Рішення № 82982900, 26.06.2019, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/16442/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2019 року м.Рівне

Рівненський міський суд в складі судді Бердія М.А.,

при секретарі Прокопчук Л.М.,

з участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Шевчук ОСОБА_2 А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд –

В С Т А Н О В И В:

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» Сафір Ф.О. звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором №1715 від 20 серпня 2008 року в розмірі 839420,00 євро.

В обґрунтування позову вказує, що згідно кредитного договору № 1715 від 20 серпня 2008 року банк надав відповідачу кредит в розмірі 190000 євро на термін до 05 серпня 2013 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку встановлених кредитним договором. Позивач зазначає, що відповідач здійснив останнє погашення заборгованості по кредитному договору 22 травня 2009 року. Відповідно до п.1.1 договору кінцевий строк погашення заборгованості 02 серпня 2013 року. Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією та іншими витратами відповідно до умов договору. Відповідач свої зобов`язання перед банком не виконав внаслідок чого утворилася заборгованість в розмірі 839420,00 євро, яка складається із: 172574,77 євро – заборгованість за кредитом; 291202,37 євро – заборгованість по процентам за користування кредитом; 181375,86 євро – заборгованість по комісії за користування кредитом; 194267,00 євро – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

В судовому засіданні представник позивача Мазурок А.А. позовні вимоги позивача підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві, просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором №1715 від 20 серпн 2008 року в розмірі 839420 Євро. В ході судового розгляду справи представник позивача Мазурок А.А. з врахуванням заяви про застосування строків позовної давності зменшив позовні вимоги до 421336,18 Євро, після чого відповідно до ст.31 ЦПК України збільшив позовні вимоги до 711437,17 Євро, які просив суд стягнути за відповідача на користь АТ КБ "Приватбанк".

Відповідач ОСОБА_3 повідомлений належним чином про час, дату та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, до початку судового засідання подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, в задоволенні позовних вимог просив суд відмовити.

Представник відповідача Шевчук О.А. в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнала з підстав викладених у письмових поясненнях, просила суд застосувати строки позовної давності та відмовити АТ КБ «Приватбанк» в задоволенні позову.

Суд, заслухавши представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Шевчук О.А., дослідивши письмові докази по справі, приходить до наступного:

Як було встановлено в судовому засіданні, 20 серпня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 1715, відповідно до якого банк надав відповідачу кредит в розмірі 190000 євро зі сплатою за користування кредитом 15 % річних з кінцевим терміном повернення 02 серпня 2013 року.

21 травня 2018 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" змінило назву на Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (АТ КБ "Приватбанк").

В порушення вимог ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України відповідач ОСОБА_3 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором № 1715 від 20 серпня 2008 року – не виконав. Станом на 30 січня 2009 року допустив перед банком заборгованість на загальну суму 258458,90 євро.

У зв`язку із цим позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» у лютому 2009 року, скориставшись наданим йому законом та укладеним із відповідачем кредитним правочином правом вимагати дострокового повернення всього кредиту, звернувся до Рівненського міського суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1715 від 20 серпня 2008 року в розмірі 2806292,25 грн.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 08 червня 2011 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 1715 від 20 серпня 2008 року в розмірі 2806292,25 грн. (258458,90 євро за курсом 10,85 відповідно до розпорядження НБУ № 414/261 від 08 серпня 2008 року) звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлову будівлю, офісно - складські приміщення, загальною площею 533,3 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , шляхом надання позивачу права від імені відповідача на відчуження предмета іпотеки іншій особі.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 08 червня 2011 року набрало законної сили.

Відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, у 2011 році банк скористався своїм правом на дострокове повернення всього кредиту, з метою дострокового погашення всієї кредитної заборгованості за кредитним договором № 1715 від 20 серпня 2008 року оскільки, за рішенням суду мало місце звернення стягнення на належний відповідачу предмет іпотеки. Як наслідок, строк кредитного договору сторін закінчився, і між ними існують лише невиконані зобов`язальні правовідносини.

Використавши у 2011 році своє право на дострокове повернення всього кредиту, після рішення Рівненського міського суду від 08 червня 2011 року, яким у рахунок дострокового погашення всієї кредитної заборгованості було звернуто стягнення на належний відповідачу предмет іпотеки, позивач не має права на повторне стягнення з боржника тіла кредиту, відсотків за користування кредитом та пені (в т. ч. після 2 серпня 2013 року - дати закінчення строку дії кредитного договору у випадку, якщо позивачем не було б застосовано право на дострокове повернення всього кредиту).

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 17 постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз`яснив, що зобов`язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК України.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

Відповідний висновок викладений і в постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі № 564/2199/15-ц, який відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Судом встановлено, що рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 08 червня 2011 року не виконано, у зв`язку з чим наявні підстави, передбачені статтею 625 ЦК України для стягнення з відповідача на користь банку боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми.

Однак, вказана вимога про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми позивачем не заявлялась, а тому судом не вирішується відповідно до положень ст.13 ЦПК України.

Оскільки кредитний договір №1715 від 20 серпня 2008 року припинив свою дію, відповідно відсутні правові підстави для стягнення з відповідача процентів та пені, а тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.

Що стосується вимог відповідача про застосування позовної давності, то суд звертає увагу на сплив строків позовної давності для звернення позивача до суду з даним позовом.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Правила про позовну давність мають застосовуватися, коли буде доведення існування субєктивного права або факту його порушення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, пропущення строку позовної давності є підставою для відмови в позові в разі доведеності позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.7, 10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

В И Р I Ш И В:

В задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (місцезнаходження: м.Київ, вул.Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , міце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором №1715 від 20 серпня 2008 року в розмірі 711437,17 Євро - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд, або безпосередньо до Рівненського апеляційного суду (відповідно до п.п. 15.5 п.15 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147 - VIII від 03 жовтня 2017 року). Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Рівненського

міського суду Бердій М.А.