Рішення № 82982894, 04.07.2019, Веселинівський районний суд Миколаївської області

Справа № 472/1182/18

Провадження №2/472/71/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2019 року смт. Веселинове

Миколаївської області

Веселинівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді - Орленко Л.О.,

за участю секретаря

судового засідання - Крамарчук Л.Б.,

представника позивача - Чабанової А.О.,

відповідача - ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №2 смт. Веселинове цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Веселинівська селищна рада Веселинівського району Миколаївської області, про усунення перешкод в користуванні власністю,

ВСТАНОВИВ:

29 жовтня 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Веселинівська селищна рада Веселинівського району Миколаївської області, про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

В обгрунтування позовних вимог, зазначила, що є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 21 лютого 2017 року, виданим державним нотаріусом Веселинівської державної нотаріальної контори та зареєстрованим в реєстрі за №277. Право власності на житловий будинок зареєстровано 21.02.2017 року, що підтверджується відповідним витягом з Державнорго реєстру речових прав на нерухоме майно №80826415 від 21.02.2017 року. Даний будинок вона успадкувала після смерті свого брата ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . В брата був син – ОСОБА_1 , який зареєстрований в житловому будинку з 24.09.1998 року. Однак, зазначає, що відповідач з 2011 року не проживає в данному будинку, місце його проживання чи перебування їй невідомо, тому вона не може звернутись до нього з проханням знятись з реєстрації. Тому, просить суд визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

В судове засідання позивач ОСОБА_2 не з`явилась, але до суду надала заяву про розгляд справи у її відсутність та підтримання позовних вимог.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, зокрема зазначила, що наявність реєстрації відповідача в будинку позивача порушує право позивача на здійснення права власності та перешкоджає реалізації прав, передбачених ч.1 ст. 383 ЦК Ураїни.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 позов не визнав повністю, зокрема вказав, що є сином померлого ОСОБА_3 , на момент відкриття спадщини проживав разом зі своїм батьком - ОСОБА_3 . Вважає, що зареєстрований в житловому будинку на законних підставах, з 2011 року не проживає в ньому з поважних причин, так як тривалий час перебував у місцях позбавлення волі, 19 липня 2018 року був умовно-достроков звільнений, але 09 лютого 2019 року знову взятий під варту, та 05 квітня 2019 року вироком Веселинівського районного суду засуджений до позбавлення волі на строк 4 роки і 3 місяці.

Заслухавши вступне слово представника позивача ОСОБА_5 .О., відповідача ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених вимог та наданих доказів, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 21 лютого 2017 року, виданим державним нотаріусом Веселинівської державної нотаріальної контори та зареєстрованим в реєстрі за №277 (а.с. 8). Право власності на житловий будинок зареєстровано 21.02.2017 року, що підтверджується відповідним витягом з Державнорго реєстру речових прав на нерухоме майно №80826415 від 21.02.2017 року (а.с. 9). Даний будинок позивач успадкувала після смерті свого брата ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до довідки та Акту Веселинівської селищної ради від 23.10.2018 року (а.с. 10-11) відповідач ОСОБА_1 зареєстрований в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , не проживає в даному будинку з 2011 року по теперішній час.

Відповідач ОСОБА_1 є сином померлого спадкодавця ОСОБА_3 , що підтверджується повним витягом з ДРАЦС щодо актового запису про народження №00023187039 від 20.06.2019 року, відповідно до ст. 1261 ЦК України є спадкоємцем першої черги. На час відкриття спадщини був зареєстрований та проживав із спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач ОСОБА_2 є сестрою спадкодавця ОСОБА_3 , відповідно до ст. 1262 ЦК України є спадкоємцем другої черги.

Відповідно до частини першої статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.

Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

Оскільки, відповідач ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на законних підставах, на час відкриття спадщини проживав зі спадкодавцем за вказаною адресою, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Крім того, з інформаційної довідки про судимості та копії вироку Веселинівського районного суду Миколаївської області від 05 квітня 2019 року вбачається, що відповідач ОСОБА_1 неодноразово був засуджений, перебував у місцях позбавлення волі, 11 липня 2018 року умовно-достроково звільнений, 09 лютого 2019 року взятий під варту, та 05 квітня 2019 року знову засуджений до 4 років і 3 місяців позбавлення волі.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбаченим законом.

Відповідно до ст.163 ЖК України у разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і межах строків, установлених частиною першою, пунктами 1 та 5 ч. 3, ч. 4 ст. 71 цього Кодексу.

Стаття 71 Житлового кодексу України передбачає, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців, а відповідно до ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України №2 від 10.03.1989 року, № 13 від 25.12.1992 року, № 15 від 25.05.1998 року, роз`яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Так відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 71 ЖК України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї.

Якщо в будинку, квартирі (їх частині) не залишилися проживати інші члени сім`ї наймача, це житло може бути надано за договором оренди (найму) у встановленому законом порядку іншому громадянину до звільнення таких осіб з-під варти або до відбуття ними покарання.

У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.

Таким чином, як випливає із указаної норми, якщо особа перебуває у місцях позбавлення волі за ним зберігається право на жиле приміщення, в якому він зареєстрований.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи відповідач був звільнений з місць позбавлення 19 липня 2018 року, а позивач звернувся до суду з позовом 29 жовтня 2018 року, тобто до спливу шестимісячного строку з дня звільнення відповідача з місць позбавлення волі. На даний час відповідач знову відбуває покарання у виді позбавлення волі. Отже, весь час непроживання відповідача в спірному житловому будинку з 2011 року, на який посилається позивач, відповідач не проживає з поважних причин, оскільки перебував та нині перебуває у місцях позбавлення волі, а тому за ним зберігається право на жиле приміщення, в якому він зареєстрований.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрований в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 на законних підставах, з 2011 року не проживає в ньому з поважних причини, оскільки перебував та нині перебуває у місцях позбавлення волі, а тому позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 14, 19, 77, 78, 81, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю - житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом визнання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням в житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Веселинівський районний суд Миколаївської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня проголошення рішення, а в разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено 11 липня 2019 року.

Суддя Веселинівського районного суду

Миколаївської області Л.О. Орленко