранс», яким була запитана згода на звільнення позивача з роботи.

04 червня 2019 року судом був отриманий лист голови профкому про те, що позивач не є членом профспілки.

/ а.с. 218; 225 /

Позивач у судовому засіданні, заперечуючи дану обставину, надав суду копії рахункових листів про виплату заробітної плати з інформацією про щомісячне утримання профспілкових внесків за липень - серпень, листопад-грудень 2015 року та січень-лютий 2016 року.

/ а.с. 238 /

З наданої представником відповідача заяви позивача від 29 лютого 2016 року вбачається, що він просив виключити його з членів профспілки за власним бажанням.

Крім того, долучено копії рахункових листів на виплату заробітної плати за березень - грудень 2016 року, січень - березень 2017 року, з яких вбачаться, що після поданої позивачем заяви про виключення профспілки профспілкові внески з його заробітної плати не утримувалися.

/ а.с. 245 - 252 /

Позивач у судовому засіданні, пояснюючи дану обставину, зазначив, що він написав таку заяву, оскільки працівників мали переводити в профспілку КП »Київпастранс».

В той же час зазначив, що заяву про вступ у іншу профспілку він не писав.

Представник відповідача дані обставини заперечив, посилаючись на те, що профспілка СОЗ тп ОВ - структурного підрозділу КП`Київпастранс», де працював позивач, діяла та діє до цього часу.

В порядку, визначеному законом, позивач дані обставини в судовому засіданні не спростував і приведені ним обставини в цій частині не довів.

Відповідно до ст. 43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках, зокрема звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації.

Враховуючи викладене вище, суд вважає звільнення позивача з роботи з дотримання вимог закону.

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом даної норми закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

В пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 3.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Виходячи з викладеного вище, висновку суду про законність звільнення позивача з роботи, підстави для задоволення вимог позивача і в цій частині відсутні.

Керуючись ст.ст. 21, 24, 40, 139, 147, 233, 235, 237-1 КЗпП України, ст.ст.4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Київпастранс» в особі відокремленого підрозділу Служби організації збору та обліку виручки про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12 липня 2019 року.

Суддя Л.А. Шереметьєва