Рішення № 82979017, 08.07.2019, Яготинський районний суд Київської області

Яготинський районний суд Київської області

Справа 382/355/19

Провадження 2/382/417/19

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

08 липня 2019 року Яготинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Литвин Л. І.

при секретарі Чемерис С. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Яготин у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та штрафу за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" про захист прав споживачів,

ВСТАНОВИВ

В позові до суду позивач вказав, що 12.02.2018 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 12.02.2018-100001007, за яким останній отримав кредит у розмірі 5000 гривень, на 14 календарних днів з кінцевим терміном повернення до 26.02.2018 року зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 1400,00 грн.. Відповідно до п.1.2 «Умов пропозиції про укладання кредитного договору (оферта)» кредит надається для використання позичальником на будь-які законні цілі, включаючи перекредитування, підприємницьку, незалежну професійну діяльність або виконання обов`язків найманого працівника. Сторони погодились, що кредит за даним договором не є споживчим, а даний договір не є договором про надання споживчого кредиту. ТОВ «Споживчий центр» взяті на себе зобов`язання за кредитним договором виконав перед ОСОБА_1 в повному обсязі, проте останній грошові зобов`язання за кредитним договором не виконав.

Згідно п. 5.4. «Умов пропозиції про укладання кредитного договору (оферта)» у випадку невиконання/неналежного виконання позичальником грошових зобов`язань за Договором кредитор залишає за собою право нарахування штрафу, розмір якого щодня зростає на 2%, починаючи від 2% у перший день невиконання.

Отже сума штрафу, яку відповідач має сплатити позивачеві складає 45 696,00 грн., відповідно до розрахунку.

Разом з тим просив стягнути із відповідача на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитом в розмірі 8900 грн., яка складається із тіла кредиту в розмірі 5000 грн., плати за користування кредитом в розмірі 1400 грн., та штрафу в розмірі 2500 грн., а також судові витрати.

У судове засідання представник позивача не з`явився, звернувся із заявою про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, звернувся до суду із зустрічним позовом в якому вказав, що при укладенні вищевказаного кредитного договору порушені його права як споживача, згідно з нормами Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про захист персональних даних», а тому просив кредитний договір №12.02.2018-100001007 від 12.12.2018 року визнати не дійсним мотивуючи наступним.

- йому, як споживачу, не була надана інформація, яка стосується суті наданих відповідачем фінансових послуг передбачена ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», отже відсутнє будь-яке письмове твердження про його ознайомлення з усіма умовами кредитного договору. Також в порушення вимог ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» товариством не дотримано вимог Закону, щодо істотних умов договору, які є необхідними для його укладення;

- відповідачем також був порушений п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яке полягає в тому, що п.5.4. Кредитного договору, встановлено вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50 відсотків вартості продукції (послуг) у разі невиконання зобов`язань за договором;

- вважає, що п.10.1. Кредитного договору, порушено норми п.14 ч.1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», а саме відповідним пунктом договору передбачено, що всі вимоги, які виникають при виконанні даного Договору або у зв`язку з ним, або випливають з нього та становлять предмет спору, окрім справ у спорах щодо захисту прав споживачів, підлягають розгляду в постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків. На час укладення третейського застереження ЗУ «Про третейські суди» містив заборону розгляду третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, а тому вважає, що вказане третейське застереження укладене із порушенням вимог вказаного закону.

- мають місце порушення відповідачем норм встановлених п.8, 9 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки договір не містить строків укладення, порядку його припинення та умов щодо відповідальності відповідача;

- наявні порушення норм, встановлених абз. 5, 11 п. 2 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних», адже відповідач не повідомляв позивачу про умови та строки обробки його персональних даних, оскільки з аналізу умов кредитного договору вбачається, що надана позивачем згода на обробку персональних даних позивача є безстроковою та безвідкличною.

Відповідач за зустрічним позовом ТОВ «Споживчий центр» направив до суду відзив на зустрічний позов, пославшись на його необґрунтованість, просив у задоволенні відмовити.

Судом встановлено, що 12.02.2018 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 12.02.2018-100001007, за яким останній отримав кредит у розмірі 5000 гривень, на 14 календарних днів з кінцевим терміном повернення до 26.02.2018 року зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 1400,00 грн.

Відповідно до п.1.2 «Умов пропозиції про укладання кредитного договору (оферта)» кредит надається для використання позичальником на будь-які законні цілі, включаючи пере кредитування, підприємницьку, незалежну професійну діяльність або виконання обов`язків найманого працівника. За пунктом 1.3 Сторони погодились, що кредит за даним договором не є споживчим, а даний договір не є договором про надання споживчого кредиту.

ТОВ «Споживчий центр» взяті на себе зобов`язання за кредитними договором виконав перед ОСОБА_1 в повному обсязі, проте останній грошові зобов`язання за кредитним договором не виконав.

Згідно п. 5.4. «Умов пропозиції про укладання кредитного договору (оферта)» у випадку невиконання/неналежного виконання позичальником грошових зобов`язань за Договором кредитор залишає за собою право нарахування штрафу, розмір якого щодня зростає на 2%, починаючи від 2% у перший день невиконання.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором (а.с.4) встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором складається із тіла кредиту в розмірі 5000 грн., плати за користування кредитом в розмірі 1400 грн., штрафу відповідно до договору на день подачі позовної заяви в розмірі 714,00 грн., штрафу за весь період прострочення в розмірі 45696,00 грн., пені про стягнення якої заявляються позовні вимоги в розмірі 2500 грн., разом з тим розмір заявлених позовних вимог складає 8900 грн.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цього Кодексу.

Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що визначено ст. 610 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Стаття 625 ЦК України визначає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Враховуючи, що позивач виконав свої обов`язки по кредитному договору № 12.02.2018-100001007 від 12.02.2018 року, надавши кредит в сумі 5 000,00 гривень відповідно до умов договору, відповідач в свою чергу, взяті по договору обов`язки не виконав, тіло кредиту, відсотки за користування кредитом та інші витрати відповідно до умов договору не повернув, у зв`язку з чим має заборгованість перед позивачем на загальну суму 8900 гривень, вимоги позивача за первинним позовом підлягають до задоволення.

Дослідивши докази за зустрічним позовом судом встановлено наступне.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості . Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа,- незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом встановлено, що 12.02.2018 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 12.02.2018-100001007, за яким останній отримав кредит у розмірі 5000 гривень, на 14 календарних днів з кінцевим терміном повернення до 26.02.2018 року зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 1400,00 грн.(а.с.49).

Водночас, позивач просить на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» № 1023-XII від 12.05.1991 року визнати договір, укладений між сторонами 12.02.2018 року недійсним.

Згідно преамбули вказаного Закону він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Разом з тим пунктом 1.2 «Умов пропозиції про укладання кредитного договору (оферта)» сторони погодили, що кредит надається для використання позичальником на будь-які законні цілі, включаючи перекредитування, підприємницьку, незалежну професійну діяльність або виконання обов`язків найманого працівника. Сторони погодились, що кредит за даним договором не є споживчим, а даний договір не є договором про надання споживчого кредиту, відповідно до ст. 11 Закон України "Про захист прав споживачів" визначено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування". Таким чином. з дати набрання чинності спеціального Закону України "Про споживче кредитування", а саме з 10.06.2017 року відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування регулюються спеціальним законом - Законом "Про споживче кредитування", а не законом України "Про захист прав споживачів". Тому посилання позивача на ст. 11 та інші норми Закону України "Про захист прав споживачів" є безпідставним. Також, відповідно до п.п.1, 7 ч.2 ст. 3 Закону України "Про споживче кредитування" цей Закон не поширюється на договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця. Відповідно до п.8.1. кредитного договоруцей договір набирає чинності з дати його укладання та діє протягом 28 днів, тобто укладений на строк до одного місяця.

Згідно п. 8 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року (далі - Постанова № 9) відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв`язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Проте відповідно до вимог ст. 1047 ЦК України договір було укладено у письмовій формі. Згідно п. 3.2. Договору, підписанням цього Договору позичальник підтверджує, що він отримав від Позикодавця суму позики у повному обсязі у дату підписання цього Договору, а тому Договір є укладений.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В силу ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Позивач посилається на те, що відповідач перед укладенням та під час укладення договору про надання споживчого кредиту, відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII, а також Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» № 2664-III від 12.07.2001 року не повідомив у письмовій формі про умови надання кредиту.

Проте станом на момент укладення договору ст. 11 Закону № 1023-XII не містила частини другої, а тому доводи відповідача в цій частині є безпідставним.

До того ж, із Кредитного Договору (а.с. 49 зворотна сторона) вбачається, що позичальник підтверджує, що отримав від позикодавця до укладення договору інформацію вказану в ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», про що засвідчив своїм особистим підписом у спірному договорі, а тому, суд критично оцінює посилання позивача на те, що відповідач не надав позивачу повної, всебічної, об`єктивної та достовірної інформації, про умови договору перед укладенням та під час укладення договору. Відповідно, так само суд оцінює і доводи позивача про те, що така діяльність відповідача є підприємницькою практикою, яка вводить в оману, які обґрунтовуються тими ж посиланнями, які нічим не підтверджені. Адже згідно із абз. 8 ч. 2 ст. 19 Закону № 1023-XII підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Як роз`яснено у п. 20 Постанови № 9 правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на чинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Однак позивач не надав доказів введення його під час укладання договору в оману, та останній підписав договір кредитування, який за своїм змістом містить всю інформацію, необхідну для здійснення свідомого вибору.

Суд вважає також необґрунтованими посилання позивача на те, що кредитором встановлено вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50 відсотків вартості продукції (послуг) у разі невиконання зобов`язань за договором.

Відповідно до ст. 18 Закону № 1023-XII продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (майже сто відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Відповідно до п.1.4 кредитного договору №12.02.2018-100001007 від 12.02.2018р. позивачу в кредит видано 5000,00 гри, на 14 календарних днів. Проценти за користування кредитом 1400,00 грн., що становить 28% в процентному значенні (фіксована незмінювана процентна ставка) за 14 календарних днів користування Кредитом.

Крім того, п.5.4 встановлено, що у випадку не виконання/неналежного виконання Позичальником грошових зобов`язань за Договором Кредитор залишає за собою право нарахування штрафу, розмір якого щодня зростає на 2%, починаючи від 2% у перший день невиконання.

Згідно первинного позову розмір штрафу який просить стягнути ТОВ «Споживчий центр» з ОСОБА_1 становить 2 500,00 грн., що складає 50% від суми кредиту.

Таким чином вважати, що до договору, який був підписаний ОСОБА_1 , були включені несправедливі умови чи умови щодо сплати непропорційно великої суми компенсації в разі невоконня ним забов`язань за договором вважати підстав немає.

Відповідно до ч. 1. ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно ч. 1 ст.550 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Зазначене підтверджується також і правовою позицією ВСУ, висловленою в постанові від 06.11.2013р., в якій чітко зазначено, що аналіз правових норм ст.ст.536, 549 ЦК України дає підстави для висновку про те, що проценти та неустойка є різними правовими інститутами. На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошовими коштами, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов`язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.

Посилаючись в обгрунтування своїх доводів на вимоги Закону "Про захист прав споживачів" позивач за зустрічним позовом одночасно вважає, що дана справа повинна вирішуватися Третейським судом, що явно суперечить вимогам п.14 ч.1 ст. 6 Закону України "Про третейські суди", яким передбачено, що третейські суди в порядку передбаченому цим Законом, не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживчих послуг банку.

Крім цього, оскільки зустрічний позов ОСОБА_1 , в основу котрого був покладений Закон "Про захист прав споживачів", був об`єднаний із первісним позовом в одне провадження то такий спір на думку суду не може бути передано на розгляд третейського суду.

Посилання позивача щодо наявність порушення відповідачем норм встановлених п.8, 9 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», спростовується копією долученого договору (а.с.49), в п. 6.2 якого зазначено умови дострокового розірвання договору, а ч.8 - визначено строк його дії.

Окрім цього, суд вважає безпідставним і доводи позивача за зустрічним позовом в тій частині, що п. 9.4 Кредитного договору є незаконними та суперечать абз. 5, 11 п. 2 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних». Так ОСОБА_1 зазначає, що кредитодавець не повідомляв йому про умови та строки обробки його персональних даних. Однак відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист персональних даних» № 2297-VI від 01.06.2010 року, поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб`єкта персональних даних.

Згідно із абз. 4 ч. 1 ст. 2 вказаного Закону, згодою суб`єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди.

Крім того, згідно із п.п. 11,15 ч.2 ст.ст.6, ст.ст.9, ст.15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» прямо встановлений обов`язок кредитодавця отримувати, обробляти та зберігати персональні дані, оскільки надання або отримання кредиту (позики) є фінансовою операцією, а кредитодавець при її здійсненні зобов`язаний проводити верифікацією та ідентифікацію клієнта та зберігати документи з персональними даними не менше п`яти років після завершення фінансової операції, завершення ділових відносин з клієнтом.

Так підписавши договір, п.9.4 якого передбачає надання позичальником своєї однозначної, безумовної та безвідкличної згоди на обродку будь-яких його персональних даних, позичальник свідомо погодився на його умови, доказів того, що він звертався до кредитодавця із вимогою про відкликання згоди на обробку будь-яких його персональних даних до суду не надано.

Враховуючи, що вимоги позивача за зустрічним позовом не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, в задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити.

Керуючись ст..ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 280-282, ЦПК України, ст. ст.ст. 203, 207, 215, 217,551, 525, 526, 626, 628, 1046, 1047, 1049 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів» № 1023-XII від 12.05.1991 року, Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» , Закону України «Про захист персональних даних» , суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та штрафу за кредитним договором задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 заборгованість та штраф за кредитним договором №12.02.2018-100001007 в розмірі 8900,00 (вісім тисяч дев`ятсот) грн. 00 коп.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" про захист прав споживачів, відмовити.

Повний текст рішення виготовлено 12 липня 2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається до Київського апеляційного суду через Яготинський районний суд Київської області.

Суддя Литвин Л. І.