Рішення № 82991959, 18.06.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2019 року Справа № 160/3358/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

15.04.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить зобов`язати відділ з питань призначення та перерахунків пенсій № 6 управління застосування пенсійного законодавства головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплати пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 07.10.2009 р., а також здійснювати нарахування та виплату пенсії у розмірі, передбаченому законодавством, з усіма індексаціями та надбавками.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач отримував пенсію за віком до виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України. 06.04.2018 року представник позивача за нотаріально посвідченою довіреністю звернувся до Відділу з питань призначення та перерахунку пенсій № 6 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про поновлення виплати пенсії. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №Б-4075 від 06.04.2018 року повідомлено позивача про те, що позивач не надав підтверджуючих документів проживання в Україні на законних підставах, надані паспорт для виїзду за кордон та картка платника податків не містять по-батькові позивача, що призводить до неможливості ідентифікувати заявника.

Відповідач проти позову заперечує. Зазначає, що відповідно до пункту 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (зі змінами) визначено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2). Згідно пункту 1,5 Порядку, заява про перерахунок пенсії, поновлення виплати пенсії подається заявником особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача. У Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на обліку пенсіонер ОСОБА_1 не перебував. Документи з Заводського міськуправління соціального захисту населення м. Дніпродзержинська, що підтверджують розмір пенсії, строки її виплати та дату зняття з обліку, ОСОБА_1 не надавав. Додані до заяви копія паспорта громадянина України для виїзду за кордон та картка платника податків про присвоєння реєстраційного номера не містять по-батькові, що не дає можливості ідентифікувати заявника.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.04.2019 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Відповідачем 19.04.2019 року отримано копію ухвали суду про відкриття спрощеного позовного провадження в даній адміністративній справі та копію позову разом із копіями доданих до нього документів.

06.05.2019 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив щодо заявлених позовних вимог, в якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.

Зокрема, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зазначає, що позивачем було пропущено строк для звернення до суду з даним адміністративним позовом, у зв`язку з чим адміністративний позов підлягає залишенню без розгляду.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , який видано 28.08.2018 року зі строком дії до 28.08.2028 року.

ОСОБА_1 до виїзду за кордон виплачувалась пенсія Заводським райсобезом м.Дніпродзержинська.

06.04.2018 року представником позивача, який діяв на підставі довіреності, було подано до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заяву про поновлення пенсії позивачу, яка підписана представником та до якої долучено: копія трудової книжки, довідка про заробіток для обчислення пенсії, довідка про пільговий характер роботи, копія закордонного паспорту громадянина України, копію пенсійного посвідчення, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера.

06.04.2018 року Відділом з питань призначення та перерахунок пенсії № 6 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийняте рішення № Б-4075 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

В обґрунтування відмови у призначенні пенсії у рішенні від 06.04.2018 року № Б-4075 відповідачем зазначено, що: наданими для призначення пенсії документами не підтверджено місце проживання (реєстрації) на території України, а також у м. Кам`янське; до заяви про призначення пенсії додано завірену копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон, картку платника податків про присвоєння реєстраційного номера на ОСОБА_2 (без зазначення по-батькові); згідно штампу в трудовій книжці ОСОБА_3 пенсію призначено в Заводському Райсобесі м.Дніпродзержинська, без зазначення дати призначення, документи, що підтверджують розмір пенсії, строк її виплати та дата зняття з обліку за попереднім місцем отримання не надано.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

У статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Однак, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов`язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України.

Відповідно до пункту 3.3 Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. вказаними нормами Закону (статті 51) конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

У Рішенні Конституційним Судом зазначено, що право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, оскільки держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно вад того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Після прийняття вищевказаного рішення Конституційного Суду України і на теперішній час інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийнято.

Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Виходячи з наведених законодавчих норм позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Положеннями пункту 2.22 Порядку № 22-1 визначено, що за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначив ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51).

У пункті 54 цього рішення зазначено, що наведених міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Отже, виходячи із правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, а відповідно і наявністю в особи реєстрації.

За змістом оскарженого рішення позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку з відсутністю місця реєстрації на території України.

Позивач звертаючись через свого представника до відповідача із заявою про призначення пенсії подав серед іншого до пенсійного органу копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

Отже, позивачем для умов призначення пенсії подано документ, який підтверджує його належність до громадянства України, а тому він має право на відповідне пенсійне забезпечення.

За змістом Порядку № 22-1, подання документу, який засвідчує місце проживання особи на території України, необхідне для визначення територіальної підвідомчості органу уповноваженого для вирішення питання щодо призначення пенсії, тобто відповідного органу ПФУ.

При цьому, позивач є громадянином України, який постійно проживає на території держави Ізраїль, відтак подання ним документу із зазначенням постійного місця проживання в Україні є неможливим, а тому не подання такого документу не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії.

По суті Порядок № 22-1 взагалі не визначає алгоритму дій особи, яка проживає за межами України і не має в останній постійного місця проживання та реєстрації. Проте, як зазначалось судом вище, в т.ч. із посиланням на практику ЄСПЛ, це не може бути підставою для позбавлення особи взагалі права на пенсійне забезпечення.

З цього приводу суд зазначає, що відсутність законодавчо визначеного порядку подання громадянами України заяв про призначення пенсії у випадку постійного проживання поза межами України, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Державними органами не прийнято відповідного порядку, який би врегулював спірні відносини, зокрема і в частині визначення органу ПФУ, до якого особи, які постійно проживають за межами України і у зв`язку з цим не мають в ній місця реєстрації, повинні подавати заяву і документи для призначення пенсії, то такий орган ПФУ заявником може обиратися на власний розсуд, в т.ч. і за місцем проживання свого представника. Такий алгоритм дій чинним законодавством не заборонений.

Відповідно до статтей 40-44 Закону № 1058, органи пенсійного фонду зобов`язані розглядати та перевіряти відповідність поданих для призначення пенсії документів. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Щодо доводів відповідача про те, що згідно штампу в трудовій книжці ОСОБА_1 пенсію призначено в Заводському Райсобесі м.Дніпродзержинська, без зазначення дати призначення, документів, що підтверджують розмір пенсії, строк її виплати та дата зняття з обліку за попереднім місцем отримання не надано, як і жодного підтверджуючого документа, що особі було призначено пенсію за віком саме в органах Пенсійного фонду України, суд зазначає наступне.

1 січня 2002 року функції з призначення і виплати пенсії передано органам Пенсійного фонду України від органів праці та соціального захисту населення з прийняттям Закону України від 17.02.2002 року № 2981-ІІІ «Про внесення змін до деяких законів України».

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року № 497 «Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій органами Пенсійного фонду» (Порядок № 497) затверджено Порядок передачі функцій з призначення і виплати пенсій органами праці та соціального захисту населення органам Пенсійного фонду у Вінницькій, Волинській, Житомирській, Запорізькій, Івано-Франківській, Кіровоградській, Луганській, Одеській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Херсонській, Черкаській, Чернівецькій, Чернігівській областях та м. Севастополі, що додається. 7.

Органам Пенсійного фонду і органам праці та соціального захисту населення проводити обмін електронними базами даних про одержувачів пенсій та допомоги, які використовуються під час призначення пенсій, допомоги, субсидій та видачі посвідчень «Ветеран праці». (пункт 7 Порядку № 497)

Порядком № 497 встановлено, що передача функцій з призначення і виплати пенсій здійснюється у такому порядку:

органи праці та соціального захисту населення:

проводять інвентаризацію пенсійних справ та особових рахунків на підставі контрольно-інвентаризаційних відомостей, які складаються в двох примірниках на момент передачі (один примірник передається органам Пенсійного фонду), здійснюють перевірку наявності в пенсійних справах ідентифікаційних номерів осіб з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів, про що робиться відмітка в інвентаризаційній відомості;

проводять звіряння списків з метою виявлення подвійних даних про одержувачів пенсій згідно з відомостями, складеними на момент передачі в двох примірниках (один примірник передається органам Пенсійного фонду);

здійснюють за графіками, затвердженими районними держадміністраціями, передачу пенсійних справ та особових рахунків, про що складають акт приймання-передачі встановленої форми. Разом із пенсійними справами і особовими рахунками передається уточнена у процесі інвентаризації електронна база даних про одержувачів пенсій;

проводять протягом місяця після передачі пенсійних справ та особових рахунків роботу з відновлення пенсійних справ, відсутніх на момент передачі, після чого передають їх органам Пенсійного фонду;

передають за актом приймання-передачі:

один примірник інформативно-довідкової бази даних, систематизованої бази даних законодавчих, інших нормативно-правових актів та документації, необхідної для забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій;

закриті особові рахунки та відомості на виплату пенсії за останні три роки;

архівні пенсійні справи, закриті протягом трьох останніх років;

закриті в установленому порядку на момент передачі:

- журнали реєстрації заяв громадян (ф. 10);

- журнали реєстрації особових рахунків (ф. 3);

журнал реєстрації даних про переплати пенсій;

дані про стан заповнення бази одержувачів пенсій;

бланки документів, необхідних для призначення і виплати пенсій, зокрема бланки документів суворої звітності;

2) органи Пенсійного фонду:

приймають на роботу до органів Пенсійного фонду працівників органів праці та соціального захисту населення, які переводяться на роботу до структурних підрозділів, що забезпечуватимуть організацію роботи з призначення і виплати пенсій;

приймають за графіками, затвердженими районними державними адміністраціями, від органів праці та соціального захисту населення пенсійні справи, особові рахунки та інші документи, необхідні для виконання функцій з призначення і виплати пенсій.

З урахуванням викладеного, доводи відповідача стосовно відсутності пенсійної справи позивача не приймаються судом як доводи неможливості поновлення виплати пенсії, оскільки обов`язок зберігання пенсійних справ покладено на органи, які нараховують пенсію, при цьому, позивачем при зверненні про поновлення виплати пенсії надано відповідні документи для її виплати, а у разі необхідності у органу Пенсійного фонду є право на витребування інших необхідних для призначення пенсії документів.

Крім цього суд зазначає, що згідно наданої відповідачем копії трудової книжки ОСОБА_1 , яка наявна в матеріалах пенсійної справи, у ній наявний штамп Кам`янського об`єданого управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області «Пенсія призначена».

За таких обставин, суд приходить до висновку про протиправність відмови відповідача в поновленні позивачу пенсії за віком з підстав, викладених в оскарженому рішенні.

Відповідач, заперечуючи проти позову, не довів суду, що, розглядаючи заяву позивача про поновлення виплати пенсії, він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області у поновленні виплати позивачеві пенсії, що оформлена рішенням від 06.04.2018 року Б-4075 є протиправною та такою, що суперечить вищенаведеним судовим рішенням Конституційного Суду України та Європейського Суду з прав людини.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення виплати пенсії позивачу з моменту звернення із заявою від 06.04.2018 року про поновлення виплати пенсії.

Щодо вимоги провести поновлення та виплату пенсії з 07.10.2009 року, а також здійснювати нарахування та виплату пенсії у розмірі, передбаченому законодавством, з усіма індексаціями та надбавками, суд зазначає наступне.

Наявність обов`язку у пенсійного органу відновити виплату пенсії не позбавляє громадян, зокрема позивача, необхідності щодо захисту свого права.

При цьому слід зауважити, що поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з поновленням виплати, серед яких подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2018 року у справі №723/2676/14-а, а відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зобов`язані привести свою судову практику у відповідність з рішеннями Верховного Суду.

При цьому, відповідно сформованої позиції Верховного суду, щодо необхідності приймати до уваги строки звернення з адміністративним позовом, суд зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 1, частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Частина 3 цієї статті передбачає, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Позивачем не було надано належних доказів на підтвердження причин поважності пропуску строку звернення до суду у період з 07.10.2009 року по 05.04.2018 року.

При цьому суд зазначає, що з заявою про поновлення виплати пенсії позивач звернувся лише 06.04.2018 року, а отже вимога поновити виплату пенсії з 07.10.2009 року по 05.04.2018 року підлягає залишенню без розгляду.

Щодо вимоги позивача зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії у розмірі, передбаченому законодавством, з усіма індексаціями та надбавками, суд звертає увагу на наступне.

Згідно частини першої статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії. Відповідно до статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів у тому числі пенсій. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

У разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації (абзац 1 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення).

Відповідно до абзацу 6 пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, сума індексації грошових доходів, визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. Отже, у разі відсутності перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101%, підстав для проведення індексації грошових доходів населення немає.

Тобто, в місяцях, коли величина приросту індексу споживчих цін не подолала поріг індексації, сума індексації грошових доходів залишається фіксованою.

При цьому, при підвищенні грошового доходу (пенсії) позивача необхідно керуватись нормами статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та зразком нарахування індексу споживчих цін для проведення індексації приведеному у Додатку № 1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, згідно з яким не проводиться індексація в місяці, в якому здійснено підвищення грошових доходів громадян.

Аналізуючи вказані норми, суд приходить до висновку, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101%, у взаємозв`язку з розміром пенсії, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому у разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів, позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду.

З огляду на наведене, позовні вимоги у цій частині є передчасними та направлені на захист ще не порушеного права, що суперечить статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, так як підлягає судовому захисту лише порушене право позивача.

У зв`язку з викладеним, у адміністративного суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача у вказаній частині.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією №38690 від 17.01.2019 року.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України , при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення адміністративного позову, суд приходить до висновку про наявність підстав для присудження на користь позивача судових витрат пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме, судового збору у розмірі 384,20 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з моменту звернення із заявою - 06.04.2018 року.

Позовні вимоги в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії за віком з 07.10.2009 року по 05.04.2018 року – залишити без розгляду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 384 грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 18.06.2019 року.

Суддя С.І. Озерянська