Рішення № 82997494, 03.07.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

03 липня 2019 р. Справа № 120/1305/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі – Держгеокадастр, відповідач) про визнання протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи адміністративний позов позивач посилається на протиправність вимоги відповідача, що викладена у листі №Т-3032/0-862/0/95-19 від 06.03.2019, щодо зобов`язання ОСОБА_1 надати техніко-економічне обґрунтування використання та охорони земель та просить зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,0 га, на території Лучинчицької сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області.

Ухвалою суду від 19.04.2019 відкрито провадження в справі та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 14 травня 2019 року.

11.05.2019 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити у задоволенні заявлених вимог, з огляду на їх безпідставність. В обґрунтування вказаного зазначає, що у зв`язку з відсутністю схеми землеустрою і техніко-економічного використання та охорони земель села Лучинчик Мурованокуриловецького району дозвіл на розробку документації із землеустрою не може бути наданий, адже це суперечитиме вимогам п.2.5.1. Наказу Держгеокадастру №95 від 4.06.2015 р. «Про деякі питання взаємодії між територіальними органами Держгеокадастру/Держземагентства під час розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності» та ст.2, ст.45 Закону України “Про землеустрій”, в яких зазначено, що у разі, якщо земельна ділянка передається у власність у межах норм безоплатної приватизації мають бути дотримані вимоги статей 116, 118, 122 Земельного кодексу України (далі - Кодекс), ст. 2, 6 Закону України “Про землеустрій”, статті 36 Закону України “Про охорону земель”.

Згідно з ст.2 Закону України “Про землеустрій” землеустрій забезпечує прогнозування, планування і організацію раціонального використання та охорони земель на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях.

Щодо вимоги позивача зобов`язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, відповідач, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, зазначає, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки, такі дії виходять за межі, визначених законодавцем повноважень.

З огляду на положення Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади ( а.с. 22 - 29 ).

Ухвалою суду, занесеною в протокол судового засідання, в підготовчому засіданні 14 травня 2019 року оголошено перерву до 03.06.2019 року, в зв"язку з витребуванням у відповідача додаткових доказів ( а.с. 38 - 39 ).

Ухвалою суду від 03.06.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті ( а.с. 56 ).

У судове засідання 01.07.2019 позивач та її представник, а також представник відповідача не з`явились, подали до суду заяви про розгляд справи без їхньої участі.

Крім того, в зазначених заявах представником позивача вказано, що він підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить їх задовольнити, а представник відповідача зазначив, що в задоволенні позовних вимог заперечує в повному обсязі та просить відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи те, що від представників сторін надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності та немає необхідності заслухати свідка чи експерта у справі, суд, відповідно до вказаної частини 9 статті 205 та ч. 3 ст. 194 КАС України, прийняв рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Водночас, при ухваленні судового рішення в порядку письмового провадження слід враховувати особливості складення повного тексту судового рішення.

Так, при ухваленні судового рішення суд зважає на положення частини 4 статті 243 КАС України, якою передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Разом із тим, суд звертає увагу на частину 5 статті 250 КАС України, згідно із якою датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відтак, аналіз приписів статтей 243 та 250 КАС України дає підстави для висновку, що у разі постановлення рішення у письмовому провадженні воно має бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення строку розгляду відповідної справи; при цьому, дата ухвалення рішення в порядку письмового провадження має співпадати із датою складення повного рішення.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд встановив наступне.

26.04.2017 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, на території Лучинчицької сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області. До вказаного клопотання позивачем було додано викопіювання із кадастрової карти, копію паспорта, копію ідентифікаційного номера.

За наслідком розгляду даного клопотання, листом від 06.06.2017 №Т-7522/0-3385/6-17 відповідач у наданні такого дозволу їй відмовив. Не погоджуючись із вказаними діями відповідача, ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом ( а.с. 43 - 46 ).

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.09.2017 в справі №802/1103/17-а позов задоволено. Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, викладену у листі №Т-7522/0-3385/6-17 від 06.06.2017, у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га на території Лучинчицької сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області розглянути повторно клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га на території Лучинчицької сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області.

Вказане судове рішення набрало законної сили 19.12.2017 року ( а.с. 47 - 52 ).

В березні 2019 року позивач отримала лист Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 06.03.2019 №Т-3032/0-862/0/95-19, яким відповідач повторно розглянув клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та запропонував позивачу представити техніко-економічне обґрунтування використання та охорони земель, з врахування законних інтересів суміжних землевласників (землекористувачів) та здійсненням заходів щодо комплексної організації території декількох землекористувачів (землевласників, орендарів) ( а.с. 9 ).

Не погодившись із вказаною вимогою, позивач оскаржила її до суду.

Так, ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі по тексту - ЗК України) та Законом України «Про землеустрій».

За частинами 1, 2 статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Згідно з частиною першою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Частиною шостою статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Приписами абзацу першого частини сьомої статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з абзацом 3 частини сьомої статті 118 ЗК України особа має право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу, якщо уповноважений орган у місячний строк не надав ні дозволу на його розроблення, ні мотивованої відмови у наданні такого дозволу.

Отже, цією нормою закріплено право громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу після спливу місячного строку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу (бездіяльності суб`єкта владних повноважень) або відмови у його наданні після спливу місячного строку (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10 липня 2018 року в справі № 806/3095/17, від 17 грудня 2018 року у справі №№509/4156/15-а).

Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

При цьому частиною сьомою статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб"єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 27.02.2018 року в справі № 545/808/17 та від 26.02.2019 року в справі № 802/721/18-а.

Крім того, суд зауважує, що правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333(далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за № 1391/29521.

Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

Як встановлено судом в квітні 2017 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, на території Лучинчицької сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області.

Листом від 06.06.2017 №Т-7522/0-3385/6-17 відповідач у наданні такого дозволу їй відмовив. Не погоджуючись із вказаними діями, ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.09.2017 в справі №802/1103/17-а позову було задоволено. Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, викладену у листі №Т-7522/0-3385/6-17 від 06.06.2017. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області розглянути повторно клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га на території Лучинчицької сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області.

Вказане судове рішення набуло законної сили 19.12.2017 року.

Отже, відповідно до вимог статті 118 Земельного кодексу України, розглянувши повторно вказане клопотання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повинно було прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивоване рішення про відмову із чітким визначенням однієї з підстав, передбачених статтею 118 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17, від 12 квітня 2019 року в справі № 461/10926/15-а.

Проте, в березні 2019 року позивач отримала лист від 06.03.2019 №Т-3032/0-862/0/95-19, яким відповідач повторно розглянув клопотання позивача та запропонував позивачу представити техніко-економічне обґрунтування використання та охорони земель,з врахування законних інтересів суміжних землевласників (землекористувачів) та здійсненням заходів щодо комплексної організації території декількох землекористувачів (землевласників, орендарів).

Таким чином, судом встановлено, що, розглянувши повторно клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, відповідачем фактично не було прийнято рішення по суті поданого клопотання, яке б було оформлено розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Також суд зауважує, що направляючи ОСОБА_1 лист від 06.03.2019 №Т-3032/0-862/0/95-19, з пропозицією представити техніко-економічне обґрунтування використання та охорони земель, з врахування законних інтересів суміжних землевласників (землекористувачів) та здійсненням заходів щодо комплексної організації території декількох землекористувачів (землевласників, орендарів), відповідачем не було враховано висновки суду, викладені в постанові Вінницького окружного адміністративного суду від 14.09.2017 року в справі №802/1103/17-а, щодо спірних правовідносин, що склалися між сторонами.

Слід відзначити, що обов`язковість судових рішень гарантується статтею 124 Конституції України. Судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Найважливішим результатом здійснення правосуддя адміністративними судами є ухвалення судового рішення.

Судове рішення - це акт правосуддя, ухвалений згідно з нормами матеріального та процесуального права і згідно з конституційними засадами та принципами адміністративного судочинства є обов`язковим до виконання на всій території України.

Аналогічний правовий підхід викладено у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції", в якому Суд зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Крім того, відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу.

За встановлених обставин, суд вважає, що дії відповідача щодо викладення листом від 06.03.2019 №Т-3032/0-862/0/95-19 вимоги позивачу надати техніко - економічне обґрунтування використання та охорони земель, вчиненні з порушенням вимог ст.2 КАС України, а саме: не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Відтак така вимога є протиправною.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,0 га, на території Лучинчицької сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, суд зазначає таке.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

При цьому, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Суд зазначає, що відповідачем фактично не було прийнято рішення по суті поданого клопотання, яке б було оформлено розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що в даному випадку належним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,0 га, на території Лучинчицької сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, з урахуванням висновків суду, викладених у судовому рішенні, та з прийняттям рішення, з урахуванням вимог ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України, у формі наказу.

Приймаючи рішення в даній справі, суд також виходив з того, що завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову, відповідно до вищенаведених мотивів.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною вимогу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, викладену у листі від 06.03.2019 року №Т-3032/0-862/0/95-19, щодо представлення ОСОБА_1 техніко - економічного обгрунтування використання та охорони земель.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,0 га, на території Лучинчицької сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, з урахуванням висновків суду, викладених у судовому рішенні, та з прийняттям рішення, з урахуванням вимог ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України, у формі наказу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст.255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були врученні у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул Келецька, 63, м. Вінниця, 2127, код ЄДРПОУ 39767547)

Суддя Заброцька Людмила Олександрівна