Рішення № 82996183, 10.07.2019, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/1080/19

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Ловга І.С.

За участю представників сторін:

Від позивача: Фірсов С.Г. за довіреністю №78/104-06 від 17.01.2018р.;

Від відповідача: не з`явився;

Від третьої особи: не з`явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Одеського національного політехнічного університету до комунального підприємства Новоселівської сільської ради „Регіональне бюро державної реєстрації”, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Міністерства освіти і науки України, про визнання права постійного користування на земельну ділянку, -

ВСТАНОВИВ:

Одеський національний політехнічний університет (далі по тексту - Університет) звернувся до господарського суду із позовною заявою до комунального підприємства Новоселівської сільської ради „Регіональне бюро державної реєстрації” (далі по тексту – КП „Регіональне бюро державної реєстрації”) про визнання за позивачем, відповідно до площ, меж і складу угідь визначених в технічному звіті з кадастрової зйомки земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , розробленому товариством з обмеженою відповідальністю „Геодезична компанія”, право постійного користування земельною ділянкою державної власності, загальною площею 2,3477 га, що складаються з: - земельної ділянки площею 1,1949 га (цільове призначення: секція В 02.07, для іншої житлової забудови); - земельної ділянки площею 1,1528 га (цільове призначення: секція В 02.07, для іншої житлової забудови); про визнання за позивачем, відповідно до площ, меж і складу угідь визначених в технічному звіті з кадастрової зйомки земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 Шевченко, 1-3, розробленому товариством з обмеженою відповідальністю „Геодезична компанія”, право постійного користування земельною ділянкою державної власності, площею 0,3000 га, (цільове призначення: секція В 02.07, для іншої житлової забудови).

14.05.2019р. до господарського суду від Університету надійшла заява про зміну предмета позову, відповідно до якої позивач просить суд визнати за позивачем відповідно до площ, меж і складу угідь визначених в технічному звіті з кадастрової зйомки земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , розробленому товариством з обмеженою відповідальністю „Геодезична компанія”, право постійного користування земельною ділянкою державної власності, загальною площею 2,3477 га, що складаються з: - земельної ділянки площею 1,1949 га (цільове призначення секція Е 07.02, для будівництва та обслуговування об`єктів фізичної культури і спорту); земельної ділянки площею 1,1528 га (цільове призначення: секція В 02.07, для іншої житлової забудови); визнати за позивачем відповідно до площ, меж і складу угідь визначених в технічному звіті з кадастрової зйомки земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 Шевченко, 1-3, розробленому товариством з обмеженою відповідальністю „Геодезична компанія”, право постійного користування земельною ділянкою державної власності, площею 0,3000 га, (цільове призначення: секція В 02.07, для іншої житлової забудови).

В обґрунтування поданої до суду заяви про зміну предмета позову позивачем було вказано, що підставою для її подання є допущення в технічному звіті з кадастрової зйомки земельної ділянки помилки, після виявлення якої позивачем і було подано вказану заяву. Вказана заява позивача була прийнята судом до розгляду як заява про виправлення помилки, так як за своїм змістом не може розцінюватися як заява про зміну предмета позову.

Ухвалою від 03.06.2019р. господарським судом було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерство освіти і науки України.

КП „Регіональне бюро державної реєстрації” не скористалось наданим законом правом на участь свого представника у даному судовому процесі, відзиву до господарського суду від вказаного учасника судового процесу не надходило. При цьому, у поданих до суду заявах відповідач просив розглянути справу за відсутності представника останнього.

Міністерство освіти і науки України також не скористалось наданим законом правом на участь свого представника у даному судовому процесі. При цьому, у поданих до суду письмових поясненнях третьою особою було підтримано заявлені Університетом позовні вимоги, справу Міністерство освіти і науки України просило розглянути за відсутності представника останнього.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

На підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих № 45 від 22.01.1959 року «Про закріплення земельних ділянок в зв`язку з передачею будівель і про відведення земельних ділянок під будівництво державним організаціям» Одеському політехнічному інституту було відведено 2 земельні ділянки площею до 3,37 га по Ново-Аркадійській дорозі, 1, та площею 2,03 га по Ново-Аркадійській дорозі, 5 з виходом на Ботанічну вулицю №6а, з усіма будівлями, які були передані інституту.

09.03.1959р. представником Управління головного архітектора міста було складено акт про відведення Політехнічному інституту в натурі земельної ділянки загальною площею 69005 кв. м., яка розташована у Приморському районі АДРЕСА_1 . АДРЕСА_2 -Аркадійській, 1-5. Межі земельної ділянки були закріплені в натурі геодезичними знаками та передані представнику Політехнічного інституту. Акт про відведення земельної ділянки в натурі був складений на підставі рішення виконкому Одеської міської Ради депутатів трудящих від 22.01.1959р. № 45.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих № 181 від 21.03.1961 року „Про відведення Одеському політехнічному інституту додатково земельної ділянки по Ново-Аркадійській дорозі” інституту було відведено земельну ділянку площею до 0,7 га.

Рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих № 632 від 27.08.1965р. «Про відведення Політехнічному інституту та Одеському військовому округу земельних ділянок під будівництво» було відведено Політехнічному інституту земельну ділянку площею до 4,0 га по 1-му Артилерійському провулку. Крім того, на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №239 від 04.04.1968р. Політехнічному інституту було відведено додаткову земельну ділянку площею до 0,3 га в районі 1-го Артилерійського провулку та парку імені Леніна.

24.11.1969р. представником Управління головного архітектора міста на підставі рішення виконкому Одеської міської Ради депутатів трудящих від 04.04.1968р. № 239 було складено акт про відведення у користування Одеському політехнічному університету в натурі земельної ділянки загальною площею 5229 кв. м., яка розташована в районі 1-го Артилерійського провулка і парку АДРЕСА_3 .

15.04.2009р. виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано свідоцтво НОМЕР_1 про право власності на нежитлові будівлі та споруди Університету, яким посвідчується, що об`єкт, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому, дійсно належить державі Україна в особі Міністерства освіти і науки Україна, на праві державної власності. Свідоцтво видане на підставі: статуту Одеського національного політехнічного університету, зареєстрованого у виконавчому комітеті Одеської міської ради від 25.01.2008p. номер запису: 15561050009001171; наказу Міністра вищої освіти УСРС від 27.02.1958р. № 96, акту від 30.05.1958р., рішення виконкому Одеської міської ради народних депутатів від 15.09.1951р. № 1042, акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом об`єкту від 29.12.1970р., акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом об`єкту від 20.10.1971р., акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом об`єкту від 18.09.1976р., акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом об`єкту від 30.03.1971р., акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом об`єкту від 22.12.1972р., акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом об`єкту від 05.01.1974р., акту передавання від 30.05.1958р., акту приймання-передавання від 04.02.1967р., акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом об`єкту від 07.12.1981р., рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 31.08.1967р. .№ 624, акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом об`єкту - будівлі громадського призначення від 24.12.1979р., рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 31.08.1964р. № 627, акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом об`єкту від грудня 1968р., акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом об`єкту від вересня 1970р., акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом першої черги прибудови від 28.12.1972р., акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом об`єкту від 25.08.1971р., рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 15.02.1952р. №165, акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом об`єкту від 30.08.1977р, рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 19.06.1952р.

Необхідно зазначити, що з моменту відведення Університету земельних ділянок за вказаними вище адресами відбулась зміна назви вулиць, які, на теперішній час мають наступну назву: проспект АДРЕСА_1 та АДРЕСА_4 Шампанський.

20.10.2011р. виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано свідоцтво САЕ №5360 про право власності на будівлю спортивного комплексу Університету, яким посвідчується, що об`єкт, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому, дійсно належить державі Україна в особі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, на праві державної власності. Об`єкт в цілому складається з будівлі літ. «А», загальною площею 7804,9 кв. м., відображеної у технічному паспорті від 21.02.2008р. Свідоцтво видане на підставі рішень виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 04.04.1963р. № 239, від 27.08.1965р. № 632, актів державної приймальної комісії завершеного будівництвом об`єкту від 27.12.1973р., від 02.01.1975р., розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 04.03.2011р. № 210.

Відповідно до листа Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради №424 від 28.12.2018р. первинні документи на землекористування за адресою АДРЕСА_1 в архіві Управління були втрачені; рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради трудящих № 632 від 27.08.1965р. земельна ділянка площею 30600 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 , була відведена Політехнічному університету.

Як вбачається з матеріалів справи, товариством з обмеженою відповідальністю „Геодезична компанія” було розроблено технічний звіт з кадастрової зйомки земельних ділянок Університету, які розташовані за адресою: АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 та провулок Шампанський, 11. В результаті виконаних робіт були одержані наступні матеріали: плани земельних ділянок М 1:500 та М 1:1000; відомості про обчислення площ земельних ділянок.

Товариством з обмеженою відповідальністю „Геодезична компанія” за результатами розроблення технічного звіту з кадастрової зйомки земельних ділянок було встановлено, що по даним геодезичної зйомки площа земельної ділянки Університету, яка знаходиться за адресою: м АДРЕСА_1 , АДРЕСА_6 , за фактичним користуванням складає 0,3000 га., та використовуються за цільовим призначенням: Секція В 02.07 для іншої житлової забудови. Площа земельних ділянок Університету, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , за фактичним користуванням: ділянка 1 - 1,1949 га (фактичне цільове використання: секція Е 07.02 для будівництва та обслуговування об`єктів фізичної культури і спорту ), ділянка 2 - 1,1528 га. (фактичне цільове використання: секція В 02.07 для іншої житлової забудови).

У поданій до господарського суду позовній заяві Університетом було наголошено, що з метою внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей щодо перебування у користуванні земельних ділянок, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_6 , позивачем було подано до КП „Регіональне бюро державної реєстрації” заяву про проведення державної реєстрації прав.

29.01.2019р. державним реєстратором КП „Регіональне бюро державної реєстрації” було прийнято рішення № 45264834 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, відповідно до якого державний реєстратор, розглянувши заяву Університету про проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 , та документи, подані для проведення державної реєстрації прав, встановив, що подані документи не відповідають вимогам та не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. При цьому, державним реєстратором було вказано, що рішеннями виконавчого комітету Одеської міської Ради депутатів трудящих від 21.03.1961 р. №181, від 22.01.1959 р. №45 лише закріплено дві земельні ділянки за Університетом. Проте, зазначені документи не є документами, на підставі яких може бути зареєстровано ані право власності, ані право постійного користування.

Крім того, 29.01.2019р. державним реєстратором КП „Регіональне бюро державної реєстрації” було прийнято рішення №45288213 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, відповідно до якого державний реєстратор, розглянувши заяву Університету про проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , встановив, що подані документи не відповідають вимогам та не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. При цьому, державним реєстратором було вказано, що рішеннями виконавчого комітету Одеської міської Ради депутатів трудящих від 21.03.1961 р. №181, від 22.01.1959 р. №45 лише закріплено дві земельні ділянки за Університетом. Проте, зазначені документи не є документами, на підставі яких може бути зареєстровано ані право власності, ані право постійного користування.

Відповідно до довідки Університету №993/90-06 від 14.05.2019р. балансова вартість земельних ділянок Університету, на яких розташовані будівля спортивного комплексу зі спорудами (провулок АДРЕСА_1 ), відповідно до технічного звіту з кадастрової зйомки земельної ділянки, загальною площею 2,3477 га, що складається з двох земельних ділянок, одна з яких площею 1,1949 га (цільове призначення секція Е 07.02 для будівництва та обслуговування об`єктів фізичної культури і спорту ), та друга ділянка площею 1,1528 га. (цільове призначення - секція В 02.07 для іншої житлової забудови), складає 91331704,45 грн.

З довідки Університету №994/90-06 від 14.05.2019р. також вбачається, що балансова вартість земельної ділянки Університету, яка розташована під будівлями літ. „Ю”, „Я” відповідно до технічного звіту з кадастрової зйомки земельної ділянки, загальною площею 0,30 га, з цільовим призначенням – секція В 02.07 для іншої житлової забудови, яка розташована за адресою: проспект АДРЕСА_6 , 1-3, складає 14163330,00 грн.

Звертаючись до господарського суду із позовною заявою про визнання права постійного користування Університетом було наголошено, що земельні ділянки були йому передані без встановлення строку, що свідчить про набуття позивачем саме права постійного користування. Проте державним реєстратором КП „Регіональне бюро державної реєстрації” не визнаються права позивача, оскільки приймаючи рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень відповідач зробив висновок, що надані Університетом документи не є документами, які підтверджують набуття позивачем права постійного користування земельними ділянками.

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Верховним Судом України у листі „Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України” зауважено, що позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто метою подання цього позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Крім того, наслідком визнання права може бути визнання наявності або відсутності обов`язків у особи або їх припинення, визнання особи такою, що втратила право, визнання наявності правовідносин тощо, про що також можуть заявлятися позовні вимоги.

Згідно зі ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З огляду на вищевикладене, враховуючи наведені Університетом доводи в обґрунтування заявлених позовних вимог, а також обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, господарський суд вважає за необхідне надати правову оцінку доводам позивача у названій частині та, відповідно, вирішити питання щодо наявності правових підстав для задоволення заявлених вимог у обраний позивачем спосіб захисту.

Господарський суд при вирішенні даного спору вважає за необхідне звернутись до приписів ст. ст. 15, 16 Земельного кодексу Української РСР в редакції Закону Української РСР від 08.07.1970р., якими встановлено, зокрема, наступне. Земля надається в безстрокове або тимчасове користування. Безстроковим (постійним) визнається землекористування без заздалегідь встановленого строку. Надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад депутатів трудящих в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР. У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови користування землею.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України в редакції Закону України від 25.10.2001р. № 2768-III (в чинній редакції) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

В силу положень ст. 92 Земельного кодексу України в редакції Закону України від 25.10.2001р. № 2768-III (в первісній редакції) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

У п. 5.5 рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг: право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством; права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені); постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати; земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

Згідно зі ст. 92 Земельного кодексу України (в редакції чинній на дату вирішення даного спору) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

З огляду на викладене, господарський суд зазначає, що Університет як станом на 01.01.2002р. – дату набуття Земельним кодексом України чинності, так і станом на дату вирішення судом даного спору, належить до переліку суб`єктів, які можуть набувати право постійного користування із земель державної та комунальної власності. При цьому, господарський суд, приймаючи до уваги положення Земельного кодексу Української РСР, а також наявні в матеріалах справи рішення Одеської міської ради депутатів трудящих та акти про встановлення меж земельних ділянок в натурі, доходить висновку про надання Університету земельних ділянок у користування в порядку відведення, а, отже, про передання таких ділянок у безстрокове (постійне) користування, яке відповідає праву постійного користування, закріпленому у поточній редакції Земельного кодексу України.

Господарським судом під час вирішення даного спору було встановлено, що виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано свідоцтво НОМЕР_1 від 15.04.2009р. про право власності держави Україна в особі Міністерства освіти і науки Україна на нежитлові будівлі та споруди, які розташовані за адресою: м. Одеса, проспект Шевченка, 1-3, а також свідоцтво НОМЕР_2 №5360 від 20.10.2011р. про право власності держави Україна в особі Міністерства освіти і науки Україна на будівлю, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , 11. Таким чином на земельних ділянках, вимога про визнання права постійного користування якими була заявлена Університетом, розташовані об`єкти державної власності, у зв`язку з чим господарський суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Згідно з положеннями ч. ч. 3-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності” від 6 вересня 2012 року N 5245-VI з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 01.01.2013р., землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу. У державній власності залишаються: а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони; б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; в) землі зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу.

За таких обставин господарський суд зазначає, що статус земельних ділянок, вимога про визнання права постійного користування якими була заявлена Університетом, з дня набрання чинності Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності” від 6 вересня 2012 року N 5245-VI, як державних не змінився. Наведене дозволяє господарському суду дійти висновку про наявність правових підстав для набуття Університетом у постійне користування земельних ділянок, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_6 , оскільки вказані земельні ділянки належать до земель державної власності, а, отже, відповідно до положень земельного законодавства належать закладу освіти на праві постійного користування.

Підсумовуючи вище наведене, господарський суд доходить висновку про доведеність Університетом як факту набуття у безстрокове користування земельних ділянок, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_6 , АДРЕСА_6 , так і про наявність правових підстав для закріплення вказаних земельних ділянок за Університетом на праві постійного користування та внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Проте, як зазначалось вище по тексту рішення, державним реєстратором КП „Регіональне бюро державної реєстрації” за результатами вивчення наданих Університетом документів було відмовлено у проведенні державної реєстрації з посиланням на недоведеність документами набуття позивачем права постійного користування.

Відповідно до ст. ст. 2, 3 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” від 01.07.2004 № 1952-IV (з наступними змінами та доповненнями) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження та обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно зі ст. 4 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” державній реєстрації прав підлягають речові права, похідні від права власності: право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Підсумовуючи вищенаведені положення чинного законодавства, враховуючи, що закріплений Законом України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” принцип виникнення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень з моменту проведення державної реєстрації таких прав, у випадку, якщо їх реєстрація є обов`язковою відповідно до закону, а також закріплене законом правило щодо необхідності проведення державної реєстрації права постійного користування, господарський суд доходить висновку, що наявне в Університету право постійного користування земельними ділянками, в даних обставинах справи, може бути офіційно визнано і підтверджено державою лише у випадку надання позивачем передбачених законом документів. Проте, як було встановлено господарський судом під час вирішення даного спору, надані державному реєстратору КП „Регіональне бюро державної реєстрації” Університетом документи не є документами, які підтверджують виникнення права постійного користування, у зв`язку з чим, господарський суд зазначає наступне.

Як зазначалось вище по тексту рішення, положеннями чинного законодавства закріплено такий спосіб захисту прав власників та землекористувачів як визнання права, який може бути заявлений особою у випадках, коли належне їй право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй такого права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Таким чином, право власності в розумінні статті 1 Першого протоколу органами Конвенції тлумачиться в «автономному значені», воно не зводиться до права власності на речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. Так само як і речі, деякі інші права, що мають майновий характер, можуть розглядатися як «майнові права» і, отже, як «майно» (пункт 129 рішення у справі «Броніовськи проти Польщі»).

Зокрема, вказана стаття містить три окремі норми. Перша норма, яка має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам - вона міститься в другому реченні частини першої. Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети; ця норма міститься в частині другій (пункт 61 рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції»).

В свою чергу право власності не є абсолютним і може бути обмежене. Європейський Суд підкреслює, що перше і найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, щоб будь-яке втручання органів державної влади в право на повагу власності було «законним»: другий абзац встановлює, що держави уповноважені здійснювати контроль за користуванням майном шляхом забезпечення виконання «законів». Більш того, верховенство права, одна з основ демократичного суспільства, втілюється у всіх статтях Конвенції. Питання про те, чи було досягнуто справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (пункт 31 рішення у справі «Ісмайлов проти Росії»).

Проаналізувавши з правової точки зору вище приведену практику Європейського Суду з прав людини, яка, в свою чергу,є джерелом національного законодавства, господарський суд доходить висновку, що не визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою та, відповідно, відмова КП „Регіональне бюро державної реєстрації” може вважатись такими, що являють собою втручання у право позивача реалізувати свої «законні сподівання» незалежно від того, чи вважається це втручанням «на мирне володіння своїм майном» у значенні першого речення статті 1 Першого протоколу, чи позбавленням його майна у значенні другого речення цієї статті, а застосовні в цій справі принципи є одними й тими самими - вони вимагають наявності підстав, що виправдовують такий захід з точки зору вимог цієї статті згідно з її тлумаченням в усталеній практиці Європейського Суду.

Згідно із ст. 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права, також вказаний принцип є однією з основ демократичного суспільства і втілюється у всіх статтях Конвенції. Зокрема, одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

З огляду на вищенаведене, господарський суд доходить висновку про наявність в Університету законних сподівань як на здійснення користування земельною ділянкою, так і на офіційне визнання державною факту набуття позивачем права постійного користування в результаті включення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Проте, з огляду на обставини справи, які склались між сторонами, господарський доходить висновку, що відмова відповідача від проведення державної реєстрації права постійного користування на земельні ділянки свідчить про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, оскільки позивачем було доведено суду як факт виникнення права постійного користування, так і факт оспорювання та не визнання іншими особами його прав, що має наслідком неможливість засвідчення виникнення у позивача відповідного права.

Згідно зі ст. 1 Закону України „Про Державний земельний кадастр” від 07.07.2011 № 3613-VI державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

В силу ч. 2 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про Державний земельний кадастр” земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом.

Відповідно до ст. 55 Закону України „Про землеустрій” встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

З огляду на вищевикладене, враховуючи набуття Університетом права постійного користування до 2004 року, господарський суд доходить висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем права постійного користування на земельні ділянки відповідно до площ, меж і складу угідь визначених в технічних звітах з кадастрової зйомки земельних ділянок, розроблених товариством з обмеженою відповідальністю „Геодезична компанія”, що має наслідком задоволення позовних вимог Університету у названій частині вимог.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку щодо задоволення заявлених Одеським національним політехнічним університетом до комунального підприємства Новоселівської сільської ради „Регіональне бюро державної реєстрації” позовних вимог шляхом визнання права постійного користування на земельні ділянки відповідно до ст. ст. 15, 16, 392 ЦК України, ст. ст. 2, 92 Земельного кодексу України, ч. ч. 3-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності”, ст. ст. 2, 3, 4 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, п. 5.5 рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005, ст. 55 Закону України „Про землеустрій”, ст. 1 Закону України „Про Державний земельний кадастр”, ч. 2 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про Державний земельний кадастр”.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 – 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати за Одеським національним політехнічним університетом /65044, Одеська область, м. Одеса, проспект Шевченка, 1, ідентифікаційний код 02071045/ відповідно до площ, меж і складу угідь визначених в технічному звіті з кадастрової зйомки земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , розробленому товариством з обмеженою відповідальністю „Геодезична компанія”, право постійного користування земельною ділянкою державної власності, загальною прощею 2,3477 га, що складаються з:

- земельної ділянки площею 1,1949 га (цільове призначення секція Е 07.02 для будівництва та обслуговування об`єктів фізичної культури і спорту);

- земельної ділянки площею 1,1528 га (цільове призначення: секція В 02.07 Для іншої житлової забудови).

3. Визнати за Одеським національним політехнічним університетом /65044, Одеська область, м. Одеса, проспект Шевченка, 1, ідентифікаційний код 02071045/ відповідно до площ, меж і складу угідь визначених в технічному звіті з кадастрової зйомки земельної ділянки, яка розташована за адресою: м АДРЕСА_7 Одеса, просп. Шевченко, 1-3, розробленому товариством з обмеженою відповідальністю „Геодезична компанія”, право постійного користування земельною ділянкою державної власності, прощею 0,3000 га, (цільове призначення: секція В 02.07 Для іншої житлової забудови).

4. Стягнути з комунального підприємства Новоселівської сільської ради „Регіональне бюро державної реєстрації” /67330, Одеська область, Березівський район, село Новоселівка, вул. Нова, буд. 77 А, ідентифікаційний код 40379752/ на користь Одеського національного політехнічного університету /65044, Одеська область, м. Одеса, проспект Шевченка, 1, ідентифікаційний код 02071045/ судовий збір у розмірі 5763,00 грн. /п`ять тисяч сімсот шістдесят три грн. 00 коп./.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 12.07.2019р.

Суддя С.П. Желєзна