Рішення № 82993601, 11.07.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 липня 2019 року № 826/6570/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

21 квітня 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київського апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), в якому просить:

- зобов`язати Київський апеляційний адміністративний суд здійснити перерахунок і виплату заробітної плати з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до абзацу 2 частини першої статті 144 Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VІ «Про судоустрій та статус суддів» (далі - Закон №2453-VІ; в редакції Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VІІ)), а з 29 березня 2015 року, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного згідно з абзацом другим частини першої статті 147 Закону №2453-VІ (в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року №192- VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон №192-VІІІ));

- зобов`язати ДСА України забезпечити фінансування виплати з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до абзацу 2 частини першої статті 144 Закону №2453-VI (у реакції Закону №1697-VII), а з 29 березня 2015 року, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного згідно з абзацом другим частини першої статті 147 Закону №2453-VІ (в редакції Закону №192-VIII).

Позовна заява обґрунтована бездіяльністю щодо невиплати позивачу посадового окладу, передбаченого законодавством, оскільки розмір заробітної плати позивача у період з 26 жовтня 2014 року був значно меншим, ніж регламентований законодавством, чинним у період з 26 жовтня 2014 року, чим порушено конституційне право позивача на отримання заробітної плати, не нижчої від визначеної законом, то такі порушені права підлягають поновленню шляхом здійснення перерахунку та виплати їй належних сум заробітної плати.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2016 року відкрито провадження у вказані адміністративній справі.

На підставі рішення зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2017 року, згідно з розпорядженням керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2017 року, справу передано на автоматичний розподіл справ між суддями.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2018 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Київський апеляційний адміністративний суд, заперечуючи проти позову зазначив, що діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Також, зауважив, що не наділений правом самостійно, без відповідного правового врегулювання та збільшення видатків Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадових окладів працівників апарату суду та проводити відповідні виплати.

ДСА України підтримала позицію Київського апеляційного адміністративного суду, проти адміністративного позову заперечила, просила суд відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі, оскільки вважає, що в даному випадку не має правових підстав для перерахунку та виплати забортної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах, інших ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

В судові засідання позивач та представники Київського апеляційного адміністративного суду не з`явилися, подавши клопотання про розгляд справи у їх відсутність. Представники ДСА України причини неявки не повідомили.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд за клопотаннями представників сторін, на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) та частини дев`ятої статті 205 цього ж Кодексу ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Так, розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказом керівника апарату Київського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2009 року №183 ОСОБА_1 (в подальшому змінили прізвище на ОСОБА_1 ) призначена на посаду секретаря судового засідання в Київському апеляційному адміністративному суді, з посадовим окладом 812 грн.

З жовтня 2014 року по серпень 2015 року посадовий оклад позивача становив - 1218 грн., з вересня по грудень 2015 року - 2067 грн.

Згідно довідки від 15 квітня 2016 №02.7-36/240 (а.с. 14), виданої Київським апеляційним адміністративним, загальний заробіток ОСОБА_1 за період з жовтня 2014 року по 31 грудня 2015 року склав 67 338 грн 62 коп. (нарахований дохід), а саме: жовтень 2014 року - 5731 грн 80 коп., листопад 2014 року - 4 767 грн 12 коп., грудень 2014 року - 8 878 70 коп., січень 2015 року - 1621 грн 61 коп., лютий 2015 року - 3806 грн 19 коп., березень 2015 року - 3045 грн 70 коп., квітень 2015 року - 3671 грн 13 коп., травень 2015 року - 7060 грн 63 коп., червень 2015 року - 4239 грн 74 коп., липень 2015 року - 3361 грн 36 коп., серпень - 4255 грн 91 коп., вересень 2015 року - 2720 грн 65 коп., жовтень 2015 року - 4669 грн 07 коп., листопад 2015 року - 3669 грн 07 коп., грудень 2015 року - 5839 грн 94 коп.

Вважаючи такий розмір заробітної плати значно меншим, ніж мав бути у спірний період з 26 жовтня 2014 року по 31 грудня 2015 року, виходячи з розміру посадового окладу, передбаченого абзацом 2 частини першої статті 144 Закону №2453-VI (в редакції Закону №1697-VII) та абзацом 2 частини першої статті 147 Закону №2453-VI (в редакції Закону №192-VIII, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом за захистом свого порушеного права.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 4, частин першої та другої статті 8, статті 13 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР) для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.

Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Відповідно до статей 142, 143 Закону №2453-VI (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та ДСА України.

Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Із 26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон №1697-VII, яким внесені зміни до статті 144 Закону №2453-VI та передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Відповідно до частини п`ятої статті 149 Закону №2453-VI правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України «Про державну службу». Умови оплати праці, матеріально-побутового, медичного, санаторно-курортного і транспортного забезпечення працівників апарату суду визначаються на засадах, що встановлені для відповідної категорії працівників апаратів центральних та місцевих органів виконавчої влади.

За приписами частини сьомої, восьмої статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-XII «Про державну службу» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №3723-ХІІ), умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Абзацом 2 підпункту 1 і абзацом 3 підпункту 2 пункту 13 розділу ХІІІ Закону №1697-VII Кабінет Міністрів України зобов`язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Із 28 березня 2015 року Законом №192-VIII змінено редакцію Закону №2453-VI, відповідно до якого, статтею 147 передбачено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, ДСА України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому, розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

При цьому, пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України від 28 грудня 2014 року №80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» (далі - Закон №80-VIII) установлено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону №2453-VI застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене узгоджується із вищезазначеними положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону №3723-XII та частини другої статті 4, частин першої та другої статті 8, статті 13 Закону №108/95-ВР.

На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» (далі - Постанова №268), зокрема додатком 47, який залишався незмінним до 09 вересня 2015 року.

Таким чином, на виконання абзацу 2 підпункту 1 пункту 13 розділу ХІІІ Закону №1967-VII та підпункту 2 пункту 13 Перехідних положень №192-VIII Кабінет Міністрів України мав привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цими законами у тримісячний строк шляхом внесення змін до закону про державний бюджет та, відповідно, Постанови №268.

Згідно з частинами першою, другою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Таким чином, оскільки з 26 жовтня 2014 року по 09 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до Постанови №268 щодо умов оплати праці, зокрема, розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України від 16 січня 2014 року №179-VII «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та №80-VIII видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону №2453-VІ, частини першої статті 147 Закону №2453-VІ (у редакції з 28 березня 2015 року) не передбачено, відповідачі як розпорядники бюджетних коштів не мали правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Виходячи з наведеного в сукупності суд дійшов висновку про те, що відповідач не наділений повноваженнями самостійно, без відповідного правового врегулювання та фінансової можливості здійснювати перерахунок посадового окладу працівника апарату суду та нарахованих на нього виплат.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у подібних правовідносинах, зокрема, у постанові від 16 травня 2018 у справі №826/294/16.

Відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Окрім того, суд звертає увагу, що відповідно до рішення Конституційного Суду України №3-рп/2012 у справі за конституційним поданням Правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 4 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), в системному зв`язку з окремими положеннями Конституції України, однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави. При цьому, вказаним рішенням також вирішено, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Принцип законності передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Вирішуючи даний спір, суд також врахував положення актів міжнародного права, зокрема, статтю 22 Загальної декларації прав людини, розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979, серія А, №32, у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004 (заява №60669/00).

Тож, наведене в сукупності свідчить, що нарахування та виплата Київським апеляційним адміністративним судом посадових окладів у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, зокрема, у постанові від 09 березня 2006 року №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», є правомірним.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 КАС України, проаналізувавши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що відповідачами надані достатні докази на підтвердження правомірності дій, що є предметом оскарження позивачем, що кореспондується з приписами частини першої статті 19 Конституції України. Позивач, у свою чергу, не довела обставин, на яких ґрунтуються її вимоги щодо перерахунку заробітної плати.

Відповідно до частини п`ятої статті 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Доказів понесення відповідачами витрат суду не надано.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 255 КАС України суд,

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Київського апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Київський апеляційний адміністративний суд (місцезнаходження юридичної особи: 01010, місто Київ, вулиця Московська, будинок 8, корпус 3, 30; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 34729486).

Відповідач - Державна судова адміністрація України (місцезнаходження юридичної особи: 01601, місто Київ, вулиця Липська, будинок 18/5; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 26255795).

Суддя О.М. Чудак